Постановление суда № 138914952, 11.08.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-з/759/121/26

ун. № 752/6250/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2026 року до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана адвокаткою Оберучевою О.А., до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Разом з позовною заявою до суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана адвокаткою Оберучевою О.А., про забезпечення вказаного позову шляхом:

- накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_2 ;

- накладення арешту на автомобіль марки LEXUS, моделі GX460, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі) НОМЕР_2 (далі - автомобіль), право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 ;

- накладення арешту на нежиле (офісне) приміщення 77 в будинку АДРЕСА_2 (далі - нежиле приміщення), право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_2 ;

- заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна.

18 березня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва постановив ухвалу про передачу зазначеної справи до Святошинського районного суду міста Києва за підсудністю.

25 червня 2026 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, якою вказану ухвалу залишив без змін.

Справа надійшла до Святошинського районного суду міста Києва 23.07.2026.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 11.08.2026 головуючим суддею визначено Кравченка Юрія Вікторовича. Справа передана судді 11.08.07.2026.

Заява обґрунтована тим, що:

- предметом позову є вимога про поділ майна подружжя, а саме квартири, автомобіля та нежилого приміщення;

- зазначене майно зареєстроване на ім`я відповідача;

- невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить ефективний захист та поновлення прав позивачки, оскільки надасть відповідачеві можливість розпоряджатися майном без її згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом заяви без повідомлення сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши заяву і додані до неї документи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії (п. 1, 2 ч. 1 названої статті).

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Водночас при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «ключовим при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову є встановлення: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».

Між сторонами у справі існує спір щодо поділу майна колишнього подружжя.

Предметом поділу є квартира автомобіль та нежиле приміщення, які набуті сторонами за час шлюбу та зареєстровані на ім`я відповідача.

На підтвердження вказаних обставин представник позивачки надала:

- рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/9171/22 від 20 січня 2023 року, відповідно до якого шлюб, укладений між сторонами 20 травня 2005 року, розірваний;

- постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, відповідно до якого рішення Голосіївського районного суду міста Києва у справі № 752/9171/22 від 20 січня 2023 року, залишено без змін;

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , видане Виконкомом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради 03.02.2010, відповідно до якого право власності на квартиру зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 ; належність квартири ОСОБА_2 на праві власності станом на день розгляду заяви підтверджується відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3161760 від 11.08.2026;

- договір купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідчений Цопіною Н.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 04.06.2015 за р. № 569, та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідно до яких право власності на 1/2 частку у праві власності на нежиле приміщення (далі - частка приміщення) зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 ; належність частки приміщення ОСОБА_2 на праві власності станом на день розгляду заяви підтверджується відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3161819 від 11.08.2026;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , видане 8005 23 серпня 2013 року, відповідно до якого право власності на автомобіль зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 .

У позовній заяві ОСОБА_1 просила, серед іншого, в порядку поділу спільного майна подружжя:

- визнати за нею право власності на квартиру та автомобіль;

- залишити у власності ОСОБА_2 нежиле приміщення;

- стягнути з відповідача компенсацію вартості спільного майна подружжя в сумі 505 973,50 гривень.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжяможе бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Частина друга цієї ж статті визначає, що об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/504/17 від 21.11.2018.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання коштів отриманих від продажу спільного майна в інтересах сім`ї повинен доводити той із подружжя, хто відчужив таке майно без згоди на це іншого подружжя.

Згідно із пунктом 22 Постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.11.2007 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

З урахуванням наведеного, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 01 березня 2023 року у справі № 359/10855/19, від 13 грудня 2023 року у справі № 501/484/22.

Системне тлумачення наведених положень, з урахуванням обставин цієї справи дозволяє виснувати, що:

- існує неспростована натепер презумпція належності сторонам квартири на праві спільної сумісної власності;

- відчуження квартири без згоди другого з подружжя суперечить приписам статті 65 СК України, тобто відчуженню квартири відповідачем має передувати отримання нотаріально посвідченої згоди позивачки;

- наведене свідчить про відсутність реальної загрози одноосібного розпоряджання відповідачем квартирою;

- у позовній заяві ОСОБА_1 просить залишити у власності ОСОБА_2 нежиле приміщення та стягнути грошову компенсацію вартості спільного майна подружжя;

- долучені до позовної заяви докази підтверджують реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку приміщення; співвласниками приміщення відповідно до відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3161819 від 11.08.2026 є інші особи;

- можливе відчуження частки приміщення ОСОБА_2 не призведе до неможливості виконання рішення суду чи істотного ускладнення ефективного захисту прав ОСОБА_1 , адже в разі неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості частки приміщення, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) нерухомого майна на час розгляду справи.

З урахуванням викладеного, обрані позивачкою заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту та заборони вчиняти дії щодо квартири і нежилого приміщення суд визнає необґрунтованими і неспівмірними.

Водночас суд погоджується з аргументами позивачки про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на автомобіль істотно ускладнить ефективний захист її прав. Наявна державна реєстрація права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_2 , створює для нього необмежену можливість ним розпорядитися. Таке відчуження матиме наслідком або відмову в позові через неналежність відповідачів, або залучення до участі у справі співвідповідачів. У цьому разі об`єктивний розгляд справи буде значним чином ускладнений, оскільки суд буде змушений враховувати інші зареєстровані права на автомобіль та виходити з принципу пропорційності між захистом інтересів позивачки та інтересами власника майна.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту на автомобіль не призведе до невиправданого обмеження майнових прав ОСОБА_2 , оскільки можливість розпоряджатися вказаним об`єктом обмежується на певний час, тобто має тимчасовий характер та є лише збереженням існуючого становища до завершення розгляду цієї справи по суті.

Отже, оскільки такий захід забезпечення позову як накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством, є співмірним з вимогами, з якими позивачка звернулася до суду, а також ураховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб унеможливить виконання рішення суду та істотно ускладнить ефективний захист прав позивачки, заяву про забезпечення позову в цій частині суд визнає обґрунтованою.

Щодо забезпечення позову шляхом заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо автомобіля, суд зауважує таке.

Арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22).

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24 липня 2024 року в справі № 567/459/23, від 16.04.2026 в справі № 755/16383/25.

За таких обставин, ураховуючи предмет спору у цій справі, не є необхідним і співмірним додатково забороняти заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо автомобіля.

З урахуванням викладеного, заяву про забезпечення позову суд задовольняє частково.

Щодо зустрічного забезпечення суд ураховує, що згідно із частиною першою статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

З огляду на наведене правило процесуального закону суд має право, однак, він не зобов`язаний вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача.

Випадки обов`язкового застосування зустрічного забезпечення встановлені частиною третьою статті 154 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Зазначена правова позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 61-11274св18.

У матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують обставини, за наявності яких суд зобов`язаний застосувати зустрічне забезпечення.

Окрім того, відповідно до вимог частини шостої статті 154 ЦПК України відповідач не позбавлений права звернутись з клопотанням про вжиття заходів зустрічного забезпечення та надати докази, які на його думку підтверджують наявність обставин для такого забезпечення.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 149, 150, 153, 157, 258-261, 353-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, задовольнити частково.

Ужити заходи забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, шляхом накладення арешту на автомобіль марки LEXUS, моделі GX460, 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова (шасі) НОМЕР_2 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_2 .

В іншій частині заяви відмовити.

Зазначити дані сторін:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Направити цю ухвалу всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову (які ідентифіковані судом) для вжиття відповідних заходів, у тому числі Регіональному сервісному центру ГСЦ МВС в м. Києві (01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, будинок 9/11).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Строк пред`явлення ухвали про забезпечення позову до виконання - три роки.

Суддя Ю.В. Кравченко