Решение № 138914523, 04.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/1570/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1570/26

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» (вул. Сонячна, № 24, с-ще Білозерка, Херсонський р-н, Херсонська обл., 75000)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

про визнання трудових відносин припиненими,

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору та короткий зміст аргументів учасників справи.

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс», в якій просить суд визнати припиненими трудові відносини та відносини представництва між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з моменту набрання рішенням законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що згідно протоколу загальних зборів ТОВ «Благоустрій Плюс» від 18.07.2018 та наказу № 1 від 20.07.2018 ОСОБА_1 затверджено на посаду директора товариства, про що були внесені відомості щодо його керівника до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

При цьому, як зауважує позивачка, прийняття та звільнення директора Товариства на посаду відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства, а згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статуту ТОВ «Благоустрій Плюс» його учасниками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивачка пояснює, що 27.03.2026 направила на адресу кожного із засновників повідомлення про скликання загальних зборів учасників Товариства, які мають відбутися 24.04.2026 о 9.00 год. за адресою реєстрації Товариства. При цьому, до питань порядку денного було включено, зокрема, розгляд заяви директора ТОВ «Благоустрій Плюс» про звільнення з посади директора ОСОБА_1 , про призначення на посаду нового директора ТОВ «Благоустрій Плюс» та про надання йому повноважень представляти товариство при проведення реєстраційних дій.

Як додає позивачка, одночасно із повідомленням про скликання зборів вона заявила про звільнення з посади директора ТОВ «Благоустрій Плюс» на підставі п.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Між тим, документи, які направлені ОСОБА_2 , не були отримані адресатом і за закінченням встановленого терміну зберігання 01.04.2026 повернуті відправнику. У визначений час 24.04.2026 загальні збори Товариства не проведено.

Водночас, не проведення товариством загальних зборів для розгляду питання щодо звільнення позивача є прямим порушенням гарантованого йому Конституцією України права на працю та на припинення трудових відносин. В даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає, а тому позивач змушений перебувати у трудових відносинах з відповідачем всупереч своєму бажанню.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 позовна заява вх.№1605/26 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

04.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 1605/26 від 27.04.2026) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1570/26. Справу № 916/1570/26 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "28" травня 2026 року об 11:00 год. Даною ухвалою суду також залучено до участі у справі ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

28.05.2026 ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою (вх. № 18564/26), якою просила судове засідання провести без її участі та закрити підготовче судове засідання.

28.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/1570/26 на "18" червня 2026 року о 12:00 год.

18.06.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області відкладено підготовче засідання у справі № 916/1570/26 на "02" липня 2026 року о 10:20 год.

19.06.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява (вх. № 21540/26) відповідно до якої позивачка просила судове засідання 02.07.2026 провести без її участі та участі її представника, закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду.

Підготовче засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.06.2026 у справі № 916/1570/26 на 02.07.2026 о 10:20 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.

03.07.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/1570/26 за ініціативою суду на 30 днів та підготовче засідання у справі № 916/1570/26 призначено на "16" липня 2026 року о 10:40 год.

04.08.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області закрито підготовче провадження та призначено справу № 916/1570/26 до судового розгляду по суті на "04" серпня 2026 року об 11:20 год.

20.07.2026 позивачкою подано до суду заяву (вх. № 25388/26), в якій просила розглянути справу без її участі та зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Під час розгляду справи по суті позивачка та її представник не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду до електронного кабінету представника, позивачка неодноразово зверталась до суду із заявами про розгляд справи за її відсутності, де, серед іншого, заявлений позов підтримала повністю.

Відповідач ТОВ «Благоустрій Плюс», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду до його електронного кабінету в порядку ч.ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного документу, проте процесуальним правом участі в судових засіданнях не скористався та свого повноважного представника жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до відомостей, наявних у КП «ДСС», відповідач - ТОВ «Благоустрій Плюс» є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в «Електронному суді» та має власний «кабінет» в «Електронному суді».

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Третя особа - ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно, проте, процесуальним правом участі в судових засіданнях також не скористалася та свого повноважного представника жодного разу не направила, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтувала, своїм процесуальним правом на подання пояснень не скористалася. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, надіслані за її місцезнаходженням рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвали у справі були повернуті поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 року у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 року у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 року у справі № 916/1178/20, тощо).

В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/1570/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення учасників справи про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач та третя особа не вживали заходів щодо реалізації наданого їм права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву, пояснень та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень учасників справи, суд вважає, що відповідач та третя особа є належним чином повідомленими про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без їх участі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином, суд вважає, що учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними у ній матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв`язку з нез`явленням відповідача та третьої особи у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників відповідача та третіх осіб у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В судовому засіданні, 04.08.2026 Господарським судом був завершений розгляд справи по суті, після чого ухвалено та підписано скорочене рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

18.07.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс», затверджено його Статут та сформовано статутний капітал у розмірі 2000 грн за рахунок грошових внесків засновників, що підтверджується протоколом № 1 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ «Благоустрій Плюс» від 18.07.2018.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань, 19.07.2018 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» (номер запису в реєстрі 14821020000001311).

Наказом засновників ТОВ «Благоустрій Плюс» № 1 від 20.07.2018 затверджено кандидатуру на посаду директора Товариства ОСОБА_1 , а також затверджено кандидатуру на посаду заступника директора Товариства ОСОБА_2 з правом другого підпису в усіх необхідних фінансових та банківських документах та документах, що не суперечать статуту даного товариства.

З інформації, що міститься у відповідному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб - підприємців та громадський формувань, ОСОБА_1 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс», відомості про неї як керівника та особи, яка може вчиняти дії від вказаної імені юридичної особи містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а засновниками (учасниками) цього Товариства є ОСОБА_1 , частка якої у статутному капіталі становить 1000 грн, тобто 50%, а також ОСОБА_2 , частка якої у статутному капіталі також становить 1000 грн, тобто 50%.

Як вбачається з матеріалів справи, діяльність ТОВ «Благоустрій Плюс» здійснюється на підставі Статуту, затвердженого протоколом загальних зборів від 18.07.2018. Пунктами 1.2., 1.10. та 10.1. Статуту визначено, що учасниками Товариства є ОСОБА_1 , розмір частки у статутному капіталі якої - 1000 грн, що становить 50% частки від загального розміру статутного капіталу Товариства, та ОСОБА_2 , розмір частки у статутному капіталі якої - 1000 грн, що також становить 50% частки від загального розміру статутного капіталу Товариства. Постійне місцезнаходження Товариства: 75000, Херсонська обл., смт. Білозерка, вул. Сонячна, 24.

У відповідності до п.п. 5.1., 5.2. Статуту вищим органом Товариства є Загальні збори учасників. Кожен учасник Товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник Товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі Товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належить, серед іншого, обрання виконавчого органу Товариства, встановлення розміру винагороди виконавчого органу Товариства, прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників (п/п. 5.3.1. Статуту).

Відповідно до положень п/п. 5.4.1. п. 5.4. Статуту загальні збори учасників скликаються: з ініціативи виконавчого органу Товариства; на вимогу учасника або учасників Товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу Товариства.

Пунктом 5.5. Статуту Товариства передбачений порядок скликання Загальних зборів учасників Товариства. Так, загальні збори скликаються виконавчим органом Товариств. Виконавчий орган Товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику Товариства. Виконавчий орган Товариства зобов`язаний повідомити учасників Товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган Товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.

В свою чергу, положеннями п. 5.6. Статуту передбачений порядок проведення загальних зборів, зокрема, учасники Товариства беруть участь у загальних зборах учасників особисто або через своїх представників. Загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників Товариства в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитися у режимі відеоконференції, що дозволяє бачити та чути всіх учасників загальних зборів одночасно. Загальні збори учасників проводяться за місцезнаходження за місцезнаходженням Товариства.

Відповідно до п. 5.7. Статуту рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням. Рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 12 п.п. 5.3.1. статуту приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань. Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Згідно з п. 5.10. Статуту виконавчим органом Товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю, є директор. Директор вирішує усі питання діяльності Товариства, крім тих, які віднесено до компетенції Загальних зборів учасників. Загальні збори учасників можуть прийняти рішення про передачу частини прав, що належать їм, до компетенції директора.

26.03.2026 ОСОБА_1 прийняла рішення звільнитися із займаної нею посади директора ТОВ «Благоустрій Плюс», про що написала заяву про звільнення її на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, адресовану ТОВ «Благоустрій Плюс» та ОСОБА_2 .

У вказаній заяві виконавчий орган також на підставі п. 5.4.1. Статуту ініціював скликання загальних зборів учасників ТОВ «Благоустрій Плюс» для вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора вказаного Товариства на 24 квітня 2026 року о 09 годині 00 хвилин за адресою місцезнаходження ТОВ «Благоустрій Плюс»: 75000, Херсонська область, Херсонський район, смт. Білозерка, вул. Сонячна, 24. На вирішення загальних зборів ОСОБА_1 винесено наступний порядок денний: обрання голови та секретаря загальних зборів Товариства; розгляд заяви директора ТОВ «Благоустрій Плюс» про звільнення з посади директора ОСОБА_1 ; призначення на посаду нового директора ТОВ «Благоустрій Плюс»; надання повноважень представляти ТОВ «Благоустрій Плюс» при проведенні реєстраційних дій.

З метою дотримання процедури звільнення директора з посади, 27.03.2026 ОСОБА_1 (директором Товариства) було направлено заяву про звільнення її з посади директора Товариства, а також повідомлення про проведення загальних зборів учасників ТОВ «Благоустрій Плюс» учаснику Товариства ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , як другому учаснику товариства, за адресами реєстрації, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Факт надсилання заяви з повідомленням про проведення загальних зборів учасників на адресу ОСОБА_2 підтверджується фіскальним чеком Укрпошти від 27.03.2026 та відповідним описом вкладення в цінний лист, однак, проте за відповідною адресою ОСОБА_2 була відсутня, у зв`язку з чим поштове відправлення було повернуто відправнику без вручення, про що свідчить роздруківка відстеження трекінгу відправлення з офіційного сайту АТ «Укрпошта».

Таким чином, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивачем було виконано всі дії, передбачені КЗпП України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статутом ТОВ «Благоустрій Плюс» задля розірвання трудових відносин, а саме позивач ініціював проведення загальних зборів товариства з метою призначення на посаду нового директора шляхом направлення повідомлення про скликання загальних зборів із заявою про звільнення у можливий спосіб, але загальні збори не відбулися у зв`язку з бездіяльністю іншого учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс». Відтак, позивач вважає, що відсутня можливість вирішення питання щодо припинення трудових правовідносин між Товариством та позивачем, у зв`язку з чим його право на припинення трудових відносин порушене, що стало підставою для подання даного позову.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

За приписами частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 Цивільного кодексу України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (стаття 140 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закону № 2275-VIII) цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2275-VIII установчим документом товариства є статут.

Згідно зі ст. 28 Закону № 2275-VIII органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Відповідно до ст. 29 Закону № 2275-VIII загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.

Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Згідно ч.ч. 2-6 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.

За положеннями ч. 1-5 ст. 39 Закону № 2275-VIII виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов`язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є «дирекція», а його голови «генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви.

Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

5. Оцінка аргументів учасників справи, мотиви й висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як встановлено судом, позивач просить суд припинити трудові відносини між ним та відповідачем у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 в справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину 1 статті 98 та частину першу статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Кодекс законів про працю України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 Цивільного кодексу України.

Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, та востаннє підтверджені у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 вказала на те, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема, у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов`язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, які є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.

При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем ані трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII, ані відповідного цивільно-правового договору.

Відтак, оскільки трудовий договір (контракт) не укладався, а між сторонами фактично відсутній спір щодо припинення такого договору, норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 127/27466/20.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.

Отже, позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.

Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 в справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 в справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.

Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище правовим висновкам.

За загальним правилом вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.

Таким чином, директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII).

При цьому директор має дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками та учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому, як було встановлено судом вище, 27.03.2026 ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку на адресу другого учасника Товариства заяву про звільнення її з посади директора за власним бажанням, у якій також було повідомлено про скликання загальних зборів учасників ТОВ «Благоустрій Плюс» для вирішення питання про звільнення позивача з посади директора вказаного товариства (фактично порядок денний) на 24.04.2026 о 09:00 год. за адресою місцезнаходження відповідача. Факт направлення на адресу учасників вищенаведеного документа підтверджується наявними у матеріалах справи фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист, який свідчить про відправлення саме заяви про звільнення за власним бажанням та скликання загальних зборів учасників Товариства, які суд визнає належними та допустимими, що свідчить про вчинення позивачем всіх залежних від нього дій задля припинення трудових відносин з відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, позивач вжив усі необхідні дії для повідомлення учасників ТОВ «Благоустрій Плюс» про скликання загальних зборів учасників Товариства для вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Товариства та дотрималася встановленого законом порядку припинення трудових відносин з ТОВ «Благоустрій Плюс». Водночас, матеріали справи не містять доказів, що у призначений час загальні збори учасників ТОВ «Благоустрій Плюс» відбулися.

На переконання суду, загальні збори учасників ТОВ «Благоустрій Плюс» не відбулись у зв`язку із неявкою учасника (засновника) ТОВ «Благоустрій Плюс» ОСОБА_2 . Неявка учасників (засновників) ТОВ «Благоустрій Плюс» на збори фактично підтверджується відсутністю будь-якого рішення, яке загальні збори мали б прийняти.

Оскільки, учасниками ТОВ «Благоустрій Плюс» питання звільнення ОСОБА_1 із посади директора Товариства не вирішено у визначеному законом порядку, зазначене позбавило позивачку можливості припинити свої повноваження як директора Товариства з незалежних від неї причин. Враховуючи вищенаведені обставини, позивачка вичерпала доступні їй можливості позасудового вирішення питання про припинення її повноважень директора Товариства з власної ініціативи.

Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті заяви позивачки про звільнення з посади директора відповідача, а також фактичного звільнення ОСОБА_1 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника. Водночас, питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів, тому позивач як директор Товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади директора.

Обмеження прав позивача на припинення корпоративних (управлінських) відносин істотно позначається на сфері його приватного життя. При цьому, приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя», в принципі, не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).

Праця людини має для неї неабияке значення в багатьох контекстах: як у матеріальному, так й у контексті самореалізації і взагалі приватності особи. Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як керівника товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям «приватне життя».

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Водночас, не маючи законної можливості припинити повноваження директора Товариства, позивачка протиправно позбавляється можливості працевлаштуватися на іншу роботу (в тому числі на державну (публічну) службу, з урахуванням вимог Закону України «Про запобігання корупції», інших профільних Законів в частині вимог щодо несумісності), не має змоги очолити інше підприємство (з урахуванням вимог інших юридичних осіб).

Отже, позивачка не може бути примушена до продовження виконання управлінських функцій директора Товариства. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та Товариством.

Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18.

У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку одного з засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.

Отже, із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці позивачка добросовісно виконала усі дії для свого звільнення, зокрема, написала заяву про звільнення, звернулася до учасників товариства відповідача з повідомленням про проведення загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про її звільнення з посади директора.

Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» щодо прийняття рішення про звільнення позивача з посади директора за її власним бажанням на підставі її заяви, не проведено. Наразі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досі містяться відомості про позивачку як керівника відповідача.

Судом констатується, що в даному випадку позивачка не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує її право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

З метою захисту своїх прав ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд, зокрема визнати трудові відносини позивача з ТОВ «Благоустрій Плюс» припиненими, у зв`язку зі звільненням її із займаної посади директора за власним бажанням з дня набранням рішенням законної сили.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.

За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.

Факт неприйняття учасниками ТОВ «Благоустрій Плюс» рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як керівником підприємства, вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 року в справі № 910/6642/18).

Крім того суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена в ухвалі суду від 08.02.2023 у справі №127/27466/20, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів керівника товариства у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), як визначено у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.

У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17).

Відтак, у даному випадку права позивачки підлягають захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому п.7 ч.2 ст.16 ЦК України.

Отже, в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивачки буде не визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а саме припинення трудових відносини та відносин представництва між позивачем та відповідачем з дати набрання рішенням суду законної сили, у зв`язку зі звільненням з посади директора.

Таким чином, враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги щодо визнання припиненими трудових відносини ОСОБА_1 з ТОВ «Благоустрій Плюс» у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора за власним бажанням підлягають задоволенню шляхом припинення трудових відносин та відносин представництва між ОСОБА_1 та відповідачем з дати набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора Товариства.

Встановлені судом обставини відповідачем жодним чином не спростовані.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців врегульовано нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон).

Проведення реєстраційних дій, відповідно до ст. 6 Закону, належить до повноважень державного реєстратора.

Одним із принципів, на яких базується державна реєстрація, є заявницький принцип (ст. 4 Закону). Суть заявницького принципу полягає у тому, що реєстраційні дії здійснюються на підставі волевиявлення зацікавленої особи, яке оформлюється у вигляді заяви від неї.

Реєстраційні дії здійснюють державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якими є особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації, нотаріус.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 вказаного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 вказаного Закону суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Відповідно до вимог ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, рішення суду про припинення трудових правовідносин є підставою для проведення відповідної державної реєстрації зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу будь-яким державним реєстратором в межах України в силу повноважень, визначених законодавством.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення судом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Підсумовуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи учасниками справи не заявлено до стягнення.

Враховуючи, що судом задоволено позовні вимоги в частині припинення трудових відносин та відносин представництва, з урахування суті спірних правовідносин, а також з огляду на положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Припинити трудові відносини та відносини представництва між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» (вул. Сонячна, № 24, с-ще Білозерка, Херсонський р-н, Херсонська обл., 75000, код ЄДРПОУ 42318162) з дати набрання рішенням законної сили, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Благоустрій Плюс» (вул. Сонячна, № 24, с-ще Білозерка, Херсонський р-н, Херсонська обл., 75000, код ЄДРПОУ 42318162) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 12 серпня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський