Решение № 138914421, 03.08.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" серпня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4524/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Шатарська Т.Н.,

від відповідача: адвокат Албул В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4524/25

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032)

до відповідача: Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» (вул. Миколи Боровського, № 28-Б, м. Одеса, 65031)

про стягнення 49 658 353,21 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

10.11.2025 Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі», в якій просить суд стягнути з відповідача 59531603,55 грн основної заборгованості та 171127,64 грн - 3% річних, а також суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0522-02041-ПП від 01.01.2024 в частині повної та своєчасної оплати за отриману електричну енергію протягом серпня - вересня 2025 року, а також за актами коригування за грудень 2024 року, січня 2025 року та травня 2025 року.

Як вказує позивач, 01.01.2024 між сторонами укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0522-02041-ПП, який є публічним, укладається сторонами з урахуванням ст.ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою приєднання та розміщений на офіційному сайті позивача.

Позивач додає, що, виходячи з умов договору, ним надавалися послуги відповідачу з передачі електричної енергії, зокрема, за розрахункові періоди протягом серпня-вересня 2025 сторонами були підписані акти приймання-передачі послуг за вказаний період шляхом накладення електронного цифрового підпису. Також сторонами відповідно до умов договору та Правил ринку здійснено врегулювання та підписані акти коригування за попередні розрахункові періоди, які сальдуються при здійсненні поточних розрахунків, а саме коригування за травень 2025, акти коригування до коригування грудня 2024, січня 2025.

За ствердженням позивача, станом на дату звернення із позовом до суду відповідачем в порушення вимог договору не сплачено коригування за травень 2025, акти коригування до коригування грудня 2024, січня 2025 та за фактично надану послугу у серпні -вересні 2025 року, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем існує заборгованість за надані послуги з урахуванням сальдування сум за актами коригування на загальну суму 59531603,55 грн.

Крім того, за порушення боржником виконання грошового зобов`язання за розрахункові періоди серпень-вересень 2025 та коригування за травень 2025, акти коригування до коригування грудня 2024, січня 2025, відповідачу також були нараховані 3% річних у розмірі 171127,64 грн.

Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначає, що вважає позовну заяву необґрунтованою, а наведені в ній обставини такими, що не відповідають дійсності, при цьому, вимоги позивача відповідач вважає передчасними, оскільки, передусім, у період з моменту відкриття провадження у справі, останнім проводилися оплати по спірному періоду виникнення заборгованості.

Окрім того, відповідач вважає, що позивачем не взято до уваги істотні обставини, що мали місце у спірний період та недоведена належними доказами наявність заборгованості АТ «ДТЕК Одеські електромережі» у спірний період, відповідно безпідставними є і вимоги щодо стягнення 3% річних.

Так, відповідач зазначає, що відсутні щомісячні розшифрування сум заборгованостей, які просить стягнути позивач, суми оплат, залишку тощо, а додані до позову розрахунки як основної заборгованості, так і штрафних нарахувань не конкретизовані, викладені некоректно, містять арифметичні помилки. Відповідач звертає увагу, що поряд з додаванням сум по актам коригування за 01.08.2025, 02.09.2025, 04.08.2025, позивачем пропущено та не враховано у загальному розрахунку від`ємний акт за 03.09.2025, що, на думку відповідача, свідчить про некоректність та невірність загальної суми вимоги.

При цьому, за ствердженням відповідача, як до звернення з відповідною позовною заявою, так і після відкриття провадження у справі, здійснювалися та продовжують здійснюватися оплати по основній частині вимог.

Відтак, відповідач підсумовує, що матеріали справи не містять обґрунтованого, деталізованого, структурованого розрахунку вказаної заборгованості та належних доказів на підтвердження такого розрахунку з зазначенням: обсягу наданих послуг, періоду в яких ці послуги були надані, строку оплати наданих послуг, тарифу по якому ці послуги надавались, тощо. Крім того сам розрахунок містить арифметичні помилки, що має своїм наслідком арифметично невірну вказану загальну суму грошових вимог.

Додатково, посилаючись на умови договору, відповідач зауважує, що підставою для оплати за надану послугу є направлений ОСП належним чином акт надання послуги та акт коригування, однак матеріали справи не містять доказів направлення позивачем та отримання відповідачем актів надання послуги та актів коригування за спірний період.

Натомість, на переконання відповідача, додані до позовної заяви акти надання послуги не містять ані підписів сторін, ані доказів їх направлення чи отримання. Як підтвердження обміном документами та інформацією між позивачем та відповідачем (акти наданих послуг, коригування, рахунки на сплату, повідомлення про обсяги тощо), НЕК «Укренерго» надає роздруківки «скріншотів» із зображенням певної інформації, а також надані певні зразки документів, підписів ЕЦП, які не дають змоги ідентифікувати останні, їх підписантів тощо.

Крім того, відповідач зазначає про повідомлення сторонами один одного про настання обставин непереборної сили, що можуть унеможливлювати належне а своєчасне виконання зобов`язань, передбачених договором, чому позивач, на переконання відповідача, не приділяє уваги. Також відповідач посилається на п. 16 постанови НКРЕКП № 413 від 26.04.2022, якою надано настанову зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до ЗУ «Про ринок електричної енергії», до закінчення дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення.

Така позиція Регулятора, на думку відповідача, свідчить про існування виключних обставин у спірний період, а також є додатковим підтвердженням відсутності у позивача правових підстав для стягнення з позивача заборгованості по договору на період дії воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення. Відтак, сторонами було взаємно визнано, що внаслідок дії обставин непереборної сили сторони не можуть належно та своєчасно виконувати зобов`язання, передбачені договором.

У відповіді на відзив позивач, окрім раніше зазначеного, додає, що як визначено умовами укладеного договору, акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги і рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням сервісу) або надає користувачу два примірника вказаних документів у паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку, користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем. За ствердженням позивача, на підтвердження надсилання рахунків та актів за спірний період ним додано докази відправки за допомогою сервісу електронного документообігу.

Посилання відповідача на постанову НКРЕКП № 413 від 26.04.2022 позивач вважає хибним та необґрунтованим, оскільки штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, а отже нарахування відповідачу 3% річних у розмірі 171127,64 грн в розумінні ст. 230 ГПК України не є штрафними санкціями.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 позовна заява вх. № 4655/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.11.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вх. № 4655/25 від 10.11.2025) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду.

26.11.2025 до суду від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшла заява (вх.№ 37724/25), із змісту якої вбачається фактичне усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 17.11.2025 та додані відповідні документи.

01.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№4655/25 від 10.11.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4524/25. Постановлено справу № 916/4524/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "23" грудня 2025 року о 12:20 год.

10.12.2025 за вх.№ 39480/25 до суду від представника Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» надійшло клопотання, згідно якого заявник просить провести судове засідання, призначене на 23.12.2025 о 12:20 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яке судом було задоволено відповідною ухвалою від 18.12.2025

18.12.2025 від АТ «ДТЕК Одеські електромережі» до суду надійшов відзив (вх. № 40627/25) на позовну заяву. Відзив судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.

18.12.2025 за вх.№ 40654/25 до суду від представника Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшла заява, згідно якої заявник просить забезпечити проведення судового засідання по справі, призначеного на 23.12.2025 на 12:20 год, а також всіх наступних засідань за участю представника в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказана заява була задоволена відповідною ухвалою суду від 22.12.2025.

23.12.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/4524/25, з урахуванням пояснень представників сторін, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "06" січня 2026 року о 12:20 год.

23.12.2025 від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до суду надійшла відповідь (вх. № 41266/25) на відзив, яка судом була також прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

05.01.2026 ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» подано до суду тотожні за змістом заяви (вх. № 221/26, № 235/26), відповідно до яких позивач просив закрити провадження у справі № 916/4524/25 в частині погашеної суми основного боргу в розмірі 48239244,43 грн та повернути йому судовий збір в частині закриття провадження у справі.

06.01.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/4524/25 судом постановлено протокольну ухвалу, якою продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі № 916/4524/25 за ініціативою суду на 30 днів, а також постановлено протокольну ухвалу про перерву до "10" лютого 2026 року об 11:40 год.

09.02.2026 АТ «ДТЕК Одеські електромережі» звернулось до суду із заявою (вх. № 4713/26), в якій просив, у разі повного або часткового задоволення позовних вимог, надати відповідачу відстрочку виконання судового рішення строком на 1 рік.

10.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/4524/25, з метою надання позивачу часу для ознайомлення із заявою про відстрочення рішення, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "26" лютого 2026 року о 14:20 год.

19.02.2026 позивач надав до суду клопотання (вх. № 6133/26), згідно до якого просив долучити до матеріалів справи заяву про зменшення розміру позовних вимог та розглянути її в судовому засіданні. До вказаного клопотання окремим pdf-файлом була додана заява про зменшення розміру позовних вимог, підписана КЕП представника.

23.02.2026 від позивача до суду надійшли заперечення (вх. № 6477/26) на клопотання про відстрочення виконання рішення, які судом були долучені до матеріалів справи.

26.02.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/4524/25, роз`яснивши представникам порядок подання процесуальних документів в електронному вигляді через ЄСІКС, суд постановив протокольну ухвалу про перерву до "19" березня 2026 року о 12:20 год., надавши позивачу можливість направити до суду заяву про зменшення позовних вимог засобами поштового зв`язку.

13.03.2026 позивач безпосередньо до суду надав заяву (вх. № 8982/26) про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить прийняти його заяву про зменшення позовних вимог на суму в розмірі 10044377,98 грн та повернути позивачу судовий збір у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог у розмірі переплаченої суми. Вказану заяву судом було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

19.03.2026 у підготовчому засіданні по справі № 916/4524/25, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/4524/25 до судового розгляду по суті на "14" квітня 2025 року об 11:00 год.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.03.2026 у справі № 916/4524/25 на 14.04.2026 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Цісельського О.В. у період з 07.04.2026 по 23.04.2026 включно.

24.04.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/4524/25 призначено на "07" травня 2026 року об 11:00 год.

Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.04.2026 у справі № 916/4524/25 на 07.05.2026 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, що унеможливило проведення судових засідань.

07.05.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/4524/25 призначено на "26" травня 2026 року о 15:00 год.

26.05.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4524/25, зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи в даному судовому засіданні, судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "23" червня 2026 року об 11:00 год.

Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.05.2026 у справі № 916/4524/25 на 23.06.2026 об 11:00 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 22.06.2026 по 23.06.2026 включно у відпустці.

24.06.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/4524/25 призначено на "09" липня 2026 року о 15:00 год.

29.06.2026 до суду від представника АТ «ДТЕК Одеські електромережі» надійшла заява (вх.№ 22659/26), згідно якої заявник просив надати йому можливість приймати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказана заява була задоволена судом, про що постановлено відповідну ухвалу від 30.06.2026.

09.07.2026, у зв`язку з неможливістю завершити розгляд справи в даному судовому засіданні та з метою надання можливості представнику позивача бути присутнім під час розгляду справи, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву в судовому засіданні по справі № 916/4524/25 до "23" липня 2026 року о 12:40 год., про що позивача було повідомлено ухвалою суду від 10.07.2026, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.

Представник позивача ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» під час розгляду справи по суті виступив із вступною промовою, зазначив, що заявлений позов підтримує в повному обсязі, зокрема, щодо стягнення 3% річних, з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представника відповідача АТ «ДТЕК Одеські електромережі» під час розгляду справи по суті також виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував та у судових дебатах просив суд у задоволені позову відмовити повністю, обґрунтовуючи свою позицію доводами та аргументами, викладеними у відзиві та усних поясненнях.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, були б достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судових засідань тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо належного повідомлення всіх учасників справи, а також всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішені відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

В судовому засіданні, 23.07.2026 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, відповідно до ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 03.08.2026 об 11:00 год.

В судовому засіданні, 03.08.2026 господарським судом відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представників сторін було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як свідчать матеріали справи, на підставі заяви-приєднання Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» та повідомлення Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про приєднання до договору про надання послуг з передачі електричної енергії, 01.01.2024 між Приватним акціонерним товариством Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі позивач, ПрАТ «НЕК «Укренерго»), як оператором системи передачі (ОСП), та Акціонерним товариством «ДТЕК Одеські електромережі» (надалі відповідач, АТ «ДТЕК Одеські електромережі»), як користувачем, було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0522-02041-ПП (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. цей договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі (далі користувач). Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання користувача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього договору.

Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Кодексу системи передачі, затвердженого постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14 березня 2018 року № 309, та є однаковими для всіх користувачів (п. 1.2. договору).

За цим договором ОСП безперервно надає послугу з передачі електричної енергії (далі послуга), а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору. Послуга яка надається за цим договором згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДК 016:2010), має код 35.12.

Пунктом 4.1. договору визначено, що планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії встановлюється НКРЕКП відповідно до затвердженої ним методики (порядку) та оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті https://ua.energy/.

Ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру оприлюднюється ОСП на офіційному вебсайті в євро/МВт·год. Крім цього, ОСП щомісяця оприлюднює на офіційному вебсайті ставку плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у грн/МВт·год. не пізніше 03 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, у випадку її затвердження. Конвертація величини ставки здійснюється щомісяця за середнім курсом гривні до євро Національного банку України за розрахунковий період надання послуги.

До моменту підтвердження ENTSO-E нового рівня ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру на відповідний період ОСП має право застосовувати рівень ставки, що була розрахована та застосовувалася у попередньому періоді. Сторони здійснять фінансове врегулювання розрахунків не пізніше, ніж через один місяць після підтвердження ENTSO-E нової ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру. ОСП зобов`язаний повідомити користувача у спосіб, визначений цим договором, про новий рівень ставки та спосіб донарахування різниці протягом 14 календарних днів після її підтвердження ENTSO- E. Користувач зобов`язаний протягом 3 робочих днів у спосіб, визначений цим договором, підтвердити ОСП отримання цієї інформації.

За умовами п. 4.3. ціна цього договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік.

Згідно п. 5.1. договору, для розрахунків за цим договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги. Плановий обсяг послуги визначається відповідно до розділу XI КСП на підставі даних Адміністратора комерційного обліку (далі - АКО) за кожну відповідну декаду розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги формується без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. Фактичний обсяг послуги в розрахунковому періоді визначається відповідно до розділу XI КСП.

Пунктами 5.2., 5.3. договору встановлено, що вимоги щодо засобів (систем) обліку електроенергії в точках комерційного обліку користувача, а також інші організаційно-технічні питання, пов`язані зі збором, обробкою, верифікацією, валідацією, агрегацією, зберіганням та передачею даних комерційного обліку, визначені Кодексом комерційного обліку електричної енергії. Кожна зі сторін має право ініціювати перевірку погодинних обсягів передачі електроенергії спільно з представниками відповідних постачальників послуг комерційного обліку.

У відповідності до п.п. 6.1., 6.2. договору розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць. Користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду згідно із такою системою платежів і розрахунків: 1 платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді розрахункового періоду; 2 платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді розрахункового періоду; 3 платіж - до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді розрахункового періоду. Плановий обсяг послуги, що використовується для розрахунку планової вартості послуги, визначається на підставі даних АКО за кожну декаду розрахункового періоду.

Також пунктом 6.4. договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів приймання-передачі послуги, наданих ОСП, або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (далі - сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством електронного підпису особи, уповноваженої на підписання документів в електронній формі.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно). Коригування обсягу та вартості послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в Системі управління ринком, що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку. Оплату вартості послуги після коригування обсягів та вартості послуг користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно) або акт приймання-передачі послуги щодо проведення донарахування в минулих періодах (включно).

Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги та рахунки у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники акта приймання-передачі послуги та/або акта коригування до актів приймання-передачі послуги в паперовій формі, підписані власноручним підписом зі свого боку. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 робочих днів з дня їх отримання користувачем.

Відповідно до п. 6.5. договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманих від OCП за попередній розрахунковий період актом приймання-передачі послуги користувач має право оскаржити зазначені в акті приймання-передачі послуги вартість та/або фактичний обсяг послуги шляхом направлення OCП (АКО) та ППКО повідомлення протягом 5 робочих днів з дня отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов`язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає OCП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнятий без розбіжностей.

Як передбачено п. 6.6 договору, у разі, якщо фактичний обсяг оплати користувачем послуги перевищує суму нарахованої вартості послуг по цьому договору, ОСП (за заявою користувача) протягом 5 робочих днів з дня отримання заяви повертає користувачу надлишок коштів або самостійно враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів (у випадку відсутності заяви користувача про повернення надлишку коштів). За наявності заборгованості за договором кошти зараховуються першочергово в оплату заборгованості минулих періодів з найдавнішим терміном її виникнення. При повній сплаті заборгованості минулих періодів надлишок коштів може бути зарахований с оплату пені та штрафних санкцій за наявності письмової згоди користувача.

Підпунктом 1) п. 7.1 договору, передбачено право ОСП отримувати від користувача своєчасну оплату за послуги, а користувач, в свою чергу, відповідно до підпунктів 1) та 2) п.9.3. договору зобов`язаний підписувати зі свого боку акти приймання-передачі послуги, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги та повертати ОСП, а також здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на мовах, визначених договором.

У п.10.3 договору сторони домовились, що рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур`єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачеві, яка підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції.

Електронний документ, який направляється стороною на виконання цього договору через Сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття документом статусу «Доставлено» у Сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою Сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов`язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичному документу, який міг би бути створений однією зі сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.

За умовами п. 10.4. договору будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання цього договору (у тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування Сервісу, про що ОСП зобов`язаний повідомити на своєму офіційному вебсайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/. Один документ повинен бути підписаний обома сторонами у один і той самий спосіб (в залежності від форми документу). Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством.

Для забезпечення електронного документообігу сторони зобов`язуються здійснити реєстрацію в Сервісі та дотримуватись правил та інструкції користування Сервісом, які ним передбачені. Сторона підтверджує, що документи, підписані електронним підписом за допомогою Сервісу з використанням реєстраційних даних сторони, є такими, що підписані цією стороною (уповноваженою нею особою) (п.п. 10.5., 10.7. договору).

За умовами п. 14.1. договору, він набирає чинності з дати акцептування заяви-приєднання, зазначеної в повідомленні ОСП, і діє до 31 грудня (включно) року, у якому акцептована заява-приєднання. Цей договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну цього договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов, шляхом направлення відповідного повідомлення.

На виконання договору у період з серпня по вересень 2025 року включно ОСП ПрАТ «НЕК «Укренерго» надав, а користувач АТ «ДТЕК Одеські електромережі» отримав послуги з передачі електричної енергії, що підтверджується підписаними обома сторонами за допомогою Сервісу актами приймання-передачі послуги, а саме: № ПРА-0012181 за серпень 2025 року на суму 33 321 324,52 грн з ПДВ; № ПРА-0012813 за вересень 2025 року на суму 25 999 890,84 грн з ПДВ.

Також, відповідно до умов договору сторонами здійснено врегулювання та підписано акти коригування за попередні розрахункові періоди, які сальдуються при здійсненні поточних розрахунків, а саме: акт коригування №ПРА_К-0010378 від 01.08.2025 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0007509 від 31.12.2024 згідно з договором від 01.01.2024 № 0522-02041-ПП (з урахуванням акту коригування №ПРА_К-0008338 від 03.03.2025), за яким суму збільшено на 113916,61 грн з ПДВ; акт коригування №ПРА_К-0010646 від 04.08.2025 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0010369 від 31.05.2025 згідно з договором від 01.01.2024 № 0522-02041-ПП, за яким суму збільшено на 30122,81 грн з ПДВ; акт коригування №ПРА_К-0011066 від 02.09.2025 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0008083 від 31.01.2025 згідно з договором від 01.01.2024 № 0522-02041-ПП (з урахуванням акту коригування №ПРА_К-0009171 від 01.04.2025), за яким суму збільшено на 66348,77 грн з ПДВ; акт коригування №ПРА_К-0011357 від 03.09.2025 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0010960 від 30.06.2025 згідно з договором від 01.01.2024 № 0522-02041-ПП, за яким суму зменшено на 3295,03 грн з ПДВ. Перелічені вище судом відповідні акти були направлені позивачем відповідачу за допомогою Сервісу «Аскод онлайн».

Крім того у матеріалах справи наявні виставлені ПрАТ «НЕК «Укренерго» рахунки-фактури, а саме: №ПР-0044882/0522-02041-ПП від 15.08.2025 на суму 10 997 568,16 грн за серпень 2025 року; №ПР-0045441/0522-02041-ПП від 25.08.2025 на суму 10 314 708,42 грн за серпень 2025 року; №ПР-0046004/0522-02041-ПП від 05.09.2025 на суму 9 482 275,79 грн за серпень 2025 року; №ПР-0046573/0522-02041-ПП від 11.09.2025 на суму 138 889 451,24 грн за серпень 2025 року; №ПР-0047151/0522-02041-ПП від 15.09.2025 на суму 9 270 377,53 грн за вересень 2025 року; №ПР-0047721/0522-02041-ПП від 24.09.2025 на суму 8 617 495,01 грн за вересень 2025 року; №ПР-0048292/0522-02041-ПП від 04.10.2025 на суму 8 827 184,39 грн за вересень 2025 року; №ПР-0048886/0522-02041-ПП від 11.10.2025 на суму 115 198 374,80 грн за вересень 2025 року.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджували б незгоду та/або наявність зауважень зі сторони відповідача щодо обсягу чи загальної ціни наданих позивачем у спірний період послуг.

Відповідно до представлених учасниками справи платіжних інструкцій № 4254107 від 07.11.2025 на суму 9897043,53 грн, № 4254108 від 07.11.2025 на суму 113916,61 грн та № 4254109 від 07.11.2025 на суму 30122,81 грн, відповідачем було сплачено вартість послуг з передачі електричної енергії за грудень 2024 року, за травень та частково за серпень 2025 року на загальну суму 10041082,95 грн.

Господарський суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом у протокольній формі прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивачем враховано оплати у розмірі 10041082,95 грн, які були здійснені 07.11.2025, тобто до подачі позову у цій справі, а також було враховано коригування червня 2025 року на зменшену суму в розмірі 3295,03 грн, у зв`язку з чим станом на дату ухвалення рішення на розгляді суду залишились позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з передачі електричної енергії в розмірі 49487225,57 грн та 3% річних в сумі 171127,64 грн.

Між тим, як встановлено судом, під час розгляду справи АТ «ДТЕК Одеські електромережі» здійснило сплату основного боргу на загальну суму 49487225,57 грн, відповідно до наданих відповідачем копій платіжних інструкцій: № 4265022 від 18.11.2025 на суму 18807664,93 грн; № 4289330 від 28.11.2025 на суму 4616616,06 грн; № 4289331 від 28.11.2025 на суму 4009043,14 грн; № 4289332 від 28.11.2025 на суму 66348,77 грн; № 4305959 від 08.12.2025 на суму 20739571,53 грн; № 4362452 від 08.01.2026 на суму 1247981,14 грн. На підтвердження здійснення відповідачем інших погашень за договором матеріали справи доказів не містять.

Відтак, залишились несплаченими відповідачем нараховані позивачем 3% річних у розмірі 171127,64 грн.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з нормами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

При цьому, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище регулює Закону України «Про ринок електричної енергії».

Користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії (п. 40 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії (п. 55 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор малої системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець, оператор установки зберігання енергії та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії в порядку, передбаченому цим Законом (п. 96 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

За приписами ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема договори про надання послуг з передачі.

Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про надання послуг з передачі (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі, зокрема, надає послуги з передачі електричної енергії на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, встановлених цим Законом та кодексом системи передачі, з дотриманням встановлених показників якості надання послуг; забезпечує достатню потужність передачі та надійність системи передачі; проводить аналіз системних перевантажень та врегульовує їх шляхом застосування недискримінаційних методів, що базуються на ринкових механізмах, відповідно до правил ринку та кодексу системи передачі.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператор системи передачі має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги з передачі та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором. Порядок укладання таких договорів визначається кодексом системи передачі (ч. 4 ст. 33 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відповідно до п. 1.1. Кодексу системи передачі, затвердженого Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, цей Кодекс регулює взаємовідносини Оператора системи передачі (далі - ОСП) та користувачів системи передачі (далі - Користувач) щодо планування, розвитку та експлуатації (у тому числі оперативно-технологічного управління) системи передачі у складі об`єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, а також приєднання та доступу до системи передачі.

Договір про надання послуг з передачі електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається на підставі типової форми договору, який затверджується Регулятором та є додатком 6 до цього Кодексу (абз. 1 п. 5.5. глави 5 розділу ХІ Кодексу системи передачі).

Згідно з положеннями п.п. 5.1-5.2 Кодексу системи передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов`язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні експорту електричної енергії. Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов`язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі.

Типова форма договору про надання послуг з передачі електричної енергії є додатком 6 до Кодексу системи передачі, отже затверджена одночасно з цим Кодексом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

За змістом статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги», кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг з передачі електричної енергії, умови надання послуг з передачі електричної енергії та їх оплати, ціна та загальна вартість наданих за договором послуг, наявність оплати, наявність заборгованості за отримані послуги, наявність прострочення оплати та підстав для стягнення 3% річних у заявленій до стягнення сумі.

Як слідує з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між позивачем як оператором системи передачі та відповідачем як користувачем 01.01.2024 із договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0522-02041-ПП, згідно з умовами якого він є публічним договором приєднання та встановлює порядок і умови надання послуг з передачі електричної енергії користувачам системи передачі.

Відтак, на підставі договору №0522-02041-ПП, який укладений на основі типового договору та для забезпечення функціонування ринку електричної енергії, між ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» та АТ «ДТЕК Одеські електромережі» виникли майново-господарські зобов`язання.

За такими зобов`язаннями позивач повинен безперервно надавати послуги з передачі електричної енергії, а відповідач зобов`язаний прийняти та сплатити їх вартість. Отже, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору про надання послуг, які мають надаватись відповідно до вимог законодавства, яке регулює функціонування ринку електричної енергії. Слід відзначити, що двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін електронними підписами, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, а в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачем за період серпня-вересня 2025 року включно надано відповідачу послуги з передачі електричної енергії, про що складено відповідні акти приймання-передачі та сформовано рахунки фактури. Крім того, між сторонами протягом спірного періоду було укладено відповідні акти коригування до актів приймання-передачі за грудень 2024 року, січень 2025 року та травень 2025 року

Враховуючи наявність в матеріалах справи доказів накладення кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису представників сторін, суд не вбачає будь-яких обґрунтованих підстав ставити під сумнів факт належного підписання зазначених актів. Одночасно, суд зауважує, що жодною із сторін не було подано заперечень з приводу повноважності представників товариств на підписання таких актів.

При цьому, сторони за взаємною згодою у вищеозначеному договорі чітко встановили строки внесення відповідачем плати за надані позивачем послуги. Так, відповідно до умов розділу 6 договору для розрахункового періоду надання послуг оплата здійснюється у формі поетапної оплати планової вартості послуг - три етапи для кожного періоду, а оплата за фактичний обсяг послуги здійснюється до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Так, судом було встановлено, що на виконання умов договору, протягом серпня-вересня 2025 року, з урахуванням сальдування сум за актами коригування за грудень 2024 року, січень 2025 року та травень 2025 року, позивач надав, а відповідач отримав обумовлену договором послугу у визначених сторонами обсягах на загальну суму 59531603,55 грн, втім не сплатив позивачу вартість наданих послуг у строки, визначені договором. Отже, своє зобов`язання з оплати наданих позивачем у спірному періоді послуг з передачі електричної енергії відповідачем було виконано несвоєчасно.

Як видно із матеріалів справи, відповідач 07.11.2025, тобто за один робочий день до подання позивачем 10.11.2025 дійсної позовної заяви, здійснив погашення заборгованості згідно з договором на суму 10041082,95 грн, а позивачем, в свою чергу, було враховано акт коригування №ПРА_К-0011357 від 03.09.2025 до акту приймання-передачі послуги №ПРА-0010960 від 30.06.2025 згідно з договором від 01.01.2024 № 0522-02041-ПП, за яким суму було зменшено на 3295,03 грн з ПДВ, у зв`язку з чим позивачем були зменшені позовні вимоги на загальну суму 10044377,98 грн.

Разом з тим, в процесі розгляду справи, загалом вже після звернення позивача із позовом та заявою про зменшення позовних вимог, мало місце погашення відповідачем заборгованості в загальному розмірі 49487225,57 грн, що підтверджується наданими відповідачем описаними вище платіжними інструкціями. Відтак, судом встановлено, що чергові платежі у загальній сумі 49487225,57 грн були здійснені відповідачем у період з 18.11.2025 по 08.01.2026, тобто після звернення позивача із позовом до суду та відкриття провадження у даній справі.

Таким чином станом на момент прийняття рішення судом сума заборгованості з основного боргу сплачена повністю та дана обставина підтверджена обома сторонами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відтак, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі стосовно позовної вимоги про стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» заборгованості в загальному розмірі 49487225,57 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Водночас, окрім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 171127,64 грн.

Між тим, з огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з передачі електричної енергії не виконував у встановлений договором строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

При цьому невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості наданих послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Судом враховується, що з огляду на приписи статей 11, 509, 525, 526, 629 ЦК України, статті 193 ГК України як невиконання або неналежне виконання користувачем зобов`язання з оплати планового обсягу, так і зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуг, отриманих за розрахунковий місяць, є порушенням виконання грошового зобов`язання і передбачає застосування правових наслідків порушення зобов`язання та настання відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема, згідно з приписами статей 611, 625 Цивільного кодексу України. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.11.2022 у справі №927/713/21, від 09.11.2022 у справі №904/5899/21, від 22.09.2022 у справі №920/724/21.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Норми статті 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити свої інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №910/15410/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21).

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань.

Враховуючи такий порядок розрахунків, здійснення кожного з трьох платежів поетапної оплати планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а також остаточний розрахунок за фактичний обсяг є окремим грошовим зобов`язанням у розумінні чинного законодавства.

Таким чином, при визначенні кількості календарних днів прострочення слід виходити з того, що першим днем прострочення є наступний день після дати платежу згідно з умовами відповідного договору, а останнім днем - день, що передує здійсненню у повному обсязі оплати вартості послуг з передачі електричної енергії.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних з врахуванням встановлених в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі вартості наданої послуги, дати виникнення прострочки оплати послуги по кожній декаді, суд встановив, що вказаний розрахунок є необґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 171127,64 грн, суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність, у зв`язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. При цьому суд враховує, що відповідач в ході розгляду справи жодних контррозрахунків вказаної суми не надавав та, відповідно, не спростував сум, нарахованих позивачем.

Окремо щодо доводів відповідача стосовно наявності в нього форс-мажорних обставин, та у зв`язку з цим протиправність нарахування позивачем 3% річних, суд зазначає, що відповідно до положень чинного законодавства, наявність форс-мажорних обставин звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, а не від виконання самого зобов`язання.

При цьому, суд додає, що до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини визначені у частині другій ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», за змістом якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема (але невиключно): загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години.

З положень частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» слідує, що Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Суд зазначає, що введений в України з 24.02.2022 воєнний стан, який на станом на зараз не припинений, є загальновідомою обставиною дії форс-мажорних обставин в Україні до їх офіційного закінчення.

Однак форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

При цьому, чинним законодавством України передбачено звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором, якщо таке невиконання чи неналежне виконання спричинене форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Так, в силу приписів ч. 1 ст. 617 ЦК України, існування обставин непереборної сили, внаслідок яких сталося порушення зобов`язання, може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не підставою для звільнення від фактичного виконання такого зобов`язання.

Підсумовуючи викладене слід зауважити, що форс-мажор не звільняє від обов`язку виконати зобов`язання, він звільняє виключно від відповідальності за невиконання зобов`язання (неустойка у формі штрафу та пені, відшкодування збитків), які в даному випадку позивачем не заявлялися до стягнення.

При цьому, одне лише передбачене законом віднесення введеного у країні воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору. На підтвердження даних обставин, відповідачем не надано будь-яких доказів.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною та є підставою для звільнення його від відповідальності за договором, також не може розцінюватися судом як документ, який засвідчує форс-мажорні обставини, оскільки згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2022 у справі №910/15264/21, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Зі змісту листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що він не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність форс-мажорних обставин (введення військового стану в Україні). Також вказаний лист ТПП видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між настанням вказаних обставин та неможливістю виконання відповідачем конкретного зобов`язання. До того ж відповідачем, не надано будь-яких доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання ним зобов`язань за спірним договором.

Відтак, наведені відповідачем доводи щодо форс-мажорних обставин не є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, а негативні наслідки щодо здійснення господарської діяльності, що настали для відповідача у зв`язку із форс-мажорними обставинами, на які він посилається, не є підставою для невиконання прийнятих на себе зобов`язань.

Окрім того, за твердженнями відповідача, правових підстав для нарахування та стягнення 3 % річних у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, ураховуючи положення п. 16 постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413, у позивача немає.

З цього приводу суд зазначає, що постановою від 26.04.2022 за № 413 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25 лютого 2022 року № 332 та визнання такою, що втратила чинність, постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року № 766» на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надано настанову: 16) зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії».

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Суд звертає увагу, що постановою НКРЕКП від 26.04.2022 №413 передбачено зупинення нарахування та стягнення саме штрафних санкцій, в свою чергу 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями (неустойкою, штрафом чи пенею) у розумінні ст. 549 ЦК України. Вказана постанова не містить прямої норми щодо звільнення споживачів від відповідальності за порушення строку оплати, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Отже, твердження відповідача про те, що п.16 постанови НКРЕКП від 26.04.2022 №413 підлягає застосовуванню до спірних правовідносин сторін є хибним, оскільки, така постанова стосується зупинення нарахування та стягнення на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування лише штрафних санкцій, а не 3% річних, що не є неустойкою чи штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Щодо заявленої позивачем заяви про відстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

У своєму клопотанні відповідач в якості обґрунтування необхідності відстрочення виконання даного рішення суду, зокрема тим, що протягом осінньо-зимових періодів 2022-2025рр. відбувалися масовані ракетні удари по енергетичній інфраструктурі України, що призвело до вкрай тяжких наслідків. Такі обстріли відбуваються й по сьогодення. Зокрема й об`єкти АТ «ДТЕК Одеські електромережі» зазнали значних пошкоджень, а іноді й повної/часткової руйнації, відновлення яких потребує значних фінансових витрат та загалом завдає значних фінансових збитків, не кажучи про непоодинокі випадки завдання ушкоджень працівникам АТ «ДТЕК Одеські електромережі», або ж їх загибелі під час виконання ремонтних заходів.

Як вказує відповідач, основним завданням АТ «ДТЕК Одеські електромережі» є забезпечення безперебійного електрозабезпечення м. Одеси та Одеської області, а відтак відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов`язань. Поряд з тим, у відповідності до положень постанови №76 КМУ від 27.01.2023, Товариство віднесено до критично важливих підприємств, що зайвий раз підтверджує факт того, що зокрема усі підприємства паливно-енергетичного сектору, зокрема й оператори систем розподілу є надважливими для функціонування держави вцілому. Відтак кошти, які отримує відповідач під час здійснення своєї господарської діяльності, скеровуються в першу чергу на відновлення і ремонт електричних мереж, обладнання й об`єктів, задля забезпечення електроенергією міста Одеси та області, відповідно забезпечення повноцінного функціонування економіки, інфраструктури, логістики й підтримки військового потенціалу. Крім цього, відповідач звертає увагу, що ним сплачено позивачу основну суму заборгованості за договором та сторони у даній справі вочевидь не перебувають у рівних фінансових умовах, а їх економічні інтереси не є збалансованими.

Як додає відповідач, враховуючи номінальні доходи й збитки АТ «ДТЕК Одеські електромережі» за 2022-2025, сума доходів (3,05 млрд.грн), значно нижча за суму збитків, витрат, зобов`язань Товариства (5,12 млрд.грн.). Такі процеси відносно негативного фінансового балансу мають триваючий характер, а також спостерігається динаміка до збільшення розриву доходної частини від витратної, внаслідок систематичного недоотримання коштів від здійснення ліцензійної діяльності (як внаслідок невідповідності тарифів, неповних розрахунків учасників ринку електроенергії, так і внаслідок військових факторів та інших збитків та чинників).

Статтею 129 Конституції України унормовано, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Європейський суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

За змістом ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, унормовано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Частиною четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (частини 4, 5 та 7 статті 331 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з вищезазначеної норми ГПК, підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Так, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.97); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії» від 28.07.99).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить «майно» цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація «потерпілій стороні» за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як «потерпілої сторони»; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у момент звернення рішення до виконання.

На підтвердження підстав для відстрочення виконання рішення суду Акціонерним товариством «ДТЕК Одеські електромережі» подано до суду наступні документи: копії звітів про фінансові результати діяльності відповідача, балансу за 2022-2024 роки, 9 місяців 2025 року; копію звітів виконавчого органу відповідача, проміжних фінансових звітностей за 2023-2024 роки, 9 місяців 2025 року; довідку головного бухгалтера по заборгованостям відповідача; розшифрування баланса відповідача з копією довіреності головного бухгалтера Товариства; копії додаток до постанов НКРЕКП про затвердження інвестиційних програм відповідача на 2023-2026 року із зазначенням джерел фінансування; копію актів звірки розрахунків з ДП «Енергоринок», ДП «Укрінтеренерго»; копію розпоряджень 17.01.2023 №13-р, 25.04.2023 №118-р, та постанов 21.12.2022 №1788, НКРЕКП від 14.06.2023 №1058, 23.05.2022 №922, 19.12.2024 №2159, №2174 від 13.05.2025 №715; роздруківки тарифів НЕК Укренерго з офіц.сайту; копію повідомлення позивача про виникнення форс-мажорних обставин від 01.12.2022, повідомлення відповідача; копію ухвал Болградського районного суду та Приморського районного суду м. Одеси від 16.04.2024 та 18.04.2024 відповідно, ухвали Пересипського районного суду від 15.10.2025.

Разом з тим суд наголошує, що положеннями ч. 5 ст. 331 ГПК України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений річним терміном розстрочки виконання рішення з дня ухвалення такого рішення.

З огляду на доводи та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що подана заява про відстрочення виконання рішення є належним чином обґрунтованою, а надані відповідачем докази є достатніми задля встановлення судом існування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду та водночас з яких вбачається за можливе встановити всі сукупні фактори, визначені статтею 331 ГПК України.

Суд враховує, що заява відповідача про відстрочення виконання рішення суду обґрунтована загальновідомими обставинами, зокрема, військовою агресією РФ проти України, масованими ракетними обстрілами енергетичної інфраструктури України, що має негативний вплив на економіку держави, та ускладнює діяльність як позивача, так і відповідача, а отже негативно впливає на сторін спору.

Так, військова агресія РФ проти України, направлена зокрема й на енергетичну інфраструктури країни до якої віднесено й об`єкти відповідача, які потерпають від регулярних ракетних та дронових ударів агресора, що безумовно призводить до їх руйнування та необхідності відновлення задля забезпечення життєдіяльності, як інфраструктури (критичної інфраструктури), так й громадян електричною енергією.

Відповідні обставини, в силу приписів частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Як слідує з заяви про відстрочення виконання рішення суду, першочерговим завданням АТ «ДТЕК Одеські електромережі» є забезпечення безперебійного електрозабезпечення м. Одеси та Одеської області, а відтак, відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов`язань, а тому кошти, які відповідач наразі отримує під час здійснення своєї господарської діяльності, мають скеровуватися в першу чергу на відновлення і ремонт електричних мереж та підготовку до наступного осінньо-зимового періоду.

При цьому суд враховує, що як позивач, так і відповідач, зазнали таких ушкоджень, на усунення яких необхідний значний обсяг коштів та матеріальних ресурсів. Суд враховує, що як позивач, так і відповідач є юридичними особами, діяльність яких спрямована, відповідно, на забезпечення передачі електроенергії та її розподіл. Тобто, якнайшвидше відновлення зруйнованих та пошкоджених об`єктів як відповідача, так і позивача має соціально важливе значення.

Отже, з урахуванням того, що на відповідача фактично покладено зобов`язання забезпечення здійснення ним виробничої діяльності (передачу електричної енергії), відстрочка виконання рішення призведе до реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов`язання.

Суд також враховує, що наявні матеріали справи свідчать про те, що відповідачем було погашено у повному обсязі основну заборгованість, що свідчить про те, що останній не має на меті уникнення від виконання взятих на себе зобов`язань, а відстрочення виконання рішення суду просив застосувати щодо зобов`язань по сплаті нарахованих позивачем та стягнутих судом сум 3% річних за прострочення виконання основного зобов`язання за договором.

При цьому, суд зазначає, що у даному випадку позивачем не надано, а наявні матеріли справи не містять, доказів на підтвердження того, у зв`язку із відстроченням виконання рішення суду про стягнення сум 3% річних, позивачу буде завдано збитки, він змушений буде понести додаткові витрати, тощо, зокрема з урахуванням того, що як вже було вказано вище, суму основного боргу відповідачем сплачено у повному обсязі.

З огляду на викладене, суд вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно відповідача хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює, в тому числі з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань.

Отже, наведені вище обставини, які склались та не залежать від волі відповідача, зокрема військова агресія РФ проти України, руйнування енергетичних об`єктів відповідача внаслідок ракетно-дронових ударів, необхідність їх відновлення задля забезпечення життєдіяльності країни, підтверджують відсутність у нього в даний час об`єктивної можливості виконати негайно в повному обсязі рішення суду та свідчать про винятковість цього випадку у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, приймаючи до уваги необхідність забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємства відповідача в умовах воєнного стану та триваючих постійних обстрілів, необхідність проведення відповідачем ремонтних робіт об`єктів критичної інфраструктури, зруйнованих внаслідок військової агресії, масовані ракетні обстріли об`єктів енергетичної інфраструктури, які наразі мають місце, враховуючи понесені від військової агресії збитки та матеріальний стан обох сторін, з огляду на викладені інші обставини справи щодо скрутного фінансового становища відповідача та приймаючи до уваги особливості та вид господарської діяльності відповідача, яка у даний час має стратегічно важливе значення для життєзабезпечення населення, враховуючи також повне погашення основної заборгованості та характер існуючої заборгованості, дослідивши надані відповідачем докази, суд дійшов висновку про можливість відстрочення виконання судового рішення з підстав, зазначених відповідачем, та беручи до уваги заперечення позивача щодо відстрочення виконання рішення суду, враховуючи суму яка підлягає стягненню з відповідача, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви АТ «ДТЕК Одеські електромережі» та вважає за доцільне відстрочити виконання даного рішення строком на 3 місяці, а саме на строк до 03.11.2026.

Відстрочення виконання рішення суду на вказаний строк в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Стандарт «вірогідності доказів» не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову. Відповідачем належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у визначеному розмірі, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надано та у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» щодо повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг у спірний період, а позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 171127,64 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти, як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994р.; пункт 29).

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

З огляду на встановлені обставини, всі інші доводи та міркування сторін не мають вирішального впливу на результат вирішення спору, тому з урахуванням принципу процесуальної економії не потребують детальної відповіді суду.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, оскільки судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату спірної заборгованості, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої заборгованості правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, розмір судового збору, що підлягав би оплаті за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення заборгованості в сумі 171127,64 грн становить 2422,40 грн, з урахуванням того, що позовна заява надійшла до суду в електронній формі через систему «Електронний суд».

На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір покладається на відповідача в сумі 2422,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 231, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 916/4524/25 в частині стягнення з Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» основної заборгованості в розмірі 49487225,57 грн закрити.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські електромережі» (вул. Миколи Боровського, № 28-Б, м. Одеса, 65031, код ЄДРПОУ 00131713) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227) суму 3% річних у розмірі 171 127 (сто сімдесят одна тисяча сто двадцять сім) грн 64 коп та судовий збір у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

4. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2026 у справі №916/4524/25 строком на три місяці до 03.11.2026.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 10 серпня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський