Постановление суда № 138907246, 06.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

06.08.2026Справа № 910/3376/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України

до 1) Національного фармацевтичного університету,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ

про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 467 233, 10 грн.

Представники:

від прокуратури: Синюк І.А.;

від позивача: Папіровська А.М.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України (далі-позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного фармацевтичного університету (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ (далі-відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду № 3 від 17.07.2024 до договору № 1 від 05.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу;

- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 29.07.2024 до договору № 1 від 05.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу;

- визнати недійсною додаткову угоду № 5 від 03.09.2024 до договору від 05.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ на користь Міністерства охорони здоров`я України грошові кошти у розмірі 539 470,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні спірних додаткових угод не було дотримано вимоги ст. 41 Закону України Про публічні закупівлі, оскільки додаткові угоди № 3, № 4, № 5 до договору не містять жодних обґрунтувань зміни істотних умов договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. Відтак, на думку прокурора, внаслідок укладення спірних додаткових угод до договору, ціна на електричну енергію залежно від періоду споживання збільшувалась від 13,69% до 55,92% від початково визначеної у договорі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.04.2026.

14.04.2026 до суду надійшов відзив Національного фармацевтичного університету на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що зміна ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю може відбуватися у випадку коливання ціни на ринку з моменту укладання Договору або з моменту останнього внесення змін, та не встановлено обмежень щодо кількості змін, які можна вносити до істотних умов договору за цією підставою, отже залежно від коливання ціни товару на ринку протягом дії договору про закупівлю сторонам не заборонено вносити зміни декілька разів у частині зміни ціни за одиницю товару. Відповідач-1 також зазначає, що на підтвердження коливання ціни на ринку, постачальником надавалось посилання на сайт Оператора ринку, за відкритими даними якого визначається, що ціна на ринку зростала більше ніж 10%.

17.04.2026 до суду надійшла відповідь прокуратури на відзив відповідача-1, в якій прокурор, зокрема зазначає, що надані постачальником експертні висновки, видані Харківською торгово-промисловою палатою України, не є тим документом, що підтверджує коливання (збільшення чи зменшення ціни за одиницю товару на ринку) за відповідні періоди. Вказані висновки не відображають коливання (зміну) ціни на ринку електричної енергії між укладенням договору (05.01.2024) та зверненням відповідача-2 про збільшення ціни договору шляхом укладення додаткових угод

24.04.2026 до суду надійшли письмові пояснення Міністерства охорони здоров`я України, в яких позивач, зокрема зазначає, що сторонами договору №1, всупереч інтересам держави, без будь яких належних на те підстав та в порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі» укладено недійсні додаткові угоди, згідно з якими збільшено ціну за одиницю товару, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів на закупівлю електричної енергії за договором.

30.04.2026 до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ на позовну заяву, в якому відповідач-2, зокрема зазначає, що сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до договору щодо ціни товару декілька разів, але кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документальне підтвердження, а саме документи, визначені пунктом 14.2 Договору, які стали підставою для укладення додаткових угод на підвищення ціни за одиницю товару, що підтверджують коливання цін на ринку наявні в матеріалах справи. На думку відповідача-2, додаткові угоди, які були укладені відповідно до умов договору про закупівлю не можуть бути визнані недійсними з підстав зазначених прокурором у позовній заяві.

Також, 30.04.2026 до суду надійшло клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, в якому у зв`язку із зайнятістю представника відповідача-2 в іншому судовому засіданні, призначеному в Господарському суді Вінницької області, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У підготовчому засіданні 30.04.2026 суд на місці ухвали продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи на 04.06.2026.

06.05.2026 до суду надійшла відповідь прокуратури на відзив відповідача-2, в якій прокурор, зокрема зазначає, що ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

02.06.2026 до суду надійшла заява Київської окружної прокуратури міста Харкова про зменшення позовних вимог, в якій прокурор зазначає про необхідність зменшення розміру заявлених позовних вимог у зв`язку з виявленою помилкою у розрахунках стягнення безпідставно збережених коштів, оскільки прокуратурою не оскаржується додаткова угода № 1 до договору № 1 від 05.01.2024, якою збільшено ціну в межах допустимого 10% ліміту, а тому сума надмірно сплачених коштів за травень 2024 року - грудень 2024 року складає 467 233,10 грн. Тож, прокурор просить суд здійснювати подальший розгляд з урахуванням зменшених позовних вимог та вважати п. 5 прохальної частини у наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «ІНСОЛ» на користь Міністерства охорони здоров`я України грошові кошти у розмірі 467 233, 10 грн».

04.06.2026 до суду надійшло клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі, в якому відповідач-2 зазначає, що йому стало відомо про відкриття Другою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України конституційного провадження у справі № 3-78/20269(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР ГАЗ РЕСУРС" щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим відповідач-2 просить суд зупинити провадження у справі № 910/3376/26 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/20269(178/26) та оприлюднення повного тексту рішення.

Також, 04.06.2026 до суду надійшло клопотання відповідач-2, в якому він просить суд позовну заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України залишити без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки відсутні підстави для представництва інтересів держави у даній справі прокурором.

У підготовчому засіданні 04.06.2026, розглянувши подану Київською окружною прокуратурою міста Харкова заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження;

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим приймає її до розгляду.

За таких обставин, суд розглядає справу, виходячи з наступних позовних вимог, а саме: визнання недійсними додаткових угод № 3 від 17.07.2024, № 4 від 29.07.2024, № 5 від 03.09.2024 до договору № 1 від 05.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу та стягнення грошових коштів у розмірі 467 233, 10 грн.

Також, у підготовчому засіданні 04.06.2026, розглянувши заявлене відповідачем-2 клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, суд, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, вважає за необхідне поновити Товариству з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

Крім того, у підготовчому засіданні 04.06.2026, розглянувши клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

За приписами ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано (п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК).

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 3 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 Господарського процесуального кодексу України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.

При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.

Разом з цим, рішенням Конституційного суду України від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025 у справі №3-28/2024 (59/24), визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

В п 4.2. вказаного рішення Конституційний Суд України наголошує, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури.

Прокурор зазначає, що у даному випадку порушенням інтересів держави є те, що під час укладення і виконання оспорюваних додаткових угод до договору про закупівлю порушено вимоги чинного законодавства, принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, створення добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, принципи максимальної ефективності та економії, що призвело до нераціонального та неефективного використання коштів Державного бюджету.

Тож, звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем Міністерство охорони здоров`я України.

Міністерство охорони здоров`я України, як центральний орган виконавчої влади, згідно ст.ст. 1, 6 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Відповідно до п. 4 розділу I Статуту Національного фармацевтичного університету, затвердженого 18.11.2024 наказом Міністерства охорони здоров`я України № 1932, заклад вищої освіти як суб`єкт господарювання діє в статусі бюджетної установи на засадах неприбутковості.

Органом управління Закладу вищої освіти є Міністерство охорони здоров`я України. Майно Закладу вищої освіти є державною власністю, яке закріплено за Закладом вищої освіти на праві оперативного управління.

Згідно з п. 2 розділу VII Статуту, фінансування Закладу вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у розумінні частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України Міністерство охорони здоров`я України є головним розпорядником бюджетних коштів у сфері охорони здоров`я та розпорядником вищого рівня по відношенню до Національного фармацевтичного університету, а також є його засновником та органом управління.

Отже, Міністерство охорони здоров`я України є органом державної влади, уповноваженим на захист інтересів держави у спірних правовідносинах

Прокурор зазначає, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі окружною прокуратурою на адресу МОЗ України було направлено лист від 16.01.2026 № 50-100-303вих-26 в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно відповіді Міністерства охорони здоров`я України від 03.02.2026 на звернення прокуратури, про укладання спірних додаткових угод до договору від 05.01.2024 № 1, укладеного між відповідачами про постачання електричної енергії, яким неодноразово збільшено ціну електроенергії, МОЗ стало відомо з листа окружної прокуратури від 16.01.2026. Проте, відсутність відповідних бюджетних асигнувань, необхідних для сплати судового збору, унеможливлює вжиття МОЗ відповідних заходів, спрямованих на усунення порушень законодавства та відшкодування збитків, завданих державі, у тому числі здійснення відповідної позовної роботи в порядку, визначеному процесуальним законодавством. Тож, з метою захисту інтересів держави Міністерство просить вжити заходів реагування представницького характеру в порядку, визначеному положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою листом № 50-100-1606вих-26 від 23.03.2026 було повідомлено позивача про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом Київською окружною прокуратурою міста Харкова було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.

Крім того, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що у прокурора були обґрунтовані підстави для представництва в суді інтересів держави, у тому числі, в особі позивача за цим позовом, а тому клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.

Також, у підготовчому засіданні 04.06.2026 оголошено перерву до 06.08.2026.

05.06.2026 до суду надійшли заперечення прокуратури на клопотання про залишення без розгляду позову, в яких прокурор, зокрема зазначає, що нездійснення позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є підставою для подання позову безпосередньо прокурором.

07.08.2026 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ, в яких відповідач-2 зазначає про необхідність зупинення провадження у справі на час розгляду відповідної справи в порядку конституційного судочинства, а тому просить суд задовольнити відповідне клопотання ТОВ "ЕК" ІНСОЛ" про зупинення провадження у даній справі.

У цьому підготовчому засіданні представники прокуратури та позивача заперечили проти задоволення клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд дійшов висновку про його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вказана норма встановлює обов`язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з`ясовувати:

а) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Тож, об`єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

При цьому суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, але й сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку встановлення певних преюдиційних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, проведення відповідних експертиз, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: а) непідвідомчості; б) обмеженості предметом позову; в) неможливості розгляду тотожної справи; г) певної черговості розгляду вимог.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що додаткові угоди № 3 від 17.07.2024, № 4 від 29.07.2024 та № 5 від 03.09.2024 до договору № 1 від 05.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладені між Національним фармацевтичним університетом та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ є недійсними, оскільки укладені без належного підтвердження коливання ціни електричної енергії на ринку у бік збільшення та з перевищенням максимального ліміту у 10%, всупереч ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

В той же час, судом встановлено, що ухвалою Першої колегії суддів Другого сенату Конституційного Суду України №3-78/2026 (178/26) від 06.05.2026 відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс».

Предметом перевірки за конституційною скаргою ТОВ «Укр Газ Ресурс» у справі №3-78/2026 (178/26) є конституційність положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», відповідно до якого істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до статей 2, 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права, з урахуванням європейських стандартів, та спрямоване на забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд.

Згідно ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

У ст. 1 Закону України "Про Конституційний Суд України", визначено, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання щодо відповідності Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також реалізує інші повноваження відповідно до Конституції України.

Згідно ст. 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи наведене, визнання Конституційним Судом України нормативного акта чи його окремих положень неконституційними виключає можливість їх подальшого застосування та відтворення органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, окрім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким відповідний акт було визнано неконституційним, у подальшому змінені у порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України.

Отже, Конституційний Суд України у справі №3-78/2026 (178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» вирішує питання щодо відповідності Конституції України положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Оскільки Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції, який вирішує питання щодо відповідності Конституції України законів України, то об`єктивно неможливим є вирішення даного спору, в контексті вирішення правомірності застосування встановленого нормою п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" 10-відсоткового обмеження при зміні ціни за одиницю товару, до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3-78/2026(178/26).

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

За змістом частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно ст. 89 Закону України "Про Конституційний Суд України", рішення Суду є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Суд зазначає, що результат вирішення Конституційним Судом України питання конституційності/неконституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" безпосередньо впливає на вирішення спору у даній справі через посилання прокурора на цю норму у якості підстави для недійсності спірних додаткових угод.

Суд не повноважний самостійно вирішувати при розгляді справи питання конституційності пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, яка розглядається у порядку конституційного провадження.

Відтак, суд погоджується, що існує об`єктивна неможливість розгляду даної справи до закінчення конституційного провадження у справі № 3-78/2026(178/26), оскільки господарський суд у межах даної справи повинен надати правову оцінку правовідносинам із застосування норми права (пункт 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»), конституційність якої є предметом безпосереднього розгляду Конституційним Судом України.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Таким чином, враховуючи викладене вище, з метою дотримання принципу єдності правозастосовчої практики, суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у даній справі №910/3376/26 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Керуючись ст. 234, п. 5 ч. 1 ст. 228, ст. 229 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ про зупинення провадження задовольнити.

2. Зупинити провадження у справі № 910/3376/26 за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України до Національного фармацевтичного університету та Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ ІНСОЛ про визнання недійсними додаткових угод до договору та стягнення 467 233, 10 грн до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

3. Зобов`язати представників учасників справи повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у даній справі.

Ухвала набрала законної сили з моменту її оголошення.

Дата складання та підписання повного тексту ухвали 11.08.2026.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.О. Щербаков