Решение № 138906830, 21.07.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 26/42/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2026 Справа № 908/2948/23(908/3701/23)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом арбітражної керуючої Камінської Анни Анатоліївни (61093 м. Харків вул. Терихівська 7/9)

до відповідачів - 1/ ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

2/ Акціонерного товариства БАНК КРЕДИТ ДНІПРО, код ЄДРПОУ 14352406 (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32)

про визнання недійсним договору застави № 240223-ЗАВ від 24.02.2023 року

в межах справи № 908/2948/23

про неплатоспроможність - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

кредитори 1/ Акціонерне товариство Банк Кредит Дніпро

2/ ОСОБА_2

3/ Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС

за участю представників:

від позивача не з`явився;

від відповідача-1 адвокат Литвиненко Сергій Сергійович, у режимі відеоконференції;

від відповідача-2 Препелиця Юлія Вікторівна, у режимі відеоконференції,

1. Рух справи та процесуальне правонаступництво

18.12.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича до ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» про визнання недійсним договору застави № 240223-ЗАВ від 24.02.2023 для розгляду в межах справи № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

У подальшому арбітражним керуючим Микитьоном В.В. було подано клопотання про відмову від позову.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 18.01.2024 постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання арбітражного керуючого Микитьона В.В. про відмову від позову; задоволено заяву арбітражної керуючої Камінської Анни Анатоліївни про здійснення процесуального правонаступництва та замінено арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича на арбітражну керуючу Камінську Анну Анатоліївну.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2025 апеляційну скаргу АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 22.04.2025 залишено без задоволення, а зазначену ухвалу без змін.

Отже, на час вирішення спору належною особою, яка підтримує заявлені вимоги в інтересах боржника та його кредиторів, є арбітражна керуюча Камінська А.А.

2. Обставини справи, встановлені судом

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 відкрито провадження у справі № 908/2948/23 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що 24.02.2023, тобто менш ніж за вісім місяців до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, між ОСОБА_1 як заставодавцем та АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» як заставодержателем укладено договір застави № 240223-ЗАВ.

За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 передала у заставу належний їй на праві власності транспортний засіб легковий автомобіль марки LEXUS NX 300H, 2016 року випуску.

Договір застави укладений на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 101121-АЕ від 10.11.2021, укладеним між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ТОВ «Ялинівка Нова», код ЄДРПОУ 39289687.

Таким чином, ОСОБА_1 не була позичальником за основним кредитним договором та передала власне майно у заставу для забезпечення виконання грошового зобов`язання іншої особи ТОВ «Ялинівка Нова».

Зазначені обставини мають визначальне значення для вирішення цього спору.

3. Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, установлених КУзПБ.

Спеціальним способом захисту майнової сфери боржника та сукупності інтересів його кредиторів у процедурі неплатоспроможності є передбачений статтею 42 КУзПБ механізм визнання недійсними правочинів боржника, вчинених у визначений законом підозрілий період.

За змістом частини першої статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю такого провадження, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з підстав, безпосередньо визначених цією нормою.

Однією із прямо передбачених законодавцем підстав є випадок, коли боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Отже, законодавець окремо виділив прийняття боржником заставних зобов`язань як самостійну спеціальну підставу для оспорювання правочину у процедурі неплатоспроможності за умови, що:

- правочин вчинений у межах установленого законом підозрілого періоду;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог;

- таким правочином порушено права боржника або кредиторів.

Зазначена норма є спеціальною щодо загальних положень цивільного законодавства про дійсність правочинів.

Правове регулювання статті 42 КУзПБ обумовлене особливим правовим режимом майна особи, щодо якої відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, та спрямоване на недопущення зменшення майнової бази, за рахунок якої можуть бути задоволені вимоги кредиторів.

Саме тому оцінка правочину в межах справи про неплатоспроможність не обмежується перевіркою його відповідності загальним положенням цивільного законодавства на момент укладення.

Правочин може відповідати загальним цивільно-правовим вимогам до застави, але водночас за наявності сукупності передбачених статтею 42 КУзПБ обставин підлягати визнанню недійсним як правочин боржника, вчинений у підозрілий період на шкоду його майновій сфері або інтересам кредиторів.

4. Щодо перебування договору у межах трирічного підозрілого періоду

Провадження у справі № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 відкрито 05.10.2023.

Оспорюваний договір застави укладено 24.02.2023.

Таким чином, між укладенням договору та відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність минуло менш ніж вісім місяців.

Договір безумовно вчинений у межах трирічного періоду, визначеного частиною першою статті 42 КУзПБ.

Перша необхідна передумова застосування спеціальної норми, таким чином, наявна.

5. Щодо взяття ОСОБА_1 заставних зобов`язань

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 передала в заставу АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» належний їй автомобіль LEXUS NX 300H.

При цьому заставою забезпечувалося не власне грошове зобов`язання ОСОБА_1 , а виконання кредитного договору № 101121-АЕ від 10.11.2021, боржником за яким є ТОВ «Ялинівка Нова».

Отже, внаслідок укладення договору № 240223-ЗАВ на належне ОСОБА_1 майно було встановлено обтяження з метою забезпечення виконання грошових вимог банку.

Такі фактичні обставини безпосередньо відповідають передбаченій частиною першою статті 42 КУзПБ конструкції «боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог».

При цьому закон не обмежує застосування зазначеної підстави лише випадками забезпечення боржником власного грошового зобов`язання.

Навпаки, у цій справі та обставина, що майно фізичної особи було обтяжене на забезпечення грошових вимог до іншої особи, має істотне значення при оцінці наслідків правочину для майнової сфери ОСОБА_1 .

6. Щодо порушення прав боржника та кредиторів

Самого лише формального встановлення факту укладення договору застави у межах підозрілого періоду недостатньо.

Частина перша статті 42 КУзПБ вимагає також встановити негативний вплив відповідного правочину на права боржника або його кредиторів.

У цьому випадку такий негативний вплив підтверджується характером та наслідками оспорюваного правочину.

Уклавши договір застави № 240223-ЗАВ, ОСОБА_1 обтяжила належний їй ліквідний актив автомобіль LEXUS NX 300H правом застави на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО».

З цього моменту можливість вільного розпорядження зазначеним активом була обмежена, а саме майно поставлено під реальний ризик звернення стягнення у випадку невиконання ТОВ «Ялинівка Нова» забезпеченого кредитного зобов`язання.

При цьому ОСОБА_1 не є боржником за кредитним договором № 101121-АЕ від 10.11.2021.

Отже, майнова сфера ОСОБА_1 була обтяжена ризиком вибуття належного їй майна не у зв`язку з отриманням нею кредитних коштів та не для забезпечення виконання її власного основного грошового зобов`язання, а на забезпечення зобов`язань окремої юридичної особи.

З огляду на подальше відкриття вже 05.10.2023 провадження про неплатоспроможність самої ОСОБА_1 , таке обтяження не може розглядатися ізольовано від інтересів сукупності її кредиторів.

У процедурі неплатоспроможності майно боржника становить економічну основу задоволення вимог кредиторів.

Надання одному кредитору причому кредитору за зобов`язаннями іншої особи переважного речового забезпечення за рахунок майна майбутнього неплатоспроможного боржника об`єктивно погіршує становище інших кредиторів цього боржника.

У разі реалізації застави відповідний актив вибув би з майнової сфери ОСОБА_1 на задоволення вимог банку за кредитним зобов`язанням ТОВ «Ялинівка Нова» та не міг би бути використаний для задоволення вимог власних кредиторів ОСОБА_1 .

Саме запобігання таким наслідкам становить мету спеціального механізму, передбаченого статтею 42 КУзПБ.

При цьому для застосування частини першої статті 42 КУзПБ закон використовує альтернативну конструкцію порушення прав боржника або кредиторів.

Отже, немає необхідності доводити одночасне порушення прав і боржника, і кожного його кредитора.

У цій справі оспорюваний правочин негативно вплинув як на майнову сферу самої ОСОБА_1 через обтяження належного їй ліквідного активу, так і на потенційну майнову базу задоволення вимог її кредиторів.

7. Щодо доводів АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» про правомірність застави майнового поручителя

Суд враховує доводи АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» про те, що цивільне законодавство допускає передачу майна в заставу третьою особою майновим поручителем.

Дійсно, відповідно до статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

Отже, сам по собі факт забезпечення особою чужого зобов`язання не означає автоматичної недійсності відповідного договору за загальними нормами цивільного права.

Однак цей висновок не вирішує питання щодо можливості застосування до такого правочину спеціальної норми законодавства про неплатоспроможність.

Загальна цивільно-правова допустимість певного виду правочину та можливість його оспорювання у процедурі неплатоспроможності різні питання правового регулювання.

Стаття 42 КУзПБ не встановлює загальної заборони застави майновим поручителем.

Натомість вона дозволяє суду після відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ретроспективно оцінити правочини боржника, вчинені у визначений законом період, з точки зору їх впливу на майновий стан боржника та права кредиторів.

Саме тому посилання банку лише на цивільно-правову допустимість застави майновим поручителем не спростовує наявності спеціальних підстав, установлених частиною першою статті 42 КУзПБ.

8. Щодо посилання банку на постанову Верховного Суду від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17

Судом окремо досліджено посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17.

Суд враховує зазначену правову позицію відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України.

Водночас наведений висновок Верховного Суду не свідчить про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі.

У справі № 922/2960/17 Верховний Суд аналізував можливість визнання договору іпотеки недійсним за конструкцією взяття боржником на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, тобто за підставою, яка нині міститься в абзаці другому частини другої статті 42 КУзПБ.

Верховний Суд виходив із акцесорного характеру застави (іпотеки) та дійшов висновку, що договір іпотеки майнового поручителя не може визнаватися недійсним саме з тієї причини, що іпотекодержатель або боржник за основним зобов`язанням не здійснив зустрічного майнового надання майновому поручителю.

Суд погоджується з таким підходом та не застосовує до спірних правовідносин зазначену підставу частини другої статті 42 КУзПБ.

Іншими словами, суд не виходить із того, що договір застави № 240223-ЗАВ є недійсним лише тому, що ОСОБА_1 не отримала зустрічного майнового надання від банку або ТОВ «Ялинівка Нова».

Натомість у справі, що розглядається, позов підлягає задоволенню на іншій, самостійній та прямо передбаченій законом підставі частині першій статті 42 КУзПБ, яка окремо передбачає можливість визнання правочину недійсним у випадку, коли боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог та таким правочином порушено права боржника або кредиторів.

Таким чином, правовий висновок Верховного Суду у справі № 922/2960/17 щодо неможливості застосування до застави конструкції «взяття на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони» судом врахований.

Проте він не виключає застосування іншої прямо передбаченої законодавцем спеціальної підстави оспорювання прийняття боржником заставних зобов`язань для забезпечення виконання грошових вимог.

Ототожнення цих двох підстав фактично призвело б до невиправданого виключення із частини першої статті 42 КУзПБ прямо передбаченої законодавцем норми про заставні зобов`язання.

Суд не вбачає правових підстав для такого тлумачення.

9. Щодо акцесорного характеру договору застави

Не спростовує висновків суду й посилання відповідача на акцесорний характер застави.

Суд не заперечує, що застава є способом забезпечення виконання основного зобов`язання та має похідний від нього характер.

Однак акцесорність визначає юридичний зв`язок застави з основним зобов`язанням, а не виключає можливості застосування спеціальних норм КУзПБ до самого договору застави.

Більше того, законодавець, формулюючи частину першу статті 42 КУзПБ, прямо використав поняття «заставні зобов`язання».

Отже, акцесорний характер застави був очевидним для законодавця та не став підставою для виключення таких правочинів із предмета спеціального оспорювання.

Інше тлумачення фактично позбавляло б відповідну норму частини першої статті 42 КУзПБ самостійного нормативного змісту.

10. Щодо права майнового поручителя на регрес (суброгацію)

Доводи банку щодо можливості виникнення у майнового поручителя після задоволення вимог заставодержателя права вимоги до боржника за основним зобов`язанням також не спростовують встановленого судом порушення.

Таке право виникає лише внаслідок фактичного задоволення вимог кредитора за рахунок майна майнового поручителя.

До цього моменту воно не усуває обтяження майна та не відновлює можливості використовувати відповідний актив для задоволення вимог власних кредиторів ОСОБА_1 .

Крім того, право вимоги до іншої особи за своєю економічною природою не є тотожним фактичній наявності у власності боржника ліквідного транспортного засобу.

Реальність подальшого задоволення регресної вимоги залежить від платоспроможності основного боржника та інших фактичних обставин.

Тому сама потенційна можливість суброгації не нейтралізує негативного впливу застави на майнову сферу неплатоспроможної фізичної особи та інтереси її кредиторів.

11. Щодо відсутності необхідності доведення недійсності кредитного договору

Доводи відповідача про чинність кредитного договору № 101121-АЕ від 10.11.2021 також не впливають на вирішення цього спору.

Предметом судового розгляду не є дійсність основного кредитного договору між банком та ТОВ «Ялинівка Нова».

Суд оцінює правомірність збереження заставного обтяження майна ОСОБА_1 у контексті спеціальних норм законодавства про неплатоспроможність.

Тому чинність основного кредитного договору сама по собі не виключає можливості визнання недійсним правочину щодо забезпечення його виконання, якщо щодо такого забезпечувального правочину встановлено спеціальні підстави, передбачені статтею 42 КУзПБ.

12. Оцінка доказів та стандарт доказування

Відповідно до статей 73, 74, 76, 77, 79 та 86 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів.

Оцінивши докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд встановив:

- оспорюваний договір укладений 24.02.2023, тобто в межах трирічного періоду до відкриття 05.10.2023 провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_1 взяла на себе заставні зобов`язання шляхом передачі в заставу належного їй автомобіля LEXUS NX 300H;

- зазначеною заставою забезпечено виконання грошових вимог АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» за кредитним договором;

- основним боржником за кредитним договором є інша особа ТОВ «Ялинівка Нова»;

- ОСОБА_1 не є позичальником за забезпеченим кредитним договором;

- внаслідок укладення договору належний ОСОБА_1 ліквідний актив був обтяжений заставою та поставлений під ризик вибуття на задоволення вимог кредитора за зобов`язаннями іншої особи;

- таке обтяження зменшує майнову базу, доступну для задоволення вимог власних кредиторів ОСОБА_1 у процедурі її неплатоспроможності.

Сукупність зазначених обставин є достатньою для застосування частини першої статті 42 КУзПБ.

Заперечення АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» цих висновків не спростовують.

13. Висновок суду щодо заявлених вимог

Таким чином, суд дійшов висновку, що договір застави № 240223-ЗАВ від 24.02.2023:

- укладений боржником у межах трирічного підозрілого періоду;

- передбачає взяття ОСОБА_1 заставних зобов`язань для забезпечення виконання грошових вимог;

- стосується забезпечення грошових зобов`язань іншої особи ТОВ «Ялинівка Нова»;

- обтяжує належний ОСОБА_1 ліквідний актив та створює реальну можливість його вибуття на користь кредитора за чужим зобов`язанням;

- порушує майнові інтереси ОСОБА_1 та зменшує майнову базу, за рахунок якої можуть задовольнятися вимоги її власних кредиторів у процедурі неплатоспроможності.

За таких обставин наявна сукупність передбачених частиною першою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства умов для визнання оспорюваного договору застави недійсним.

При цьому суд наголошує, що підставою задоволення позову не є відсутність зустрічного майнового надання ОСОБА_1 у розумінні частини другої статті 42 КУзПБ.

Тому правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.06.2022 у справі № 922/2960/17, врахований судом і не суперечить висновку про задоволення позову на самостійній підставі, передбаченій частиною першою статті 42 КУзПБ.

14. Щодо заходів забезпечення позову та їх помилкового усного оголошення як скасованих

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.04.2025 у справі № 908/2948/23(908/3701/23) заяву позивача про забезпечення позову задоволено; накладено арешт на рухоме майно автомобіль марки LEXUS NX 300H, 2016 року випуску, номер шасі (кузова, рами, двигуна) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , та заборонено Акціонерному товариству «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» і будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо примусового вилучення зазначеного автомобіля у ОСОБА_1 .

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову та визнання недійсним договору застави № 240223-ЗАВ від 24.02.2023.

Під час проголошення результатів розгляду справи судом усно було помилково оголошено про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.04.2025.

Зазначене усне оголошення в цій частині є обмовленням, допущеним під час проголошення результатів розгляду справи, та не відповідає приписам статті 145 Господарського процесуального кодексу України щодо правових наслідків задоволення позову.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини сьомої статті 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Отже, задоволення позову саме по собі не є передбаченою законом підставою для автоматичного скасування заходів забезпечення позову одночасно з ухваленням рішення.

Навпаки, процесуальний закон прямо встановлює збереження їх дії після задоволення позову протягом визначеного законом строку, якщо суд за вмотивованим клопотанням учасника справи не вирішить питання про їх скасування.

У цій справі необхідність збереження застосованих заходів додатково обумовлена тим, що вони безпосередньо стосуються майна, яке є предметом оспорюваного договору застави, а рішення про визнання такого договору недійсним на момент його ухвалення ще не набрало законної сили.

Скасування арешту та заборони до набрання рішенням законної сили могло б створити можливість для реалізації прав, які випливають з оспорюваного договору застави, у період апеляційного оскарження рішення та, як наслідок, ускладнити або унеможливити ефективний захист прав та інтересів, за захистом яких було пред`явлено позов.

З огляду на викладене суд зазначає, що допущене під час усного проголошення результатів розгляду справи помилкове зазначення про скасування заходів забезпечення позову не є підставою для їх припинення та не змінює встановленого частиною сьомою статті 145 Господарського процесуального кодексу України правового режиму таких заходів.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.04.2025 у справі № 908/2948/23(908/3701/23), продовжують діяти в порядку та протягом строку, визначеного статтею 145 Господарського процесуального кодексу України.

15. Щодо судових витрат

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони залежно від результатів вирішення спору.

Позов у цій справі підлягає задоволенню повністю.

Оскільки позов заявлений до двох відповідачів та задовольняється щодо правочину, сторонами якого є обидва відповідачі, суд вважає обґрунтованим покласти витрати зі сплати судового збору на ОСОБА_1 та АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» у рівних частинах.

Керуючись статтями 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 129, 236 238 Господарського процесуального кодексу України, статтями 572, 575, 576, 583 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір застави № 240223-ЗАВ від 24.02.2023, укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», предметом якого є транспортний засіб легковий автомобіль марки LEXUS NX 300H, 2016 року випуску.

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь арбітражної керуючої Камінської Анни Анатоліївни (61093 м. Харків вул. Терихівська 7/9, РНОКПП НОМЕР_4 ) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

4. Стягнути з Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (код ЄДРПОУ 14352406, адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32) на користь арбітражної керуючої Камінської Анни Анатоліївни (61093 м. Харків вул. Терихівська 7/9, РНОКПП НОМЕР_4 ) 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.04.2025 у справі № 908/2948/23(908/3701/23), продовжують діяти відповідно до частини сьомої статті 145 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано-11.08.2026.

Суддя О.О. Юлдашев