Решение № 138895705, 11.08.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

Єдиний державний реєстр судових рішень

154/2109/26

2/154/1372/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Володимир

Володимирський міський суд Волинської області у складі:

головуючого судді Вітера І.Р.,

за участю секретаря судового засідання Баранюк О.В.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

її представника - адвоката Колеснік Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 17 098,50 грн.

І. Обґрунтування позовних вимог

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит № 1506942.

За умовами договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати відповідачці кредит у розмірі 6 100,00 грн строком на 30 днів, з 27 листопада 2019 року до 27 грудня 2019 року, а відповідачка зобов`язалася повернути отримані кошти, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та інші передбачені договором платежі.

Позивач зазначає, що кредитний договір був укладений відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, після чого кредитні кошти в розмірі 6 100,00 грн були перераховані на зазначену нею платіжну картку.

Відповідачка належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.

27 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 49-МЛ, відповідно до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1506942 від 27 листопада 2019 року.

За розрахунком позивача загальний розмір заборгованості відповідачки становить 17 098,50 грн, з яких:

- 5 490,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 7 826,50 грн - заборгованість за процентами;

- 732,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту;

- 3 050,00 грн - заборгованість за пенею.

Посилаючись на невиконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором та набуття права вимоги за договором відступлення, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 17 098,50 грн, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

ІІ. Процесуальні дії та рішення у справі

Ухвалою суду від 29 травня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Іншою ухвалою суду від 29 травня 2026 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів та зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати інформацію про надходження у період із 27 листопада 2019 року до 04 грудня 2019 року на рахунок платіжної картки № НОМЕР_1 коштів у розмірі 6 100,00 грн.

11 червня 2026 року адвокат Колєснік Наталія Василівна подала заяву про вступ у справу як представника відповідачки та надання доступу до матеріалів електронної справи.

Цього ж дня представник відповідачки подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову повністю.

29 червня 2026 року представник позивача подав додаткові пояснення щодо заперечень, наведених у відзиві, та долучив Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» у редакції від 14 листопада 2019 року.

17 липня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надав суду інформацію про надходження у період із 27 листопада 2019 року на рахунок платіжної картки № НОМЕР_2 , яка емітована Шевчук Яні Віталіївні коштів у розмірі 6 100,00 грн.

ІІІ. Позиція сторони відповідачки

У відзиві представник відповідачки заперечила проти задоволення позову повністю.

Вказала, що надана позивачем довідка про ідентифікацію підтверджує лише надсилання 27 листопада 2019 року о 14 год 03 хв одноразового ідентифікатора «L87729» на номер мобільного телефону, однак не підтверджує введення цього ідентифікатора відповідачкою в інформаційній системі кредитодавця та його використання для підписання кредитного договору.

За даними анкети-заяви етап підтвердження договору тривав із 15 год 01 хв до 15 год 03 хв, тобто одноразовий ідентифікатор було надіслано більш ніж за годину до формування та підтвердження остаточних умов договору. Лог-файлів, журналу подій, відомостей про час введення ідентифікатора та IP-адресу користувача позивач не надав.

У зв`язку із цим сторона відповідачки вважає недоведеним факт підписання ОСОБА_1 кредитного договору та виникнення у неї зобов`язань за ним.

Також у відзиві зазначено, що платіжне доручення № 3854022 від 27 листопада 2019 року саме по собі не підтверджує зарахування коштів на банківський рахунок відповідачки, оскільки не містить повного номера рахунку чи платіжної картки та відмітки банку або платіжної установи про виконання переказу.

Представник відповідачки заперечила і проти розміру заявленої заборгованості. Зазначила, що строк кредитування за договором становив 30 днів і закінчився 27 грудня 2019 року, а належних доказів укладення угоди про продовження строку кредитування, оновленого графіка платежів та доведення його до відома відповідачки матеріали справи не містять.

На думку сторони відповідачки, навіть у разі встановлення факту укладення договору проценти могли нараховуватися лише протягом погодженого строку кредитування та становити 2 745,00 грн.

Крім того, представник відповідачки вважає незаконною та нікчемною умову договору про сплату комісії за надання кредиту в розмірі 732,00 грн, а заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн - завищеними та неспівмірними зі складністю цієї справи.

IV. Заперечення позивача щодо доводів відзиву

У додаткових поясненнях представник позивача наполягав на тому, що кредитний договір було укладено в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Зазначив, що одноразовий ідентифікатор було надіслано на номер телефону, вказаний відповідачкою під час реєстрації, та використано нею для підписання електронного повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір.

На думку позивача, довідка про ідентифікацію у сукупності з анкетою-заявою, умовами кредитного договору та Правилами надання фінансових кредитів підтверджує реєстрацію відповідачки в інформаційній системі ТОВ «Мілоан», її ідентифікацію та належне волевиявлення на укладення договору.

Щодо комісії представник позивача зазначив, що ТОВ «Мілоан» є небанківською фінансовою установою, а Закон України «Про споживче кредитування» не забороняв включати до договору комісію, пов`язану з наданням кредиту. Розмір комісії - 732,00 грн, або 12 відсотків від суми кредиту, був безпосередньо визначений договором.

Стосовно розміру процентів позивач послався на положення договору та Правил, якими передбачалося нарахування процентів за ставкою 1,5 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним, а також можливість продовження строку кредитування шляхом здійснення позичальником платежу в сумі, запропонованій кредитодавцем.

За поясненнями позивача, 03 січня 2020 року відповідачка сплатила 610,00 грн у рахунок тіла кредиту та 1 235,25 грн процентів, а 24 січня 2020 року - 500,00 грн процентів. Платіж від 03 січня 2020 року позивач розцінює як прийняття пропозиції про продовження строку користування кредитом.

Позивач також наполягав, що надане платіжне доручення № 3854022 від 27 листопада 2019 року є належним первинним документом та підтверджує перерахування на користь ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 6 100,00 грн.

За наведених підстав представник позивача просив відхилити доводи відзиву та задовольнити позов у повному обсязі.

V. Позиції сторін в судовому засіданні

У судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. У позовній заяві та поданих письмових поясненнях просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка ОСОБА_1 у судове засідання з`явилася особисто.

Представник відповідачки - адвокат Колєснік Наталія Василівна - взяла участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні відповідачка та її представник позовні вимоги не визнали та заперечили проти їх задоволення.

Відповідачка та її представник у повному обсязі підтримали доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, та надали пояснення, які за своїм змістом їм відповідали.

Зокрема, сторона відповідачки наполягала на недоведеності належного підписання відповідачкою електронного кредитного договору одноразовим ідентифікатором, звертала увагу на невідповідність часу направлення такого ідентифікатора хронології оформлення кредитної заявки, а також на відсутність технічних відомостей про його фактичне введення відповідачкою.

Сторона відповідачки також підтримала доводи про недоведеність належного продовження строку кредитування після 27 грудня 2019 року, відсутність доказів погодження відповідачкою конкретної пропозиції про пролонгацію та безпідставність нарахування процентів поза межами первісно погодженого строку кредитування.

Крім того, відповідачка та її представник підтримали заперечення щодо правомірності стягнення комісії за надання кредиту.

Представник відповідачки підтримала заявлене у відзиві клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, посилаючись на типовий характер спору, невисоку складність справи, обсяг фактично виконаної представником позивача роботи та неспівмірність заявленої до відшкодування суми 8 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання учасника справи за умови належного повідомлення його про дату, час і місце цього засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки представник позивача був належним чином повідомлений про судове засідання, просив розглядати справу за його відсутності, а відповідачка та її представник взяли участь у розгляді справи і висловили свою позицію щодо заявлених вимог, суд провів розгляд справи по суті за наявної явки учасників.

VI. Фактичні обставини справи, встановлені судом за доказами

На підтвердження виникнення кредитних правовідносин позивач надав копію кредитного договору № 1506942 від 27 листопада 2019 року, додаток № 1 до нього - графік розрахунків, анкету-заяву на кредит, довідку ТОВ «Мілоан» щодо застосування одноразового ідентифікатора, платіжне доручення про перерахування кредитних коштів, відомості про щоденні нарахування та погашення, а також Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» у редакції від 14 листопада 2019 року.

У кредитному договорі позичальником зазначено ОСОБА_1 із наведенням її паспортних даних, РНОКПП, адреси проживання, адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 та номера мобільного телефону НОМЕР_3 .

Відповідно до пунктів 1.1-1.4 договору ТОВ «Мілоан» зобов`язалося надати позичальниці кредит у розмірі 6 100,00 грн строком на 30 днів - із 27 листопада 2019 року до 27 грудня 2019 року.

За користування кредитом упродовж погодженого строку договором передбачено нарахування процентів у розмірі 2 745,00 грн за ставкою 1,5 відсотка від фактичного залишку кредиту за кожний день користування ним.

Пунктом 1.5.1 договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 732,00 грн, що становило 12 відсотків від суми кредиту.

Сукупна вартість кредиту, зазначена в договорі, становила 3 477,00 грн, а загальна сума, яку позичальниця мала сплатити кредитодавцю, - 9 577,00 грн.

У додатку № 1 до договору - графіку розрахунків - визначено одну дату платежу: 27 грудня 2019 року, та зазначено такі складові платежу: 6 100,00 грн кредиту, 732,00 грн комісії за надання кредиту і 2 745,00 грн процентів, усього 9 577,00 грн.

У Правилах надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» термін платежу визначено як кінцеву календарну дату сплати позичальником заборгованості за кредитним договором, зі спливом якої користування кредитом вважається неправомірним.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредитні кошти надаються шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної картки позичальниці, зареєстрованої нею в особистому кабінеті на вебсайті товариства.

Відповідно до пункту 7.1 договору він набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а передбачені ним права та обов`язки сторін виникають із моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальниці. Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що він укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальниці, створеному на вебсайті ТОВ «Мілоан».

За пунктом 6.2 договору розміщений в особистому кабінеті проєкт кредитного договору або інформація з посиланням на нього є пропозицією товариства про укладення договору.

Прийняття такої пропозиції мало здійснюватися позичальницею шляхом направлення товариству електронного повідомлення із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилався на номер її мобільного телефону або передавався іншим визначеним нею засобом зв`язку.

У матеріалах справи міститься анкета-заява на кредит № 1506942, сформована від імені ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В анкеті зазначено суму кредиту 6 100,00 грн, строк кредитування 30 днів, дату повернення кредиту 27 грудня 2019 року, номер телефону НОМЕР_3 , електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспортні дані, РНОКПП, адресу проживання, відомості про місце роботи та щомісячний дохід.

В анкеті також вказано IP-адресу, з якої було подано заяву, - 88.154.140.135.

Анкета-заява містить хронологію її оформлення та розгляду інформаційною системою кредитодавця.

Згідно з наведеною хронологією заповнення заявки розпочалося 27 листопада 2019 року о 14 год 18 хв 51 с.

Надалі в інформаційній системі послідовно відображено етапи автоматичної перевірки, перевірки в бюро кредитних історій, скорингу, перевірки даних та повторного заповнення заяви.

Етап, позначений як підтвердження договору, розпочався о 15 год 01 хв 11 с та завершився о 15 год 03 хв 02 с.

У довідці ТОВ «Мілоан» від 10 вересня 2025 року зазначено, що акцепт договору підписано позичальницею із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У табличній частині довідки вказано одноразовий ідентифікатор «L87729», дату і час його відправлення - 27 листопада 2019 року о 14 год 03 хв 02 с, а також номер телефону, на який його було надіслано, - НОМЕР_3 .

Отже, за відомостями первісного кредитодавця одноразовий ідентифікатор було направлено за 15 хвилин 49 секунд до початку заповнення заявки, за 58 хвилин 9 секунд до початку етапу підтвердження договору та за одну годину до завершення цього етапу.

Кредитний договір, анкета-заява та довідка ТОВ «Мілоан» не містять окремих технічних відомостей про дату і час фактичного введення одноразового ідентифікатора «L87729» в інформаційній системі товариства, результат його перевірки системою, пристрій або IP-адресу, з яких здійснювалося таке введення.

У довідці міститься твердження про підписання акцепту одноразовим ідентифікатором, тоді як її таблична частина безпосередньо містить відомості про факт, дату і час направлення відповідного коду на зазначений номер телефону.

Представник відповідачки у відзиві посилалася на наведену часову послідовність та відсутність окремих технічних відомостей про введення одноразового ідентифікатора.

Позивач у додаткових поясненнях зазначив, що довідка ТОВ «Мілоан» у сукупності з анкетою-заявою, зазначеними в ній персональними даними, номером телефону, електронною адресою, IP-адресою та умовами договору підтверджує проходження відповідачкою процедури ідентифікації та укладення договору в електронній формі.

На підтвердження перерахування кредитних коштів позивач надав платіжне доручення № 3854022 від 27 листопада 2019 року.

У платіжному дорученні платником зазначено ТОВ «Мілоан», код ЄДРПОУ 40484607, отримувачем - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , а сумою платежу - 6 100,00 грн.

Як реквізити отримувача вказано платіжну картку міжнародної платіжної системи MasterCard № 516874*93.

У призначенні платежу зазначено: «Кредитні кошти від ТОВ Мілоан згідно договору 1506942».

У відзиві представник відповідачки вказала, що платіжне доручення не містить повного номера рахунку або платіжної картки, а також відмітки банку чи платіжної установи про виконання переказу.

На виконання ухвали суду від 29 травня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» листом від 08 липня 2026 року надало інформацію щодо рахунку ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Згідно з відповіддю банку на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , якій відповідає рахунок № НОМЕР_5 .

АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що 27 листопада 2019 року на зазначений рахунок було зараховано кошти в сумі 6 100,00 грн.

У наданій банком інформації призначення операції зазначено як «Переказ із картки».

Номер платіжної картки, вказаний банком, починається цифрами 516874 та закінчується цифрами 93, що відповідає маскованому номеру картки № НОМЕР_1 , наведеному в платіжному дорученні.

Пунктом 2.2.3 договору передбачено, що в разі неповернення кредиту після визначеної договором дати та за відсутності продовження строку кредитування проценти за користування кредитом продовжують нараховуватися за стандартною ставкою 1,5 відсотка на день протягом наступних 60 днів.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що в разі прострочення виконання зобов`язань із повернення кредиту, сплати процентів або інших платежів позичальниця, починаючи з дня, наступного за днем спливу терміну повернення кредиту, з урахуванням угод про продовження строку користування та повернення кредиту, зобов`язана сплачувати пеню в розмірі 2 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Цим самим пунктом установлено, що загальний розмір пені не може перевищувати 50 відсотків від загальної суми наданого кредиту.

Правилами також передбачено, що в разі прострочення терміну платежу пеня нараховується починаючи з наступного дня після його настання та щоденно до моменту погашення заборгованості, якщо інше не встановлено індивідуальною частиною договору.

Кредитний договір і Правила не містять окремої умови про нарахування після прострочення інфляційних втрат, трьох процентів річних або іншого визначеного сторонами розміру процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Пунктами 2.3.1, 2.3.2 договору передбачено можливість продовження строку користування та повернення кредиту за наявності відповідної пропозиції кредитодавця, доступної позичальниці, та за умови вчинення нею дій, визначених договором і Правилами, зокрема сплати комісії за продовження строку та певної частини заборгованості.

У пункті 2.3.1 договору наведено можливі строки продовження кредиту - 3, 7 або 15 днів, яким відповідали максимальні розміри комісії - 3, 5 або 10 відсотків від поточного залишку кредиту.

Відповідно до пунктів 6.12-6.14 Правил позичальниця для продовження строку мала самостійно обрати серед доступних на вебсайті товариства або в програмно-технічному комплексі самообслуговування пропозицій варіант, який містив суму до сплати та кількість днів продовження.

Розміщена в інформаційній системі пропозиція із визначеними сумою платежу та строком продовження вважалася офертою товариства про внесення змін до кредитного договору.

Здійснення позичальницею після обрання відповідного варіанта платежу в сумі, визначеній пропозицією, вважалося акцептом угоди про внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку повернення кредиту на кількість днів, зазначену у пропозиції.

Пунктом 6.15 Правил передбачено, що в разі здійснення платежу іншим способом, ніж через вебсайт товариства або відповідний програмно-технічний комплекс, у призначенні платежу позичальниця мала зазначити: «продовження кредиту на N днів», номер кредитного договору, своє прізвище, ім`я, по батькові та ідентифікаційний номер.

Відповідно до пункту 6.16 Правил у разі неможливості визначити за призначенням і сумою платежу конкретний варіант пролонгації, акцептований позичальницею відповідно до сформованих товариством пропозицій, або за відсутності таких пропозицій перераховані кошти спрямовуються на погашення заборгованості відповідно до черговості, визначеної пунктом 6.7 Правил.

Пунктом 6.7 Правил передбачено, що в разі недостатності платежу кошти послідовно спрямовуються на погашення прострочених процентів, простроченої комісії за надання кредиту, простроченої заборгованості за кредитом, нарахованих процентів, нарахованої комісії, заборгованості за кредитом та неустойки.

Додатком № 1 до договору та пунктами 6.7, 6.8, 6.17 Правил передбачено коригування графіка розрахунків після часткового погашення заборгованості або продовження строку повернення кредиту, зокрема в частині нового залишку кредиту, процентів, комісії та нового терміну платежу.

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 1506942, сформовані ТОВ «Мілоан», а також виписку з особового рахунку, складену ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Згідно з відомостями ТОВ «Мілоан» 27 листопада 2019 року за договором відображено надання кредиту в розмірі 6 100,00 грн та нарахування комісії за його надання в розмірі 732,00 грн.

Починаючи з 28 листопада 2019 року кредитодавцем щоденно нараховувалися проценти в розмірі 91,50 грн, що становило 1,5 відсотка від суми кредиту 6 100,00 грн.

За період первісного строку кредитування кредитодавцем нараховано проценти в загальному розмірі 2 745,00 грн.

Після 27 грудня 2019 року у відомостях ТОВ «Мілоан» відображено подальше нарахування сум у розмірах 91,50 грн і 122,00 грн за день.

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що за період із 28 грудня 2019 року до 03 січня 2020 року було нараховано 640,50 грн процентів із розрахунку 91,50 грн за день, а також 854,00 грн пені із розрахунку 122,00 грн за день протягом семи днів.

03 січня 2020 року у відомостях первісного кредитодавця відображено сплату 610,00 грн у рахунок тіла кредиту, після чого залишок основної суми кредиту становив 5 490,00 грн.

Того ж дня у відомостях зазначено нарахування комісії за управління та обслуговування кредиту в розмірі 610,00 грн і її сплату в такому самому розмірі.

Також 03 січня 2020 року відображено сплату процентів у розмірі 1 235,25 грн.

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що платіж від 03 січня 2020 року свідчив про продовження строку кредитування на 15 днів.

За розрахунком позивача за період із 04 до 18 січня 2020 року було нараховано 1235,25 грн процентів із розрахунку 82,35 грн за день, що становило 1,5 відсотка від залишку кредиту 5 490,00 грн.

У матеріалах справи відсутні окрема пропозиція ТОВ «Мілоан» про продовження строку кредитування, доступна відповідачці 03 січня 2020 року, відомості про обрання нею конкретного варіанта такої пропозиції, платіжний документ із призначенням платежу про продовження кредиту на 15 днів, повідомлення кредитодавця про погодження нового терміну платежу та оновлений графік розрахунків із новою датою повернення кредиту.

Після 18 січня 2020 року у відомостях кредитодавця відображено подальше щоденне нарахування сум у розмірах 82,35 грн і 109,80 грн.

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що за період із 19 січня до 18 березня 2020 року було нараховано 4 941,00 грн процентів із розрахунку 82,35 грн за день протягом 60 днів.

Також позивач зазначив, що за період із 19 січня до 07 лютого 2020 року було нараховано 2 196,00 грн пені із розрахунку 109,80 грн за день протягом 20 днів.

Разом із пенею в розмірі 854,00 грн, нарахованою за період із 28 грудня 2019 року до 03 січня 2020 року, загальний заявлений позивачем розмір пені становив 3 050,00 грн, що відповідало 50 відсоткам від суми наданого кредиту.

24 січня 2020 року у відомостях первісного кредитодавця відображено сплату відповідачкою 500,00 грн у рахунок процентів.

Загальна сума платежів, відображених ТОВ «Мілоан» 03 та 24 січня 2020 року, становила 2 955,25 грн, з яких 610,00 грн віднесено кредитодавцем у рахунок тіла кредиту, 1735,25 грн - у рахунок процентів та 610,00 грн - у рахунок комісії за управління та обслуговування кредиту.

У додаткових поясненнях позивач навів такий розрахунок заявленої заборгованості: 5 490,00 грн залишку кредиту, 732,00 грн комісії за надання кредиту, 2 745,00 грн процентів за первісний строк кредитування, 640,50 грн процентів за період із 28 грудня 2019 року до 03 січня 2020 року, 1 235,25 грн процентів за період із 04 до 18 січня 2020 року, 4 941,00 грн процентів за період із 19 січня до 18 березня 2020 року та 3 050,00 грн пені, із відрахуванням сплачених процентів у розмірах 1 235,25 грн і 500,00 грн.

За наведеним позивачем розрахунком загальний розмір заборгованості становив 17098,50 грн.

27 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 49-МЛ.

За актом приймання-передачі Реєстру боржників від 27 березня 2020 року ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» прийняло Реєстр боржників та включені до нього права вимоги.

Згідно з витягом із Реєстру боржників до позивача передано право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 1506942 від 27 листопада 2019 року.

У витягу зазначено суму виданого кредиту 6 100,00 грн та загальну заборгованість 17 098,50 грн, із якої: 5 490,00 грн - залишок кредиту, 7 826,50 грн - заборгованість за процентами, 732,00 грн - заборгованість за комісією, 3 050,00 грн - заборгованість за штрафами та пенею.

Сплату ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» вартості переданого портфеля прав вимоги підтверджено платіжною інструкцією від 27 березня 2020 року.

У виписці з особового рахунку, складеній ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», зазначено, що станом на 14 квітня 2026 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становив 17 098,50 грн, із яких: 5 490,00 грн - прострочена заборгованість за основною сумою кредиту, 7 826,50 грн - прострочена заборгованість за процентами, 732,00 грн - заборгованість за комісією, 3 050,00 грн - заборгованість за штрафами та пенею.

У зведеній таблиці цієї виписки графи щодо дат і сум здійснених платежів, а також дати останнього платежу не заповнені, тоді як у відомостях ТОВ «Мілоан» відображено платежі від 03 та 24 січня 2020 року.

Позивач також надав копію претензії вих. № 19580668/2484 від 01 квітня 2026 року, адресованої ОСОБА_1 за місцем її проживання.

У претензії відповідачку повідомлено про відступлення права вимоги та запропоновано протягом трьох днів із моменту її отримання погасити заборгованість у загальному розмірі 17 098,50 грн за наведеними банківськими реквізитами позивача.

VII. Мотиви суду та оцінка доказів

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема передати майно, сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Щодо законодавства, яке підлягає застосуванню

Кредитний договір укладено 27 листопада 2019 року на строк 30 днів.

У редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, дія Закону України «Про споживче кредитування» не поширювалася на кредитні договори, укладені на строк до одного місяця.

Отже, до цього договору не підлягають застосуванню спеціальні вимоги та обмеження, які були поширені на короткострокові кредитні договори внаслідок подальших змін законодавства.

Спірні правовідносини регулюються положеннями ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», Закону України «Про захист прав споживачів», а також погодженими сторонами умовами кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» у редакції від 14 листопада 2019 року.

Щодо укладення кредитного договору

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Відповідно до частини другої статті 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, заповнення електронної форми, підписаної в такому самому порядку, або вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції, якщо зміст таких дій чітко роз`яснений та логічно пов`язаний із пропозицією.

За змістом статті 12 цього Закону, якщо електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису, електронного підпису одноразовим ідентифікатором або аналога власноручного підпису.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що електронний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови погодження сторонами всіх його істотних умов.

Суд погоджується з доводами сторони відповідачки в тій частині, що табличні відомості довідки ТОВ «Мілоан» безпосередньо підтверджують дату і час направлення одноразового ідентифікатора, однак не містять окремого технічного запису про точний час його введення в інформаційній системі.

Крім того, одноразовий ідентифікатор «L87729» було направлено на номер телефону НОМЕР_3 раніше, ніж у анкеті-заяві відображено початок оформлення заявки та етап підтвердження договору.

Зазначена обставина зменшує самостійну доказову силу довідки ТОВ «Мілоан», однак не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами кредитних правовідносин, оскільки жоден доказ не може оцінюватися судом ізольовано від інших доказів.

Індивідуальна частина кредитного договору та анкета-заява містять повні анкетні й паспортні дані ОСОБА_1 , її РНОКПП, адресу проживання, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти, відомості про місце роботи та дохід.

В анкеті також зазначено IP-адресу, з якої подавалася заявка, а в довідці кредитодавця - одноразовий ідентифікатор, надісланий на номер телефону, зазначений у документах як номер відповідачки.

Відповідачка не стверджує, що вказані в анкеті персональні дані, номер телефону чи адреса електронної пошти належать іншій особі. Її позиція полягає в тому, що вона не пам`ятає факту укладення договору та вважає недостатніми технічні докази його підписання.

Водночас сам по собі сплив значного проміжку часу та відсутність у відповідачки спогадів про правочин не спростовують доказів, які безпосередньо стосуються його укладення і виконання.

Факт подальшого виконання кредитодавцем договору підтверджений платіжним дорученням № 3854022 від 27 листопада 2019 року, згідно з яким ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 6 100,00 грн на картку № НОМЕР_1 із зазначенням у призначенні платежу кредитного договору № 1506942.

Належність рахунку відповідачці та фактичне зарахування на нього 6 100,00 грн у день оформлення договору підтверджені незалежним доказом - інформацією АТ КБ «ПриватБанк», наданою на виконання ухвали суду.

Повний номер емітованої на ім`я відповідачки картки починається цифрами 516874 і закінчується цифрами 93, тобто збігається з маскованим номером картки у платіжному дорученні.

У відомостях первісного кредитодавця також відображені подальші платежі за цим кредитом, здійснені 03 та 24 січня 2020 року.

Сукупність наведених доказів є послідовною та взаємоузгодженою: від імені відповідачки оформлено анкету з її персональними даними, сформовано індивідуальні умови кредиту, на вказаний номер телефону направлено одноразовий ідентифікатор, а погоджену суму кредиту в той самий день зараховано на належний їй банківський рахунок.

За стандартом вірогідності доказів наведена сукупність обставин переконливо підтверджує укладення кредитного договору № 1506942 в електронній формі та отримання відповідачкою кредитних коштів.

Доводи відзиву про те, що кредитний договір є неукладеним або нікчемним через недодержання письмової форми, суд відхиляє як необґрунтовані.

Щодо фактичного надання кредиту

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Платіжне доручення від 27 листопада 2019 року та відповідь АТ КБ «ПриватБанк» узгоджуються за датою операції, розміром платежу, особою отримувача та реквізитами платіжної картки.

Банк підтвердив зарахування саме 27 листопада 2019 року суми 6 100,00 грн на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 .

Отже, первісний кредитодавець належним чином виконав свій обов`язок із надання кредиту, а заперечення представника відповідачки щодо недоведення факту одержання коштів спростовуються витребуваною судом інформацією банку.

Щодо строку кредитування та первісного розміру зобов`язання

Сторони чітко та однозначно погодили, що кредит надається в розмірі 6 100,00 грн на 30 календарних днів - із 27 листопада до 27 грудня 2019 року.

Єдиною датою платежу у графіку розрахунків визначено 27 грудня 2019 року.

Станом на цю дату відповідачка мала сплатити:

-6 100,00 грн - кредит;

-2 745,00 грн - проценти за користування кредитом протягом 30 днів;

-732,00 грн - одноразову комісію за надання кредиту.

Загальна погоджена сума платежу становила 9 577,00 грн.

Положення пункту 7.1 договору про його дію до повного виконання сторонами зобов`язань не змінює погодженого строку кредитування та не надає позичальниці права після 27 грудня 2019 року правомірно не повертати кредит.

Строк дії договору та строк кредитування є різними правовими категоріями.

Після закінчення строку кредитування невиконане зобов`язання не припинилося, однак користування кредитними коштами перестало бути правомірним, а кредитодавець набув право вимагати повернення простроченого боргу та застосування передбачених законом і договором наслідків його порушення.

Щодо заявленої позивачем пролонгації строку кредитування

Позивач у додаткових поясненнях стверджує, що здійснені 03 січня 2020 року платежі свідчать про продовження відповідачкою строку користування та повернення кредиту на 15 календарних днів.

Суд відхиляє ці доводи, оскільки вони не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Відповідно до пункту 2.3.1 кредитного договору позичальниця за наявності відповідної пропозиції кредитодавця мала право продовжити строк користування та повернення кредиту на тих самих умовах на певну кількість днів, доступну у пропозиції кредитодавця, у порядку, передбаченому розділом 6 Правил.

Для цього позичальниця повинна була вчинити визначені Правилами дії, зокрема сплатити комісію за продовження строку кредитування, а за умовами конкретної пропозиції - також певну частину нарахованих процентів, комісій та/або частину кредиту.

Отже, пункт 2.3.1 договору не встановлював автоматичного продовження строку внаслідок здійснення будь-якого платежу. Необхідною передумовою пролонгації була наявність конкретної пропозиції кредитодавця, доступної саме цій позичальниці, із визначеними умовами, сумою платежу та кількістю днів продовження.

Пунктом 2.3.2 договору передбачено, що волевиявлення позичальниці щодо продовження строку користування та повернення кредиту і укладення відповідної угоди підтверджується здійсненням не будь-якого, а відповідного платежу згідно з пунктом 6.14 Правил у спосіб, визначений пунктом 2.5 договору.

Зміст поняття відповідного платежу та порядок укладення угоди про пролонгацію детально врегульовано пунктами 6.10-6.17 Правил.

Відповідно до пункту 6.10 Правил позичальниця могла продовжити строк кредитування лише за умови, що пропозиція товариства про пролонгацію була доступна на вебсайті товариства або у відповідному програмно-технічному комплексі самообслуговування.

Цим самим пунктом прямо встановлено, що відсутність пропозиції товариства означає неможливість пролонгації кредиту для позичальника.

За пунктом 6.11 Правил зміст конкретної пропозиції міг передбачати сплату комісії за пролонгацію, певної частини нарахованих процентів або комісій та/або повернення певної частини кредиту. Сукупність цих складових утворювала суму платежу, необхідного для продовження строку користування та повернення кредиту.

Пунктом 6.12 Правил передбачено, що позичальниця повинна була самостійно обрати серед доступних пропозицій конкретний варіант, який містив одночасно дві істотні умови: визначену суму платежу та строк, на який продовжувався період користування кредитом.

Відповідно до пункту 6.13 Правил саме розміщена на вебсайті товариства або у програмно-технічному комплексі інформація про можливість пролонгації з визначеною сумою платежу та строком продовження становила оферту товариства про внесення змін до кредитного договору.

Таким чином, загальні положення Правил самі по собі не були офертою про продовження конкретного кредиту на 15 днів. Офертою могла бути лише індивідуально сформована і доступна позичальниці пропозиція, яка містила конкретну суму платежу та конкретний строк пролонгації.

За змістом пункту 6.14 Правил платіж визнавався акцептом лише за сукупності таких умов: позичальниця попередньо обрала на вебсайті товариства або у програмно-технічному комплексі конкретний варіант серед доступних пропозицій; після такого обрання здійснила платіж; сума платежу відповідала сумі, визначеній обраною пропозицією; пропозиція містила конкретну кількість днів продовження строку.

Лише за наявності всіх цих обставин платіж безумовно засвідчував волевиявлення позичальниці та вважався акцептом угоди про внесення змін до кредитного договору.

Отже, пункт 6.14 Правил пов`язував укладення угоди про пролонгацію не із самим фактом надходження коштів, а з платежем, здійсненим після свідомого обрання позичальницею конкретної сформованої кредитодавцем пропозиції.

Пунктом 6.15 Правил додатково передбачено, що в разі здійснення платежу іншим способом, ніж через вебсайт товариства або програмно-технічний комплекс самообслуговування, у призначенні платежу позичальниця повинна була зазначити: продовження кредиту на відповідну кількість днів, номер кредитного договору, своє прізвище, ім`я, по батькові та ідентифікаційний номер.

Особливе значення має пункт 6.16 Правил, яким урегульовано наслідки неможливості ідентифікувати платіж як акцепт конкретної пропозиції.

За цим пунктом у разі неможливості визначити за сумою та призначенням платежу жодного варіанта пролонгації, акцептованого позичальницею відповідно до сформованих товариством на момент платежу пропозицій, або за відсутності таких пропозицій перераховані кошти повинні були спрямовуватися на погашення заборгованості відповідно до черговості, встановленої пунктом 6.7 Правил.

Отже, самі Правила розмежовують платіж як акцепт конкретної пропозиції про пролонгацію і звичайний платіж у рахунок погашення заборгованості. За неможливості достовірно встановити акцептований варіант застосовується саме друга правова кваліфікація.

Відповідно до пунктів 6.8 та 6.17 Правил після продовження строку кредитування товариство мало відкоригувати графік розрахунків, зазначивши новий залишок кредиту, розмір процентів, комісії та новий термін платежу, а оновлений графік мав бути доступним позичальниці в особистому кабінеті.

Саме по собі здійснення платежу після закінчення первісного строку кредитування не створювало пролонгації автоматично. Такий платіж міг свідчити про укладення угоди щодо нового строку лише за умови доведення кредитодавцем усієї передбаченої договором і Правилами процедури формування, обрання та акцепту конкретної пропозиції.

Натомість позивач не надав суду доказів того, що станом на 03 січня 2020 року ТОВ «Мілоан» сформувало та розмістило доступну відповідачці пропозицію про продовження строку кредитування саме на 15 календарних днів.

Матеріали справи не містять зображення або електронної копії такої пропозиції, відомостей про дату і час її розміщення, визначену нею суму платежу, строк її дії та умови продовження кредиту.

Не надано також технічних відомостей про вхід відповідачки до особистого кабінету 03 січня 2020 року, відображення їй доступних пропозицій, обрання нею варіанта на 15 днів або вчинення будь-якої іншої дії, яка підтверджувала б усвідомлене прийняття саме такої оферти.

У матеріалах справи відсутній платіжний документ від 03 січня 2020 року, з якого можна було б установити спосіб здійснення платежу, його призначення та наявність у ньому вказівки про продовження кредиту на 15 днів.

Позивач не надав й оновленого графіка розрахунків, повідомлення про зміну терміну платежу або іншого документа, у якому було б зафіксовано, що після 27 грудня 2019 року новою погодженою сторонами датою повернення кредиту стало 18 січня 2020 року.

Відомості внутрішнього обліку первісного кредитодавця, у яких 03 січня 2020 року відображено сплату 610,00 грн у рахунок тіла кредиту, 1 235,25 грн процентів та 610,00 грн комісії, не доводять дотримання передбаченої Правилами процедури пролонгації.

Більше того, у цих відомостях суму 610,00 грн названо комісією за управління та обслуговування кредиту, а не комісією за пролонгацію строку кредитування.

Внутрішній обліковий документ кредитодавця підтверджує лише те, яким чином саме кредитодавець після надходження коштів розподілив та відобразив їх у власному обліку. Такий документ не підтверджує існування попередньої оферти та волевиявлення відповідачки на її акцепт.

Та обставина, що сума 610,00 грн арифметично відповідає одному з можливих розмірів комісії, а подальший розрахунок процентів здійснений за 15 днів, також не доводить укладення угоди.

Арифметична відповідність внутрішніх нарахувань одному з передбачених договором можливих варіантів не замінює доказів того, що такий варіант був фактично сформований кредитодавцем, доступний відповідачці, обраний нею та акцептований платежем.

Інакший висновок ґрунтувався б виключно на припущенні, що відповідачка могла обрати пропозицію на 15 днів, оскільки саме так згодом кваліфікував отримані кошти кредитодавець.

Проте доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а односторонні дії кредитодавця з обліку отриманих коштів не створюють і не підтверджують двосторонньої домовленості про зміну істотної умови договору - строку повернення кредиту.

За відсутності можливості визначити конкретну пропозицію, яку відповідачка нібито акцептувала, пункт 6.16 Правил прямо вимагав спрямування отриманих коштів на погашення наявної заборгованості відповідно до пункту 6.7 Правил.

Отже, платежі від 03 січня 2020 року підлягають урахуванню як часткове погашення заборгованості, а не як плата за продовження строку кредитування.

Позивач не довів укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 угоди про зміну строку користування та повернення кредиту.

Тому погоджений сторонами строк кредитування закінчився 27 грудня 2019 року і надалі не продовжувався, а починаючи з 28 грудня 2019 року відповідачка перебувала у простроченні виконання грошового зобов`язання.

Щодо процентів за користування кредитом

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформулювала висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

Права та інтереси кредитодавця після прострочення забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки порушення грошового зобов`язання.

У постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 Велика Палата Верховного Суду розмежувала проценти за правомірне користування кредитом та проценти як міру відповідальності.

За період до прострочення підлягають сплаті проценти відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України як плата за можливість правомірно не повертати кредит протягом погодженого строку.

Після прострочення регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, а боржник не може одночасно правомірно і неправомірно користуватися тими самими коштами.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам факт одержання кредиту, а за можливість позичальника протягом погодженого строку правомірно не повертати борг.

Після спливу строку кредитування позичальник такого блага не отримує, а тому не повинен сплачувати нові проценти за статтею 1048 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що сторони можуть погодити проценти після прострочення як міру відповідальності відповідно до статті 625 ЦК України, у тому числі в розмірі, який збігається зі ставкою плати за кредит.

Однак для цього з умов договору має однозначно випливати, що відповідні проценти встановлені саме як відповідальність за прострочення, а не як продовження плати за правомірне користування кредитом.

У разі сумніву умови договору підлягають тлумаченню проти сторони, яка їх сформулювала, відповідно до принципу contra proferentem.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для з`ясування того, чи погодили сторони нарахування процентів після закінчення строку кредитування саме як міру відповідальності, суд має враховувати формулювання відповідних умов, їх розташування у структурі договору, зокрема в розділах, які регулюють правомірну поведінку сторін або відповідальність за порушення зобов`язання, а також їх співвідношення з іншими положеннями договору про відповідальність. У разі сумніву підлягає застосуванню принцип contra proferentem - слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав.

Зміст цього принципу полягає в тому, що негативні наслідки неясного, суперечливого або двозначного формулювання договірної умови несе сторона, яка підготувала та запропонувала відповідний текст договору. У кредитних правовідносинах такою стороною є професійний кредитодавець, який самостійно розробляє стандартні умови договору та Правила, тоді як позичальник не бере участі в їх формулюванні й може лише прийняти запропоновані умови або відмовитися від укладення договору.

Тому, якщо пункт 2.2.3 договору допускає різне розуміння правової природи нарахувань після спливу строку кредитування - як продовження процентів за користування кредитом чи як процентів, установлених як відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, - така неясність не може тлумачитися на користь кредитодавця та створювати для позичальниці додатковий обов`язок, який не був прямо й однозначно визначений у договорі.

Пункт 2.2.3 кредитного договору не містить домовленості сторін про встановлення іншого розміру процентів річних як міри відповідальності відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

У цьому пункті прямо використані формулювання проценти за користування кредитом, стандартна базова ставка за користування кредитом, фактичне користування кредитом та продовження користування кредитом.

Для нарахування після 27 грудня 2019 року застосовано ту саму ставку - 1,5 відсотка від залишку кредиту за кожний день, яка діяла протягом погодженого строку кредитування.

Умова міститься в розділі договору, що регулює порядок надання кредиту та плату за нього, а не в розділі про відповідальність сторін.

Водночас відповідальність за порушення строку повернення кредиту сторони врегулювали окремо - у пункті 4.1 договору шляхом установлення пені.

Правила ТОВ «Мілоан» так само визначають відповідні нарахування після терміну платежу як проценти за користування кредитом, хоча одночасно прямо передбачають, що зі спливом терміну платежу користування кредитом стає неправомірним.

Позивач у позовній заяві, виписці та додаткових поясненнях також кваліфікував спірні суми виключно як проценти за користування кредитом.

Позивач не заявив вимог про стягнення інфляційних втрат чи процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України і не обґрунтовував, що пункт 2.2.3 встановлює договірний розмір такої відповідальності.

За таких обставин відсутні правові підстави перекваліфіковувати заявлені позивачем проценти за користування кредитом у проценти річних за статтею 625 ЦК України.

Положення пункту 2.2.3 договору фактично спрямоване на продовження нарахування плати за користування кредитом після закінчення погодженого строку, що суперечить правовій природі процентів, установленій статтею 1048 ЦК України.

Отже, ТОВ «Мілоан» мало право нарахувати проценти за користування кредитом лише протягом погодженого 30-денного строку - до 27 грудня 2019 року включно.

Правомірно нарахована сума процентів становила 2 745,00 грн.

Проценти, нараховані після 27 грудня 2019 року, зокрема 640,50 грн за період із 28 грудня 2019 року до 03 січня 2020 року, 1 235,25 грн за період із 04 до 18 січня 2020 року та 4 941,00 грн за період із 19 січня до 18 березня 2020 року, стягненню не підлягають.

Щодо пені

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що в разі прострочення повернення кредиту позичальниця, починаючи з дня, наступного після терміну платежу, зобов`язана сплачувати пеню в розмірі 2 відсотків від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Загальний розмір пені обмежений 50 відсотками від суми наданого кредиту.

Строк виконання зобов`язання настав 27 грудня 2019 року, тому з 28 грудня 2019 року відповідачка перебувала у простроченні.

Недоведеність пролонгації означає, що прострочення не припинялося та тривало безперервно.

Пеня має іншу правову природу, ніж проценти за користування кредитом. Вона є прямо погодженою сторонами мірою відповідальності за невиконання зобов`язання у строк, а тому початок її нарахування саме після завершення строку кредитування відповідає змісту договору та статті 549 ЦК України.

Позивач нарахував 854,00 грн пені за сім днів із 28 грудня 2019 року до 03 січня 2020 року, виходячи з 2 відсотків від 6 100,00 грн, що становило 122,00 грн за день.

Після зарахування 610,00 грн у погашення тіла кредиту залишок основного боргу становив 5 490,00 грн, а розмір пені - 109,80 грн за день.

Для досягнення погодженого сторонами граничного розміру пені залишалося нарахувати 2 196,00 грн, що відповідало 20 дням прострочення.

Таким чином, за безперервного прострочення договірного максимуму пені було досягнуто не пізніше 23 січня 2020 року.

Та обставина, що позивач у своєму розрахунку помилково виключив період із 04 до 18 січня 2020 року через недоведену пролонгацію та нарахував решту пені за період із 19 січня до 07 лютого 2020 року, не впливає на її кінцевий розмір.

Усі дні, за які позивач фактично заявив пеню, належать до періоду прострочення, а загальна сума 3 050,00 грн не перевищує погодженого договором максимуму.

Пеню нараховано від неповернутого залишку кредиту, а не від процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

Розмір пені становить половину суми наданого кредиту та відповідає межі, яку сторони безпосередньо встановили в договорі.

Обставин, які б свідчили про виняткову та очевидну невідповідність цієї суми наслідкам порушення зобов`язання, відповідачкою не доведено.

Отже, вимога про стягнення пені в розмірі 3 050,00 грн є обґрунтованою.

Суд також перевірив заявлену до стягнення пеню на відповідність установленим законодавством обмеженням, запровадженим у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

Пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено звільнення позичальника від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку, штраф або пеню за прострочення виконання грошового зобов`язання, допущене в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, а також протягом тридцяти днів після його завершення.

У постанові від 14 серпня 2023 року у справі № 709/1320/21 Верховний Суд зазначив, що наведена норма встановлює спеціальний випадок звільнення позичальника від обов`язку сплатити неустойку за прострочення, яке припадає на визначений законодавцем період.

Карантин на всій території України було встановлено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Натомість у цій справі пеню в розмірі 854,00 грн позивач нарахував за період із 28 грудня 2019 року до 03 січня 2020 року, а решту пені в розмірі 2 196,00 грн - за період із 19 січня до 07 лютого 2020 року.

Отже, вся заявлена до стягнення пеня нарахована за прострочення, яке виникло та мало місце до початку дії карантину. Встановлені законодавством карантинні обмеження на її нарахування та стягнення до спірного періоду не застосовуються.

Щодо комісії за надання кредиту

Пунктом 1.5.1 кредитного договору передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 732,00 грн, що становить 12 відсотків від суми кредиту.

Ця комісія безпосередньо зазначена в індивідуальній частині договору, включена до сукупної вартості кредиту та відображена в графіку розрахунків.

Її розмір, база нарахування та строк сплати були визначені до укладення договору й не залежали від односторонніх подальших дій кредитодавця.

Доводи представника відповідачки про нікчемність цієї умови ґрунтуються, зокрема, на Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Однак зазначені Правила регулювали діяльність банків, тоді як ТОВ «Мілоан» є небанківською фінансовою установою.

Крім того, судова практика, на яку посилається сторона відповідачки, стосується переважно щомісячних комісій за ведення кредитної справи, облік заборгованості, надання інформації або вчинення інших дій, які банк здійснює у власних інтересах чи зобов`язаний здійснювати безоплатно.

У цій справі заявлена одноразова комісія за надання кредиту, а не періодична плата за ведення рахунку, обслуговування заборгованості чи надання інформації.

Закон України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час укладення цього 30-денного договору, на нього не поширювався та не містив застосовної до цих правовідносин заборони на встановлення такої одноразової комісії.

Сторона відповідачки не довела, що умова про комісію була прихована, сформульована незрозуміло, не включена до загальної вартості кредиту або створювала невиправданий дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін.

Підстав для висновку про нікчемність пункту 1.5.1 договору суд не встановив.

Комісія за надання кредиту в розмірі 732,00 грн підлягає врахуванню у складі заборгованості.

Щодо врахування здійснених платежів та остаточного розміру заборгованості

Відповідно до відомостей ТОВ «Мілоан» відповідачкою здійснено платежі в загальному розмірі 2 955,25 грн.

Кредитодавець відобразив:

-610,00 грн - як погашення основної суми кредиту;

-1 235,25 грн - як сплату процентів;

- 610,00 грн - як сплату комісії за управління та обслуговування кредиту у зв`язку із заявленою пролонгацією;

- 500,00 грн - як сплату процентів.

Суд ураховує здійснене самим кредитодавцем зарахування 610,00 грн у погашення основної суми кредиту.

Отже, залишок тіла кредиту становить: 6 100,00 грн - 610,00 грн = 5 490,00 грн.

Правова підстава для нарахування комісії в розмірі 610,00 грн, пов`язаної з недоведеною пролонгацією, відсутня.

Оскільки отримані кредитодавцем кошти не можуть бути залишені поза межами розрахунку дійсної заборгованості, зазначені 610,00 грн підлягають зарахуванню в погашення правомірно нарахованих процентів.

Залишок процентів становить: 2 745,00 грн - 1 235,25 грн - 610,00 грн - 500,00 грн = 399,75 грн.

Заборгованість за одноразовою комісією за надання кредиту становить 732,00 грн.

Пеня становить 3 050,00 грн.

Таким чином, обґрунтований розмір заборгованості відповідачки становить: 5490,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 399,75 грн - заборгованість за процентами, нарахованими в межах строку кредитування; 732,00 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту; 3 050,00 грн - пеня.

Загальний розмір заборгованості становить: 5 490,00 грн + 399,75 грн + 732,00 грн + 3 050,00 грн = 9 671,75 грн.

Щодо переходу права вимоги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Укладення 27 березня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» договору відступлення прав вимоги № 49-МЛ, передання Реєстру боржників, включення до нього зобов`язання ОСОБА_1 та сплата вартості переданого портфеля підтверджені належними письмовими доказами.

Сам факт переходу права вимоги стороною відповідачки окремо не заперечується, а її доводи в цій частині були похідними від твердження про неукладення первісного кредитного договору.

Оскільки суд установив укладення та виконання кредитодавцем договору № 1506942, до позивача перейшло право вимоги за цим зобов`язанням у тому обсязі, який належав первісному кредитору.

Новий кредитор не міг набути права на стягнення сум, які первісний кредитор нарахував без належної договірної чи законної підстави.

VIII. Висновки суду

Позивач довів укладення кредитного договору, фактичне надання відповідачці 6100,00 грн та перехід до нього права вимоги.

Водночас позивач не довів продовження строку кредитування після 27 грудня 2019 року та безпідставно включив до заборгованості проценти за користування кредитом, нараховані після закінчення погодженого строку.

Пункт 2.2.3 кредитного договору не встановлює іншого розміру процентів річних як відповідальності за статтею 625 ЦК України, а тому не дає підстав для стягнення понадстрокових процентів.

Обґрунтованими є вимоги про стягнення 5 490,00 грн основної суми кредиту, 399,75 грн процентів, 732,00 грн комісії за надання кредиту та 3 050,00 грн пені, усього 9 671,75 грн.

У стягненні решти заявлених процентів у розмірі 7 426,75 грн слід відмовити.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

IX. Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами першою, другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг, виконаних робіт і їх вартості, яка сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України в разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв реальності таких витрат, їх необхідності та розумності розміру з огляду на конкретні обставини справи.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 викладено висновок, що зменшення витрат на професійну правничу допомогу можливе за клопотанням іншої сторони в разі доведення їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаної роботи та витраченим адвокатом часом.

Домовленість між адвокатом і клієнтом про розмір гонорару є обов`язковою для них, однак не зобов`язує суд покласти всю погоджену суму на іншу сторону спору. Суд оцінює не дійсність такої домовленості, а обґрунтованість, необхідність і співмірність суми, заявленої до компенсації за рахунок процесуального опонента.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, ордер адвоката, акт № Д/23387 про надання послуг від 14 квітня 2026 року та детальний опис наданих послуг.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що вартість надання правничої допомоги за однією справою становить 8 000,00 грн без ПДВ.

В акті № Д/23387 від 14 квітня 2026 року сторони підтвердили надання правничої допомоги у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 1506942 від 27 листопада 2019 року та визначили її вартість у розмірі 8 000,00 грн.

Відсутність окремого доказу фактичного перерахування цієї суми адвокатському об`єднанню не є самостійною підставою для відмови в її розподілі, оскільки за умовами договору та підписаного акта вказана сума підлягає сплаті позивачем.

Згідно з детальним описом адвокатом надано такі послуги: - усна консультація клієнта щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості - 30 хвилин; - ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 години; - погодження правової позиції клієнта - 30 хвилин; - складення позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта - 3 години 30 хвилин; - подання позовної заяви до суду - одна послуга.

Загальна зазначена тривалість роботи становить 6 годин 30 хвилин.

Представник відповідачки у відзиві заперечила проти стягнення 8 000,00 грн, посилаючись на типовий характер справи, невисоку складність виконаних робіт, невелику ціну позову та явну неспівмірність заявленої суми витрат. Просила істотно зменшити їх розмір або відмовити у їх стягненні.

Оцінивши наведені доводи та подані позивачем докази, суд вважає клопотання про зменшення витрат частково обґрунтованим.

Справа стосується стягнення заборгованості за одним короткостроковим кредитним договором. Позивач є професійним учасником фінансового ринку, який систематично звертається до суду з однотипними позовами про стягнення кредитної заборгованості, а представництво його інтересів здійснює адвокатське об`єднання на підставі довгострокового договору.

Зміст позовної заяви значною мірою складається з викладення стандартних положень цивільного законодавства, законодавства про електронну комерцію, умов кредитного договору, договору відступлення права вимоги та переліку доданих до позову документів.

Підготовка позову не потребувала проведення експертиз, опрацювання значного обсягу нестандартних доказів, складних математичних розрахунків чи дослідження виняткової правової проблеми.

Представник позивача участі в судових засіданнях не брав та в позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Надані після відзиву додаткові пояснення не зазначені в акті від 14 квітня 2026 року та детальному описі послуг, а тому не можуть використовуватися для обґрунтування обсягу робіт, вартість яких визначено цим актом.

Крім того, значна частина заявлених позовних вимог ґрунтувалася на неправильному нарахуванні процентів після закінчення погодженого строку кредитування та недоведеному твердженні про пролонгацію договору.

Заявлена винагорода в розмірі 8 000,00 грн становить майже половину ціни позову 17 098,50 грн, перевищує первісну суму кредиту 6 100,00 грн та є близькою до загальної суми заборгованості, яку суд визнав обґрунтованою.

За таких обставин покладення на відповідачку всієї заявленої суми витрат створило б для неї надмірний і невиправданий фінансовий тягар та не відповідало б критеріям співмірності, розумності й справедливості.

Водночас суд ураховує, що адвокат фактично ознайомився з матеріалами кредитної справи, визначив правову позицію, склав і подав позовну заяву, а тому підстав для повної відмови у відшкодуванні витрат немає.

З урахуванням складності справи, обсягу виконаної роботи, характеру підготовлених процесуальних документів, часу, об`єктивно необхідного для їх підготовки, ціни позову та значення справи для сторін суд визначає співмірний і розумний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Зазначене зменшення не змінює розміру гонорару, погодженого між позивачем та адвокатським об`єднанням, а визначає лише ту частину витрат, яка може бути покладена на відповідачку за результатами розгляду цієї справи.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач заявив вимоги про стягнення 17 098,50 грн, із яких суд визнав обґрунтованими 9 671,75 грн, що становить 56,5649 відсотка від заявлених вимог.

Тому з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позову: 3 000,00 грн ? 9671,75 грн ? 17 098,50 грн = 1 696,95 грн.

Позивач також сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Пропорційно розміру задоволених позовних вимог із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі: 2 662,40 грн ? 9 671,75 грн ? 17 098,50 грн = 1 505,98 грн.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню 1 505,98 грн судового збору та 1 696,95 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 11, 205, 207, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 549, 551, 610, 611, 625, 629, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 1506942 від 27 листопада 2019 року в загальному розмірі 9 671,75 грн (дев`ять тисяч шістсот сімдесят одна гривня 75 копійок), із яких:

- 5 490,00 грн (п`ять тисяч чотириста дев`яносто гривень 00 копійок) - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 399,75 грн (триста дев`яносто дев`ять гривень 75 копійок) - заборгованість за процентами;

- 732,00 грн (сімсот тридцять дві гривні 00 копійок) - заборгованість за комісією за надання кредиту;

- 3 050,00 грн (три тисячі п`ятдесят гривень 00 копійок) - пеня.

У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 7 426,75 грн (семи тисяч чотирьохсот двадцяти шести гривень 75 копійок) відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 1 505,98 грн (одну тисячу п`ятсот п`ять гривень 98 копійок) судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 1 696,95 грн (одну тисячу шістсот дев`яносто шість гривень 95 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглядалася без повідомлення чи виклику учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1/28, код ЄДРПОУ 35234236.

Відповідачка: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя І.Р. Вітер