Решение № 138890909, 10.08.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/6247/26

Провадження № 2/645/3973/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Немишлянський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді - Сілантьєвої Е.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Хілінського М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

До Немишлянського районного суду міста Харкова через систему «Електронний суд» надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», від імені та в інтересах якого діє представника Пархомчук С.В., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому представник позивача просить суд стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 136237 від 03.05.2025 в розмірі 7620,80 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2620,80 грн; послуг з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 Договору в розмірі 1000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що на підставі договору факторингу №19122025/2 від 19.12.2025 та відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025, позивач отримав від ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» право грошової вимоги до ОСОБА_1 . Також вказує про те, що 03.05.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 136237 (в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору) згідно з умовами якого Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Сума виданого кредиту: 4000,00 грн., дата надання кредиту: 03.05.2025, строк кредиту: 90 днів, валюта кредиту: UAH, відсоткова ставка 0,72 % (процентів) на добу. Надає докази на підтвердження видачі Первісним кредитором кредитних коштів, а оскільки відповідачка не виконує взяті на себе зобов`язання їй була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором. Вказує, що станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена без виконання, а тому просить стягнути існуючу заборгованість у судовому порядку. Наводить її розрахунок. Також просить стягнути із відповідачки судовий збір та витрати на понесену правничу допомогу в сумі 15 500,00 грн.

17.07.2026 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила суд у задоволенні позову відмовити та стягнути з ТОВ «ФК «Венера Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн. В обґрунтування посилалась на те, що на підтвердження позовних вимог, Позивачем долучено до позовної заяви довідку ТОВ «ПрофітГід», відповідно до якої вбачається, що між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ПрофітГід» було укладено договір про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-153 від 20.05.2021 р. Як вбачається з довідки, ТОВ «ПрофітГід» 03.05.2025 р. було ініційовано переказ коштів у розмірі 4 000,00 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 . Разом із тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів існування правовідносин між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу кредитних коштів від імені кредитора на користь Відповідача. Зазначений доказ не може вважатись належним доказом перерахування кредиткних коштів Відповідачу, у зв`язку з тим, що вказаний лист не містять жодних відомостей, які б дозволяли ідентифікувати отримувача коштів, а саме: відсутні прізвище, ім`я та по батькові отримувача; не зазначено РНОКПП або інші ідентифікаційні дані особи; не підтверджено, що вказана платіжна картка належить саме Відповідачу. Саме лише зазначення маски банківської картки не дає можливості встановити власника рахунку та не підтверджує отримання коштів саме відповідачем. Зміст довідки свідчить лише про наявність інформації щодо певної операції, однак не підтверджує завершення переказу та фактичного отримання коштів саме Відповідачем. Окремо слід зазначити, що довідка про перерахування кредитних коштів за кредитним договором, яка міститься в матеріалах справи, складена одноосібно директором ТОВ «ПрофітГід» та є внутрішнім документом Товариства. Відтак, із наданих документів неможливо встановити, кому саме були перераховані грошові кошти, що свідчить про недоведеність факту надання кредиту Відповідачу. Крім того, позивачем до матеріалів справи не надано жодної виписки по рахунку, а також інших первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували виникнення у відповідача зобов`язань за кредитним договором та факт зарахування кредитних коштів саме відповідачу. Таким чином, за наявними розрахунками позивача без первинних документів неможливо перевірити зазначену позивачем суму заборгованості, як і неможливо перевірити сам факт надання кредитних коштів позичальникові у відповідному розмірі. У матеріалах справи відсутні докази вчинення на користь позичальника додаткових дій/ надання супутніх послуг, за які на законних підставах могла б стягуватись комісія за обслуговування кредиту. Отже, позивачем не підтверджено ніякими доказами, що Відповідач фактично користувався послугами, за які на законних підставах могла б стягуватись комісія за обслуговування кредиту, тому нарахування кредитодавцем комісії у розмірі 1 000,00 грн. не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості. У зв`язку із вищевикладеним, Відповідач вважає, що встановлена у кредитному договорі комісія з обслуговування кредиту є такою, що не відповідає принципу справедливості, добросовісності та розумності в розумінні Закону України «Про споживче кредитування». Також, Відповідач зазначає про необґрунтованість вартості наданих адвокатом позивачу послуг на професійну правничу допомогу. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правову допомогу визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу. Предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права. Крім цього, зазначала, що позовна заява є досить шаблонною з урахуванням кількості боржників за однаковими примірниками кредитного договору. Для цього адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавства, що регулюють спір у справі та документи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовувала вимоги та інші обставини. Отже, відшкодування заявлених представником Позивача витрат обумовленого сторонами угодою у розмірі 15 500,00 грн є завищеним та необґрунтованим, а також неспівмірними з витраченим часом та обсягом виконаних робіт. При цьому, 01.09.2025 р. між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною було укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надано акт здачі - прийняття наданих послуг від 07.07.2026 р., квитанцію до прибуткового касового ордеру від 07.07.2026 р. на суму 8 000,00 грн. та договір про надання правової допомоги, які остання просила стягнути з позивача на користь відповідача.

21.07.2026 року від представника позивача - адвоката Пархомчука С.В. надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ВЕНЕРА ФІНАНС» понесені судові витрати, відзив на позовну заяву відповідача залишити без розгляду та задоволення. В обґрунтування зазначав, що У відповідності до умов укладеного кредитного договору, кошти надаються Позичальнику в безготівковій формі на банківську картку вказану Позичальником при укладанні кредитного договору. Первинний кредитор у своїй господарській діяльності з метою переказу та приймання грошових коштів за договорами позики користується фінансовими послугами платіжних провайдерів. Верифікація банківської картки відбувається за допомогою сертифікованих платіжними системами Visa та MasterCard сервісів, зокрема WayForPay, Ipay, Platon, а також ТОВ «ПРОФІТГІД». Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства на веб-сайті первинного кредитора, для надання платіжних реквізитів Товариству, кожен клієнт після натискання кнопки «Додати карту» автоматично перенаправляється на сайт відповідного платіжного провайдера, де вводить необхідні дані для проведення розрахунків та надає свої платіжні реквізити. Після блокування коштів клієнт повертається на веб-сайт Товариства. До бази даних Товариства від платіжного сервісу надходить виключно частина номеру картки та токен, згенерований платіжним сервісом, що забезпечує безпеку збереження інформації. Ні Первісний кредитор, ні Позивач не мали і не мають доступу до повного номера банківської картки Відповідача, оскільки ця інформація є банківською таємницею. Отже, доступ до повного номера банківської картки, а також до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто Відповідач. ОСОБА_1 , як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак Відповідачем не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на його картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, Відповідач не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані чи інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний і повний доступ до таких. Крім того, перерахування коштів на платіжну карту Відповідача за укладеним договором було безпосередньо здійснено оператором онлайн-послуг платіжної інфраструктури, який здійснює операції у безготівковій формі. Тому видаткові касові ордери на суму переказу не складаються. Також, умовами угоди з банком- еквайєром, від якого фактично надходять на картки клієнтів кошти до переказу, передбачено надходження від Компанії загальних сум поповнення карток за визначений період, а не сум окремих транзакцій. У зв`язку з цим виділення транзакції як окремого платежу із зазначенням призначення не є можливим у банківській виписці. Отже наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджується факт укладення Відповідачем кредитного договору, зазначеного в позові, та факт існування заборгованості внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх обов`язків по поверненню кредитних коштів. Надані Позивачем докази укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів є належними, допустимими, достовірними та Відповідачем спростовані не були всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України. Крім того, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку/фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Позичальник погодився на умови визначені Договором, щодо нарахування відсотків, комісії за обслуговування та супроводження фінансового кредиту, тому твердження Відповідача про незаконність нарахування процентів є необґрунтованими.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат представник вказував, що у даній справі заявлена вартість виконаних робіт є явно завищеною та не узгоджується ані з критеріями малозначності спору, ані з рівнем його фактичної складності. Зокрема, витрачений час на надання усних консультацій, ознайомлення з матеріалами справи, а також підготовку та складання відзиву на позовну заяву не відповідає вимогам реальності та співмірності адвокатських витрат, що у свою чергу виключає можливість визнання їх розумними та обґрунтованими. Таким чином, беручи до уваги наведені обставини, Позивач вважає відсутніми правові підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката Відповідача у заявленому розмірі 8 000,00 грн. Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.

29.07.2026 від представника позивача - адвоката Пархомчука С.В. надійшла заява про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах.

В судове засідання представник позивача не з`явився, однак згідно змісту спрямованого до суду позову, відповіді на відзив вимоги вказаного позову підтримує в повному обсязі, просить суд стягнути з відповідача всю суму заявлених позовних вимог та судових витрат, а також проводити судове засідання за його відсутності.

Відповідачка та її представник в судове засідання не з`явилися, 10.08.2026 від представника відповідача надійшла зава про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідачки, а також про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 03 травня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 уклали Договір про надання фінансового кредиту № 136237 згідно з умовами якого Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором. Тип кредиту - кредит.

Відповідно до п. 1.2 Договору Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 31.07.2025. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами. Клієнт не має права ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/або строку виплати кредиту, установлених договором.

Згідно з п. 1.3 Договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

У п. 1.4 Договору сторони передбачили, що за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

Відповідно до п. 1.5 Договору Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою надання кредиту є (03.05.2025). Датою повернення кредиту є (31.07.2025).

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Цей Договір підписаний відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «KL2175», відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач надає Довідку про ідентифікацію відповідно до якої підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 була ідентифікована Товариством та акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): здійснювалось в інформаційно-телекомунікаційній системі www.aviracredit.com.ua. Одноразовий ідентифікатор «KL2175» відправлений позичальнику 03.05.2025 на номер телефону НОМЕР_2 .

У реквізитах сторін Договору вказаний номер телефону відповідачки, РНОКПП, паспортні дані, місце прописки та номер її рахунку - НОМЕР_1 .

У Додатку № 1 викладений Графік розрахунків та загальна вартість кредиту.

Умовами кредитного договору сторони погодили, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Щодо видачі кредитних коштів позивач надає Підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід», у якому вказано, що в рамках Договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-153 від 20.05.2021 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, Товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» було здійснено наступний успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача: Номер транзакції 44629-31686-53924; Дата / час здійснення переказу 03.05.2025 20:26; Сума переказу, грн 4000.00; Номер платіжної картки отримувача НОМЕР_1 ; Емітент платіжної картки отримувача MONOBANK (UNIVERSAL BANK); Призначення переказу Выдача кредита #136237.

Згідно з даних виписки з особового рахунку за кредитним договором № 136237, станом на 20.02.2026, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 7620,80 грн, яка складається з:

простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн;

простроченої заборгованості за процентами в розмірі 2620,80 грн.

простроченої заборгованості за комісією в розмірі 1000,00 грн.

Станом на дату 20.02.2026 позивач повідомляє, що заборгованість за кредитним Договором № 136237 від 03.05.2025 не погашена. Нарахування відсотків, пені, штрафів позивач не здійснював.

Суд враховує і те, що відповідно до умов кредитного договору (п. 4.1.4) Товариство має право без згоди Клієнта поступитися своїм правом вимоги за даним Договором третій особі, в зв`язку, з чим відбудеться заміна сторони - Кредитодавця за цим Договором.

Також суд встановив і те, що 19 грудня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та Позивачем укладений Договір факторингу № 19122025/2, відповідно до умов якого позивач вказує, що отримав право грошової вимоги до відповідачки за Кредитним договором.

Згідно умов цього Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення Прав Вимоги за цим Договором не є забезпечувальним відступленням. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від Боржника на виконання вимоги, а Клієнт не відповідатиме перед Фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнту. Разом з Правом вимоги до Фактора переходять всі інші права та обов`язки Клієнта за Кредитним договором. У випадку укладення Сторонами більш ніж одного Реєстру прав вимог, кожен наступний Реєстр прав вимог доповнює, а не замінює попередній.

Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору.

Позивач надає Витяг із Реєстру Боржників №Б/Н від 19.12.2025 до Договору Факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 та копію платіжної інструкції на підтвердження оплати послуг згідно договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025, відповідно до яких до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 136237 на загальну суму 7620,80 грн.

20.03.2026 позивач направляв відповідачці Вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором у якій повідомив про існуючу заборгованість та необхідність її погашення.

Доказів добровільної оплати відповідачем заборгованості суду не надано.

Вирішуючи заявлені вимоги, суд враховує те, що згідно із положеннями ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.

Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора.

Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).

Наявність у позивача кредитного договору, з урахуванням наданого договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 та реєстру прав вимог до нього, на переконання суду, за відсутності наданих відповідачкою доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за спірним кредитним договором.

Суду надані відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором № 136237 від 03.05.2025 від первісного кредитора - ТОВ «Фінансова компанія «Авіра груп» до позивача у справі, на підставі Договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025.

Таким чином позивач, як новий кредитор отримав право вимоги до боржниці ОСОБА_1 , а доказів визнання недійсним вказаного вище Договору факторингу суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності його укладення.

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за Кредитним договором № 136237 від 03.05.2025 право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.

Зобов`язання, яке виникло між сторонами, є грошовим. Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачкою умов кредитного договору. Інших підстав, що свідчили б про припинення між сторонами грошового зобов`язання, суд не встановив.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді та виконання його умов кредитором.

Як встановив суд 03.05.2025 між ТОВ «Фінасова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 укладений Договір № 136237 про надання фінансового кредиту в електронній формі, шляхом підписання такого договору відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором «KL2175».

Зазначені обставини відповідачка не спростувала.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У цій справі суд встановив, що вказаний кредитний договір укладений в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. Під час укладення кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов та визначили: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту. Таким чином укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

ОСОБА_1 свідомо самостійно звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» з метою отримання кредитних коштів та згідно умов договору підтвердила, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними та прийняла на себе зобов`язання сплачувати платежі за кредитом.

Відповідачем не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» отримало персональні дані відповідача ОСОБА_1 та використало їх у власних цілях.

Доказів на спростування отримання кредиту в сумі 4000,00 грн відповідачем не надано.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором № 136237 від 03.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту, суму яку боржник фактично отримав у борг не погашена та становить 4000,00 грн.

Відповідач не надала доказів на спростування розміру заборгованості, контррозрахунку не надала.

Також, суд вважає, що позивач підтвердив факт перерахунку коштів від ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» на картковий рахунок, вказаний ОСОБА_1 .

Відповідачка не надано доказів не належності їй карткового рахунку та отримання кредитних коштів.

Доказів оплати заборгованості та повернення отриманих у кредит коштів у повному обсязі первісному кредитору чи позивачу відповідачка не надала.

Також підтверджено і те, що ОСОБА_1 порушила умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів, свої зобов`язання за Договором № 136237 від 03.05.2025 належним чином не виконує, у зв`язку з чим, у неї утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.

Враховуючи, що кошти фактично отримані відповідачем та в добровільному порядку кредитору не повернуті, позивач має право вимагати виконання договору в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати відповідачем обов`язку з повернення коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в судовому порядку суми заборгованості за основним зобов`язанням в розмірі 4 000,00 грн.

ТОВ «Фінансова компанія Венера Фінанс», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просило у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, суму заборгованості за відсотками у розмірі 2620,80 грн.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено вище, суд вважає узгодженими між сторонами умови договору про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) № 136237 від 03.05.2025, укладеного між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ОСОБА_1 шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов, укладеного між сторонами договору строк на який надається кредит 90 днів, з 03.05.2025 до 31.07.2025.

Згідно з п. 1.3. договору № 136237 від 03.05.2025 за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

Відповідно до додатку № 1 до договору про надання фінансового кредиту № 136237 від 03.05.2025 Графіку розрахунків та загальна вартість кредиту, який, зокрема, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL2175, визначено, зокрема, розмір процентів за користування кредитом, які становлять 2592,00 грн.

Відповідно до змісту позовної заяви представник позивача просить стягнути заборгованість за відсотками в розмірі 2620,80 грн.

Згідно з випискою з особового рахунка за кредитним договором № 136237 від 03.05.2025, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за відсотками розрахована за період з 03.05.2025 до 20.02.2026 та становить 2620,80 грн.

Разом з тим, суд відхиляє наданий розрахунок заборгованості та наводить свій розрахунок, оскільки строк дії становив 90 днів, із 03.05.2025 до 31.07.2025, і саме за цей період позивач має право нараховувати відсотки.

Таким чином, заборгованість відповідача за нарахованими відсотками становитиме всього 2592,00 грн: (4 000 (сума кредиту)*0,72 (розмір відсоткової ставки)%/100) * 90 днів (строк кредитування).

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню у розмірі 2592,00 грн.

Відповідачка не надала альтернативних розрахунків заборгованості та не спростувала проведених розрахунків. Не вказала підстав неправомірного нарахування відсотків за договором.

Щодо стягнення комісії, суд зазначає наступне.

Позивач, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією в сумі 1000 грн.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Разом з тим, Закон України «Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування". Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

Окрім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.11.2023 по справі № 204/224/21 виклала висновок щодо застосування норми права, а саме: якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування".

Так, у кредитному договорі містяться умови про комісію (п. 1.4), за надання кредиту в розмірі 25% від суми кредиту.

Проте суд звертає увагу, що в кредитному договорі, не міститься зазначення конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням кредиту і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія, пов`язана з наданням кредиту, відповідні докази відсутні. В зв`язку з чим положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію, пов`язану з наданням кредиту є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування". Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.01.2024 по справі № 727/5461/23, від 09.10.2024 по справі № 582/202/22.

В зв`язку з наведеним, відсутні підстави для стягнення нарахованої позивачем заборгованості за комісією в сумі 1000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 15500,00 грн. на користь позивача ТОВ ФК «Венера Фінанс», то суд зазначає наступне.

Так, згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Саме такого висновку дійшла Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19 від 03.10.2019 року.

Судом встановлено, що 09 квітня 2026 року між адвокатським бюро «Пархомчук та партнери» в особі адвоката Прахомчука С.В. та ТОВ ФК «Венера Фінанс» був укладений договір про надання правової допомоги.

Відповідно до акту про отримання правової допомоги від 27.07.2026 адвокатським бюро «Пархомчук та партнери» надано правову допомогу ТОВ ФК «Венера Фінанс», а саме: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості, складання та подання до суду позовної заяви, моніторинг аналіз судової практики, інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг ЄДРСР щодо процесуального статусу судової справи, канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції на загальну суму 15500,00 грн.

При цьому, пунктом 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справ №755/9215/15-ц, зазначено що, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальних адвокатських витрат (встановлення їхньої доцільності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, Верховний Суд зазначає, що суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

До аналогічних висновків прийшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

Представником відповідача до суду подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Представник посилається на те, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, відсутня потреба у вивченні великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права.

При цьому, суд приходячи до вищевказаного висновку про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходив також з того, що адвокатське бюро «Пархомчук та партнери» вже неодноразово надавало правову допомогу позивачу ТОВ ФК «Венера Фінанс» по аналогічним спорам з приводу стягнення заборгованості за кредитними договорами, а тому суд вважає, вищевказані витрати з правової допомоги завищеними та такими, що підлягають зменшенню, зокрема в частині витрат, які нібито були понесені у зв`язку із складанням позовної заяви.

Таким чином, суд вважає, що витрати на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача становлять 5000,00 грн.

Щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. на користь відповідача ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.

Так, відповідач зазначив, що 01.09.2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою Валерією Владиславівною було укладено договір про надання правової допомоги. На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу надано: акт здачі - прийняття наданих послуг від 07.07.2026 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 07.07.2026 року на суму 8000,00 грн. та договір про надання правової допомоги.

Представник позивача у відповіді на відзив просив відмовити у стягненні з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень, оскількизаявлена вартість виконаних робіт є явно завищеною та не узгоджується ані з критеріями малозначності спору, ані з рівнем його фактичної складності. Зокрема, витрачений час на надання усних консультацій, ознайомлення з матеріалами справи, а також підготовку та складання відзиву на позовну заяву не відповідає вимогам реальності та співмірності адвокатських витрат, що у свою чергу виключає можливість визнання їх розумними та обґрунтованими.

Враховуючи вищевикладені норми права, вирішуючи питання про стягнення понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; є типовою; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження; правові позиції у цій категорії справ усталені; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката та клопотання представника позивача, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 8000 грн. до 1000 грн., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2302,98 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 515, 516, 530, 617, 628, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 128-131, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 136237 від 03.05.2025 року у розмірі 6592,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000,00 грн; простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2592,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» судовий збір в розмірі 2302,98 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 10.08.2026 року.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», ЄДРПОУ 43561872, місцезнаходження: м. Київ, вул. Львівська, 23, офіс 703, НОМЕР_3 в АТ «КОМІНБАНК» МФО 322540;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Е.Є. Сілантьєва