Постановление суда № 138865950, 10.08.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 серпня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/7692/26

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Виноградова Д.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якому просить:

визнати бездіяльність начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призначення позивачу пенсійного і соціального забезпечення протиправною;

зобов`язати повторно розглянути визначене призначення з урахуванням висновків суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом. У задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу 10-денний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 13.07.2026 від позивача надійшла заява про уточнення адміністративного позову та усунення недоліків визначених ухвалою суду.

Перевіряючи усунення позивачем недоліків позовної заяви, суддя зазначає про таке.

Так суд зазначає, що позивачем усунуто недоліки не у повній мірі, зазначені в ухвалі суду від 13.07.2026 а саме позивачем у порушення вимог частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України не надано копії заяви позивача про надання довідки від 12.05.2026.

Судом також встановлено, що позивачем не було надано до суду документу про сплату судового збору або документу, який підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У заяві про усунення недоліків позовної заяви позивач як на підставу звільнення від сплати судового збору на пункт 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та пункт 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», суддя виходить з такого.

Згідно з частинами першою, другою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи; розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» № 3674-VI.

Пільги щодо сплати судового збору визначено в частині 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI.

Так, відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Верховний Суд в ухвалі від 24 жовтня 2025 року у справі №766/5577/25 зазначив, що пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Судом також констатовано, що зазначена норма має відсильний характер і не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, установлені Законом України від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що ветерани війни та члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом таких питань.

Аналіз пункту 13 частини першої статті 5 Закону «Про сплату судовий збір» в сукупності з частиною другою статті 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Серед них немає пільг щодо звільнення від сплати судового збору у справах із вимогами, подібними до тих, з якими ОСОБА_1 звернувся у цій справі.

Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідний висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17, яка вирішила виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Аналогічну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 та від 20 січня 2021 року у справі № 9901/258/20 та ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 990/76/23, від 03.03.2021 у справі № 9901/8/21, від 02.02.2021 у справі № 9901/83/20 від 13.04.2020 та від 06.05.2020 у справі № 9901/70/20.

Від цього висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду не відступала у зв`язку з чим є безпідставними покликання позивача на висновки, викладені у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема від 12.12.2023 у справі № 600/1927/23-а, від 21.11.2023 у справі № 520/10453/23 та від 01.02.2022 у справі № 200/1654/21-а .

Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору лише у справах, пов`язаних із порушенням їхніх прав як осіб, які мають відповідний статус.

Велика Палата Верховного Суду у своїх правових висновках звернула увагу, що при вирішенні питання щодо звільнення учасника бойових дій від сплати судового збору суд повинен враховувати предмет та підстави позову і встановлювати, чи пов`язана справа із захистом прав, гарантій або пільг, які особа набула саме у зв`язку зі статусом учасника бойових дій. Наявність такого статусу сама по собі не є безумовною підставою для звільнення від сплати судового збору.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у сфері примусового виконання судового рішення та не стосуються реалізації чи захисту прав, пільг або соціальних гарантій, наданих позивачу у зв`язку зі статусом учасника бойових дій. Відтак підстави для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відсутні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, від 06.05.2020 року у справі № 9901/70/20 та підтверджений в постановах Верховного Суду від 09.07.2020 року у справі № П/811/201/16 та від 19.10.2020 року у справі № 240/934/20, які мають бути враховані судом до спірних правовідносин.

Також, Велика Палата Верховного Суду повертаючи об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 752/3051/25, в ухвалі від 07.05.2026 дійшла висновку, що до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» зміни не вносилися, суспільний контекст також не змінився, тому підстав для відступлення чи уточнення викладеного в ній висновку немає.

Щодо наявності підстав для звільнення позивача від сплати судового збору за подання даного позову відповідно до пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», суддя виходить з такого.

Пунктом 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено плату під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах.

Однак, зі змісту пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Тому посилання позивача на звільнення від сплати судового збору, на підставі пункту 11 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», не заслуговують на увагу суду, з огляду на те, що вказаною правовою нормою передбачено, звільнення від судового збору за подання, зокрема, позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Натомість, у даному випадку, предметом спору є визнання протиправною бездіяльність начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо призначення позивачу пенсійного і соціального забезпечення; зобов`язання повторно розглянути визначене призначення з урахуванням висновків суду.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 13.07.2026 позивачем не виконані, оскільки не подано до суду документа про сплату судового збору.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає про таке.

Приписами частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів дізнався та повинен був дізнатись, що містяться у частині 2 статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як встановлено судом раніше, що правовідносини, з приводу яких позивач звернувся до суду, виникли у листопаді 2025 року, про що зазначено ним у позові.

Водночас, з даним позовом до суду позивач звернувся лише 06.07.2026 (згідно вхідного штампу суду), тобто з пропуском шестимісячного строку, визначеного статтею 122 КАС України.

Верховний Суд під час розгляду справи №560/12997/24 у ревалентних правовідносин, надав оцінку приписам статті 51 Закону України №2262-XII та прийшов до висновку про застосування у спірних правовідносинах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

Також Верховний Суд зазначив, що отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

У постанові від 08.10.2025 у праві №560/12997/24 Верховний Суд надав оцінку й тій обставині, що довідка про розмір грошового забезпечення складена 11.06.2024, а позов до суду подано 06.09.2024. Прийшов до висновку, що позивачка звернулася - 06 вересня 2024 року, тому її права щодо виплати пенсії можуть бути захищені судом лише з 06 березня 2024 року - тобто в межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, а не з 01 лютого 2023 року.

Суд зауважує, що вирішення питання про поновлення строку звернення до суду під час відкриття провадження у справі, суд здійснює виключно з ініціативи та у межах наведених доводів заінтересованої особи.

Обставина щодо того, що позивач дізнався про порушення своїх прав після зверненням до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримання на нього відповіді не впливає на переривання установленого процесуального строку та не спростовує обізнаність позивача про можливе порушення його прав.

Зазначені дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний із оспорюваними діями та рішенням відповідача та не був позбавлениий можливості подати обґрунтований позов до суду в межах строків, встановлених чинним законодавством України.

Наведений позивачем аргумент має суб`єктивний характер та не позбавляв останню можливості звернутись до суду з цим позовом у встановлений КАС України строк.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, то заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Скорочення строків здійснення окремих процесуальних дій не звужує змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (абзац дев`ятий десятий підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в порушення якої позивачем не надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строків звернення до суду.

Інших доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.

Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду та належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено.

Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно із пунктом 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Щодо клопотання про витребування доказів у справі, суд зазначає про таке.

Згідно частини першої статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини другої статті 80 КАС України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Втім, у разі неможливості подати певні докази, такий учасник справи повинен повідомити суд про об`єктивні причини, за яких доказ подано не може бути та підтвердити, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів направлення заяви від 12.01.2026 та заяви до Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області, зокрема відсутні документи, які б підтверджували факт її відправлення (поштовий чек, трекінг-відстеження поштового відправлення, копія конверта, повідомлення про вручення/невручення тощо).

Щодо наданих доказів відправлення заяви від 12.05.2026, то останні не підтверджують факту її отримання відповідними органами, яким вона була адресована, а тому сам факт направлення заяви не може свідчити про її належне подання та отримання адресатом. Водночас суду не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що зазначена електронна адреса належить Управлінню Державної міграційної служби у Чернігівській області та використовується відповідним органом для офіційного листування. За таких обставин надані докази не дають можливості достовірно встановити факт направлення заяви саме до відповідного органу та її отримання останнім.

Крім того, позивачем не подано обґрунтованого клопотання про витребування доказів, яке б відповідало вимогам частини другої статті 80 КАС України.

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Враховуючи вказану правову норму та те, що станом на 10.08.2026 недоліки позовної заяви не усунені, позовна заява підлягає поверненню позивачеві.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного та керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви та позовну заяву і додані до неї документи надіслати позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали суду складено 10.08.2026.

Суддя Дар`я ВИНОГРАДОВА