Решение № 138853403, 07.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2026Справа № 910/6616/26

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем»

про стягнення 3 688,20 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем» про стягнення 3 688,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною поставкою товару відповідачем на виконання умов договору про закупівлю №113/ОБ від 03.03.2025, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 688,20 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а також строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання.

25.06.2026 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність прострочень поставки товару за договором №113/ОБ про закупівлю від 03.03.2025.

Крім того, до відзиву на позов відповідачем долучено клопотання про витребування доказів, в якому заявник просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» інформацію та документи щодо експрес-накладної №20451117083744 від 06.03.2025, а саме: дату та час прибуття відправлення до відділення №1 у м. Запоріжжі; дату та час повідомлення одержувача про прибуття відправлення; дату та час фактичної видачі відправлення одержувачу ОСОБА_1; відомості про документ, на підставі якого було здійснено видачу відправлення одержувачу; копію документа, що підтверджує видачу відправлення одержувачу; повну історію руху відправлення.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем» про витребування доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);

2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;

4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;

5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Отже, в будь-якому випадку кожен конкретний доказ відноситься до певної категорії засобів, має свою назву, притаманні йому характеристики та обов`язково має встановлювати наявність або відсутність обставин (фактів).

В той же час, заявником ставиться питання про витребування «інформації», які можуть міститься як у письмових, речових, електронних доказах, як у висновках експертів, так і у показаннях свідків, при цьому, «інформація» є загальним поняттям і не обов`язково мають підтверджувати чи спростовувати певні обставини (факти). Наприклад, подані учасником справи письмові пояснення однозначно будуть містити певну інформацію, проте вони не можуть вважатись доказом в розумінні процесуального законодавства.

Таким чином, заявником не зазначено який саме доказ має бути витребуваний, що унеможливлює задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем» та суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

03.03.2025 між Управлінням оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Софтстем» (постачальник) укладено договір про закупівлю №113/ОБ (далі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки, Інтерактивна панель Promethean ActivPanel LX 75» з ПК модулем OPS-M (Intel Core І5 -12Gen/16 Гб /256 Гб SSD /W 11Pro), настінним кріпленням для потреб Сил оборони України (Код ДК 021:2015: 32320000-2: Телевізійне й аудіовізуальне обладнання) (далі - Товар) вказаний у специфікації, додаток 1 до цього договору, що є невід`ємною його частиною, а покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його на умовах, визначених у цьому Договорі.

Пунктом 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 03.03.2025 до Договору) сторони дійшли згоди про те, що постачальник власними силами, засобами та за власний рахунок відповідно до умов даного договору зобов`язується здійснити поставку (доставку) товару протягом 5 календарних днів після укладення цього договору до « 08» березня 2025 року включно, за адресою: Запорізька обл. м. Запоріжжя (з міркувань безпеки конкретна адреса доставки Товару не зазначається). Постачальник зобов`язується не пізніше ніж за 1 день до дати поставки товару до м. Запоріжжя, повідомити про це покупця для отримання детальної інформації щодо місця приймання-передачі товару.

На виконання умов Договору, відповідачем поставлено, а позивачем прийнято передбачений його умовами товар, що підтверджується видатковою накладною №СФ-516 від 12.03.2025.

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасною, на думку позивача, поставкою відповідачем товару на підставі Договору, у зв`язку з чим заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 688,20 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання, в тому числі, Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткова накладна №СФ-516 від 12.03.2025) підтверджується передача відповідачем і прийняття позивачем обумовленого умовами Договору товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору, відповідач мав поставити товар позивачу у строк не пізніше 08.03.2025, в той час як здійснив поставку - 12.03.2025, тобто з простроченням.

Щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, суд звертає увагу на положення п. 4.3 та 4.4 Договору, якими погоджені питання порядку поставки товару, що стосується саме моменту його отримання.

Відповідно до п. 4.3 та 4.4 Договору факт приймання товару підтверджується підписанням уповноваженими представниками сторін належним чином оформленої накладної на товар (на кожну поставлену партію/частину Товару). Датою поставки товару є дата його передачі уповноваженому представнику покупця та підписання видаткової накладної.

Таким чином, сторони дійшли згоди, що саме видаткова накладна є доказом отримання товару позивачем, а датою його поставки - дата підписання такої видаткової накладної.

При цьому, обставини погодження між сторонами, як стверджує відповідач, поставки товару поштовим оператором ТОВ «Нова Пошта» не підтверджені жодними доказами, а наявна в матеріалах справи копія специфікації до акту надання послуг № НП-013957526 від 10.03.2025 не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки не містить підпису уповноважених на її складання осіб і, як наслідок, не може свідчити про об`єктивність такого доказу.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Матеріалами справи підтверджується несвоєчасна поставка відповідачем позивачу товару на підставі Договору. Відповідачем факту несвоєчасної поставки не спростовано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов`язку з поставки товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що за порушення строку поставки товару або строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) в гарантійний період постачальник на вимогу покупця сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язань, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є правильним та виконаний арифметично вірно, а відтак позивачем правомірно та обґрунтовано заявлено до стягнення з відповідача пеню за порушення строків поставки товару у розмірі 3 688,20 грн.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем» на користь Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації пені у розмірі 3 688,20 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 130, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Софтстем» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63 офіс 1; ідентифікаційний код 44168714) на користь Управління оборонної роботи Запорізької обласної державної адміністрації (69107, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164; ідентифікаційний код 45021701) пеню у розмірі 3 688 (три тисячі шістсот вісімдесят вісім) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий