Решение № 138808613, 06.08.2026, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/1248/26

Провадження № 2/157/809/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 серпня 2026 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

у складі головуючого - судді Ходачинського Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Кисляка Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

До Камінь-Каширського районного суду Волинської області 09.07.2026 надійшла позовна заява ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 134069 від 31.03.2025 у розмірі 7620,80 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на понесену правову допомогу в сумі 15500 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 31 березня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «АВІА ГРУП» та відповідач уклали кредитний договір № 134069, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000 грн строком на 90 днів на умовах, встановлених договором. За умовами договору відповідач зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.

19.12.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «АВІА ГРУП» та позивачем укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 134069 від 31.03.2025.

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 утворилась заборгованість у розмірі 7620,80 грн, що складається із простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 грн, простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2620,80 грн та послуг з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 договору в розмірі 1000 грн.

Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога про погашення заборгованості за кредитним договором, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена відповідачем без виконання.

Ухвалою судді від 14.07.2026 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача 29.07.2026 подав до суду заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, у якій просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15 500 грн.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у позовній заяві просив справу розглянути без участі представника позивача, не заперечив щодо винесення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав.

Враховуючи норми ст. 280 ЦПК України, суд вирішив провести заочний розгляд справи та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає до часткового задоволення.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Щодо укладення договору:

Судом встановлено, що 31 березня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «АВІА ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 134069, згідно з яким товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору) (а.с. 16-21).

Відповідно до пунктів 1.2. - 1.5 кредит надається строком на 90 днів, тобто до 28.06.2025. Строк дії договору 90 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів. За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою надання кредиту є (31.03.2025). Датою повернення кредиту є (28.06.2025).

Таким чином, в укладеному договорі сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розмір і тип процентної ставки, про що свідчить підписання договору та додатку до нього (а.с. 21) відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором KL6834, який був відправлений йому 31.03.2025 на номер телефону НОМЕР_1 , що вбачається з довідки про ідентифікацію ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» (а.с. 13). Цей кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався.

Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит шляхом зарахування 31.03.2025 на його платіжну картку, рахунок якої зазначений у договорі, кошти - 4000 грн, що стверджується підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід» (а.с. 32).

Згідно з розрахунком у формі виписки з особового рахунка за кредитним договором № 134069 (а.с. 9), за невиконання ОСОБА_1 умов договору виникла заборгованість у розмірі 7620,80 грн, а саме: за тілом кредиту - 4000 грн, відсотками - 2620,80 грн та комісія - 1000 грн.

Суд вважає доведеним факт укладення 31.03.2025 договору про надання фінансового кредиту № 134069 та виконання ТОВ «Фінансова компанія «АВІА ГРУП» свого зобов`язання щодо надання кредиту, а також неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості.

Щодо умов договору про нарахування комісії за видачу, обслуговування та повернення кредиту:

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування»).

Таким чином, Закон України «Про споживче кредитування» передбачив право банку встановлювати у кредитному договорі комісії, але законодавство визначає і низку пов`язаних із цим обмежень для банку.

На виконання вимог, зокрема п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Отже банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розпис усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою комісією за обслуговування за кожним платіжним періодом.

Пунктом 1.4 вищезазначеного договору про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2025 передбачено сплату комісії за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення в розмірі 25% від суми фінансового кредиту, що дорівнює 1000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Таким чином, за змістом загальних норм права об`єктом зобов`язання не можуть бути дії, які одна із сторін вчиняє на власну користь (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (пункти 28, 29), у справі № 363/1834/17 (пункт 27).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Отже, суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку останнього їх повернути і сплатити за користування ними проценти (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 28)). Тому у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 31.25)).

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч. 3 ст. 55 Закону «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за обслуговування, встановленому у договорі, який підписали сторони, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Суд також вважає комісію за видачу кредиту такою, що не відповідає принципам справедливості та добросовісності, а також такою, що містить елементи введення в оману позичальника. Якщо при визначені у кредитному договорі розміру позики позикодавець обумовлює сплату комісії за видачу кредиту, то фактично фіксує стягнення додаткових коштів, тобто таким чином збільшує навантаження на позичальника, яке у цих правовідносинах забезпечується відсотками за користування кредитом. Навіть попри погодження сплати комісії за видачу кредиту в договорі, таке стягнення додаткових коштів не узгоджується з економічною метою кредитних відносин, якою є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Враховуючи вищезазначене, умови договору про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2025 щодо сплати комісії за видачу, обслуговування та повернення кредиту в розмірі 25% від суми виданих коштів є нікчемними.

Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує позивач.

Суд відхиляє здійснений позивачем у розрахунку заборгованості за договором № 134069 від 31.03.2025 розрахунок заборгованості в частині нарахування комісії в розмірі 1000 грн.

Щодо переходу права вимоги:

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

19 грудня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «АВІРА ГРУП» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу № 19122025/2, відповідності до умов якого до позивача перейшло право майнової вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2024 (а.с. 22 - 24).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/2 від 19.12.2025 (а.с. 11), платіжних інструкцій № 235 від 18.02.2026 (а.с. 30), № 182 від 19.12.2025 (а.с. 30 зворот), № 211 від 22.01.2025 (а.с. 31) ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2025 в сумі 7620,80 грн, з яких 4000 грн заборгованість за тілом кредиту, 1000 грн заборгованість за комісією та 2620,80 грн заборгованість за відсотками.

ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» на адресу відповідача 20.03.2026 надіслано вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, де повідомило про відступлення прав вимоги за кредитним договором № 134069 від 31.03.2025 ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» (а.с. 8).

Суд погоджується, що перехід права вимоги позивача ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2025 відбувся у встановленому законодавством порядку.

Однак, враховуючи, що загальний розмір заборгованості відповідача за договором становить 6620,80 грн (7620,80 - 1000), що встановлено судом, позивач набув право вимоги до відповідача саме у такому розмірі.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

З урахуванням обставин та підтверджуючих ці обставини документів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2025 за основним боргом та відсотками за користування кредитом у загальному розмірі 6620,80 грн.

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір та витрати на правову допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено на 86,88% (6620,80 х 100 : 7620,80), з відповідача підлягає стягненню на користь позивача частково сплачений ним судовий збір у розмірі 2313,09 грн (2662,40 грн х 86,88%).

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з висновком зробленим у постанові Верховного суду 13.03.2025 року у справі № 275/150/22, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копії довіреності від 09.04.2026 (а.с .7), договору про надання правової допомоги № 09/04/2026 від 09.04.2026 року (а.с. 14-15), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8096/10 від 18.07.2019 (а.с. 34), акту про отримання правової допомоги від 27.07.2026 (а.с. 45), рахунку № 27.07.2026-64 від 27.07.2026 (а.с. 46), платіжної інструкції № 4727 від 27.07.2026 (а.с. 48), згідно з якими вартість послуг з надання правничої допомоги становить 15500 гривень.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, бере до уваги обґрунтування сторони відповідача щодо підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною. Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15500 грн є суттєво завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає 3000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 2606,40 грн (3000 грн х 86,88%).

Керуючись ст. 81, 89, 133, 137, 141, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 526, 610, 625, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 134069 від 31.03.2025 року в розмірі 6620 (шість тисяч шістсот двадцять) гривень 80 коп.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» 2313 (дві тисячі триста тринадцять) гривень 08 коп. судового збору та 2606 (дві тисячі шістсот шість) гривень витрат за надання професійної правничої допомоги.

Заочне рішення може бути переглянуте Камінь-Каширським районним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана ним протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23, офіс 703, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Роман ХОДАЧИНСЬКИЙ