Решение № 138793950, 06.08.2026, Путильський районний суд Чернівецької області

06.08.2026

Справа №721/197/26

Провадження 2/721/199/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Путильський районний суд Чернівецької області в складі:

Головуючого судді: Проскурняка С.П.

за участю секретаря: Помазан М.В.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Попової-Завгородної С.Г.

представника відповідача: Чайковського І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-ще. Путила Вижницького району Чернівецької області в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також невиплаченої премії, -

В С Т А Н О В И В :

17 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також невиплаченої премії.

В позові вказує, що 18.03.1996 року вона була прийнята на роботу на посаду секретаря І категорії Путильського держлісгоспу. Надалі Путильський держлісгосп було змінено на ДП «Путильський лісгосп».

На підставі наказу ДП «Путильський лісгосп» № 140-к від 05.05.2021 року її було переведено на посаду документознавця управління з 05 травня 2021 року, з оплатою праці згідно штатного розпису.

02.01.2023 року ДП «Путильський лісгосп» реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Ліси України» та змінено назву на Філія «Путильське лісове господарство.

27.09.2024 року Філією було видано наказ №470-к від 27.09.2024 року про її звільнення з 27 вересня 2024 року у зв`язку із скороченням чисельності на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач в позові вказує, що про даний наказ їй нічого не було відомо, оскільки з 29.12.2023 року по 26.09.2024 року вона перебувала на лікарняному, під час якого 13.09.2024 року вона надіслала до Філії заяву на чергову щорічну відпустку з 23.09.2024 року терміном 14 календарних днів.

27.09.2024 року у неробочий час вона отримала від Філії кошти на свій картковий рахунок з поміткою «розрахункові» та пізніше дізналась, що її звільнено з 27.09.2024 року в зв`язку зі скороченням на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зазначає, що наказ про звільнення та копію трудової книжки вона отримала лише 23.10.2024 року, коли особисто звернулась до Філії із заявою від 23.10.2024 року про виплату премії, видачу копії наказу про звільнення і трудової книжки.

Під час отримання наказу та трудової книжки вона дізналась, що на підставі наказу Філії «Путильське лісове господарство» № 279/25.12 від 30.10.2023 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», з 02.01.2024 року введено в дію новий штатний розпис Філії на 2024 рік затверджений 27.10.2023 року та виведено із штатного розпису шляхом скорочення чисельності штатних посад, зокрема, серед адміністративного персоналу - її посаду документознавця.

Також вона дізналась, що 01.11.2023 року Філія направляла на адресу її проживання лист - повідомлення про те, що з 01.01.2024 року трудові відносини Філії з нею будуть припинені на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно наказу Філії № 279/25-12 від 30.10.2023 року, у зв`язку зі скороченням витрат на утримання філії, ліквідацією окремих структурних підрозділів та необхідністю проведення змін в організації виробництва та праці.

Дане повідомлення вона не отримувала, оскільки на той момент з 01.11.2023 по 27.11.2023 року знаходилась на лікуванні у лікарні.

Позивач зазначає, що у листопаді 2023 року, закривши лікарняний, вона вийшла на роботу та виконувала свої посадові обов`язки як звичайно, не підозрюючи навіть про те, що з 01.01.2024 року трудові відносини Філії з нею мають бути припинені, попередження про скорочення посади після виходу на роботу з лікарняного вона не отримувала, ніхто жодним чином їй про це не повідомляв та про наступне її звільнення не попереджав.

Вважає наказ Філії «Путильське лісове господарство» № 470-к від 27.09.2024 року про її звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не дотримано низки вимог законодавства, що регулюють вивільнення працівника, зокрема вимог щодо переважного права на залишення на роботі, щодо попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, а також щодо пропозиції іншої роботи. Крім того вважає, що скорочення штатної посади документознавця було фіктивним, а зміст наказів про скорочення та її звільнення не відповідають фактичним обставинам.

Також ОСОБА_1 в позові клопоче про поновлення строків звернення до суду, обґрунтовуючи тим, що наказ про звільнення та трудову книжку вона отримала 23.10.2024 року.

Вважаючи наказ про її звільнення незаконним, 28.10.2024 року вона звернулась до Путильського районного суду Чернівецької області з позовом до Філії «Путильське лісове господарство» ДП «Ліси України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також невиплаченої премії (справа 721/1018/24).

У даній справі, з метою вирішення трудового спору вона пред`явила позов до філії «Путильське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», не знаючи про те, що філія не має статусу юридичної особи та не може виступати стороною у справі.

Вона, як людина юридично не обізнана, звернулась до суду з позовом до Філії підприємства, в якій працювала і з якої безпосередньо була звільнена, не знаючи про те, що Філія не може бути стороною у справі, оскільки не має цивільної процесуальної правоздатності, а судом, в свою чергу, під час відкриття провадження у справі не було перевірено цю обставину, помилково відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду, і лише через значний проміжок часу провадження було закрито.

Надалі вона звернулась до Путильського районного суду з позовом до «належного» відповідача - ДП «Ліси України», однак судом було прийнято рішення про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку з тим, що вона двічі не з`явилась у судове засідання.

Таким чином нею було пропущено строк звернення до суду з відповідним позовом з об`єктивних, поважних причин, що не залежали від її волі.

Вважає, що строк звернення до суду підлягає поновленню, так як в протилежному випадку це призведе до «блокування» їй доступу до правосуддя, що є одним з основоположних засад, передбачених п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Від представника позивача до суду надійшла заява про доповнення підстав позову, в даній заяві вказує, що однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні в організації праці, зокрема ліквідації, реорганізації підприємства, є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці з одночасною пропозицією іншої роботи в розумінні статті 49-2 КЗпП України є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду й існувала на день звільнення.

Роботодавець має запропонувати працівнику, якого він вивільняє, всі вакансії, які були (з`явилися) на підприємстві, аж до моменту звільнення.

Позивачка ОСОБА_1 працювала у філії «Путильське лісове господарство» на посаді документознавця адміністративного персоналу. Характер її роботи був безпосередньо пов`язаний із організацією документообігу, веденням діловодства, реєстрацією, обліком, систематизацією та зберіганням документів, що за своїм змістом є типовими функціями адміністративного та канцелярського забезпечення діяльності підприємства.

Як вбачається зі штатного розпису станом на 01.08.2023, до адміністративного персоналу входили директор філії, головний інженер, головний лісничий, заступник директора з комерційних питань, головний бухгалтер, головний економіст, начальник відділу, інспектор з кадрів ІІ категорії, провідний юрисконсульт, документознавець, інженер з застосування комп`ютерів ІІ категорії, завідувач канцелярії та уповноважений з антикорупційної діяльності, а загальна чисельність адміністративного персоналу становила 45 штатних одиниць. Позивачка займала саме посаду документознавця у цій структурі.

Водночас новим штатним розписом, введеним у дію з 02.01.2024, структура адміністративного персоналу не лише не була скорочена, а навпаки істотно розширена. До адміністративного персоналу вже були включені директор філії, головний лісничий, головний інженер, головний бухгалтер, головний економіст, головний механік, провідний інженер з охорони праці, старший інспектор з кадрів, провідний юрисконсульт, економіст І категорії, інспектор з пожежного та дорожнього контролю ІІ категорії, уповноважений з антикорупційної діяльності І категорії, діловод, інженер-енергетик ІІ категорії, завідувач господарством та машиніст насосних установок ІІІ розряду, а загальна чисельність адміністративного персоналу становила вже 50 штатних одиниць.

Таким чином, у період, безпосередньо пов`язаний зі звільненням позивачки, підприємством не здійснювалося реального скорочення штату, а навпаки відбулося збільшення адміністративного персоналу, що саме по собі свідчить про наявність вакантних посад або створення нових робочих місць.

За таких обставин у відповідача існував прямий і безумовний обов`язок запропонувати позивачці всі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати з урахуванням своєї освіти, досвіду та кваліфікації.

Однак відповідач цього не зробив взагалі. Позивачці не було запропоновано жодної вакантної посади: ні станом на 31.10.2023 року, тобто на момент попередження про вивільнення; ні у період до її звільнення 27.09.2024; ні після введення нового штатного розпису з 02.01.2024 року, яким було збільшено кількість адміністративних посад.

Особливо показовим є те, що позивачці не було запропоновано посаду діловода, яка прямо передбачена новим штатним розписом з 02.01.2024. Ця посада є найбільш близькою за своїм функціональним змістом до посади документознавця, оскільки обидві передбачають ведення діловодства, реєстрацію та облік документів, організацію документообігу та забезпечення адміністративної діяльності підприємства.

Також слід звернути увагу, що в п.2 Наказу № 279/25.12 від 30.10.2024, виведено з штатного розпису шляхом скорочення по Адміністративному персоналу 6 штатних посад, а саме: заступника директора з комерційних питань - 1 шт. посада; начальника відділу кадрів - 1 шт. посада; Інспектора з кадрів ІІ категорії - 1 шт. посада; провідний юрисконсульт - 1 шт. посада; документознавець - 1 шт. посада; інженер з застосування комп`ютерної техніки - 1 шт. посада.

Тобто не є скороченою посада завідувача канцелярії, яку займала гром. ОСОБА_2 , та яку за її заявою Наказом № 1- к від 01.01.2024 (відповідача) переведено на посаду діловода. З цих підстав, дану особу перевели на вакантну посаду діловода та в порушення ст..49-2 КЗпП України не запропонували її позивачці.

З огляду на багаторічний досвід роботи позивачки, її кваліфікацію та характер виконуваної роботи, вона беззаперечно відповідала вимогам для зайняття посади діловода та могла виконувати відповідні трудові обов`язки без будь-якої додаткової підготовки.

Крім того, з урахуванням її досвіду адміністративної роботи, могли бути розглянуті й інші посади адміністративного персоналу, зокрема старшого інспектора з кадрів, економіста І категорії або інших посад, які не вимагали принципової зміни професійного профілю, однак жодна з цих вакантних посад їй не була запропонована.

Щодо строку звернення до суду, позивачка реалізувала своє право на судовий захист у встановлений законом строк, оскільки 28.10.2024 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі, тобто у межах місячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.

Разом з тим, її позов не був розглянутий по суті не з її вини, а з процесуальних підстав.

Таким чином, з 28.10.2024 року по 17.02.2026 року позивачка безперервно перебувала у процесі судового захисту свого права, однак жодного разу її вимоги не були розглянуті по суті. З огляду на це, позивачка не мала процесуальної можливості протягом розгляду справи №721/1018/24 з жовтня 2024 по 01 травня 2025, та з травня 2025 по 16.01.2026 ініціювати інший судовий процес між тими ж сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

За таких обставин пропуск строку звернення до суду, зумовлений виключно об`єктивними причинами та не залежав від волі позивачки, яка діяла добросовісно, активно та без зволікань..

На підставі викладеного та з врахуванням заяви про доповнення підстав позову просить суд поновити строк звернення до суду з позовом до ДП «Ліси України».

Визнати незаконним та скасувати наказ Філії «Путильське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» № 470-к від 27.09.2024 року про її звільнення.

Поновити її на посаді документознавця адмінперсоналу Філії «Подільський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», або на тотожній посаді, з 27.09.2024 року.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на її користь, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27.09.2024 року.

Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», премію до 8 березня згідно Наказу № 19-ОП від 28.02.2024 року у розмірі 2500 грн, та премію до дня працівника лісу згідно Наказу № 143-ОП від 10.09.2024 року у розмірі 5500 грн.

Від представника відповідача в установлений законом строк надійшов відзив на позов, в якому вказує, що позовні вимоги не визнає вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, таким чином наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку звернення до суду. Також у відзиві вказує на те, що всі дії відповідача щодо скорочення чисельності або штату працівників проводились відповідно до трудового законодавства.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та надали пояснення аналогічні позовній заяві та заяві про доповнення підстав позову. Просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав підтвердив обставини що викладенні у відзиві на позов. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_3 суду пояснила, що вона працювала старшим інспектором з кадрів філії "Путильське лісове господарство". На виконання наказу №279/25.12 від 30.10.2023 року вона особисто готувала повідомлення працівникам про скорочення. Також нею було виготовлений аналіз продуктивності праці. Директором підприємства особисто вирішувалось питання які саме працівники підлягають звільненню, а кого необхідно перевести на інші посади. В листопаді 2023 року коли ОСОБА_1 вийшла на роботу їй не повідомляли про наказ №279/25.12 від 30.10.2023 року, даний наказ їй направлено на домашню адресу поштовим відправленням 01.11.2023 року. В подальшому повідомлення про вивільнення ОСОБА_1 17.11.2023 року повернуто Укрпоштою у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що він працює в філії "Путильське лісове господарство" на посаді голови профспілкової організації. В 2023 та 2024 роках від підприємства не надходило клопотання про надання згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1 .

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, надавши оцінку наведеним сторонами доводам та запереченням стосовно підстав та предмету позову, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 5-1 Конституції України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Усі трудові правовідносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

Судом встановлено, що 18.03.1996 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду секретаря І категорії Путильського держлісгоспу, на підставі наказу ДП «Путильський лісгосп» № 140-к від 05.05.2021 року її було переведено на посаду документознавця управління з 05 травня 2021 року, з оплатою праці згідно штатного розпису /а.с.3149/.

02.01.2023 року ДП «Путильський лісгосп» реорганізовано шляхом приєднання до ДП «Ліси України» та змінено назву на Філія «Путильське лісове господарство.

27.09.2024 року Філією було видано наказ №470-к від 27.09.2024 року про звільнення ОСОБА_1 з 27 вересня 2024 року у зв`язку із скороченням чисельності на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України /а.с.32/.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч.1, 2 та 4 ст.10 ЦПК).

Частинами першою та другою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

На підставі п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною першою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням роботодавець зобов`язаний запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, якщо така є.

Наказом Філії «Путильське лісове господарство» № 279/25.12 від 30.10.2023 року «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників», з 02.01.2024 року введено в дію новий штатний розпис Філії на 2024 рік затверджений 27.10.2023 року та виведено із штатного розпису шляхом скорочення чисельності штатних посад, зокрема, серед адміністративного персоналу - посаду документознавця /а.с.28,29/.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази своєчасного повідомлення ОСОБА_1 про ознайомлення останньої з наказом № 279/25.12 від 30.10.2023 року, не пізніше ніж за два місяці. Представник відповідача в супереч вимогам ст.81 ЦПК України зазначаючи у відзиві на позов про належне повідомлення позивача, не надав відповідні докази.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 вид 06.11.1992 (з наступними змінами) «розглядаючи трудові спори, зв`язані зі звільненням по п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівників; чи дотримані власником або уповноваженим їм органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника; чи маються докази, що працівник відмовився від переводу на іншу роботу або власник не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві; чи не користується працівник переважним правом залишення на роботі та чи був він попереджений за 2 місяця про майбутнє звільнення».

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанова Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанови Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18 (провадження № 61-1568св19), від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18)).

Відповідно, виходячи з тлумачення норм частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19 (провадження № К/9901/1569/20)).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що "при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника".

Представник відповідача в супереч вимогам ст.ст.12, 81 ЦПК України не надав належні та допустимі докази як на підставу своїх заперечень проти позову про те, що з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, останній запропонував ОСОБА_1 наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, з врахування нового штатного розпису, що затверджений 27.10.2023 року.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що повідомлення про наступне вивільнення позивача ОСОБА_1 та подальше звільнення у зв`язку зі скороченням штату не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а тому є незаконним.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (в редакції станом на час звільнення) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18, від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19, від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18).

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі «Красношапка проти України» вказано, що робітник, який вважає себе незаконно звільненим роботодавцем, має значний особистий інтерес в отриманні судового рішення щодо правомірності такої міри. У справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

ЄСПЛ постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, - у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

З метою не порушення принципу правової визначеності в даній Статті чітко визначенні строки, а саме право особи на поновлення строків звернення до суду, якщо минуло не більше одного року з дня отримання наказу про звільнення тощо.

Звертаючись до суду з позовом 17.02.2026 року, позивачка вказувала на те, що оспорюваний наказ вона отримала 23.10.2023 року, тобто остання звернулась до суду більш як через рік з моменту отримання наказу про звільнення.

Щодо клопотання позивачки та її представника про поновлення процесуального строку, то суд вважає, що таке клопотання є необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню, оскільки звернення до суду з позовом та подальше закриття провадження по справі, а також залишення без розгляду позовної заяви не зупиняє процесуальний строк та не є поважною причиною такого пропуску які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду.

Також зокрема те, що позивачка з 28.10.2023 року по 17.02.2026 року безперервно перебувала у процесі судового захисту свого права, проявляла зацікавленість у відновленні свого права на працю, та інші, не можуть бути самостійною підставою для поновлення строку звернення до суду.

За таких обставин, ОСОБА_1 без поважних причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачкою визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення в суд.

Таким чином, на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами, перевіреними в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а тому підстав для стягнення з відповідача судових витрат немає.

На підставі наведеного та керуючись, ст.ст.4-6,12,13,76-81,95,141,265,353-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також невиплаченої премії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_1 ;

Відповідач:

Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", код ЄДРПОУ 44768034, юр. адреса: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А,;

Суддя: Сергій ПРОСКУРНЯК