Постановление суда № 138793065, 06.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

06 серпня 2026 року Справа № 520/18016/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративний позов у справі №520/18016/26,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача у якому просить:

- визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (надалі відповідач-1), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 05 вересня 2021 року та з 01 квітня 2022 року по 31 грудня 2023 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 05 вересня 2021 року та з 01 квітня 2022 року по 31 грудня 2023 року в загальній сумі 241 356,0446 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- визнати протиправними дії 12 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (надалі відповідач-2), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період 01 січня 2024 року по 29 вересня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати 12 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 29 вересня 2024 року в загальній сумі 34 228,6754 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Суд прийшов переконання про необхідність залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі, з огляду на таке.

Ухвалою суду від 01.07.2026 адміністративний позов залишено без руху для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині цієї ухвали.

Ухвалою суду від 13.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 13.07.2026 витребувати від відповідачів докази, зокрема, інформацію, коли вперше було надано позивачу за його заявою чи представнику позивача на адвокатський запит архівні відомості про грошове забезпечення позивача за спірний період.

Щодо клопотання сторони позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом, суд прийшов наступного.

Позивач у заяві про поновлення строку подання адміністративного позову наводить аргументи про те, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, однак після цієї дати він був встановлений у три місяці з моменту, коли працівник дізнався або мав дізнатися про порушення свого права; Верховний Суд у низці постанов (зокрема від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23 та ін.) підтвердив, що нова редакція статті 233 КЗпП поширюється лише на правовідносини, які виникли після набуття чинності Законом №2352-IX, а Конституційний Суд України у рішенні від 11.12.2025 №1-р/2025 визнав тримісячний строк неконституційним, оскільки він звужує зміст і обсяг конституційних прав. Враховуючи відсутність повідомлення про індексацію, складність правового регулювання та триваючий характер порушення, строк звернення до суду ОСОБА_1 підлягає поновленню для забезпечення його права на оплату праці та судовий захист.

Відповідачами не заявлено перед судом питання щодо необхідності застосування до спірних правовідносин правових наслідків пропущення процесуального строку звернення до суду.

Суд вирішує заявлене питання у порядку письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п`ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі №460/21394/23. У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Отже до спірних правовідносин з 19.07.2022 до 29.09.2024 підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 520/6976/24, від 07.04.2026 у справі № 240/16469/24.

Суд установив, позивач з 26.09.2024 виключений із списків особового складу та усіх видів забезпечення відповідача-2.

Відповідачем-2 надано до суду копію грошового атестату №37 відносно позивача, однак такий не містить відомостей про його ознайомлення позивача. Грошовий атестат направлений до ГУ ДСНС України у Черкаській області.

Відповідно до висновку Верховного Суду, який зроблено у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Проаналізувавши положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» і Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, Верховний Суд дійшов висновку, що спеціальне законодавство не встановлює обов`язку роботодавця інформувати військовослужбовця про суму нарахованого та виплаченого грошового забезпечення з розшифруванням за видами виплат. Саме тому, з огляду на відсутність такого регулювання у спеціальних нормах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи загального трудового законодавства, які покладають на роботодавця відповідний обов`язок.

Так, положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав.

Для встановлення дат, з якими частина перша статті 233 КЗпП України пов`язує початок обчислення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 20.04.2024 по 31.10.2024, суд повинен з`ясувати, чи виконав відповідач передбачений статтею 110 КЗпП України обов`язок щодо позивача (якщо так, то в якій формі), та коли позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2026 у справі № 240/21955/25.

Жодних відомостей, які б підтверджували, що при кожній виплаті грошового забезпечення позивача було повідомлено про нараховані та виплачені складові грошового зобов`язання, з метою дотримання вимог ст. 110 КЗпП України, суду не надано.

Разом із тим, представник позивача у лютому 2026 року звернувся до відповідачів із заявами щодо надання інформації про грошове забезпечення позивача.

Відповідачі листами від 12.02.2026, 18.02.2026, 20.02.2026 надали відповідну інформацію та архівні відомості про грошове забезпечення позивача.

З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, що позивач набув документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення за кожен місяць зазначеного періоду 20.02.2026.

Позивачем подано до суду адміністративний позов 25.06.2026, тобто з пропуском тримісячного строку (з 21.02.2026 до 21.05.2026) в частині позовних вимог з 19.07.2022 до 29.09.2024.

З огляду на викладене суд прийшов до переконання про те, що доказів на підтвердження того, що існували будь-які обставини, які створили перешкоди та заважали позивачу чи його представнику вчасно звернутися до суду за захистом прав протягом тримісячного строку з моменту отримання достовірних відомостей про грошове забезпечення позивача не надано.

У зв`язку із наведеним суд прийшов переконання про те, що причини, які названі позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду необхідно визнати неповажними через ненадання належних доказів, а відтак підстави для поновлення строку звернення до суду відсутні.

Згідно з частиною шостою статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

За таких обставин, приходжу переконання, що адміністративний позов необхідно залишити без руху та надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху у відповідності до ч. 13 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо провадження в адміністративній справі було відкрито за позовною заявою, яка не відповідає вимогам статей 160, 161, 172 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у строк, встановлений судом.

Керуючись статтями 122, 123, 161, 171, 248, 259, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.

Адміністративний позов у справі № 520/18016/26, в частині позовних вимог з 19.07.2022 до 29.09.2024 - залишити без руху.

Надати позивачу строк протягом п`яти днів з вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позов буде залишено без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала в частині відмови поновлення процесуального строку звернення до суду може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повне судове рішення складено та підписано суддею 06.08.2026.

Суддя М. І. Садова