Постановление суда № 138792180, 03.08.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/6560/26

н/п 1-кс/953/4279/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2026 р. м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

слідчого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Київського районного суду м. Харкова клопотання власника майна ОСОБА_3 про скасування арешту майна по кримінальному провадженню № 12025220000001453 від 16.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, накладеного ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2026 року,

за участю сторін:

прокурора- ОСОБА_4 ,

власника майна ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В :

Власник майна ОСОБА_3 звернулась до Київського районного суду м.Харкова із клопотанням про скасування арешту майна, по кримінальному провадженню № 12025220000001453 від 16.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, накладеного ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2026 року, на грошові кошти номіналом 324 000 грн., 41 800 доларів США, 1660 Євро, 140 доларів США та 710 Євро, які були вилучені в ході обшуку, проведеного по кримінальному провадженню 05 червня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування клопотання ОСОБА_3 посилається на те, що за місцем проживання її колишнього хлопця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05 червня 2026 року було проведено обшук, в ході якого було вилучено належні їй грошові кошти в розмірі 324 000 грн., 41 800 доларів США, 1660 Євро, 140 доларів США та 710 Євро, про що було зазначено у протоколі обшуку. В подальшому на підставі ухвали суду накладено арешт, однак вона вважає, що арешт слід скасувати у зв`язку з необгрунтованістю його накладення, оскільки факт набуття процесуального статусу речового доказу (зазначення про це в постанові слідчого) не свідчить про відповідність майна ознакам визначеним ст. 98 КПК України та не є безумовною підставою для арешту цього майна. У клопотанні слідчого у додатках до нього відсутні будь-які дані про те, що зазначені грошові кошти зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Таких даних не містить і ухвала слідчого судді.

Щодо джерел походження грошових коштів власник майна зазначає, що згідно з Договором купівлі-продажу 6341/2025/5350977 транспортного засобу від 17.05.2025 року, нею було продано транспортний засіб: марки TOYOTA, модель RAV4, 2017 року випуску за 622 500 (шістсот двадцять дві тисячі п?ятсот гривень 00 копійок). Також відповідно до розписки від 16.03.2026 року, вона отримала у борг від ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 60 000 (шістдесят тисяч) доларів США, що на момент укладення розписки становило еквівалент 2 647 000 (два мільйони шістсот сорок сім тисяч гривень). Отже, походження належних їй грошових коштів документально підтверджуються, а власником вилученого майна під час обшуку, а саме: грошових коштів у сумі 324 000 грн., 41 800 доларів США, 1660 Євро, 140 доларів США та 710 Євро, є вона.

Відтак, стороною обвинувачення не доведено, а слідчим суддею не було встановлено необхідність накладення арешту на грошові кошти, а тому відсутня необхідність такого ступеню втручання у її права і свободи про який йдеться в ухвалі слідчого судді. Під час обшуку мешканець домоволодіння ОСОБА_5 заявив, що вказані кошти йому не належать.Втручання у її право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції наразі триває та є свавільним, вона не є учасником кримінального провадження.

У статті 7 КПК України зазначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, належать: верховенство права, законність, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості тощо.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N? 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Відповідно до практики ЄСПЛ утручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції, «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що відтворення органом влади в процесуальних документах, якими обмежуються права громадян, загальних підстав, які містяться в нормативних актах, без наведення конкретної інформації або конкретних обставин, що пояснюють обмеження права, створює двозначність та порушують Конвенцію (для прикладу, Malyeyev v. Ukraine, 2024).

Статтею 98 КПК встановлено: Речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Тобто закон встановлює, що гроші є речовим доказом тоді, коли вони набуті кримінально протиправним шляхом. Це означає, що конкретні підстави «розумної підозри» щодо того, що конкретні грошові кошти набуті кримінально протиправним шляхом, мають існувати в розпорядженні слідчого вже на час визначення таких грошей речовими доказами (в даному випадку, на час їх вилучення в ході обшуку та подальшого арешту) та мають бути відображеними в процесуальних документах, якими обмежуються права громадян.

Разом з тим, закон не визначає чітких критеріїв «розумності» такої підозри та стандарту її доведення на стадії досудового слідства. Це створює ситуацію правової невизначеності та перешкоджає ефективному правовому захисту прав власника майна, особливо того, який не є учасником кримінального провадження.

Втручання у приватне життя та право ОСОБА_3 на мирне володіння майном ґрунтується на припущеннях про можливу причетність ОСОБА_5 до скоєння кримінального правопорушення.

Отже втручання у приватне життя та право на мирне володіння майном з боку держави в межах відкритого кримінального провадження свідомо не могло відповідати і не відповідає критерію суспільного інтересу, який би превалював над фундаментальними правами особи. Наведене вказує на відсутність будь-якої розумної пропорційності під час здійсненого втручання та надмірний тягар, безпідставно покладений на ОСОБА_3 .

Згідно усталеної практики ЄСПЛ встановлена невідповідність здійсненого державою втручання в конвенційні права особи критерію законності є достатньою для висновку про порушення конвенційних прав особи, гарантованих статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції, тому навіть не потребує подальшої оцінки здійсненого втручання за іншими конвенційними критеріями.

Проте невідповідність здійсненого втручання всім трьом конвенційним критеріям очевидно вказує на відверто свавільний характер здійсненого та триваючого втручання.

В судовому засіданні ОСОБА_3 просила задовольнити клопотання з мотивів, зазначених у ньому, також зазначила, що нею була перенесена тяжка хвороба, наразі вона продовжує працювати, заощаджені грошові кошти, зберігала у колишнього хлопця за місцем його проживання. Жодного стосунку до кримінального провадження вона не має. З огляду на викладене, вважає, що суд в даному випадку, перш за все, має надати оцінку обставинам того, що у даному кримінальному провадженні, їй не повідомлено про підозру. Отже, сторона обвинувачення порушує процесуальний закон, Конституцію України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод при повній відсутності будь-яких конкретних фактів, які б могли переконати неупередженого спостерігача на користь ймовірності її причетності до вчинення будь-яких конкретних протиправних дій та співрозмірність обмеження її права власності.

Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання про скасування арешту майна у кримінальному провадженні№ 12025220000001453 від 16.12.2025, зазначив що відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025220000001453 від 16.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України. 15 червня 2026 року доптано у якості свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що він працевлаштувався в листопаді 2025 року до підприємства КП «Господар» з метою отримання бронювання, взамін на те що він повинен буде перераховувати отриману ним заробітну плату на інші рахунки, що він і робив до березня 2026 року. Був звільнений в кінці березня 2026 року. ОСОБА_5 не має статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Вважає, що арешт накладено обгрунтовано та не відпала потреба у подальшому його накладенні. Обставини та підстави його накладення не зникли та продовжують існувати. Зазначив, що грошові кошти можливо були набуті кримінально протиправним шляхом, проте наразі це не встановлено.

Вислухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши клопотання, надані до суду матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.

Слідчим суддею встановлено, що відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025220000001453 від 16.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.191 КК України, в рамках якого подається дане клопотання.

Відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, за ознаками ч.4 ст.191 КК України, внесені до ЄРДР 16.12.2025 за фактом того, що у період з початку 2025 року до квітня 2026 року директор комунального підприємства «Господар» Богодухівської міської ради (далі КП «Господар») код ЄДРПОУ 40327746 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи за попередньою змовою та в групі з начальником гаража ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , майстром з благоустрою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , майстром дільниці (комплекс з вивозу побутових відходів) ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , працівницею комплексу з управління побутовими відходами ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зловживаючи своїм службовим становищем, фіктивно працевлаштовували ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНКОПП: НОМЕР_1 ; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНКОПП: НОМЕР_2 ; ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНКОПП: НОМЕР_3 ; ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНКОПП: НОМЕР_4 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП: НОМЕР_5 ; ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНКОПП: НОМЕР_6 , до вказаного комунального підприємства та в подальшому привласнювали їхню заробітну плату. В результаті протиправних дій вказаних осіб за період з 2025 по 2026 роки місцевому бюджету (м. Богодухова) було завдано збитків на загальну суму 197 202 гривень.

Підозра у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за твердженням прокурора станом на 03.08.2026 не повідомлена.

05.06.2026 на підставі ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Харкова проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якого виявлено та вилучене наступне майно, яке було у подальшому арештовано, а саме:

- мобільний телефон марки Iphone 16 Pro Max, ІМЕІ 1 № НОМЕР_7 , ІМЕІ2 № НОМЕР_8 з сім-карткою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_9 ;

- мобільний телефон марки Iphone 13 Pro Max, ІМЕІ-1 № НОМЕР_10 , ІМЕІ-2 № НОМЕР_11 з сім-карткою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_12 ;

- ноутбук Асер нітра 5 серійний номер NHQ7MEU00914908FE53400 та шнур живлення до нього;

- планшет Айпад, серійний номер СQ327JGX7J в чохлі чорного кольору;

- щоденник коричневий на 146 арк.;

- грошові кошти в розмірі: українська гривня у сумі 754 000 (сімсот п`ятдесят чотири тисячі), долар США у сумі 57 290 (п`ятдесят сім тисяч двісті дев`яносто), євро у сумі 2370 (дві тисячі триста сімдесят).

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 14.07.2026, поновлено прокурору Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 процесуальний строк на подання клопотання про арешт майна, за матеріалами кримінального провадження №12025220000001453 від 16.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, та накладено арешт на вище перелічене майно.

Відповідно до протоколу обшуку від 05.06.2026 року, … У середньому ящику того ж столу в коробі з написом «Goodiebox» маються грошові кошти в розмірі 324 000 грн., 41 800 доларів США та 1660 Євро. Зі слів ОСОБА_5 гроші належать Анастасії….

… В дитячій кімнаті знаходяться шафи, письмовий стіл, на підлозі розкидані білизни та інша одежа. Серед іншого рюкзак чорного кольору, в якому мається 140 доларів США та 710 Євро та трудова книга серії АР N?267543 на ім я ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_11 з двома записами 2013-2019 - навчання в ХНМУ та з 01.10.2021 працевлаштування у ТОВ «Лазер світ» на посаді лікаря дерматовенеролога, Інших записів в трудовій книжці не має. Зі слів ОСОБА_5 рюкзак малежить його дівчині ОСОБА_17 .

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, існує дві підстави для скасування арешту майна відсутність потреби у його застосуванні або ж необґрунтованість накладення. ОСОБА_3 в клопотанні вказує, що нормативною підставою для скасування арешту майна є необґрунтованість накладення арешту та відсутність потреби у його подальшому застосуванні.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, для вирішення питання про скасування арешту, суду на даному етапі належить встановити, чи було доведено заявником, що арешт на майно було накладено необґрунтовано.

Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Частиною другою цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Вирішуючи подане клопотання, слідчий суддя враховує практику ЄСПЛ щодо можливості втручання за рішенням суду в права особи на мирне володіння майном, гарантованого ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Так, у рішенні у справі "Узан та інші проти Туреччини" ЄСПЛ, оцінюючи виправданість втручання відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, зробив висновок про те, щоб бути сумісним із положеннями Конвенції, втручання повинно відповідати трьом умовам, а саме: (1) бути передбачене національним законом, який в державі вважається необхідним для регулювання використання майна, (2) повинне відповідати загальним інтересам суспільства, (3) має забезпечуватися справедливий баланс між правами власника та загальносуспільними інтересами (п. 195). Крім того, у п. 203 рішення ЄСПЛ, аналізуючи питання пропорційності втручання в право на мирне володіння майном, дійшов висновку, що стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби.

Тобто, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли наявний значний суспільний інтерес на здійснення такого втручання в право людини, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Частина перша статті 174 КПК України передбачає, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Отже, учасник кримінального провадження, який подав таке клопотання, має довести, що у подальшому застосуванні арешту відпала потреба або, що арешт на майно накладено необґрунтовано.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 14.07.2026, поновлено прокурору Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 процесуальний строк на подання клопотання про арешт майна, за матеріалами кримінального провадження №12025220000001453 від 16.12.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, накладено арешт на майно яке було вилучене за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме:

- мобільний телефон марки Iphone 16 Pro Max, ІМЕІ 1 № НОМЕР_7 , ІМЕІ2 № НОМЕР_8 з сім-карткою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_9 ;

- мобільний телефон марки Iphone 13 Pro Max, ІМЕІ-1 № НОМЕР_10 , ІМЕІ-2 № НОМЕР_11 з сім-карткою оператора мобільного зв`язку НОМЕР_12 ;

- ноутбук Асер нітра 5 серійний номер NHQ7MEU00914908FE53400 та шнур живлення до нього;

- планшет Айпад, серійний номер СQ327JGX7J в чохлі чорного кольору;

- щоденник коричневий на 146 арк.;

- грошові кошти в розмірі: українська гривня у сумі 754 000 (сімсот п`ятдесят чотири тисячі), долар США у сумі 57 290 (п`ятдесят сім тисяч двісті дев`яносто), євро у сумі 2370 (дві тисячі триста сімдесят), оскільки вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, з метою забезпечення зберігання речових доказів.

Власниця частини вилученого майна ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_11 , а саме, грошових коштів номіналами 324 000 грн., 41 800 доларів США, 1660 Євро, 140 доларів США та 710 Євро, обгрунтовує необхідність скасування арешту тим, що його було накладено без передбачених законом підстав, оскільки дане майно належить їй, воно зберігалось у її колишнього хлопця та вона не є учасником кримінального провадження та у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Наразі досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025220000001453 від 16.12.2025 року триває.

Виходячи з вимог ч. 3 ст. 170 КПК України арешт на майно особи, яка не є підозрюваним, обвинуваченим, засудженим по кримінальному провадженню та не несе відповідальність за завдану ними шкоду, може бути накладено лише з метою забезпечення збереження речових доказів та за наявності достатніх підстав вважати, що таке майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

За змістом ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Прокурор під час судового розгляду клопотання про скасування арешту майна обґрунтовуючи позицію, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, зазначив про те, що орган досудового розслідування визнав своєю постановою вищезазначене майно речовим доказом, проте не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які посилалися, зокрема, не зазначив та належним чином не обґрунтував, яким чином дане майно, а саме грошові кошти мають ознаки речових доказів у кримінальному провадженні №12025220000001453 від 16.12.2025, які саме сліди вчинення кримінального правопорушення вони могли зберегти та чи можна взагалі їх використовувати як речовий доказ у кримінальному провадженні.

Всупереч положенням ст. ст. 98, 170 КПК України прокурором не надано жодних доказів того, що грошові кошти в тій сумі, про яку зазначає ОСОБА_3 які належні їй, та які були вилучено під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , могли бути набуті кримінально протиправним шляхом внаслідок подій, які є предметом досудового розслідування.

Повідомлення про підозру у кримінальному провадженні №12025220000001453 від 16.12.2025 року їй не вручено.

Разом з тим, метою застосування заходу забезпечення кримінального провадження є досягнення дієвості цього провадження, і застосовується він за клопотанням уповноваженої на те особи, визначеної КПК України.

Щодо твердження власника майна про необґрунтованість накладення арешту слідчий суддя зауважує, що під час розгляду даного клопотання слідча суддя не оцінює законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді, якою накладено арешт на майно, оскільки вказане питання відноситься до виключної компетенції суду апеляційної інстанції.

Суд оцінює твердження про наявність розумності та співрозмірності обмеження права власності.

Щодо доводів про надмірний індивідуальний тягар для власника майна ОСОБА_3 внаслідок арешту майна суд зазначає таке.

Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд суду. Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. При цьому, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Відповідно до ст. 16 КПК України одним з принципів кримінального провадження є недоторканість права власності, відповідно до якого позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Статтею 2 КПК України закріплено, що завдання кримінального провадження є захист особи, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного і неупередженого розслідування з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений чи засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Згідно зі ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; недоторканність житла чи іншого володіння особи; недоторканність права власності; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» діяльність прокуратури ґрунтується на засадах, зокрема, верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Крім того, на підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права яка є однією з засад демократичного суспільства.

Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п.42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява №48191/99, пп.49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп.69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п.50, Series A №98).

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексута інших законів України (ч.2 ст.1 КПК України).

Питання арешту майна, а саме його накладення, скасування є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження (п.7 ч.2ст.131 КПК України).

При цьому, застосування заходів забезпечення кримінального провадження є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Заходи забезпечення у вигляді арешту майна мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, повинен бути встановлений справедливий баланс між завданнями кримінального провадження та вимогою захисту основних прав особи.

Заявником надані документи на підтвердження джерел походження вилучених грошових коштів під час обшуку, що вони є накопиченнями ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_11 , про обставини походження грошових коштів свідчить копія договору купівлі продажу, розписка.

Також під час проведення обшуку в протоколі відображено та виокремлено виявлені грошові кошти та відомості про їх належність.

Зазначені обставини у їх сукупності свідчать, що з більшою вірогідністю вилучені під час обшуку грошові кошти, були отримані ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_11 не в результаті протиправної діяльності, що прокурором жодним чином під час здійснення досудового розслідування не спростовано.

Визнання стороною обвинувачення арештованого майна, а саме частини грошових коштів, а саме: 324 000 грн, 41 800 доларів США, 1660 Євро, 140 доларів США та 710 Євро, речовим доказом у кримінальному провадженні не може бути єдиною умовою для накладення на нього арешту, оскільки не є визначеною законом підставою для цього.

Прокурором не було доведено необхідність продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на грошові кошти з метою збереження речових доказів, оскільки не вказано, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе їх використання.

З урахуванням того, що станом на час розгляду клопотання про скасування арешту органом досудового розслідування не доведено належними та допустимими доказами обставини, яке відношення мають вилучені грошові кошти, номіналами 324 000 грн., 41 800 доларів США, 1660 Євро, 140 доларів США та 710 Євро до розслідування кримінального провадження №12025220000001453 від 16.12.2025, слідчий суддя вважає, що у даному кримінальному провадженні органом досудового розслідування не доведено необхідності подальшого арешту грошових коштів.

Враховуючи те, що з моменту вилучення та накладення арешту на грошові кошти стороною обвинувачення не надано доказів повідомлення про підозру ОСОБА_3 або ОСОБА_5 , як і не надано даних про внесення відомостей до ЄРДР про вчинення будь-якого кримінального правопорушення ОСОБА_3 або ОСОБА_5 , а також не доведено необхідність продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на грошові кошти належні ОСОБА_3 з метою збереження речових доказів, оскільки не підтверджено доказами та не вказано, у який спосіб та для з`ясування яких обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе їх використання тобто не доведено наявності достатніх підстав вважати, що воно (майно) відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено,що кожна фізична та юридична особамає право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як вінтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Згідно ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відомостей, що вказане майно, а саме вилучені грошові кошти є об`єктом, предметом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, у кримінальному провадженні досудове розслідування по якому триває слідчим суддею на підставі данних наданих стороною обвинувачення наразі не встановлено, як і не виявлено даних, які б надали можливість беззаперечно стверджувати, що дане майно набуте кримінально протиправним шляхом.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.

Статтею 2 КПК України закріплено, що завдання кримінального провадження є захист особи, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного і неупередженого розслідування з тим, щоб жоден невинуватий не був обвинувачений чи засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.

Крім того, на підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з засад демократичного суспільства.

Також, у ст.1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А №296-А, п.42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява №48191/99, пп.49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп.69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п.50, Series A №98).

При цьому, застосування заходів забезпечення кримінального провадження є неможливим, якщо потреби досудового розслідування не виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні.

Заходи забезпечення у вигляді арешту майна мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, повинен бути встановлений справедливий баланс між завданнями кримінального провадження та вимогою захисту основних прав особи, без зазначення, що саме це майно було набуто кримінально-протиправним шляхом, на переконання слідчого судді неможливо дотриматись необхідного балансу та можливого обґрунтованого пропорційного співвідношення між обмеженням права власності та завданнями кримінального провадження.

Без зазначення, що саме це майно було набуто кримінально-протиправним шляхом, на переконання слідчого судді неможливо дотриматись необхідного балансу та можливого обґрунтованого пропорційного співвідношення між обмеженням права власності та завданнями кримінального провадження.

Враховуючи викладене, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для третіх осіб, слідчий суддя вважає доведеним заявником, що на теперішній час, в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба, що, відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України є підставою для задоволення клопотання та скасування арешту з грошових коштів в сумі 324 000 (триста двадцять чотири тисячі) грн., 41 800 (сорок одна тисяча вісімсот) доларів США, 1660 (одна тисяча шістсот шістдесят) Євро, 140 (сто сорок) доларів США та 710 (сімсот десять) Євро, які були вилучені в ході обшуку з середнього ящику столу з коробці з написом «Goodiebox» та з рюкзаку чорного кольору, проведеного в межах вказаного кримінального провадження 05 червня 2026 року за адресою: АДРЕСА_1 за місцем проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скасування арешту з майна, за вказаних вище обставин, на теперішній час не створює будь-яких перешкод для подальшого розслідування кримінального провадження.

Керуючись ст. 170-173,174, 309, 372 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 14 липня 2026 року по справі № 953/6560/26, із забороню розпорядження, користування та відчуження на частину вилученого 05 червня 2026 року майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на грошові кошти в сумі 324 000 (триста двадцять чотири тисячі) грн., 41 800 (сорок одна тисяча вісімсот) доларів США, 1660 (одна тисяча шістсот шістдесят) Євро, 140 (сто сорок) доларів США та 710 (сімсот десять) Євро,

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Слідча суддя ОСОБА_1