Решение № 138791981, 23.04.2026, Петрівський районний суд Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2026 рокуселище Петрове Справа № 398/1742/24 Провадження № 2/941/20/26

Петрівський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді - Шаєнко Ю. В.

при секретарі Фатьяновій А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Петрове Кіровоградської області справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, мотивуючи тим, що 10.03.2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем було укладено кредитний договір №2106955135271, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти на умовах, передбачених договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у строки, передбачені договором. Відповідач не виконує покладені на нього договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 73229 гривень 85 копійок. ТОВ «Вердикт Капітал» є фінансовою установою та має право здійснювати факторингові операції, і 01.12.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступив на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до відповідача по кредитному договору відповідача №2106955135271 від 10.03.2021 року, згідно реєстру боржників. ТОВ «Коллект центр» є фінансовою установою та має право здійснювати факторингові операції, і 10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» уклали договір факторингу №10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступив на користь позивача право вимоги до відповідача по кредитному договору відповідача №2106955135271 від 10.03.2021 року, згідно реєстру боржників, і в зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не виконує свої зобов`язання по договору, позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості та сплачених судових витрат.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просить справу слухати без його участі, позов не визнає, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» та відповідачем 10 березня 2021 року було укладено кредитний договір №2106955135271, відповідно до якого банк надав відповідачу грошові кошти в сумі 4500 гривень на умовах, передбачених договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов`язання у строки, передбачені договором (а.с.5-8).

Згідно п.1.1. договору товариство зобов`язалося надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 4500 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил.

Відповідно до пп.1.2., 1.3. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві- анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною, орієнтовний строк повернення кредиту - 30 днів з моменту отримання кредиту. У разі сплати всіх нарахованих на дату такої сплати процентів, орієнтовний строк повернення кредиту перераховується та становить 30 днів з моменту сплати всіх нарахованих процентів.

Згідно п.1.4. договору проценти за користування кредитом, розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі:

а)2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту;

б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.а);

в)починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту, процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.б);

г)починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п.1.4.в);

д)тип процентної ставки - фіксована.

Відповідно до пп.1.4.1., 1.4.2. договору нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 30 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 30 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.

Згідно п.1.9. договору граничний строк кредитування (строк дії договору): 1 рік.

Відповідно до п.1.10. договору позичальник сплачує товариству комісію, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі за його юридичне оформлення, у розмірі 630 гривень. Комісія не нараховується та не підлягає стягненню з позичальника у разі, якщо позичальник повертає суму кредиту та сплачує нараховані проценти у термін(день, дату), зазначений у договорі. Крім того, товариство має право не нараховувати або зменшити розмір комісії на свій розсуд.

На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника у розмірі 4500 гривень. Дана обставина підтверджується листом ТОВ Фінансова компанія «Вей фор пей», згідно якого на підставі укладеного між позивачем і ТОВ ФК «Вей фор пей» договору про організацію переказів грошових коштів ТОВ ФК «Вей фор пей» 10.03.2021 року здійснено один переказ грошових коштів на карту, яка належить позичальнику, у сумі 4500 гривень.

Згідно пп.1.5., 1.6. договору у разі підписання електронного договору договір буде вважатись укладеним в письмовій формі з дати прийняття (акцепту) позичальником пропозиції (оферти) товариства. Датою прийняття (акцепту) та підписання кредитного договору (всіх без виключення його складових, а саме: цього договору; самої заяви-анкети; правил, паспорту кредиту; повідомлення суб`єкта персональних даних про його права, визначені Законом України «Про захист персональних даних», мету збору даних, склад та зміст зібраних персональних даних, та осіб, яким передаються його персональні дані) вважається дата складання та підписання сторонами заяви-анкети. Заява-анкета підписується сторонами шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно до п.4.3. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та товариством у разі укладення електронного договору в якості підпису сторін буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну- силу як і власноручний підпис. Згідно п.4.4. договору, підписуючи цей договір із застосуванням процедури підпису, зазначеної у п.4.3. цього договору, сторони усвідомлюють та підтверджують, що відповідно до ст.639 та ст.1055 Цивільного кодексу України, цей договір укладений сторонами у письмовій формі з дотриманням всіх вимог діючого законодавства України щодо процедури укладення та підписання договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. Інформація щодо порядку укладення договору та дані щодо позичальника містяться в Інформації щодо порядку (процедури), хронологія дій щодо укладення електронного договору, вчинених товариством та заявником в інформаційно-телекомунікаційній системі та поза нею з зазначенням часу та дати таких дій.

Таким чином, договір укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч.6 і 12 п.1 ст.3, ст.12, п.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», ч.1 ст.205 ЦК України. Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання вказаного вище договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) грошових коштів на сайті позикодавця, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, позикодавцем було перераховано грошові кошти.

Зазначені умови договору є публічною пропозицією у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до статті 1055 ЦК України.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту.

Згідно ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно ст.ст.3, 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, тобто даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

ТОВ «Вердикт Капітал» є фінансовою установою та має право здійснювати факторингові операції, і 01.12.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» уклали договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступив на користь ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до відповідача по кредитному договору відповідача №2106955135271 від 10.03.2021 року, згідно реєстру боржників.

ТОВ «Коллект центр» є фінансовою установою та має право здійснювати факторингові операції, і 10.01.2023 року ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект центр» уклали договір факторингу №10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступив на користь позивача право вимоги до відповідача по кредитному договору відповідача №2106955135271 від 10.03.2021 року, згідно реєстру боржників.

Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

На день подачі позову до суду заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Згідно умов договору позичальник несе певну відповідальність, а саме п.3.3. договору передбачено, шо у разі порушення позичальником своїх зобов`язань щодо погашення/оплати суми кредиту та/або процентів за користування ним, товариство має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 1% (один відсоток) від неповернутоі частини суми кредиту та/або процентів за користування ним за кожний день прострочена повернення (перевищення строку повернення) заборгованості з урахуванням наступних обмежень:

3.3.1. у разі, якщо сума, одержана за договором, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення договору - сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті позичальником за порушення виконання його зобов`язань не може перевищувати розміру подвійної суми одержаної позичальником за договором;

3.3.2. у разі, якщо сума, одержана за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладення кредитного договору - пеня за невиконання зобов`язання щодо повернення кредиту та процентів за них не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, та не може бути більшою за 15 відсотків сумі простроченого платежу. Сукупна сума неустойки (штраф, пеня), нарахована за порушення

зобов`язань позичальником на підставі договору не може перевищувати половини суми, одержаної позичальником за цим договором.

Відповідно до п.3.8. договору сторони дійшли згоди, що строки позовної давності щодо стягнення неустойки закінчуються разом зі строками позовної давності за основним зобов`язанням з урахуванням умов п. 4.10 цього договору.

Згідно п.4.12. договору, підписуючи цей договір сторони підтверджують свою домовленість та згоду на встановлення договірної позовної давності по всім своїм взаємовідносинам за цим договором строком у 10 років. Підписуючи цей договір сторони підтверджують, що цей договір є договором про збільшення позовної давності та укладений у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором(ст.1049 ЦК України).

Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Не виконуючи належним чином зобов`язання за договором, відповідач порушив зазначені норми законодавства та умови укладеного договору.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідач не виконував покладені на нього договором зобов`язання щодо своєчасності погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 73229 гривень 85 копійок, з яких: 4500 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 68729 гривень 85 копійок - заборгованість за процентами на дату відступлення прав вимоги, вказана сума заборгованості підтверджується розрахунком заборгованості. Враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позову просить стягнути заборгованість у розмірі 45468 гривень 00 копійок, з яких: 4500 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту; 40968 гривень 00 копійок.

Відповідач вказує на те, що предметом спору є не тільки факт укладення договору, але і те, на яких саме умовах його було укладено, у якій саме редакції, чи було переказано коштів по ньому і саме від первісного кредитора, чи існує заборгованість і яким саме, відповідно до умов договору, є її розмір. Щодо всіх цих обставин у сторін існує спір.

Відповідач не має власного примірника оригіналу кредитного договору з додатками, не підписував електронним цифровим підписом і не отримував примірника оригінала підписаного первісним кредитором. Жодний документ в матеріалах справи не підписаний відповідачем особисто. Дійсні правовідносини сторін можна встановити тільки з оригіналу кредитного договору та інших документів щодо його виконання, а паперові копії є недостовірними, виготовлені і надані зацікавленою особою - позивачем, без оригіналів, яких не існує.

Відповідач не визнає позовні вимоги, посилаючись на слідуюче.

Позивачем не доведено факт укладання договору з відповідачем та його істотних умов, єдиним доказом чого може бути оригінал примірнику такого договору в електронній формі з усіма реквізитами, у тому числі - підписами сторін, згідно зі ст.100 ЦПК України та ч.1 ст.5, абз.1 ч.1 ст.7 та ч.4 ст.7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", який дозволить перевірити наявність електронних цифрових підписів обох сторін договору у дату його укладання, щоб встановити достовірний незмінний зміст підписаного сторонами договору і застосувати його умови до правовідносин сторін при прийнятті судом рішення. Також позивачем не надано доказів надання відповідачу його примірнику оригіналу договору ні під час, ні після його укладення, у редакції, яка б забезпечувала його цілісність та незмінність. Отже, відповідач не може бути зобов`язаний виконувати умови, з якими він не був фактично ознайомлений, і такий правочин згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про електронну комерцію», ч.ч.2, 6 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» не є підставою виникнення обов`язків у відповідача як споживача кредитних послуг.

Позивачем не доведено факту видачі кредиту та розміру заборгованості загального та по її складовим (основному боргу, відсоткам, неустойці, які не були погоджені у письмовій формі). Нараховані позивачем суми не відповідають законодавству України, у тому числі ст.1048 ЦК України, ч.3 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування» та заявленим самим позивачем у наданих копіях договорів та графіків платежів умовам кредитування, і є непропорційно великою сумою, не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності цивільно-правових відносин та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

У договорах та позові є посилання на Закон України «Про електронну комерцію». Згідно з ч.7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Стаття 13 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що суб`єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях. При зберіганні електронних документів обов`язкове додержання таких вимог: інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання; має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний; у разі наявності повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання.

Відповідач вказує на те, що позивачем не надано оригіналу кредитного договору, який дозволяв би встановити дійсний зміст його істотних умов, оскільки його не існує.

Паперова копія електронного документа унеможливлює ідентифікацію його підписантів, зміст її не захищений від внесення правок та викривлення, а тому прийняття рішення на основі паперової копії електронного доказу не відповідає нормам статей 77, 78, 79, 95, 100 ЦПК України, ст.1055 ЦК України, ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг) та принципу безпосереднього дослідження доказів судом.

Кредитний договір з додатками, наданий позивачем у копіях, не був укладений ні в якій формі: ні в паперовій, ні в електронній, тому що відсутні підписи сторін. Відповідач не заперечує договір виключно через те, що він міг бути укладений в електронній формі, але заперечує його через те, що він не був укладений і в електронній формі, тому що відсутній його підписаний обома сторонами у дату укладання оригінал. Договір у наданій паперовій копії електронного документа не дозволяє встановити, ким саме він був підписаний і як саме. У графі підпис кредитора пусто , хоча вказано про укладення договору в електронній формі. У графі підпис позичальника зазначено про підпис одноразовим ідентифікатором, але самий підпис також відсутній. Графік платежів до договору взагалі не підписаний. Тому неможливо встановити, що саме цей текст був погоджений і підписаний сторонами у наданій суду редакції. Заявка на отримання кредиту є роздруківкою з електронної системи позивача та не підписана у жодний спосіб.

Під обома документами відсутні не тільки підписи відповідача, а і електронні цифрові підписи та електронна цифрова печатка самого кредитора. Нанесення на паперову копію електронного документа сукупності літер і цифр від імені позичальника не свідчить про підписання оригіналу договору у наданій редакції.

Оскільки кредитний договір є двостороннім, він мав бути підписаний у дату його укладання в оригіналі, обома його сторонами. За відсутності оригіналу кредитного договору не можна встановити достовірно, які його умови, у тому числі розміри процентної ставки та строк нарахування відсотків були погоджені сторонами, а до текстів документів, односторонньо виготовлених та наданих позивачем у копіях для подання до суду, могли бути внесені будь-які відомості, вигідні позивачу, саме тому такі копії, не підписані обома сторонами, підлягають відхиленню. В іншому випадку це поставило б споживачів, і не тільки фінансових послуг, а і інших послуг монополістів, у завідомо невигідне становище: в своїх інформаційно- телекомунікаційних системах останні мають змогу встановлювати будь-які умови, фактично не ознайомлюючи з ними споживачів, що створить ґрунт для зловживань.

Відповідно до пункту 6 глави 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року №1000/5, копія документа повинна відповідати оригіналу, тобто повністю відтворювати інформацію оригіналу і всі його зовнішні ознаки або їх частину. У наданих позивачем паперових копіях електронних доказів; заявках, договорі, графіку платежів та платіжного доручення, відсутні підписи і печатки сторін.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Згідно з абз.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Згідно зі ст.19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»: порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.

Відповідно до ст.100 ЦПК України: електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу.

Згідно з ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Застосовуючи до спірних правовідносин правила статті 1055 ЦК України, необхідно керуватися тим, що єдиною можливою формою кредитного договору с письмова форма, доказом дотримання якої може бути виключно оригінал такого договору. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача: за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки ие не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. В оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем суд має враховувати, що він є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур; ... усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. На це вказує Верховний Суд у постанові від 07.11.2018 року у справі №183/3811/16-ц та у постанові від 13.05.2020 року у справі № 219/1704/17:

«Верховний Суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. (...) Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обоє 'язків. Посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необгрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка по рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 20 травня 2008 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем».

За таких умов відсутність у позивача оригіналів доказів по кредитним правовідносинам має наслідком правомірну відмову у позові як недоведеному.

На підставі клопотаня відповідача ухвалою суду було зобов`язано позивача надати оригінал договору про надання фінансових послуг № 2106955135271 від 10.03.2021року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» із ОСОБА_1 з додатками: заявами-анкетами для отримання кредитів, графіками платежів, паспортами споживчого кредиту - з електронними підписами обох сторін; докази фактичного підписання первісним кредитором ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 примірника оригіналу договору про надання фінансових послуг №2106955135271 від 10.03.2021 року з додатками: заявами - анкетами для отримання кредиту, графіками платежів, паспортами споживчого кредиту у наданій суду редакції; докази фактичного надання ОСОБА_1 примірника оригіналу договору про надання фінансових послуг №2106955135271 від 10.03.2021 року з додатками у дату укладання первісним кредитором. На виконання ухвали суду від 26.08.2024 року позивачем було надано оригінал договору про надання фінансових послуг № 2106955135271 від 10.03.2021 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» із ОСОБА_1 з додатками у форматі .pdf; відповідно до п.4.9 вищевказаного договору, позичальник підтверджує, що він отримав з електронними підписами обох сторін екземплярдоговору, графік платежів, паспорт споживчого кредиту.

Також ухвалою суду було зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» надати докази зарахування на карту № НОМЕР_1 грошових коштів в сумі 4500 гривень, які 10.03.2021 року були на неї перераховані, а саме витребування виписки по рахунку за номером картки № НОМЕР_1 за період з 10.03.2021 року по 29.09.2024 року, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . На виконання ухвали суду від 25.11.2024 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 10.03.2021 року здійснено переказ коштів на суму 4500 гривень 00 копійок та надано виписку по рахунку № НОМЕР_3 за період з 10.03.2021 року по 29.09.2024 року. Крім цього, на виконання ухвали суду від 25.11.2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Вей Фор Пей» надано виписку з банківського рахунку за дати фактичного перерахунку на карту № НОМЕР_1 грошових коштів в сумі 4500 гривень, які 10.03.2021 року були на неї перераховані на користь ОСОБА_1 на підставі договору про надання фінансових послуг №2106955135271 від 10.03.2021 року.

З доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач не погоджується вважає їх такими, що не відповідають дійсності та вимогам чинного законодавства з наступних підстав.

Щодо презумпції правомірності правочину. Згідно з положеннями ст.204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20). Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності укладеного кредитного договору, доказів того, що наведені умови договору, його форма і порядок укладення суперечать волевиявленню сторін, не надано. Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 року по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. Вказане свідчить про те, що укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін. Позичальник був ознайомлений з умовами договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків.

Щодо укладення договору. До позову було долучено договір №2106955135271 від 10.03.2021 року, підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором «W9», який було направлено йому 10.03.2021 року, що підтверджується, зокрема, довідкою про ідентифікацію. Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідач помилково ототожнює процес підписання документів в електронному вигляді шляхом накладення електронного цифрового підпису за допомогою кваліфікованого сертифіката та підписання документів за допомогою одноразового ідентифікатора. Проте, це поняття, які передбачають абсолютно різний механізм підписання. Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Відповідно до ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Отже, договір було підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію». Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 року дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Будь-яких доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків, номер телефону, банківська картка) були використані для укладення договору від його імені, відповідачем не надані. Договір було підписано сторонами, екземпляр договору надано відповідачу. Підстав для сумніву у змісті договору відповідачем не наведено. Відповідач не обґрунтував свої сумніви у дійсності даного договору, отже, долучена копія договору є належним та достатнім доказом. Крім того, факт отримання кредитних коштів підтверджується як листом ТОВ «ФК «Вей Фор Пей», так і банківською випискою з карткового рахунку відповідача, відкритого у АТ КБ «Приватбанк». З даних доказів можна встановити, що кредитні грошові кошти в сумі 4 500 гривень 00 копійок 10.03.2021 року зараховані на картковий рахунок позичальника, після чого він розпорядився ними на власний розсуд.

Щодо розрахунку заборгованості. Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України). Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з частиною 2 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. У розрахунку заборгованості (розрахунку і первісного кредитора, і фактора) чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована . Відповідно до постанови Верховного Суду від 07.06.2023 року по справі №234/3840/15 визначено, що непогодження (незгода) з розрахунком, наданим позивачем, не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі. Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій «контррозрахунок». Відповідачем не було надано ніяких доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсоткам, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контррозрахунку. Таким чином, представником відповідача не були зроблені арифметичні розрахунки суми заборгованості належним чином та у відповідності до всіх визначених та погоджених сторонами умов договору. Відповідно до 1.2. договору кредит надається на строк, зазначений у заяві-анкеті та графіку платежів, який є додатком до цього договору та є невід`ємною його частиною. Пунктом 1.3. договору встановлено орієнтовний строк повернення кредиту 30 днів з моменту отримання кредиту. Пунктом 1.9 договору зазначено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік. Зазначене також відображено в заяві-анкеті, відповідно до умов якої строк кредиту становить 365 днів, орієнтовний строк повернення кредиту 30 днів з моменту отримання кредиту. Відповідно до пп.1.4.1., 1.4.2. договору та заяви-анкети нараховані проценти підлягають обов`язковій сплаті на 30-й день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов`язковій сплаті кожні 30 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом. Згідно з п.1.4 договору проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування, протягом фактичного строку користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту в такому розмірі: а) 2% за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65% порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в). д) тип процентної ставки фіксована. Сторонами при укладенні договору було досягнуто згоди щодо фіксованого розміру процентної ставки для певного періоду користування кредитними коштами, в залежності від виконання позичальником умов договору. Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Великої Палати ВС від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. Таким чином, період правомірного користування коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування супроводжується нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у кредитному договорі. Пунктом 1.9 договору зазначено, що граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору): 1 рік. Враховуючи, що договір було укладено 10.03.2021 року, граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору) закінчився 10.03.2022 року. Таким чином, період з 10.03.2021 року по 10.03.2022 року є періодом правомірного користування позичальником кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, який супроводжувався нарахуванням процентів у порядку та розмірі, що визначені у договорі . Відповідно до наданих розрахунків заборгованості нарахування відсотків здійснювалось за період з 10.03.2021 року по 09.03.2022 року, тобто в межах строку кредитування, зазначеного в кредитному договорі та в заяві-анкеті на отримання кредиту. При цьому, відповідно до умов договору, відсоткова ставка за перші 30 днів становить 2% на день, з 31 по 45 день -3,64% на день, з 56 по 61 5,02% на день, в подальшому 7,67% на день. Отже, нарахування відсотків здійснювалось в межах строку кредитування, визначеного та погодженого сторонами договору. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження належного виконання умов договору та контррозрахунок заборгованості, здійснений відповідачем. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених кредитором розрахунків. Відповідно до правового висновку викладеного в постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12.04.2022 року по справі №756/6038/20 незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов кредитного договору під час його укладення, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. Укладений між сторонами договір відповідає вимогам чинного законодавства та вільному волевиявленню сторін. Позичальник був ознайомлений з умовами договору, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Відповідач зазначив, що відповідно до ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Проте, вказана норма застосовується щодо нарахування штрафних санкцій за порушення виконання умов договору, зокрема неустойки (штрафу та пені), а не відсотків за користування кредитом або відсотків річних. У справі, що розглядається, заборгованість складається із: заборгованості за тілом кредиту та заборгованості за відсотками. Позивач не нараховував пеню, неустойку та/або інші штрафні санкції за невиконання умов договору, а лише відсотки, у розмірі та строк, погоджений сторонами. Враховуючи, що відсотки не є пенею, їх зменшення чинним законодавством не передбачено. Крім того, Верховний Суд України на засіданні Судової палати 2 грудня 2015 року при розгляді справи №6-1341цс15 сформулював наступну правову позицію. Закон "Про захист прав споживачів" застосовується до спорів, що виникли з кредитних правовідносин, лише у тому випадку, якщо основою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типових процентних ставках, валютних скидках і так далі, передуючих укладенню договору.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання. Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо «двозначності» умов договору. Умовами договору передбачено орієнтовний строк повернення кредиту та граничний строк кредитування. Відповідно до Великого тлумачного словнику сучасної української мови - орієнтовний - який дає лише загальне уявлення про що-небудь; приблизний, граничний - який є найвищим ступенем чого-небудь; крайній. З тлумачення умов договору чітко вбачається, що 18 днів це приблизний строк повернення коштів, а 365 днів крайній строк користування кредитом. Таким чином, в умовах договору відсутня двозначність, вони є очевидними та зрозумілими. Отже, в даній справі не підлягає застосуванню ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача. У постанові від 19.02.2020 року по справі №755/9215/15-ц Велика Палата вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте, відповідач не наводить обґрунтування неспівмірності витрат із складністю справи та не надає суду будь-яких доказів на підтвердження такої позиції. Не заслуговують на увагу посилання відповідача на досвід адвоката та обсяг складеного документу, оскільки сторонами погоджено саме такі умови надання юридичної допомоги . Заперечення відповідача не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та є лише особистою думкою відповідача. Отже, такі твердження є припущеннями. Той факт, що стягнення заборгованості є предметом діяльності позивача, а також вища юридична освіта директора товариства не позбавляють останнього права на правову допомогу, гарантованого Конституцією України. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Слід звернути увагу, що позовна заява, на виконання вимог цивільного процесуального законодавства, містить попередню суму судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з пред`явленням даного позову та розгляду справи у суді в тому числі і витрат на правничу допомогу. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі №922/445/19. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Варто зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18. Крім того, договірні відносини між позивачем та адвокатом за договором є виключно цивільно-правовими правовідносинами між сторонами цього договору і не впливають на жодні права відповідача у справі. Вони мають на меті лише обумовлені угодою обов`язки та відповідні дії сторін даного договору, що не суперечать правовим нормам та не зачіпають інтереси третіх осіб. Відтак, будь-які посилання на цей договір з метою доведення порушень прав відповідача є необґрунтованими. Також, висловлюючись щодо порядку обчислення гонорару, хочемо наголосити, що розмір гонорару визначається лише за погодженням стороною надавачем послуг та клієнтом, а відповідач не вправі втручатися в ці правовідносини. У пунктах 127- 134, 141- 144, 146, 168, 169 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 сформульовано такі висновки щодо комплексного застосування норм статті 627 Цивільного кодексу України, статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України: «Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини» (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19). Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Щодо досудового врегулювання, відповідач вважає, що кредитор зобов`язаний здійснювати заходи досудового врегулювання. Разом з тим, даним пунктом передбачено лише право, а не обов`язок сторін. Обов`язковий порядок проведення досудового врегулювання в даній категорії справ чинним законодавством не передбачено, а будь-яке обмеження особи у праві звернення до суду суперечить конституційному право особи на судовий захист.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України. Одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається відповідно до статті 525 ЦК України.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанні у цей строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що під порушенням зобов`язання передбачено його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, у відповідності до ч.1 статті 612 ЦК України.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст.ст.1048, 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, до того ж, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст.1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем на підтвердження факту надання адвокатом правничої допомоги у зв`язку із розглядом справи, надано суду: копію договору про надання правової (правничої) допомоги №02-01/2023 від 02 січня 2023 року, укладеного між Адвокатським Об`єднанням «Лігал Ассістанс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект центр»; заявку на надання юридичної допомоги №1485; рахунок на оплату до договору про надання правничої (правничої) допомоги №02-01/2023 від 02 січня 2023 року; акти виконаних робіт (наданих послуг) до договору. Відповідно до умов договору про надання правової (правничої) допомоги №02-01/2023 від 02 січня 2023 року, сторонами були погоджені умови оплати за зазначеним договором, згідно із якими, очікувані витрати позивача на правову допомогу становлять 13 000 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пп.1 ч.2. ст.141 ЦПК України зазначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Витрати на правову допомогу відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України належать до судових витрат.

На підставі викладеного, оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази по справі в їх сукупності, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача: заборгованості по кредитному договору №2106955135271 від 10.03.2021 року в сумі 45468 гривень 00 копійок, а також у відповідності до ст.141 ЦПК України, стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати у справі: судовий збір у розмірі 3028 гривень 00 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 13000 гривень.

Вказані правовідносини регулюються ст.ст.525, 526, 530, 536, 550, 610, 612, 625, 1077, 1079 Цивільного кодексу України.

Керуючись ст.ст.141, 258, 259, 264, 265, 273ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором №2106955135271 від 10.03.2021 року в сумі 45468(сорок п`ять тисяч чотириста шістдесят вісім) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за основною сумою боргу в сумі 4500(чотири тисячі п`ясот) гривень 00 копійок; заборгованість за відсотками в сумі 40968(сорок тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» судовий збір в розмірі 3028(три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» витрати на правову допомогу в розмірі 13000(тринадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Суддя (підпис) Ю. В. Шаєнко