Решение № 138791269, 23.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 650/4649/25

Провадження № 2/204/1033/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

23 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра в складі:

Головуючої судді Чудопалової С.В.

за участю секретаря судового засідання Янчук П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (місце розташування за адресою: 08135, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8А), в інтересах якого діє представник Гурський Герман Юрійович (адреса для листування: 08135, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8А) до ОСОБА_1 (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з неї заборгованості за кредитними договором №3509901678-619979 від 18.02.2022 в розмірі 17 400 грн. та понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 та понесені витрати на правовому допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 18.02.2022між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №3509901678-619979, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00грн., строком позики - на 20 днів зі сплатою процентів у розмірі 2,50 % в день (дисконтна), зі сплатою базової відсоткової ставки у розмірі 2,2 % на день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 2543, який був надісланий на його номер телефону НОМЕР_1 у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання умов договору позики №3509901678-619979 від 18.02.2022передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 5000,00грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_2 . Натомість відповідач своїх обов`язків за угодою не виконує, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Внаслідок цього за ним утворилася заборгованість у розмірі 17 400,00 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою боргу -5000,00грн. та заборгованості по відсоткам -12 400,00 грн., яку позивач прохає суд стягнути з відповідача разом із судовим збором у сумі 2 422,40 грн. та витратами на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпро від 07.11.2025 прийнято позовну заяву, відкрито провадження та призначено цивільну справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпро від 05.03.2026 задоволено клдопотанняпредставника позивача про витребування доказів.

На виконання ухвали суду 15.07.2026 до суду надано відповідь .

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду клопотання яким просив розглядати справу у його відсутності, проти винесення судом заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи був неодноразово повідомлений у встановленому законом порядку, а саме направленням на адресу проживання судових повісток. Представник, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_2 надала суду відзив на позовну заяву в якому зазначила, щонарахування та стягнення відсотків за період перебування відповідача на тимчасово окупованій території, а саме с. Степне, Вугледарська міська територіальна громада, вимушеного переміщення, пошуку роботи та можливості забезпечення сім`ї єнепропорційним, несправедливим та таким, що порушує вимоги статті 1Першого протоколу до Конвенції. Крім того, представник вказала, що строк дії кредитного договору закінчився 07.06.2022, що свідчить про настання кінцевогостроку виконання основного зобов`язання. Починаючи з 08.06.2022 у позивача виникло право на звернення досуду з вимогами про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами, які підлягали сплаті в межах строку дії договору. Водночас позивач не скористався зазначеним правом протягом трьох років, тому просила застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні вказаних вимог.

21.07.2026 представник позивача надав суду заперечення на відзив, в обґрунтуваннях яких вказав, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено в межах строку дії договору № 3509901678-619979 від 18.02.2022 та за процентними ставками, передбаченими пунктами 1.4.2., 1.4.3.,1.4.3.1, та 3.8 вказаного договору. Тому вважає, що нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності. При цьому представник зауважив, що позивач не застосовує вимоги ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки у позовній заяві йдеться про стягнення лише суми тіла кредиту та нарахованих процентів, тобто заходи відповідальності за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання не застосовані.На підставі чого, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору позики, які регулюютьсяЦивільним кодексом України.

Згідно зіст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Відповідно дост. 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін та погоджені ними. При цьому згідно ч.1ст. 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 18.02.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту№3509901678-619979, відповідно до умов якого відповідачу надано у позику у розмір 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору (а.с.11-16).

Відповідно до вимог п. 2.1 вказаного договору, кредит надається строком на 20 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця (а.с.12).

Нарахування відсотків здійснюється відповідно до вимог п. п. 1.4.2.

Згідно з вимогами п. 2.4 вказаного договору кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту рахунок, вказаний позичальником у заявці (а.с.12).

Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «2543» у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом направлення його на телефон відповідача НОМЕР_1 .

З довідки про підтвердження платежу ПАТ «МТБ Банк» № 06/642-06/195 від 25.06.2025 вбачається, що за вищевказаним кредитним договором, банком було здійснено переказ грошових коштів на рахунки одержувачів до яких емітовані електронні платіжні засоби, зокрема на картку отримувача № НОМЕР_2, відправник ТОВ «Кошельок», у сумі 5000,00 грн.

З отриманої судом відповіді від АТ КБ«Приватбанк» від 15.07.2026 вбачається, що на ім`я відповідачаОСОБА_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_2 та відкрито під неї відповідний банківський рахунокНОМЕР_4.

З витребуваної судом виписки по картці за період з 17.02.2922 по 29.03.2022 вбачається, що відповідач користувався грошовими коштами позивача.

Відповідно до наданого суду розрахунку заборгованості, за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 17 400,00 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 5000,00 грн. та заборгованості по відсоткам - 12 400,00 грн.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

За приписами ст. ст. 526, 530, 610, та ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Так, судом встановлено, що 18.02.2022 відповідач уклав договір позики з ТОВ «Кошельок», відповідно до умов якого йому було надано у позику 5000,00грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору.

Як вбачається з п. 9.1 вказаного договору позики, сторони між собою узгодили, що цей договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно-телекомунікаційній систему Кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

Таким чином, сторони визнають правочин у вигляді електронних документів із використанням зазначених простих електронних підписів дійсними та обов`язковими для Сторін та такими, що не потребують додаткових підтверджень.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис - власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом;

Отже, як встановлено судом, сторони узгодили те, що підписання договору позики буде в електронному вигляді, в даному випадку він був підписаний відповідачем одноразового ідентифікатора «2543» у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», шляхом направлення його на телефон відповідача.

Так, умовами договору позики №3509901678-619979 від 18.02.2022та паспорту споживчого кредиту до нього, визначено, що кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за його користування, відповідно до умов його договору.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що, підписавши вказаний договір та паспорт споживчого кредитку до нього, відповідач погодився зі всіма умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пеню, відсотками за користування кредитними коштами.

Так, позивачем на підтвердження своїх вимог, щодо користування відповідачем кредитними коштами позивача за договором про надання коштів у позиву, в тому числі на умовах фінансового кредиту №3509901678-619979 від 18.02.2022та наявності у останнього заборгованості за ним, в тому числі і за простроченими відсотками, надано суду виписку по картковому рахунку відповідача та довідку підтвердження платежу про перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 5000,00 грн.

Вказана виписка є первинним банківським документом, а тому є належним доказом у справі.

З указаної виписки по картковому рахунку відповідача у АТ «КБ Приватбанк Банк» вбачається, що 18.02.2022відповідачу було здійснено зарахування коштів у сумі 5000,00 грн., які він використав на власний розсуд.

Отже, вказаною випискою підтверджено, що відповідач користувався вказаними кредитними коштами позивача, але не повернув, тому за ним утворилася заборгованість у розмірі 17 400,00 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 5000,00 грн. та заборгованості по відсоткам - 12 400,00 грн.

Твердження відповідача з приводу нарахування процентів поза межами лояльного строку кредитування суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2.1. Договору кредит надавався строком на 20 днів початкомякого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточнийрахунок кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визначений якЛояльний.

У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користуванняПозичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльногоперіоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінніст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користуванняКредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться нанаступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днівпісля закінчення Лояльного Періоду (п.3.7 Договору).

З наступного дня післязакінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцюпроценти з розрахунку 803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. Договору).

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи сторони договору погодили продовження строкукористування кредитом до 110 днів з моменту укладення Договору (20 днівплюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язокповернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договорупроцентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримативиконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту танарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом післязакінчення Лояльного періоду.

Тобто строк кредитуванняз 10.03.2022 року до 07.06.2022 є погодженим сторонами Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 20 дніввідповідач не повернув кредит, що підтверджується доданим до позовної заявидетальним розрахунком заборгованості.

Тобто відповідач продовживкористуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором євідкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитомпродовжився до 110 днів з моменту укладення Договору. Відповідно нарахуванняпроцентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовленийпунктом 3.8. Договору, є законним.

Після спливу Лояльного періоду строк користування кредитомза Договором був подовжений до 07 червня 2022, а тому позивачправомірно нарахував проценти за користування кредитом за періодз 10.03.2022 року до 07.06.2022.

Отже, висновки про двозначність умов договору щодо строку користування кредитом та нарахування процентів за користування кредитом не відповідатимуть обставинам справи.

З приводу клопотання представника відповідача про застосування спливу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, умежах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свогоцивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257ЦКУкраїни).

Відповідно до п.2.1. Договору кредит надавався строком на 20 днів, початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В Договорі цей період визначений якЛояльний.

У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користуванняПозичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦКУкраїни, що має наслідком подовження строку користування Кредитом. При цьому зобов?язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду(п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов?язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку803 ( вісімсот три ) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від сумиКредиту за кожен день користування ним. (п.3.8. Договору).

Таким чином, сторони Договору погодили продовження строку користуваннякредитом до 110 дні з моменту укладення Договору (20 днів плюс 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов?язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов?язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, до спливу Лояльного періоду у 20 днів ОСОБА_1 не повернув кредит та навіть не сплатив проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. Тобто відповідач продовжував користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 110 днів з моменту укладення Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, загальний строк користування кредитом визначений договором складає 110 днів, тобто з 08 червня 2022почався строкпазовоїдавності.

Законом України від 15.03.2022 р. N? 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії". Це закон набрав чинності17.03.2022.

Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану В Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».Зазначені зміни набрали чинності 30.01.2024.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувавсяУказами Президента України. Зокрема, Указами Президента України № 235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025 його продовжено з 05години 30 хвилин 9 травня 2025 року на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року на 90 діб відповідно.

Отже, аналіз вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи дає підстави дійти висновку, що позовна заява ТОВ«Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором подана до суду в межах строку позовної давності, оскільки його перебіг був зупинений до 04.09.2025 (3 04 вересня 2025 в Україні набув чинності закон №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності).

Таким чином на момент подачі позовної заяви до суду строк позовної давності не сплив.

У наданому відзиві на позовну заяву сторона відповідача також зазначала об`єктивну неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором внаслідок форс-мажорних обставин, а саме збройної агресії російської федерації та тимчасової окупації території, де перебував відповідач, що унеможливило належне виконання договірних зобов`язань.

Однак, доводи сторони відповідача при неврахування позивачем форс-мажорних обставин, які викликані військовою агресією проти України (що засвідчено Торгово-промисловою палатою України у листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року) не можуть бути взяті до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов?язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов?язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з ст. 14-1 ЗУ «Про торгово-промислові палати» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивноунеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди то 10), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація,примусове вилучення,захоплення підприємств, реквізиція, громадськадемонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, ембарго, заборона (обмеження) експортуімпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: єпідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха,просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У відповідності до ЗУ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-IX, Прикінцеві ті перехідні положення» Цивільного кодексуУкраїни 2003 доповнено пунктами 18 і 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15березня 2022.

Згідно з п. 18 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України в редакціїЗУ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актівУкраїни щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 № 2120-1X, «у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплаті на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списаннюкредитодавцем (позикодавцем)».

Зокрема, відповідно до Закону №2120-IX позичальник підлягає звільненнювід: (а) відповідальності згідно зі ст. 6 5 ЦК (сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних); (б) обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення згідно з договоромкредиту (позики).

28.02.2022 торгово-промислова палата України видала лист №2024/02.0-7.1, яким засвідчила, що військова агресія рф проти України, яка зумовила введення воєнного стану в Україні, є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборноїсили).

У постанові Верховного Суду ві і 25.01.2022 року у справі №904/3886/21зазначено:«Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов?язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідьвстановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідновність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентнім органом.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промисловіпалати України" шляхом видачі сертифіката.

Статтями 4.1,4.2, 4.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловоюпалатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12. 014 № 44 (5), Торгово-промислова палата України відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" здійснює засвідчення форс-мажорних обставин.

Згідно з п. 8.1. Договору №3509901678-619979 від 18.02.2022, кожна сторона звільняється від відповідальності за часткове або повне невиконаннязобов`язань за цим Договором, якщо це невиконання було викликано настанням обставин непереробної сили, що виникли після укладення Договору. Під обставинами форс-мажору розуміються обставини, що виникли після підписання цього Договору в результаті подій непереробної сили, які Сторони не могли ні передбачити, ні запобігти звичайним шляхом, у тому числі, але не виключно, прийняття органами влади і управління нормативних актів, які позбавляють сторони можливості належно виконувати умови цього договору.

Відповідно до п. 8.2. цього Договору, обставини форс-мажору повинні бутипідтверджені відповідними державними органами та засвідчуються Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.

Враховуючи наведені положення законодавства, умови кредитного договору, правові позиції Верховоного суду, викладені у справах № 904/3886/21 від 25.01.2022, № 910/9258/20 від 01.06.2021 доведення наявності непереробної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи викладене, твердженнявідповідача з приводу неправомірногостягнення заборгованості, у зв`язку неврахуванням форс-мажорних обставин, є помилковим. Крім того, позичальник був звільнений від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на його користь неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Оскільки, відповідачем отримано грошові кошти від позивача, однак не виконано взятого на себе обов`язку щодо їх повернення на умовах визначених договором, суд доходить висновку, що право позивача на отримання власних коштів порушено, а тому підлягає захисту, а відтак останній має право вимагати стягнення заборгованості із ОСОБА_1 реалізував це право, звернувшись до суду, натомість, відповідач заявлені позивачем вимоги не спростував.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики №3509901678-619979 від 18.02.2022, у сумі 17 400,00 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою боргу - 5000,00 грн. та заборгованості по відсоткам - 12 400,00 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, правову допомогу ТОВ «Кошельок» у даній справі на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року (а. с. 38) надавало адвокатське бюро «Герман Гурський та Партнери», в особі адвоката Гурського Германа Юрійовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5506 від 29 травня 2019 року).

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано додаток до договору про надання правничої допомоги від 20.06.2025 про наданий ним перелік послуг (а. с. 39), на загальну суму 10 000 гр.

Слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі, а тому суд вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 3000 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При звернені до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн., який підлягає стягнення з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-

Керуючись ст. ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 81, 82, 141, 263, 264, 265, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», ЄДРПОУ 40842831, заборгованість за договором №3509901678-619979 від 18.02.2022 в розмірі 17400 ( сімнадцять тисяч чотириста) гривень00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок», ЄДРПОУ 40842831, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 гривень тавитрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд вважає необхідним зазначити у резолютивній частині рішення наступні дані:

Позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», ЄДРПОУ 40842831, (місце знаходження: 08135, Київська область, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8-А);

Представник позивача - Гурський Герман Юрійович (адреса для листування: 08135, Київська область, с. Чайки, вул. Антонова, буд. 8-А);

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , (місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 );

Представник відповідача - ОСОБА_2 (адреса місця знаходження: АДРЕСА_2).

Суддя: С.В.Чудопалова