Решение № 138790413, 05.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Львівсправа № 380/14555/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області (відповідач/Боринська селищна рада), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025;

- зобов`язати Боринську селищну раду розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 про віднесення земельних ділянок загальною площею 37,6 га до самозалісених та прийняти за результатами розгляду рішення відповідно до статті 57-1 Земельного кодексу України.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що, порушуючи вимоги законодавства, яке регулює порядок збільшення лісистості території України, Боринська селищна рада 08.04.2025 на засіданні 43 чергової сесії восьмого скликання селищної ради за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 не прийняла конкретного виду рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, чим допустила протиправну бездіяльність. Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом, який просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що 08.04.2025 на засіданні 43 чергової сесії восьмого скликання селищної ради розглядалося подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених земель. Земельні ділянки за кадастровими номерами 4625584900:07:000:0027, 4625583700:05:000:0013, 4625584900:07:000:0026, 4625584400606:000:0032, 4625584400:06:000:0031 є земельними ділянками запасу та відносяться до категорій земель сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки за координатами: ПН-49.06.031 СХ 022.53.575; ПН 49.05.849 СХ 022.58.893; ПН 48.51.752 СХ 023.00.874 важко ідентифікувати як об`єкт речового права, оскільки вони не сформовані та їм не присвоєні кадастрові номери. Відповідно до статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Це питання неодноразово виносилося на розгляд сесії та рішення радою не було прийнято, позаяк за результатами голосування не набрало необхідної кількості голосів депутатів. На сьогодні інвентаризація земель селищної ради до кінця не проведена, що унеможливлює визначення переліку самозалісених та придатних для створення лісів на земельних ділянках комунальної власності. Отже, слід дійти висновку, що Боринською селищною радою було здійснено всі заходи щодо розгляду на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025. У прийнятті/неприйнятті рішення не чинилося перешкод у волевиявленні депутатів Боринської селищної ради. Отже, позовні вимоги позивача є безпідставними та такі не можуть бути задоволені.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує, що відповідач на сесії ради міг надати дозвіл на розроблення відповідної технічної документації для сформування такої як об`єкта цивільних прав, у процесі якої чітко встановляться межі (контури) таких. Крім цього, спірні земельні ділянки після віднесення до самозалісених і надалі будуть у комунальній власності територіальної громади. Стверджує про відсутність дискреційних повноважень в органу місцевого самоврядування, оскільки нормативне регулювання є однозначним та передбачає лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, зокрема прийняття рішення щодо віднесення земель до самозілсених. Крім цього, частиною п`ятою статті 57-1 Земельного кодексу України чітко визначено про віднесення несформованої земельної ділянки до самозалісеної з урахуванням документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру. Отже, позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими і такими, що мають бути задоволені судом.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На виконання статті 57-1 Земельного кодексу України, Указу Президента України № 228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів», доручення начальника Львівської ОВА від 30.06.2023 № 27/0/6-23ВА Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області з поданням № 02/363-25 від 25.02.2025 щодо віднесення земельних ділянок загальною площею 37,6 га до самозалісених, а саме:

- ділянки площею 5,2 га з координатами ПН - 49.05.849 Сх - 022.58.893, розташована за межами села Соколіки біля лісового масиву Надсянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 20 виділу 31. Ділянка самозалісена ялицею, смерекою, склад насадження 8Яц2См, вік орієнтовно 60 років;

- ділянки площею 3,4 га з координатами ПН - 49.06.031 Сх - 022.53.575, розташована за межами села Соколіки в лісовому масиві Надсянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 20 виділу 22. Ділянка самозалісена ялицею, смерекою, склад насадження 8Яц2См, вік орієнтовно 70 років;

- ділянки орієнтовною площею 12,0 га з координатами ПН - 48.55.943т Сх 022.56.269 та кадастровими номерами 4625584900:07:000:0026, 4625584900:07:000:0027, розташована за межами села Либохора біля лісового масиву Бітлянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 21 виділів 12, 15, 16, 17, 13. Ділянки самозаліснені смерекою, склад насадження 10См - орієнтовний вік 20 років;

- ділянки орієнтовною площею 6,0 га з координатами ПН - 48.56.027 Сх - 022.54.638 та кадастровим номером 4625583700:05:000:0013, розташована за межами села Карпатське біля лісового масиву Бітлянського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 20 виділів 16, 11, 17, 58, 59, 62. Ділянка самозалісена смерекою, модриною, склад насадження 8См2Мд - орієнтовний вік 20 років;

- ділянки орієнтовною площею 3,0 га з координатами ПН - 48.53.129 Сх - 023.03.617 та кадастровим номером 4625584400:06:000:0032, розташована за межами села Кривка біля лісового масиву Верховинського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 16 виділів 18, 16, 15, 13, 14. Ділянка самозалісена смерекою, березою, склад насадження 9См1Бр - орієнтовний вік 20 років;

- ділянки орієнтовною площею 2,0 га з координатами ПН - 48.52.748 Сх - 023.03.435 та кадастровим номером 4625584400:06:000:0031, розташована за межами села Кривка біля лісового масиву Верховинського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 16 виділів 29, 30, 34. Ділянка самозалісена смерекою, березою, склад насадження 10См+Бр -орієнтовний вік 20 років;

- ділянки орієнтовною площею 6,0 га з координатами ПН - 48.51.752 Сх - 023.00.874, розташована за межами села Верхнє Гусне біля лісового масиву Верховинського лісництва Турківського ДЛГП «Галсільліс» кварталу 21 виділів 11, 12, 16. Ділянка самозалісена смерекою, березою, склад насадження 10См+Бр - орієнтовний вік 21 рік.

Відповідно до виписки з протоколу сорок третьої чергової сесії VIII скликання Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області від 08 квітня 2025 року рішення за результатами розгляду подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 «Щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених» не прийнято, оскільки за результатами голосування відповідне питання не набрало необхідної кількості голосів депутатів.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення за результатами розгляду на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 «Щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених» протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності правових підстав для зобов`язання відповідача розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 про віднесення земельних ділянок загальною площею 37,6 га до самозалісених та прийняти за результатами розгляду рішення відповідно до вимог статті 57-1 Земельного кодексу України.

Насамперед, щодо підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у межах спірних правовідносин суд зазначає.

За змістом статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У Законі України 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» закріплено вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у некримінальних провадженнях.

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення вказаних норм дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У справі, що розглядається прокурор, у позовній заяві зазначив, що необхідність подання цього позову зумовлена потребою захисту державного, суспільного інтересу у збереженні самосійних лісів, а звернення прокурора із цим позовом здійснюється в межах реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді. Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері охорони самосійних лісів, не здійснювало захист таких інтересів, що свідчить про його бездіяльність та наявність підстав для вжиття прокурором заходів представницького характеру в інтересах держави в особі цього органу.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що під час звернення з цим позовом до суду прокурор на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 КАС України обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави, вказав, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, регулює Лісовий кодекс України.

Частинами другою, третьою статті 1 Лісового кодексу України визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Відповідно до частини дванадцятої статті 1 Лісового кодексу України самозалісена ділянка - земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Спеціальним законом, що регулює земельні правовідносини в Україні, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).

Відповідно до пунктів «а» і «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Законом України від 20.06.2022 № 2321-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів» внесені зміни до Земельного кодексу України, а саме главу 11 доповнено статтею 57-1 «Самозалісені землі», якою визначено порядок віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Так, частинами першою-третьою статті 57-1 ЗК України визначено, що самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Статтею 25 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами першою, п`ятою статті 46 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною першою статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

За змістом частин першої-третьої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Відповідно до частини одинадцятої статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Згідно із частиною другою статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею. Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до частини третьої статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Згідно із частиною четвертою статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Крім того, з метою реалізації вказаної норми, частину четверту статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом четвертим, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної.

Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви за формою згідно з додатком 12 власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до статті 122 ЗК України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.

Системний аналіз наведених вище норм права вказує, що вирішення питання про віднесення земельної ділянки, яка є комунальною власністю, до самозалісеної, здійснюється сільськими, селищними та міськими радами шляхом прийняття відповідним органом місцевого самоврядування на пленарному засіданні сесії за наслідками розгляду відповідного подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки або про мотивовану відмову у такому віднесенні.

Відповідно до обставин розглядуваної справи Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулося до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області із поданням від 25 лютого 2025 року № 02/363-25 про віднесення земельних ділянок площею 37,6 га до самозалісених земель та внесення даних до Державного земельного кадастру як про самозалісені ділянки, з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог статті 17 Лісового кодексу України з метою раціонального використання лісових земель.

Проте, відповідач за наслідками розгляду відповідного подання на сесії селищної ради не прийняв ані вмотивованого рішення про віднесення земельних ділянок площею 37,6 га до самозалісених земель, ані мотивованого рішення про відмову у такому віднесенні.

Таке неприйняття відповідного рішення відповідач мотивує тим, що винесене на розгляд селищної ради питання за результатами голосування не набрало необхідної кількості голосів депутатів. Однак, суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до повноважень якого належить вирішення питання щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки у зв`язку із поданням уповноваженого органу, не може ухилятися від прийняття відповідного рішення за результатами розгляду цього подання, оскільки прийняття відповідного рішення прямо передбачено законом (стаття 57-1 Земельного кодексу України).

Доводи відповідача про те, що відповідні земельні ділянки важко ідентифікувати як об`єкт речового права, оскільки вони не сформовані та їм не присвоєні кадастрові номери та на сьогодні інвентаризація земель селищної ради до кінця не проведена, що унеможливлює визначення переліку самозалісених та придатних для створення лісів на земельних ділянках комунальної власності, суд відхиляє, адже такі аргументи могли б бути покладені в основу прийнятого рішення за результатами розгляду відповідачем подання щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки, а не зазначені у листах-відповідях, відзиві на позовну заяву тощо на виправдання своєї бездіяльності стосовно прийняття рішення.

Суд відзначає, що за своєю правовою природою протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним дій (невиконання обов`язків, завдань), які він зобов`язаний вчинити (виконати) на підставі норм чинних законодавчих актів.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 «Щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених».

Оскільки відповідач не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду відповідного подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, суд уважає, що належить зобов`язати Боринську селищну раду Самбірського району Львівської області розглянути на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 про віднесення земельних ділянок загальною площею 37,6 га до самозалісених та прийняти за результатами розгляду рішення відповідно до статті 57-1 Земельного кодексу України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частини другої статті 139 КАС України у разі задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки у цій справі позивачем є суб`єкт владних повноважень, позов якого задоволено, проте який судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз не поніс, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Керівника Самбірської окружної прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Яворницького, 8б, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 44921644) до Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області (вул. І. Франка, с-ще Бориня, Самбірський район, Львівська область, 82547, код ЄДРПОУ 05290787) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 «Щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених».

Зобов`язати Боринську селищну раду Самбірського району Львівської області розглянути на сесії селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства № 02/363-25 від 25.02.2025 про віднесення земельних ділянок загальною площею 37,6 га до самозалісених та прийняти за результатами розгляду рішення відповідно до статті 57-1 Земельного кодексу України.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 05 серпня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна