Решение № 138789839, 05.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року № 320/29493/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ)

про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Відділу? примусового? виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті?Києві?Київського?міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) від 30.06.2026 року про закінчення виконавчого провадження №77483025 щодо виконання виконавчого листа №320/7820/24, виданого 28.01.2025 року Київським окружним адміністративним судом;

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень і місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) відновити виконавче провадження №77483025 щодо виконання виконавчого листа №320/7820/24, виданого 28.01.2025 року Київським окружним адміністративним судом.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що постанова від 30.06.2026 року про закінчення виконавчого провадження №77483025 винесена головним державним виконавцем передчасно, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 року в адміністративній справі №320/7820/24 не виконано. Позивач вважає, що дана постанова від 30.06.2026 року про закінчення виконавчого провадження №77483025 щодо виконання виконавчого листа №320/7820/24 є протиправною. Бездіяльність головного державного виконавця, яка полягає у невжитті усіх необхідних заходів щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити заборговані кошти, порушує вимоги Закону України «Про виконавче провадження» та право людини на справедливий суд. Накладення штрафів на боржника та подання правоохоронним органам повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення не є достатніми заходами виконання рішення суду, оскільки відсутні докази, які підтверджують факт реального виконання рішення суду чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Відповідач подав до суду відзив, в якому зазначає, що державним виконавцем вчинено всі дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження», які чітко визначені статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» направлені на виконання даного рішеня суду, а отже законно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 30.06.2026 року (пункт 11 частини першої статті 39 Закону) та просить відмовити у задоволенні позову.

III. Процесуальні дії у справі

30.07.2026 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05.08.2026 року о 14:00 год.

Витребувано у відповідача належним чином засвідчені матеріали ВП №77483025.

03.08.2026 відповідачем надано через підсистему "Електронний суд" відзив та матеріали ВП №77483025.

31.07.2026 позивачем подано клопотання через підсистему "Електронний суд" (зареєстровано 05.08.2026) про розгляд справи за відсутності позивача у зв`язку з перебуванням за кордоном.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.

У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.

05.08.2026 у зв`язку з неявкою учасників та достатністю доказів у матеріалах справи, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 року в адміністративній справі №320/7820/24, яке набрало законної сили 30.12.2024 року. Київським окружним адміністративним судом 28.01 2025 року виданий виконавчий лист № 320/7820/24, яким передбачено зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01 жовтня 2023 року щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 гривень згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11 2024 року в адміністративній справі № 320/7820/24, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, з 01.04.2025 року позивачу було проведено щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн, яку він отримує, однак за період з 01.10.2023р. по 31.03.2025р. включно, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві нарахована заборгованість в сумі 36000,00 грн позивачем так і не було отримано.

04.03.2025 року позивач звернувся із заявою до відповідача про примусове виконання виконавчого листа №320/7820/24, виданого 28.01.2025 року на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11 2024 року.

13.03.2025 року старшим державним виконавцем відділу Барабаш Тетяною Олегівною було відкрито виконавче провадження № 77483025 щодо виконання виконавчого листа №320/7820/24, виданого 28.01.2025 року та винесено відповідну постанову, яку надіслано сторонам виконавчого провадження.

16.06.2025 року боржником було направлено до відділу примусового виконання рішень лист № 2600-0804-5/109708 щодо надання інформації на постанову державного виконавця по BП №77483025, в якому зазначено, що відповідно до рішення Київського окружного адміністративного суду у справі №320/7820/24 Головне управління зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.10.2023 року щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», далі боржник вказує, що за результатами виконання рішення суду нарахована заборгованість за період з 01.10.2023 року по 31.03.2025р року включно, в сумі 36000.00 грн. Таким чином, рішення суду Управлінням виконано у повному обсязі, в межах наданих повноважень та відповідно до чинного законодавства та просить на підставі пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження закінчити.

У подальшому у виконавчому провадженні № 77483025 старший державний виконавець відділу Барабаш Т.О. змінився на державного виконавця відділу Павліченко Вікторію Олександрівну.

25.12.2025 року державним виконавцем відділу Павліченко В.О. було винесено постанову про накладення на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду немайнового характеру.

13.01 2026 року державним виконавцем відділу Павліченко В.О. було винесено постанову про накладення на боржника Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві штрафу на користь держави у розмірі 10200 грн. за невиконання рішення суду немайнового характеру.

15.01.2026 року державним виконавцем відділу Павліченко В.О., подано до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України у м. Києві повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та постановлено розглянути питання про притягнення до відповідальності службових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) за невиконання рішення згідно виконавчого листа №320/7820/24 від 28 січня 2025 року, виданого Київським окружним адміністративним судом.

30.06.2026 року головним державним виконавцем відділу Павліченко В.О., винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 77483025.

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 1 Закону № 1404-VII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У відповідності до статті 2 Закону № 1404-VII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 18 Закону № 1404-VII, передбачені виключні обов`язки виконавця, відповідно до яких, останній зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки;

Положеннями статті 26 Закону № 1404-VII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача та не пізніше наступного робочого після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У ч.1 статті 19 Закону № 1404-VII право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Згідно зі статтею 75 Закону № 1404-VIIIу разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Згідно статті 39 Закону № 1404-VII виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення;

2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення;

3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника;

4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена;

7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів;

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону;

14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України;

15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки;

16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили;

17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа.

VІ. Оцінка суду

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, а також перевіривши доводи позову, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та сукупністю дій визначених законом органів і осіб, спрямованих на примусове виконання судових рішень.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, діяти неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі.

Судом встановлено, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 28.11.2024 року у справі № 320/7820/24 покладало на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві обов`язок нарахувати та виплатити позивачу з 01.10.2023 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн.

З матеріалів справи вбачається, що боржником проведено нарахування заборгованості за період з 01.10.2023 по 31.03.2025 у сумі 36000 грн, однак фактична виплата зазначених коштів позивачу не здійснена. Ця обставина не заперечується сторонами та підтверджується листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 16.06.2025 року.

Отже, рішення суду виконано лише частково, оскільки виконання обов`язку щодо нарахування без фактичної виплати присуджених коштів не свідчить про повне виконання судового рішення.

Суд звертає увагу, що невиплата нарахованих коштів є триваючим порушенням прав позивача, яке не припиняється до моменту фактичного отримання ним сум, присуджених судовим рішенням. Саме з моменту повного виконання рішення суду припиняється порушення права особи на судовий захист, гарантованого статтею 129-1 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Право на судовий захист є ілюзорним, якщо остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, залишається невиконаним або виконується лише частково.

Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що право на справедливий суд було б позбавлене практичного змісту, якби національна правова система дозволяла залишати остаточні судові рішення невиконаними на шкоду особі, на користь якої вони ухвалені.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що державним виконавцем виконано всі дії, передбачені статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», а тому постанова про закінчення виконавчого провадження є правомірною.

Суд погоджується з тим, що державним виконавцем були застосовані передбачені зазначеними нормами заходи впливу, зокрема двічі накладено штраф на боржника та направлено повідомлення до органу досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення.

Разом із тим застосування державним виконавцем визначених законом заходів відповідальності не є самоціллю виконавчого провадження та не свідчить про досягнення його мети.

Метою виконавчого провадження є реальне виконання судового рішення та відновлення порушеного права стягувача, а не лише вчинення державним виконавцем формально визначеного переліку процесуальних дій.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо стягнення коштів із державного органу, оскільки відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Зазначені доводи не враховують характеру судового рішення, яке є предметом виконання у цій справі.

Як убачається зі змісту виконавчого листа № 320/7820/24, судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу щомісячну доплату до пенсії.

Таким чином, рішення має зобов`язальний характер, а тому його виконання здійснюється за правилами, встановленими статтями 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження». Разом із тим застосування зазначених норм не означає, що після вчинення формально визначених законом дій державний виконавець звільняється від обов`язку забезпечити ефективне виконання судового рішення.

Посилання відповідача на частину другу статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» не спростовує того факту, що рішення суду залишається невиконаним у частині фактичної виплати позивачу нарахованої суми заборгованості, а порушення права позивача має триваючий характер.

Суд не погоджується з посиланням відповідача на постанову Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 814/2655/14, оскільки правовий висновок, викладений у зазначеній постанові, стосується відсутності у державного виконавця повноважень самостійно визначати розмір пенсії чи здійснювати її перерахунок.

Натомість у цій справі між сторонами відсутній спір щодо правильності проведеного боржником перерахунку або розміру нарахованої заборгованості. Навпаки, боржник сам визнав, що за результатами виконання рішення суду позивачу нараховано заборгованість у розмірі 36000 грн, яка станом на момент винесення оскаржуваної постанови фактично не була виплачена.

Отже, предметом спору є не правильність визначення розміру пенсійної виплати чи проведеного перерахунку, а правомірність закінчення виконавчого провадження за відсутності фактичного виконання судового рішення.

Не можуть бути прийняті судом і доводи відповідача про відсутність у державного виконавця повноважень щодо подальшого вчинення виконавчих дій.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право звернутися до суду із заявою про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, а також вирішувати інші процесуальні питання, необхідні для забезпечення його виконання.

Таким чином, законодавець наділив державного виконавця процесуальними механізмами реагування у випадках, коли виконання рішення у спосіб, визначений виконавчим документом, є ускладненим або потребує додаткового судового втручання.

Матеріали виконавчого провадження не містять доказів того, що відповідач використав зазначені процесуальні можливості або що існували об`єктивні перешкоди для їх застосування.

Положення пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не можуть тлумачитися відокремлено від принципів обов`язковості судового рішення, ефективності судового захисту та завдань виконавчого провадження. Закінчення виконавчого провадження за цією підставою є допустимим лише тоді, коли державним виконавцем вичерпано всі реальні можливості забезпечення виконання рішення або коли подальше здійснення виконавчих дій є об`єктивно неможливим.

У спірному випадку матеріали виконавчого провадження не містять доказів фактичного виконання рішення суду в частині виплати позивачу нарахованої заборгованості, а також не підтверджують існування обставин, які б свідчили про об`єктивну неможливість подальшого здійснення виконавчого провадження.

Саме по собі направлення повідомлення до органу досудового розслідування не припиняє триваючого порушення права позивача та не звільняє державного виконавця від обов`язку діяти таким чином, щоб забезпечити максимально можливу реалізацію судового рішення.

Суд також враховує, що боржник фактично визнав існування невиконаного обов`язку щодо виплати 36000 грн, а тому висновок державного виконавця про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження є передчасним та не відповідає фактичним обставинам справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова від 30.06.2026 про закінчення виконавчого провадження № 77483025 прийнята без належного з`ясування фактичного стану виконання судового рішення, не забезпечує ефективного захисту права позивача та суперечить завданням виконавчого провадження, визначеним Законом України «Про виконавче провадження».

Враховуючи встановлене триваюче невиконання рішення суду боржником, відсутність доказів виплати присуджених позивачу коштів та передчасне закінчення виконавчого провадження, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця від 30.06.2026 про закінчення виконавчого провадження № 77483025.

Оскільки скасування постанови про закінчення виконавчого провадження саме по собі не відновлює порушене право позивача, належним способом його захисту є також зобов`язання відповідача відновити виконавче провадження № 77483025 та продовжити здійснення виконавчих дій відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» до моменту фактичного виконання судового рішення або виникнення передбачених законом підстав для його закінчення.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою та другою статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду докази на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем про поданні позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Згідно з ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 30.06.2026 року про закінчення виконавчого провадження №77483025 щодо виконання виконавчого листа №320/7820/24, виданого 28.01.2025 року Київським окружним адміністративним судом.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управліннч забезпечення примусового виконання рішень і місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відновити виконавче провадження №77483025 щодо виконання виконавчого листа №320/7820/24, виданого 28.01.2025 року Київським окружним адміністративним судом.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 43315602, місце знаходження: 03056, м. Київ, вул. Олекси Тихого,буд. 32) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Леонтович А.М.