Решение № 138787997, 06.08.2026, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 489/5431/25

Провадження №2/472/76/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року с-ще Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Тустановського А.О.,

за участю секретаря Маслюк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Веселинове Миколаївської області матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Степівської сільської ради Миколаївського району, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2025 року до суду за підсудністю надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Степівської сільської ради Миколаївського району, про позбавлення батьківських прав.

В позовній заяві позивач зазначила, що вона та ОСОБА_2 є батьками малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач, який є батьком доньки взагалі не проявляє ініціативи щодо участі у її вихованні, не піклується про їх фізичний, інтелектуальний та духовний розвиток, не задовольняє їх базові матеріальні потреби, не бере на себе обов`язок фінансово їх забезпечувати. Вона виховує, піклується та утримує малолітню доньку.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.04.2017 року з відповідача ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 800 грн., щомісячно, починаючи з 15.02.2017 року до досягнення донькою повноліття, з урахуванням індексу інфляції.

Станом на 23.06.2025 року на виконання у відділі ДВС перебуває виконавче провадження за АСВП № НОМЕР_4 з виконання виконавчого листа Ленінського районного суду міста Миколаєва від 30.05.2017 року за № 2/489/1089/17.

Згідно з розрахунку заборгованості від 23.06.2025 року, станом на 01.06.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 105 094,56 грн. та боржнику відповідно до ч. 14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» нараховано штраф за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 32 845,96 грн. Станом на 01.06.2025 року загальна сума боргу становить 137 940,52 грн..

Просить суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути на її користь судові витрати.

Ухвалою від 22 серпня 2025 року провадження по справі було відкрито та призначено підготовче судове засідання.

26 травня 2026 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, але в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у її відсутності та підтримання позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений через оголошення, опубліковане на офіційному веб-сайті суду на порталі Судова влада України та направлено на його адресу судову кореспонденцію, яка повернута до суду поштовим зв`язком із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судове засідання. Причини неявки суду невідомі. Відзив на позов не надійшов.

Представники третіх осіб: Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служби у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Органу опіки та піклування виконавчого комітету Степівської сільської ради Миколаївського району в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи містяться заяви про розгляд справи у відсутності представника.

Суд, дослідивши матеріали справи, в межах заявлених вимог та наданих доказів, приходить до наступних висновків.

В силу статті 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Так, Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Положеннями ст. 3 Конвенції про права дитини (ратифікована Україною 27.02.1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено вичерпний перелік обставин, за яких матір або батька може бути позбавлено батьківських прав щодо усіх дітей або когось з них. Батьки можуть бути позбавленні батьківських прав у разі, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

За змістом статті 164 СК України позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").

Відповідно до ст. 150 СК України, ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції від 22 серпня 2014 року (а.с. 6), є батьком малолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати зазначено - ОСОБА_1 . Згідно з розрахунком заборгованості, складеним державним виконавцем Аліною Алієвою, станом на 01.06.2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 105 094,56 грн. та боржнику відповідно до ч. 14 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження» нараховано штраф за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 32 845,96 грн. Станом на 01.06.2025 року загальна сума боргу становить 137 940,52 грн.(а.с. 8 -10).

Відповідно до довідки за вих № 85 від 20.06.2025 року, виданої директором Миколаївської гімназії № 35, ОСОБА_4 дійсно навчається в 5-А класі Миколаївської гімназії № 35 Миколаївської міської ради Миколаївської області (а.с. 11).

Відповідно характеристики від 19.06.2025 року, виданої директором Миколаївської гімназії № 35, ОСОБА_3 навчається в Миколаївській гімназії № 35 з першого класу. Дівчинка завжди охайна, старання у навчанні, неконфліктна та добра у спілкуванні з однокласниками. Починаючи з першого класу мати, ОСОБА_1 , відповідально займається вихованням доньки ОСОБА_3 , піклується про її одяг, харчування здоров`я та здоров`я. Дитину завжди приводила до школи та забирала мати. Батько не з`являвся, успіхами доньки не цікавився. В житті класу участь також не приймав. ОСОБА_1 активно допомагає дитині з домашніми завданнями та до початку збройної агресії проти України регулярно брала участь у класних заходах. У спілкуванні з донькою мати доброзичлива, терпляча та демократична. По всім покажчикам сім`я гармонійна, відкрита до спілкування з педагогами, має чітке визначення соціальних меж. (а.с. 22).

Згідно листа начальника Служби у справах дітей Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області за вих. № 37/02-15 від 27.05.2026 року зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 за даною адресою не проживає вже довгий період часу, місце проживання його невідомо. Тому надати Висновок про доцільність (недоцільність) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не можливо.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3, 5 ст. 150, ч. 3 ст. 155, ст. 180 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про здоров`я дитини, фізичний, духовний та моральний розвиток останньої, забезпечити здобуття нею загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, що є найважливішими обов`язками матері і батька, а також повинні матеріально утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (аналогічно положеннями Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року) передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачає, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч. 1 ст. 9 Конвенції).

В рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року та у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року висловлено наступне: «Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року).

Тому, ретельно зваживши доводи, надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Степівської сільської ради Миколаївського району, про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , судовий збір на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області А.О. Тустановський