Решение № 138774532, 05.08.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/26432/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII);

- зобов`язати відповідача починаючи з 09 жовтня 2025 року поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, встановленому статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року.

В обґрунтування позову зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, проживає у м. Коростені Житомирської області, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважає, що після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 має право на підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, тож відповідачем протиправно припинено з 2025 року спірну доплату з посиланням на положення Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (надалі - Закон № 4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2024 року № 1524 "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення" (надалі - Постанова № 1524).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позовних вимог стверджуючи про те, що у зв`язку із набуттям чинності положеннями Закону № 4059-IX, Постанови № 1524, з 01 січня 2025 року змінилося законодавче врегулювання виплати підвищення особам з числа непрацюючих пенсіонерів, що проживають на територіях радіоактивного забруднення. Зауважує, що виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсій без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, яким керувався суд при винесенні рішення або до зміни умов пенсійного забезпечення. Тому, на переконання відповідача, у цій справі новий публічно-правовий спір не виник, натомість заявлені позовні вимоги спрямовані на виконання судового рішення у справі № 240/40435/21, що слід вирішувати у порядку судового контролю, а не ініціюванням нового позовного провадження.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) серії НОМЕР_1 .

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 січня 2022 року у справі № 240/40435/21, яке набрало законної сили 05 лютого 2022 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 23 вересня 2021 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено нарахування підвищення до пенсії позивача за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Ці обставини сторонами не заперечуються, а тому не є спірними.

На звернення позивача від 09 жовтня 2025 року у зв`язку з припиненням виплати з січня 2025 року спірного підвищення, листом від 07 листопада 2025 року № 37364-35748/Г-02/8-0600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивачку про те, що з 01 січня 2025 року виплата підвищення за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення за статтею 39 Закону № 796-XII здійснюється у розмірі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону № 4059-IX та згідно з Постановою № 1524 у разі відсутності відповідних відомостей щодо проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року за даними Єдиного демографічного реєстру, Реєстру територіальної громади або інших реєстрів, встановлення, продовження чи припинення доплат встановлюється пенсійним органом за сукупності обставин: особі надано статус постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи і у Єдиному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну проживання після 01 січня 1993 року. За результатами звірки з Єдиним демографічним реєстром відсутні дані про місце проживання позивача за період з 24 травня 1991 року по 12 березня 1998 року, тому доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, не встановлено.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо вирішення заявлених позовних вимог у межах нового спору чи у порядку виконання судового рішення, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Положеннями статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, до яких належать, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення тощо.

Крім того, приписами частини першої статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Дійсно процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

В означених випадках належним способом захисту порушеного права позивача дійсно не може бути звернення до суду з новим позовом, адже це зумовлювало б розгляд судом тих самих вимог, які вже вирішені за результатами розгляду спору між тими самими позивачем і відповідачем з урахуванням тих же обставин.

За вказаних умов має місце повторне пред`явлення позову між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.

Визначаючись чи утворюють заявлені позивачем вимоги у цій справі виникнення нового публічно-правового спору суд, насамперед, враховує

- тотожність спору, що передбачає неодмінний збіг усіх елементів і за суб`єктним, і за об`єктним складом - сторін, предмета і підстав;

- прийняття у справі за ідентичним позовом остаточного судового рішення, що набрало законної сили.

У разі ж зміни принаймні однієї з наведених складових, зокрема предмета або підстав, спір не може вважатися тотожним.

За своєю правовою природою предмет позову становить вимогу до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставою позову є обставини, якими позивач мотивує вимоги щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 809/487/18 Верховний Суд визначив, що підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.

У цій же постанові касаційний суд акцентував увагу на вирішальному значенні для встановлення тотожності підстав позову кола обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

За змістом спірних обставин, підставами вже вирішених судом вимог позивача у справі № 240/40435/21 не було застосування відповідачем до спірних відносин норм Закону № 4059-IX і Постанови № 1524, тож правовідносини у межах спору щодо права позивача на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ на рівні двох мінімальних заробітних плат за праворегулювання, застосованого судом у справі № 240/40435/21 при ухваленні рішення, вичерпались зі зміною законодавчого регулювання цього спору в частині, зокрема, порядку та підстав призначення (продовження) доплати. До появи нового правового регулювання, що зумовило звернення позивачки до суду з цим позовом, утворюючи нову підставу, правозастосування щодо доплати на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ обумовлювалось нормами, чинними на час виникнення спору і вирішення справи у суді.

Тобто, встановлення законодавцем нових правил щодо виплати (порядку призначення/продовження) цієї доплати, дає підстави для висновку про утворення й нових підстав для спору щодо цієї доплати, а відтак виникнення нового спору у площині публічно-правових відносин між їх учасниками: пенсіонером та органом Пенсійного Фонду.

У цій справі позивач, вважаючи, що застосуванням у 2025 році законодавчих нововведень за положеннями статті 45 Закону № 4059-IX і Постанови № 1524 щодо продовження спірної доплати після її призначення на виконання рішення суду, відповідач порушив його права і законні інтереси вже іншими діями, правомірність яких не була предметом перевірки суду у справі № 240/40435/21, оскаржив їх до суду у цій справі.

Суд встановив, що предметом позовних вимог у справі № 240/40435/21 була бездіяльність пенсійного органу щодо нарахування та виплати позивачці з 23 вересня 2021 року підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік),

а у цій справі - протиправність дій органу Пенсійного фонду щодо припинення з 01 січня 2025 року нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених на 01 січня відповідного року, на підставі положень статті 45 Закону № 4059-IX і Постанови № 1524.

Враховуючи наведене суд вважає, що спір у цій справі щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ хоч і виник після набрання законної сили рішення в адміністративній справі № 240/40435/21 і його виконання, проте підставою виникнення цього спору слугували окремі дії відповідача, а саме застосування до вирішення питання виплати спірної щомісячної доплати до пенсії у 2025 році приписів статті 45 Закону № 4059-IX і Постанови № 1524, які ще не підлягали оцінці в суді, а тому у цьому випадку унеможливлюється застосування норм статей 382, 383 КАС України.

З цих підстав суд визнає неналежними доводи відповідача про те, що в межах заявленого позову постало питання щодо невиконання/неналежного виконання судового рішення, оскільки у межах вирішення спору у справі № 240/40435/21 суд не надавав оцінку діям пенсійного органу щодо застосування норм статті 45 Закону № 4059-IX і Постанови № 1524, що, з урахуванням викладеного вище, свідчить на користь висновків про виникнення між сторонами нового юридичного конфлікту у межах ще не вирішеного публічно-правого спору. Оцінка обґрунтованості застосування нововведень за статтею 45 Закону № 4059-IX і Постановою № 1524 при вирішенні питання продовження нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у встановленому розмірі, є предметом розгляду нового спору.

Суд вважає доцільним додати, що системний аналіз наведених правових норм і судової практики дає підстави для висновку, що сам по собі певний зв`язок незаконних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень з виконання раніше ухваленого судом рішення не завжди свідчить про застосовність до спірних правовідносин встановленої статтею 383 КАС України процедури контролю за виконанням судових актів. За означеною процедурою можуть бути визнанні протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача лише з тих питань, обов`язок розв`язання яких у визначений спосіб прямо й безпосередньо покладено на нього судом.

Якщо ж порушення прав і законних інтересів особи допущено суб`єктом владних повноважень при розгляді інших питань, що не охоплюються висновками ухваленого судом рішення, і відповідні рішення, дії чи бездіяльність раніше не були предметом судового оскарження і, як наслідок, судової перевірки, як і застосування нового нормативно-правового акта суб`єктом владних повноважень при виконанні владних управлінських функцій не було предметом судового контролю й оцінки у межах вже вирішеного спору, належним способом захисту порушеного права є пред`явлення нового позову.

Визначаючись по суті спору у цій справі суд виходить з того, що право позивача на спірну доплату до пенсії за проживання на радіоактивно забрудненій території (зона гарантованого добровільного відселення) встановлено судовим рішенням у справі № 240/40435/21, яке набрало законної сили 05 лютого 2022 року. Натомість предметом спору у цій справі є продовження у 2025 році нарахування цього підвищення до пенсії, а предмет судової перевірки складає обґрунтованість дій відповідача щодо припинення виплати спірної доплати до пенсії позивача.

Тому вирішуючи цей спір слід враховувати, що статтею 45 Закону № 4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону № 4059-IX Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2024 року прийнято Постанову № 1524, яка застосовується з 01 січня 2025 року, пунктом 1 якої установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону № 4059-IX, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 01 січня 1993 року.

Таким чином, положеннями статті 45 Закону № 4059-IX та Постанови № 1524 запроваджено тимчасову (на 2025 рік) умову для отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, тобто вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що встановлено Законом № 796-ХІІ, який є спеціальним законом у сфері правового регулювання відносин у сфері реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Враховуючи неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх (зокрема, Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020), суд доходить переконання, що Закон України про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori), "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali), "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 796-ХІІ, а положення Закону № 4059-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

Застосовуючи такий підхід до подібних зі спірними правовідносин, Верховний Суд у постановах від 20 травня 2026 року у справі № 600/1438/25-а та від 05 червня 2026 року у справі № 240/4486/25 зробив правовий висновок, який в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України суд застосовує при вирішенні спору у цій справі та який зводиться до того, що застосування при визначенні права осіб на доплату як непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, положень статті 45 Закону № 4059-IX та Постанови № 1524, якими передбачено, що доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361,00 грн, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

За встановлених судовим рішенням у справі № 240/40435/21 обставин та визнаного судом права позивача щодо спірної доплати за проживання у зоні гарантованого добровільного відселення і за наведеного у цьому судовому рішенні правового регулювання, з урахуванням правозастосовчих висновків Верховного Суду, дії відповідача щодо припинення з 09 жовтня 2025 року нарахування позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленої статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є протиправними.

При визначенні розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні радіоактивного забруднення, слід врахувати, що 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон № 1774-VІІІ).

Пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).

Згідно з пунктом 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вирішуючи питання чи застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року, для визначення розміру підвищення пенсії особам, які мають право на таке підвищення відповідно до частини другої статті 39 Закону № 796-XII, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 зробила правовий висновок, згідно з яким з набранням чинності Законом № 1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року). Закон № 1774-VIII прийнятий у часі пізніше від Закону № 796-ХІІ, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Відповідно до положень Закону № 1774-VIII та з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, позивач має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.

Такі ж висновки за подібних правовідносин зроблено Верховним Судом у постановах від 07 травня 2024 року у справі № 240/1084/22, від 19 вересня 2024 року у справі № 600/2955/22-а, від 08 жовтня 2024 року у справі № 460/20003/23, які в силу частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають урахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

При цьому суд зазначає про невідповідність обраного у позові способу захисту, як-то зобов`язати відповідача "виплачувати" спірне підвищення, порушеному праву, й у цьому аспекті суд звертає увагу позивача на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тож вирішенню у судовому порядку не підлягають позовні вимоги, які заявлені на майбутнє, та не спрямовані на захист і відновлення вже порушених прав позивача, що відповідає усталеній сформованій позиції у судовій практиці щодо надання судового захисту фактично порушеному праву. Тому ці вимоги заявлено безпідставно.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У ході судового розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів правомірності його дій у спірних правовідносинах. Натомість, позовні вимоги ґрунтуються на матеріальному законі та відповідають обставинам справи, а відтак з урахуванням висновків суду у цьому судовому рішенні, підлягають задоволенню частково.

Зважаючи на відсутність понесених позивачем судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вулиця О. Ольжича, буд. 7, місто Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) щодо припинення виплати із 09 жовтня 2025 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області починаючи із 09 жовтня 2025 року поновити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

05.08.26