Постановление суда № 138774520, 05.08.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у перегляді судового рішення за виключними обставинами

05 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/1935/23

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючої судді Приходько О. Г., суддів Горовенко А. В., Липи В. А., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії з 13 грудня 2019 року за вислугою років відповідно Закону України "Про прокуратуру" з розрахунку 84 % від суми заробітної плати (грошового забезпечення), що становить 90728,22 грн без обмежень її граничного розміру та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років із розрахунку 84 % від суми заробітної плати (грошового забезпечення), що становить 90728,22 грн без обмежень її граничного розміру.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року, у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 10 листопада 2023 року.

09 липня 2026 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій він просить суд скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року, ухваливши нове судове рішення, яким його позов задовольнити повністю: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у перерахунку пенсії з 13 грудня 2019 року за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" з розрахунку 84 % від суми заробітної плати (грошового забезпечення), що становить 90728,22 грн, без обмежень її граничного розміру, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 13 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії за вислугою років із розрахунку 84 % від суми заробітної плати (грошового забезпечення), що становить 90728,22 грн, без обмежень її граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум.

Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами мотивована тим, що 24 червня 2026 року Другим сенатом Конституційного Суду України ухвалено Рішення № 5-р(ІІ)/2026 у справі № 3-92/2023(177/23) за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу першого пункту 13-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (щодо конституційних меж зворотної дії закону в часі). У вказаному Рішенні № 5-р(ІІ)/2026, як стверджує заявник, Конституційний Суд України сформулював фундаментальні правові позиції щодо неможливості свавільного звуження чи обмеження державою прав осіб на належне пенсійне забезпечення, зокрема колишніх працівників органів прокуратури, шляхом неправомірного надання законам зворотної сили у часі, надавши вичерпне, імперативне тлумачення принципу незворотності дії законів у часі (стаття 58 Конституції України) у контексті масштабних пенсійних реформ та обмежень.

Заявник стверджує, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що до спірних правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії та щодо обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами підлягають застосовуванню норми нового Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", чинні на момент звернення із заявою про перерахунок пенсії, мотивувавши це посиланням на частину першу статті 58 Конституції України щодо відсутності зворотної дії закону у часі та вказуючи, що до правовідносин застосовується закон, під час дії якого вони настали.

Ухвалою від 15 липня 2026 року заяву призначено до розгляду у судовому засіданні 29 липня 2026 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у відзиві на цю заяву акцентує на тому, що Конституційним Судом України в Рішенні від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис абзацу першого пункту 131 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148- VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", а саме "з 01 жовтня 2017 року", проте цим Рішенням Конституційного Суду України не визнавалися неконституційними положення статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", які були застосовані судом при вирішенні цієї справи.

Наполягає, що Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 не містить будь-якого спеціального порядку його виконання та не встановлює, що його дія поширюється на правовідносини, які виникли до дня його ухвалення. Спірні правовідносини між сторонами виникли значно раніше ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2026 й суд першої інстанції вирішував спір виходячи із законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин та звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії. Такий підхід повністю відповідає статті 58 Конституції України та усталеній судовій практиці. Тож Рішення Конституційного Суду України, на яке покликається заявник, на думку пенсійного органу, не стосується правового регулювання, яке було застосоване судом під час вирішення спору у цій справі, а тому й не утворює виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також пенсійний орган зауважує на тому, що рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає примусового виконання, а тому не може вважатися невиконаним судовим рішенням у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, відповідно, й переглянутим за виключними обставинами на підставі цієї норми Кодексу адміністративного судочинства України.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про причини суд не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду заявник та Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомлені належним чином. Тому суд перейшов до розгляду заяви у порядку письмового провадження.

05 серпня 2026 року до суду через підсистему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 наведено аргументи на спростування доводів пенсійного органу. Заперечуючи проти доводів про те, що Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(II)/2026 стосується виключно Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і не скасовує норми статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", заявник акцентує на тому, що відмовляючи йому у позові, суд першої інстанції керувався тим, що до правовідносин перерахунку пенсії заявника (призначеної у 2005 році за Законом України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" з розрахунку 84 %) мають застосовуватися обмежувальні норми нового Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (60 % та обмеження 10 прожитковими мінімумами), посилаючись на частину першу статті 58 Конституції України щодо відсутності зворотної дії закону в часі. Проте, як зазначає заявник, у Рішенні від 24 червня 2026 року № 5-р(II)/2026 Конституційний Суд України сформулював обов`язковий загальнодержавний конституційний імператив щодо меж зворотної дії законів у часі у сфері соціального захисту та пенсійного забезпечення, контатувавши, що ретроактивне застосування нових обмежувальних норм до прав, які особа правомірно набула раніше, є прямим і істотним порушенням конституційних принципів правовладдя, юридичної визначеності та добропорядного врядування, підкреслюючи особливий статус соціального захисту працівників органів прокуратури (включаючи осіб, які вийшли на пенсію) як гарантію їхньої незалежності.

Заявник вважає заформалізованим підхід пенсійного органу щодо виконання рішення суду про відмову у задоволенні позову, наполягаючи на триваючому порушенні його права на належне пенсійне забезпечення (84 % без обмеження максимумом), тож рішення суду від 27 квітня 2023 року, на переконання заявника, не вичерпало своєї дії та є невиконаним для цілей його перегляду за виключними обставинами.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення суду від 27 квітня 2023 року, ухваленого у цій справі, та надаючи правову оцінку доводам учасників справи, колегія суддів зазначає про таке.

Положеннями частини першої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто, зокрема, за виключними обставинами.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Частиною шостою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

Згідно з частиною першою, другою статті 365 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.

Заявник визначає підставою для перегляду ухваленого у цій справі судового рішення наявність виключної обставини, передбаченої пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

У контексті вказаної підстави перегляду за виключними обставинами судового рішення, суд звертає увагу на те, що питання про перегляд за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, було предметом розгляду Верховного Суду.

Зокрема, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглядала зазначене питання в аспекті того, які судові рішення можуть переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. Так, у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цьому зв`язку висловила позицію, згідно із якою судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися "не виконаним" у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами із указаної нормативної підстави. У цій постанові також значиться, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин і на час прийняття рішення суду першої інстанції положення відповідної норми були чинними та підлягали застосуванню.

Слід звернути увагу, що словосполучення "ще не виконане", яке вживається у пункті 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачає множинного тлумачення або множинного його розуміння, а також "розширеного тлумачення", про яке зазначено в ухвалі Верховного Суду від 14 травня 2020 року, якою справу № 808/1628/18 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Вказана процесуальна норма має імперативний характер, є чіткою та не може бути застосована інакше ніж це передбачено процесуальним законодавством.

Аналогічна позиція щодо застосування приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підтримана об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19, у якій вирішувалося питання відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Передаючи справу № 140/2217/19 на розгляд об`єднаної палати, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 28 вересня 2022 року керувався тим, що викладений у справі № 808/1628/18 підхід унеможливлює ефективний захист і поновлення прав особи, якій відмовлено у задоволенні позову внаслідок застосування закону, визнаного згодом неконституційним.

Вирішуючи питання відступу від указаних висновків, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року зазначив, що особливості перегляду за виключними обставинами судових рішень, які набрали законної сили, у зв`язку з встановленою Конституційним Судом України неконституційністю (конституційністю) закону було предметом розгляду не тільки об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, від висновку якої (у справі № 808/1628/18) пропонується відступити, але й Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19 зазначено, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, уже встановленої остаточним судовим рішенням.

З урахуванням викладеного, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 21 грудня 2022 року у справі № 140/2217/19 дійшла висновку, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Ці ж самі висновки об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду повторила в ухвалі від 22 грудня 2022 року у справі № 805/1312/16-а, в якій вдруге вирішувалося питання можливості відступу від висновку щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.

Таким чином, позиція Верховного Суду із цього питання є усталеною та послідовною, яка викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2026 року у справі № 580/1856/20 та від 14 травня 2026 року у справі № 620/4551/20.

Тож дотримуючись окресленої правової позиції щодо перегляду судових рішень, які набрали законної сили, з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зауважує, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року у цій справі, щодо перегляду якого за виключними обставинами звернувся ОСОБА_1 , є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. Відповідно, таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому не може переглядатися за виключними обставинами у розумінні пункту 1 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім наведених мотивів варто також зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(II)/2026 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII, а саме "з 1 жовтня 2017 року".

Так, в абзаці першому пункту 13-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - оспорюваний припис Закону № 1058 у редакції Закону № 2148) визначено, що "з 1 жовтня 2017 року пенсії, призначені після набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (крім осіб з інвалідністю I та II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про наукову і науково-технічну діяльність" у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, а також на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", виплачуються у розмірі, обчисленому відповідно до цього Закону".

У пункті 3.7 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 2026 року № 5-р(II)/2026 Конституційний Суд України, аналізуючи окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 у редакції Закону № 2148, а саме "з 1 жовтня 2017 року", констатував, що на його підставі застосування оспорюваного припису Закону № 1058 у редакції Закону № 2148 для врегулювання суспільних відносин пенсійного забезпечення відбулося ретроактивно, тобто раніше дня опублікування Закону № 2148. Застосування оспорюваного припису Закону № 1058 у редакції Закону № 2148 із 1 жовтня 2017 року, незважаючи на те, що Закон № 2148 ухвалено 3 жовтня 2017 року й опубліковано 10 жовтня 2017 року, є істотним та безсумнівним порушенням конституційних принципів добропорядного врядування та правовладдя і низки конституційних гарантій реалізації прав, визначених у частині першій статті 57, частині першій статті 58 та частині п`ятій статті 94 Основного Закону України.

Такі мотиви лягли в основу висновків Конституційного Суду України про те, що окремий припис абзацу першого пункту 13-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 у редакції Закону № 2148, а саме "з 1 жовтня 2017 року", суперечить частині другій статті 3, частині першій статті 8, частині першій статті 46, статті 57, частині першій статті 58, частині п`ятій статті 94 Конституції України, тому оспорюваний припис Закону № 1058 у редакції Закону № 2148 не може бути застосований для регулювання суспільних відносин раніше дня, наступного за днем опублікування Закону № 2148.

Ухвалюючи у цій справі рішення від 27 квітня 2023 року суд виходив з того, що до правовідносин щодо визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Оскільки на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру" відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" у частині перерахунку пенсії втратила чинність, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу, виходячи із розміру 84 % від розміру заробітної плати, визначеної у довідці прокуратури Житомирської області від 02 березня 2020 року № 18-25/вих.20.

Висновки ж суду про обмеження пенсійної виплати позивача максимальним розміром обумовлені сформованою на час ухвалення судового рішення судовою практикою застосування положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" у системному взаємозв`язку з нормою частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", якою були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.

Проте, й колегія суддів відзначає, Рішенням Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 не визнавалися неконституційними положення статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", натомість предмет конституційного контролю склав, як вже підкреслювалось, окремий припис абзацу першого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме слова "з 01 жовтня 2017 року", який було визнано неконституційним у зв`язку з його ретроактивним застосуванням, й ця норма не застосовувалась судом при ухваленні рішення від 27 квітня 2023 року. Тому колегія суддів не може не погодитись із доводами пенсійного органу, що з ухваленням Рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 5-р(ІІ)/2026 правове регулювання спірних правовідносин не змінилось.

Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України" ("Zheltyakov v. Ukraine", заява № 4994/04, § 42-43)).

Згідно з практикою ЄСПЛ юридична визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Згідно із частиною першою статті 369 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

За наведеного правового регулювання та з урахуванням правових висновків Верховного Суду та правозастосовчої судової практики, за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення у цій справі за виключеними обставинами суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї заяви.

Керуючись статтями 243, 248, 256, 368, 369 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року в адміністративній справі 240/1935/23.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2023 року залишити в силі.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Головуюча суддя О.Г. Приходько

Судді А.В. Горовенко

В.А. Липа