Решение № 138772456, 04.08.2026, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/1281/26

№ провадження 2/453/973/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Брони А.Л.

секретаря судового засідання Бендеш А.І.,

без учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе Львівської області цивільну справу за позовом першого заступника Львівської обласної прокуратури Дениса Давидова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради до ОСОБА_1 , третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс», третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

в с т а н о в и в :

03.07.2026 року перший заступник Львівської обласної прокуратури Денис Давидов в інтересах держави в особі Львівської обласної ради звернувся до суду з позовною заявоюдо ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс», третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якій просить:

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної ради (код ЄДРПОУ 22340506) земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 в межах довжин ліній меж накладання земельної ділянки площею 0,6051 га. № Довжина 1-2 - 62.42; 2-3 - 126.82; 3-4 - 22.33; 4-5 - 53.91; 5-6 - 19.43; 6-7 - 17.05; 7-8 - 20.71; 8-9 - 1.69; 9-10 - 47.82;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га для ведення особистого селянського господарства, запис про державну реєстрацію якої внесено до Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2018 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686860946245);

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки;

- судові витрати покласти на відповідача та стягнути в користь Львівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 7 689,00 грн (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м.Києві).

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 03.07.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі на підставі ч.5 ст. 279 ЦПК України.

Розгляд справи відбувся 04.08.2026 без учасників справи.

Позовна заява обгрунтована наступним.

Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 22.09.2016 № 138959/16-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 0,900 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

Наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 30.10.2018 № 13-5541/16/-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» у приватну власність ОСОБА_1 надано земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Нижньосиневидненської сільської ради Сколівського району.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га для ведення особистого селянського господарства знаходиться за адресою: Львівська обл., Сколівський р-н.

Встановивши факт можливих накладок вказаної вище земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, Львівською обласною прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо кримінального провадження № 42025140000000072 від 02.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України за фактом незаконної передачі у приватну власність фізичних осіб земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс».

У межах кримінального провадження № 42025140000000072 від 02.04.2025 року, з метою підтвердження факту ймовірних накладок оскаржуваної земельної ділянки на землі лісу, постановою слідчого від 17.07.2025 року було призначено земельно-технічну та оціночно-земельну експертизи.

Проведення згаданих експертиз було доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. Висновок експертів був виготовлений судовими експертами Д.В. Янюк та В.Р. Хміль, які у відповідності до ст. ст. 384, 385 КК України попереджені про кримінальну відповідальність за складення завідомо неправдивого висновку експерта та відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Також, на підставі ухвали слідчого судді від 05.05.2025 року, у межах кримінального провадження було проведено огляд місця події за участі лісничого Сколівського ДЛГП «Галсільліс» 16.05.2025 року, яким було зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 відповідно до наявних лісових карт на планшетному пристрої, розташована на землях Сколівського ДЛГП «Галсільліс».

Ще один огляд з метою належного забезпечення даних для виготовлення експертизи був проведений 18.12.2025 року за участі судових експертів.

Таким чином на вирішення експертизи було поставлено, зокрема, питання про те, чи знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташована за межами населеного пункту Нижнє Синьовиднє Стрийського району Львівської області, повністю або частково в межах (в складі) земель, що перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс».

Згідно висновків земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854, цільове призначення «01.03 для ведення особистого селянського господарства», яка розташована за межами населеного пункту Нижнє Синьовиднє Стрийського району Львівської області, частково знаходиться в межах земель, що перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс» (конфігурацію та розміри накладань згідно графічних додатків № 1 та № 3). Площа земельної ділянки, що знаходиться в межах земель, що перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс», становить 0,6051 га.

Рішенням Львівської обласної ради від 20.06.2000 № 318 «Про відведення земель» та рішенням від 28.12.2000 № 409 «Про внесення змін до рішень Львівської обласної ради про відведення земель ДЛГП «Галсільліс», такому було надано у постійне користування кв. 16 на території Верхньосиньовидної селищної ради. Водночас факт перебування у постійному користуванні ЛГП «Галсільліс» кв. 16 вид. 25 підтверджується планшетом № 8.

З огляду на викладене, спірна земельна ділянка, на переконання позивача, була передана у приватну власність відповідачки за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс» без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Також позивач зазначає про те, що як свідчать дані з офіційного сайту ВО «Укрдержліспроект», доступ до якого надано органам прокуратури, оскаржувана земельна ділянка розташованна у межах кв. 25 вид. 16 Сколівського лісництва.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування.

Висновок про належність, достатність та достовірність документів, наданих вищезазначеним органом, висловлено Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16, де вказано: «Відхиляючи наведені докази, суд апеляційної інстанції не врахував, що ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства.

Відтак, на переконання позивача, ОСОБА_1 незаконно набула у приватну власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру від 30.10.2018 року земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854.

Позивач зазначає, що метою звернення з даним позовом до суду є повернення у комунальну власність Львівської обласної ради частини земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 та накладається на землі лісу.

28.07.2026 на адресу суду надійшли пояснення представника Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баїк Ю.П., в яких зазначено наступне.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року №8 чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі-Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем`єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 року №8, передбачено, що до компетенції Головного управління відноситься розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Львівської області. Також звертаємо увагу суду, що відповідно до пункту 9 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Підстави, порядок та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам регулюються ст.116,118,121 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Звертають увагу суду, що ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України визначено підстави відмови у наданні такого дозволу, за наявності яких орган уповноважений на розгляд питань та прийняття відповідного рішення вправі відмовити заявнику. Зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технікоекономічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративнотериторіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №813/481/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №527/43/17, від 25 лютого 2019 року у справі №347/964/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 в справі № 802/721/18-а.

Отже, у відповідності до статті 118 Кодексу, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Кодексу; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, у свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З метою встановлення відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам переліченим у ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області використовується інформація щодо пропонованих до відведення земельних ділянок, яка надається Відділом Держгеокадастру у відповідному районі в межах області.

Головне управління Держгеокадастру у Львівській області при розгляді клопотання гр. ОСОБА_1 №Ц-11945/0/5-16 від 26.08.2016 року опрацьовувало документи, скеровані Відділом у Сколівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, зокрема, Проект формування території та встановлення меж Нижньосиньовидненської сільської ради народних депутатів Сколівського району Львівської області та Проект роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства «Карпати» Нижньосиньовидненської сільської ради народних депутатів Сколівського району Львівської області (копії таких додаються). Так, відповідно до вищезазначених документів, вказана земельна ділянка відносилась до земель запасу сільськогосподарського призначення (ділянки для сінокосіння і випасання худоби), державної форми власності. Варто зазначити, що Проект формування території та Проект роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства були розроблені у порядку, передбаченому земельним законодавством, погоджені та затверджені компетентними органами. Даних про невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і технікоекономічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративнотериторіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку не встановлено, тому у Головного управління були відсутні передбачені законом підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зважаючи на те, що гр. ОСОБА_1 виконано всі необхідні умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у відповідності до вимог чинного законодавства, та Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області встановлено, що місце розташування земельної ділянки відповідає вимогам перелічених у ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України, уповноваженим органом в межах повноважень, за результатами розгляду звернення вище вказаної громадянки прийнято рішення у формі наказу від 22.09.2016 №13-8959/16-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою».

Водночас, вищезазначеним наказом передбачено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства. У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою. Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»). Метою розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є її індивідуалізація (конкретизація). Здійснення такої індивідуалізації, зокрема, дозволяє здійснити формування земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини другої цієї ж статті формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 29.09.2020 № 688/2908/16-ц. Частинами 6,8,9 статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Поруч з цим, слід зазначити, що спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування є Закон України «Про землеустрій».

Відповідно до ст. 28 згаданого Закону визначено права та обов`язки розробників документації із землеустрою. Відповідно розробники документації із землеустрою зобов`язані, серед іншого, дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою. Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України. Згідно з частиною першою, шостою, восьмою статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Як визначено нормами ч. 9 ст. 118 Кодексу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 Кодексу, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять.

При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного адміністративного суду у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 480/313/19.

При отриманні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовленої на замовлення ОСОБА_1 , встановлено що в складі такого наявний висновок про погодження проекту землеустрою. Відтак, в силу ч. 9 статті 118 Земельного кодексу України, за результатом розгляду клопотання гр. ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головним управлінням прийнято наказ від 30.10.2018 №13-5541/16-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення». Окремо слід звернути увагу, що відповідно до частини 2 статті 5 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на 20.06.2000) віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством. Застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.12.2014 у справі № 6- 212цс14). Позивач стверджує, що оспорювана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ЛГП «Галсільліс» згідно рішення Львівської обласної ради №318 від 20.06.2000 року та №409 від 28.12.2000 року. Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 2000 рік) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Як вбачається з матеріалів справи, Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, що розташована в кварталі НОМЕР_2 виділ НОМЕР_3 Сколівського лісництва ДЛГП «Галсільліс», як і проекту відведення земельної ділянки Позивачем не надано. Відтак, Позивачами не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували належність оспорюваної земельної ділянки до земель лісового фонду. Також варто зауважити, що в матеріалах позовної заяви (абз. 3 ст. 6) вказано: «Також з`ясовано, що рішенням Львівської обласної ради від 20.06.2000 року № 318 «Про відведення земель» та від 28.12.2000 року № 409 «Про внесення змін до рішень Львівської обласної ради про відведення земель ДЛГП «Галсільліс» останньому надано у постійне користування кв. 16 на території Верхньосиньовидненської селищної ради». При цьому, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0589 знаходиться на території Нижньосиньовидненської сільської ради Сколівського району Львівської області. Позивачем в позові зазначається про землі лісогосподарського призначення, які знаходяться в кв. АДРЕСА_1 на території Верхньосиньовидненської селищної ради, при цьому предметом спору є земельна ділянка, яка знаходиться на території Нижньосиньовидненської сільської ради. Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, яке затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23.12.2021 року № 603 (в редакції наказу Держгеокадастру від 10.09.2025 року № 438), завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Львівської області. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює ведення Державного земельного кадастру, державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 в Державному земельному кадастрі зазначено, що така вимога є похідною та залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної) про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 в межах довжин ліній меж накладання. За змістом ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності). Оскільки, основна позовна вимога про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Львівської обласної ради земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 в межах довжин ліній меж накладання земельної ділянки площею 0,6051 га не підлягає задоволенню, а тому вважає, що і вимога про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 в Державному земельному кадастрі не може бути задоволеною.

04.08.2026 на адресу суду надійшли додаткові пояснення предстаника Львівської обласної ради Савчук І.В., в яких зазначає наступне.

Так, у цій справі захисту підлягає не власний корпоративний чи майновий інтерес Львівської обласної ради, а публічний майновий інтерес територіальних громад Львівської області, які відповідно до статті 142 Конституції України є власниками земель комунальної власності, а відтак мають право на їх ефективний судовий захист у разі незаконного вибуття. Вирішуючи цей спір, суд насамперед має встановити, чи існували передбачені законом правові підстави для вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності та набуття права приватної власності на неї. Саме ця обставина є визначальною для правильного застосування норм матеріального права, оскільки предметом судового розгляду є не лише законність окремих рішень чи реєстраційних дій, а насамперед дотримання встановленого законом порядку переходу права власності на земельну ділянку, що належала до земель комунальної власності.

Відповідно до статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується державою. Конституція України однаковою мірою гарантує захист усіх форм власності, у тому числі комунальної, яка є матеріальною основою місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 142 Конституції України та статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності на землю належить територіальним громадам, а обласні ради від їх імені здійснюють повноваження щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад.

У даній справі предметом судового захисту є не майновий інтерес Львівської обласної ради як юридичної особи, а право комунальної власності територіальних громад Львівської області, від імені яких обласна рада реалізує повноваження власника в межах, визначених Конституцією та законами України.

Зміст права власності розкритий у статтях 317, 319 Цивільного кодексу України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

При цьому стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює одну з основоположних гарантій цивільного законодавства непорушність права власності та недопустимість його припинення чи обмеження інакше як на підставах та у спосіб, встановлених законом. Таким чином, право розпорядження земельною ділянкою є виключною правомочністю її власника, а будь-яке відчуження земель комунальної власності можливе лише за наявності чітко вираженої волі власника, реалізованої у спосіб, визначений законом. Саме відсутність такого волевиявлення є ключовою обставиною у цій справі.

Як вбачається з матеріалів справи, Львівська обласна рада не приймала рішень про вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, припинення права постійного користування Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛОКП «Галсільліс», зміну її категорії чи цільового призначення або передачу її у приватну власність. Більше того, як правильно зазначено прокурором, чинне земельне та лісове законодавство взагалі не передбачає можливості переходу права приватної власності на землі лісогосподарського призначення виключно внаслідок прийняття рішення органом, який не наділений повноваженнями щодо розпорядження такими землями, або шляхом внесення відповідних записів до державних реєстрів. Отже, визначальною юридичною обставиною у даному спорі є те, що воля законного власника на відчуження спірної земельної ділянки була відсутня. Саме ця обставина свідчить про те, що земельна ділянка вибула із комунальної власності не внаслідок реалізації правомочностей власника, а внаслідок порушення встановленого законом порядку розпорядження землями комунальної власності. Вказаний висновок має принципове значення і для визначення належного способу судового захисту.

За змістом статей 387 та 388 Цивільного кодексу України власник вправі витребувати своє майно від особи, яка незаконно ним заволоділа, якщо майно вибуло з його володіння поза його волею. Саме тому для правильного вирішення даної справи визначальним є не сам факт державної реєстрації права власності за відповідачем, а встановлення законності первинного вибуття спірної земельної ділянки із комунальної власності.

Державна реєстрація речового права не створює правових підстав для набуття права власності, якщо такі підстави були відсутні на момент вибуття майна із власності територіальних громад. Такий підхід повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, на яку обґрунтовано посилається прокурор у позовній заяві, відповідно до якої саме факт вибуття майна поза волею власника є визначальним критерієм для застосування речово-правових способів захисту.

Таким чином, матеріали справи свідчать про відсутність належним чином вираженого волевиявлення власника на відчуження спірної земельної ділянки, а відтак її вибуття із комунальної власності відбулося поза волею територіальних громад Львівської області. За таких обставин заявлені прокурором вимоги про витребування земельної ділянки та відновлення порушеного права комунальної власності відповідають приписам статей 387, 388 Цивільного кодексу України та є належним способом захисту порушеного права. За таких обставин набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку не може вважатися добросовісним. Особа, набуваючи у приватну власність земельну ділянку, зобов`язана діяти розумно та обачно, перевіряючи правомірність її походження, категорію земель, а також повноваження органу, який прийняв рішення про її передачу. Враховуючи, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення, щодо яких законодавством встановлено особливий правовий режим та спеціальний порядок вилучення і зміни цільового призначення, відсутність передбаченої законом процедури зміни її правового статусу виключає можливість вважати, що набувач міг обґрунтовано розраховувати на законність її передачі у приватну власність. Отже, відповідач набув спірну земельну ділянку за відсутності належних правових підстав, не проявивши необхідної обачності щодо перевірки законності її вибуття із земель лісогосподарського призначення, а тому не може посилатися на свою добросовісність як на підставу для збереження набутого права власності. У постанові Великої Палати Верховного Суду 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору. Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження.

Водночас такі категорії, як "добросовісність", яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях. Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач буде вважатися добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

У постанові від 18.09.2025 у cправі № 922/82/20 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентував увагу на тому, що поширеним є підхід, відповідно до якого добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знала і не могла знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Натомість недобросовісний набувач на момент відчуження спірного майна достеменно знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження немає права. Основними критеріями, які визначають добросовісність/недобросовісність набувача майна є такі категорії, як "знав/не знав", "міг знати/не міг знати". За загальним правилом, під поняттям "знав" необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття "міг знати", то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це.

З урахуванням обставин справи та наведених правових висновків Верховного Суду, відповідач не може вважатися добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про її належність до земель лісогосподарського призначення та неможливість передачі у приватну власність без дотримання спеціальної процедури зміни її правового режиму. Одним із ключових питань, що підлягає встановленню у даній справі, є визначення правового режиму спірної земельної ділянки на момент її передачі у приватну власність. Встановлення цієї обставини має принципове значення, оскільки саме від належності земельної ділянки до певної категорії земель залежить порядок її використання, коло суб`єктів, уповноважених розпоряджатися нею, а також можливість чи неможливість передачі такої земельної ділянки у приватну власність. Відповідно до статей 18 та 19 Земельного кодексу України усі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на окремі категорії, кожна з яких має самостійний правовий режим. Такий поділ не має декларативного характеру, а визначає особливості правового регулювання щодо використання, охорони та розпорядження відповідними землями. Однією із таких категорій є землі лісогосподарського призначення.

Згідно зі статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать як землі, вкриті лісовою рослинністю, так і не вкриті лісовою рослинністю землі, які використовуються для потреб лісового господарства.

Водночас стаття 5 Лісового кодексу України визначає, що до земель лісогосподарського призначення належать земельні ділянки, на яких розташовані лісові ділянки, а також нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами, болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Таким чином, законодавець пов`язує правовий режим земель лісогосподарського призначення не лише з наявністю лісової рослинності, а насамперед із функціональним призначенням земельної ділянки та її використанням для ведення лісового господарства. Саме тому належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення не залежить виключно від записів у Державному земельному кадастрі чи визначеного при державній реєстрації виду цільового призначення.

Більше того, Земельний кодекс України передбачає спеціальну процедуру зміни категорії земель. Так, відповідно до статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна їх цільового призначення здійснюються виключно на підставі рішень компетентних органів державної влади або органів місцевого самоврявання у межах їх повноважень. Крім цього, статтею 57 Земельного кодексу України встановлено спеціальний порядок вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб, а статтями 16, 17 та 31 Лісового кодексу України визначено особливості використання земель лісового фонду та припинення права постійного користування ними.

Отже, законодавство встановлює комплекс взаємопов`язаних юридичних дій, без здійснення яких земельна ділянка не може втратити правовий режим земель лісогосподарського призначення. Матеріалами справи підтверджується відсутність будь-яких доказів прийняття уповноваженим органом рішення про вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, припинення права постійного користування Сколівського ДЛГП ЛОКП «Галсільліс», зміну її категорії або зміну цільового призначення у встановленому законом порядку. За відсутності таких юридичних фактів спірна земельна ділянка не могла втратити свій спеціальний правовий режим. При цьому сама по собі державна реєстрація земельної ділянки із визначенням іншого виду використання або внесення відомостей до Державного земельного кадастру не породжує юридичних наслідків у вигляді автоматичної зміни категорії земель. Інше тлумачення означало б, що правовий режим земельної ділянки змінювався б не на підставі вимог Земельного та Лісового кодексів України, а виключно внаслідок технічних або реєстраційних дій, що суперечить принципу законності та фактично нівелює встановлений державою спеціальний порядок охорони земель лісогосподарського призначення. Саме тому під час вирішення цього спору суд має виходити не лише із формальних відомостей державних реєстрів, а насамперед із фактичного правового статусу земельної ділянки та дотримання встановленої законом процедури зміни її категорії. Такий підхід повністю узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, наведеними прокурором у позовній заяві, відповідно до яких визначальним є не запис у державному реєстрі, а законність набуття земельною ділянкою іншого правового режиму та дотримання процедури, передбаченої земельним і лісовим законодавством. Крім того, необхідно враховувати, що правовий режим земельної ділянки є первинним щодо її державної реєстрації, а не навпаки. Саме закон визначає категорію земель та умови її зміни, тоді як відомості Державного земельного кадастру лише відображають юридичний стан земельної ділянки. Помилки, неповнота або незаконне внесення відповідних відомостей до кадастру не змінюють правової природи земельної ділянки та не можуть створювати правові наслідки, які суперечать вимогам закону. Таким чином, оскільки матеріалами справи не підтверджено здійснення передбаченої законом процедури вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, припинення права постійного користування нею та зміни її категорії, відсутні правові підстави вважати, що така земельна ділянка втратила свій спеціальний правовий режим. Відтак вона не могла бути предметом передачі у приватну власність у порядку, який був застосований у даному випадку.

Одним із ключових питань у даній справі є належне підтвердження правового статусу спірної земельної ділянки як землі лісогосподарського призначення. При цьому визначальне значення має не лише встановлення факту накладення меж спірної земельної ділянки на землі, що перебувають у постійному користуванні Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛОКП «Галсільліс», а й оцінка належності та допустимості доказів, якими підтверджуються такі обставини. Відповідно до статей 4548 Лісового кодексу України ведення лісового господарства здійснюється на основі матеріалів лісовпорядкування. Лісовпорядкування є системою державних заходів, спрямованих на забезпечення організації та ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів. За результатами лісовпорядних робіт складається комплекс документації, яка відображає фактичні межі лісових кварталів, виділів, площ, категорій земель та інших характеристик лісового фонду. Таким чином, матеріали лісовпорядкування створюються не для цілей судового спору, а в процесі здійснення передбачених законом функцій держави щодо організації ведення лісового господарства. Саме це обумовлює їх особливу доказову цінність, оскільки вони є результатом спеціалізованих робіт, виконаних відповідно до вимог законодавства. У даній справі прокурором надано суду матеріали базового лісовпорядкування, планшети лісовпорядкування, планово-картографічні матеріали та інші документи, які у своїй сукупності підтверджують, що спірна земельна ділянка розташована в межах земель, які перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП ЛОКП «Галсільліс». Наведені документи не можуть оцінюватися ізольовано один від одного. Їх доказове значення підтверджується також висновком судової земельнотехнічної експертизи, якою встановлено накладення меж спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні лісогосподарського підприємства. Таким чином, саме сукупність зазначених доказів, а не кожен із них окремо, підтверджує правовий статус спірної земельної ділянки. Львівська обласна рада звертає увагу суду на те, що чинне законодавство не встановлює виключного переліку доказів, якими може підтверджуватися належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Більше того, саме Верховний Суд неодноразово наголошував, що матеріали лісовпорядкування є належними та допустимими доказами при вирішенні спорів щодо земель лісового фонду, оскільки вони є офіційною документацією, яка формується відповідно до вимог Лісового кодексу України та спеціальних нормативних актів у сфері лісового господарства. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.09.2021 у справі № 373/462/19 встановлено, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. З огляду на зазначені норми при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України. Наведене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2023 у справі № 372/2093/19 встановлено, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6- 224цс14). Такий підхід відповідає і змісту статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої жоден доказ не має наперед встановленої сили, а суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням у їх сукупності, взаємному зв`язку та достатності. Саме тому окремі доводи про відсутність у певний період державної реєстрації земельної ділянки як земель лісогосподарського призначення або про відсутність кадастрового номера не можуть бути підставою для ігнорування матеріалів лісовпорядкування. Наявність або відсутність кадастрового номера не створює та не припиняє правового режиму земельної ділянки. Кадастрова реєстрація є способом державного обліку земель, тоді як належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення визначається її фактичним правовим статусом, встановленим відповідно до вимог земельного та лісового законодавства. Інше тлумачення фактично означало б, що недоліки ведення державного кадастру або несвоєчасне внесення відповідних відомостей могли б бути використані як підстава для втрати територіальними громадами права комунальної власності на землі лісового фонду, що суперечило б принципам верховенства права, законності та непорушності права власності. Крім того, матеріали лісовпорядкування у даній справі підтверджуються не лише документально, а й результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи, яка є одним із найбільш переконливих засобів доказування у спорах щодо місця розташування земельних ділянок та накладення їх меж. Отже, наведені прокурором докази утворюють взаємоузгоджену та послідовну систему доказування, яка підтверджує, що спірна земельна ділянка на момент її передачі у приватну власність перебувала в межах земель лісогосподарського призначення, що знаходилися у постійному користуванні Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства ЛОКП «Галсільліс». Таким чином, матеріали лісовпорядкування, оцінені у сукупності з висновком судової земельно-технічної експертизи та іншими письмовими доказами, є належними, допустимими та достатніми доказами правового статусу спірної земельної ділянки як земельної ділянки лісогосподарського призначення. Відтак доводи про відсутність належних доказів належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду не ґрунтуються на вимогах законодавства та спростовуються матеріалами справи.

Однією із засадничих обставин, що має бути врахована під час вирішення цього спору, є розмежування правової природи державної реєстрації речового права та юридичних підстав виникнення самого права власності. У даній справі факт державної реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку сам по собі не є достатнім для висновку про законність її набуття, оскільки державна реєстрація не створює право власності за відсутності належної правової підстави його виникнення. Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів або інших юридичних фактів, передбачених законом. При цьому законодавець пов`язує виникнення права власності насамперед із наявністю належної правової підстави його набуття, а не із самим фактом внесення відповідного запису до державного реєстру. Державна реєстрація речових прав є процедурою офіційного підтвердження вже набутого права та забезпечення його публічності, однак вона не замінює юридичних фактів, з якими закон пов`язує виникнення такого права. Саме тому будь-які реєстраційні дії є похідними від законності первинної підстави набуття права. У даному випадку матеріалами справи підтверджується відсутність передбачених законом юридичних підстав для вибуття спірної земельної ділянки із земель комунальної власності та земель лісогосподарського призначення. Як зазначалося вище, не приймалося рішення власника про її відчуження, не здійснювалося вилучення земельної ділянки із постійного користування лісогосподарського підприємства, не змінювалася категорія земель, а також не дотримувався спеціальний порядок використання земель лісогосподарського призначення. За таких обставин державна реєстрація права приватної власності не усуває допущені порушення та не створює нової, самостійної правової підстави набуття права власності. Інше тлумачення означало б, що будь-яке незаконне вибуття земель комунальної власності могло б бути остаточно легалізоване виключно шляхом внесення відповідного запису до Державного земельного кадастру або Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий підхід суперечив би не лише вимогам Земельного та Лісового кодексів України, а й принципу верховенства права, закріпленому статтею 8 Конституції України, принципу законності, а також конституційним гарантіям непорушності права власності. Слід також враховувати, що державна реєстрація має виключно публічнообліковий характер. Її призначення полягає у фіксації юридичного стану нерухомого майна, а не у створенні чи припиненні права власності всупереч вимогам матеріального закону. Відтак правомірність державної реєстрації завжди є похідною від законності тих юридичних фактів, які передували її здійсненню. Саме така правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом та Великою Палатою Верховного Суду, які виходять із того, що суд, вирішуючи спір про витребування майна, повинен досліджувати насамперед законність вибуття майна із власності законного власника, а не лише факт існування зареєстрованого речового права за іншою особою. У зв`язку із цим сам факт державної реєстрації права приватної власності за відповідачем не спростовує доводів прокурора про незаконність вибуття земельної ділянки із комунальної власності та не позбавляє Львівську обласну раду права вимагати відновлення порушеного права власності шляхом застосування передбачених законом речово-правових способів захисту. Більше того, саме у випадках, коли державна реєстрація здійснена на підставі незаконного рішення або за відсутності належної правової підстави, виникає необхідність у судовому захисті права власності шляхом витребування майна та припинення незаконно зареєстрованих речових прав. Таким чином, державна реєстрація не є перешкодою для поновлення порушеного права власника, а навпаки є одним із наслідків незаконного вибуття майна, який підлягає усуненню одночасно із поверненням земельної ділянки законному власнику. Саме тому заявлені прокурором вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення зареєстрованих речових прав є похідними від основної вимоги про витребування земельної ділянки та спрямовані на повне відновлення правового становища, яке існувало до порушення права комунальної власності. Отже, оскільки державна реєстрація речового права не створює права власності за відсутності передбачених законом підстав його виникнення, сам факт внесення запису до державних реєстрів не може легалізувати незаконне вибуття земельної ділянки із комунальної власності та земель лісогосподарського призначення. За відсутності законних підстав набуття права власності зареєстроване право підлягає припиненню як похідне від незаконного вибуття спірної земельної ділянки. Ефективність способу захисту означає не лише можливість формального задоволення позову, а насамперед реальне поновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду та без виникнення нових спорів між сторонами. Саме тому під час вирішення спорів щодо незаконного вибуття земельних ділянок суд повинен оцінювати не лише зміст заявлених вимог, а й те, чи призведе їх задоволення до повного відновлення правового становища, яке існувало до порушення права. У даній справі прокурором заявлено взаємопов`язані вимоги про витребування земельної ділянки, скасування її державної реєстрації та припинення зареєстрованих речових прав. На думку Львівської обласної ради, саме така сукупність позовних вимог відповідає критерію ефективності судового захисту. Як встановлено матеріалами справи, порушення права комунальної власності відбулося не лише внаслідок незаконного вибуття земельної ділянки із володіння її законного власника, а й шляхом державної реєстрації земельної ділянки та виникнення зареєстрованих речових прав, які створюють юридичні перешкоди для реалізації повноважень власника. Отже, відновлення порушеного права неможливе лише шляхом повернення земельної ділянки без усунення наслідків незаконної державної реєстрації. Водночас і скасування державної реєстрації без повернення земельної ділянки не забезпечило б поновлення права комунальної власності у повному обсязі. Саме тому заявлені прокурором вимоги утворюють єдиний взаємопов`язаний спосіб судового захисту, спрямований на досягнення одного результату відновлення становища, яке існувало до порушення права власності територіальних громад Львівської області. Такий підхід повністю відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, наведеним прокурором у позовній заяві, відповідно до яких суд повинен застосовувати саме той спосіб захисту, який забезпечує реальне та остаточне поновлення порушеного права без необхідності подальшого судового захисту. Львівська обласна рада звертає увагу суду, що у даній справі витребування земельної ділянки не є самостійною ізольованою вимогою. Воно є основним способом захисту речового права власника, тоді як вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення зареєстрованих речових прав мають похідний характер і спрямовані на забезпечення реального виконання судового рішення. Саме такий взаємозв`язок між заявленими вимогами виключає виникнення ситуації, за якої після задоволення позову право комунальної власності формально буде поновлено, однак у державних реєстрах продовжуватимуть існувати записи, що суперечать судовому рішенню та створюють правову невизначеність. Крім того, застосування саме такого способу захисту відповідає принципу процесуальної економії. У разі задоволення заявлених вимог відпаде необхідність у зверненні до суду із новими позовами щодо скасування державної реєстрації, припинення речових прав або усунення інших наслідків незаконного вибуття земельної ділянки. Таким чином, обраний прокурором спосіб захисту забезпечує комплексне вирішення спору в межах одного судового провадження, що відповідає як інтересам сторін, так і завданням господарського судочинства щодо своєчасного та ефективного захисту порушених прав. Слід також враховувати, що судове рішення повинно бути не лише законним, а й таким, яке може бути реально виконане та усуває всі наслідки допущеного порушення. Саме комплексний характер заявлених позовних вимог забезпечує можливість повного відновлення права комунальної власності територіальних громад Львівської області та виключає необхідність подальшого судового оскарження окремих реєстраційних чи кадастрових дій. Зазначене узгоджується як із положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України, так і з актуальною практикою Великої Палати Верховного Суду, наведеною прокурором у позовній заяві, яка виходить із необхідності застосування такого способу захисту, що є належним, ефективним та забезпечує повне поновлення порушеного права. Заявлений прокурором спосіб захисту повністю відповідає характеру спірних правовідносин, є належним та ефективним, оскільки спрямований не лише на повернення спірної земельної ділянки її законному власнику, а й на усунення всіх юридичних наслідків її незаконного вибуття із комунальної власності. Саме такий спосіб захисту забезпечує реальне, повне та остаточне поновлення порушеного права територіальних громад Львівської області.

Проаналізувавши обставини справи, надані сторонами докази та норми матеріального права, Львівська обласна рада підтримує доводи прокурора та вважає, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

04.08.2026 на адресу суду надійшла заява-заперечення першого заступника Львівської обласної прокуратури Давидова Д.О. у порядку ст. 43 ЦПК України, в якій зазначено наступне.

Так, зокрема, ГУ Держгеокадастру у Львівській області просить відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора з тих підстав, що оскаржувана земельна ділянка відносилася до земель сільськогосподарського призначення, а тому в ГУ Держгеокадастру у Львівській області були відсутні підстави для відмови у затвердженні проєкту землеустрою щодо такої ділянки. Також, на переконання представника ГУ Держгеокадастру у Львівській області, прокурором не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували належність оспорюваної земельної ділянки до земель лісового фонду. З приводу вказаних заперечень прокурор зазначив, що оскаржувана земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0589 перебуває у межах лісу, а саме кв. 16 вид. 25 Сколівського ДЛГП «Галсільліс». Даний факт зокрема підтверджується долученим до позову висновком земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи, виготовленої у межах кримінального провадження № 42025140000000072 від 02.04.2025. Також, до позову долучено скріншот з офіційних даних сайту ВО «Укрдержліспроект», з якого вбачається, що спірна частина земельної ділянки накладається на межі кв. 25 вид. 16 Сколівського лісництва. При наданні у приватну власність згаданої земельної ділянки відповідачу, ГУ Держгеокадастру у Львівській області мало можливість дізнатися про факт розташування такої у межах лісу, що вбачається з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. У даній справі, серед інших, долучено копії матеріалів лісовпорядкування із розташуванням кв. 16 вид. 25 Сколівського ДЛГП «Галсільліс», з яких вбачається, що оскаржувана земельна ділянка перебуває у межах лісу. Також докази того, що земельна ділянка є лісовою, вбачається за результатами опрацювання Публічної кадастрової карти, а тому об`єктивно в уповноважених осіб ГУ Держгеокадастру у Львівській області при прийнятті наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 30.10.2018 № 13-5541/16/-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» могли об`єктивно виникнути сумніви щодо місця розташування оскаржуваної земельної ділянки.

Також позивач зазначає, що враховуючи фактичні обставини у даній справі та з урахуванням положень ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якою унормовано, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону, задоволення позовних вимог про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9 га та вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9 га призведе до ефективного захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Сколівське дочірнє лісогосподарське підприємство «Галсільліс», будучи належним чином повідомлена про дату та час проведення судового засідання, пояснень з приводу позову до суду не надала.

На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суд в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

У Конституції України (статті 13, 14) передбачено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст.ст 4, 5 ЗК України, завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 22.09.2016 № 138959/16-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 0,900 га для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

Наказом ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 30.10.2018 № 13-5541/16/-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» у приватну власність ОСОБА_1 надано земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Нижньосиневидненської сільської ради Сколівського району.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га для ведення особистого селянського господарства знаходиться за адресою: Львівська обл., Сколівський р-н.

Встановивши факт можливих накладок вказаної вище земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, Львівською обласною прокуратурою було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості щодо кримінального провадження № 42025140000000072 від 02.04.2025 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, за фактом незаконної передачі у приватну власність фізичних осіб земельних ділянок із земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс».

У межах кримінального провадження № 42025140000000072 від 02.04.2025 року, з метою підтвердження факту ймовірних накладок спірної земельної ділянки на землі лісу, постановою слідчого від 17.07.2025 року було призначено земельно-технічну та оціночно-земельну експертизу.

Згідно ухвали слідчого судді від 05.05.2025 року, 16.05.2025 року було проведено огляд місця події за участі лісничого Сколівського ДЛГП «Галсільліс», яким зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 відповідно до наявних лісових карт на планшетному пристрої розташована на землях Сколівського ДЛГП «Галсільліс».

Під час виготовлення експертизи експертами було взято до уваги планово картографічні матеріали базового лісовпорядкування Сколівського ДЛГП «Галсільліс», планшети лісовпорядкування та цифрову картографію у форматі координат СК-63 в електронному вигляді, цифровий формат картографічних матеріалів до «Проєкту роздержавлення і приватизації земель колективного і сільськогосподарського підприємства «Карпати» Нижньосиньовидненської сільської ради Сколівського району Львівської області» тощо.

Згідно висновків земельно-технічної та оціночно-земельної експертиз, земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854, цільове призначення: «01.03 для ведення особистого селянського господарства», розташована за межами населеного пункту Нижнє Синьовиднє Стрийського району Львівської області, частково знаходиться в межах земель, що перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс» (конфігурацію та розміри накладань згідно графічних додатків № 1 та № 3). Площа земельної ділянки, що знаходиться в межах земель, що перебувають у постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс» становить 0,6051 га.

Рішенням Львівської обласної ради від 20.06.2000 № 318 «Про відведення земель» та рішенням від 28.12.2000 № 409 «Про внесення змін до рішень Львівської обласної ради про відведення земель ДЛГП «Галсільліс», останньому було надано у постійне користування кв. 16 на території Верхньосиньовидної селищної ради. Водночас факт перебування у постійному користуванні ЛГП «Галсільліс» кв. 16 вид. 25 підтверджується планшетом № 8.

Як вбачається з наведеного вище, спірна земельна ділянка передана у приватну власність відповідачки за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні Сколівського ДЛГП «Галсільліс» без виключення їх з Державного лісового фонду України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народ. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарногігієнічні, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ст. 1 Лісового кодексу України).

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відповідно до ст. 12 Лісового кодексу України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках.

Метою звернення прокурора з даним позовом до суду є повернення у комунальну власність Львівської обласної ради земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , однак частково накладається на землі лісу та у встановленому законом порядку не була вилучена із земель лісогосподарського призначення.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч. 2 вказаної статті ЦК України, водночас, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частина 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачає, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17(п. 56), від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 (п. 33.2), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (п. 58), від 03.08.2022 у справі №910/9627/20 (п. 8.45)).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 та інших).

Пунктом 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (провадження у суді касаційної інстанції № 14-90цс23) зазначається, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку.

Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки неодноразово сформульовано у ряді постанов Великої Палати Верховного Суду щодо даної категорії спірних правовідносин.

Водночас, у п.100 вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 446/478/19 міститься правових висновок про те, що з урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності у відповідного суб`єкта права володіння цим майном (як складової права власності).

Пунктом 100 зазначеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок про те, що особа (фізична чи юридична), за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

Як зазначається у п.111 вказаної вище постанови Великої Палати Верховного Суду, особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном.

У п.112 вказаної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що є у разі, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14- 256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження у суді касаційної інстанції № 14- 2цс21) (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15ц (провадження у суді касаційної інстанції № 14-31цс20), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження у суді касаційної інстанції № 12-25гс21) (пункт 37).

Частиною 1 ст. 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ч.1 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частинами 3,4 цієї статті передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч.10 ст. 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (частина 1 статті 3 вказаного Закону).

Відповідно до п.4 ч.3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, окрім іншого, під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Згідно із п. 40 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 сільськогосподарського призначення здійснено за ОСОБА_1 , у тому числі і за рахунок земель лісогосподарського призначення, що свідчить про незаконність реєстрації права власності на цю земельну ділянку за відповідачем.

За приписами ч.13 ст. 79-1 Земельного кодексу України та ч.10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», не було зареєстровано протягом року з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно із одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відтак, орган кадастру не може внести зміни без відповідної землевпорядної документації, оскільки це прямо заборонено нормами ЗК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу; характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 04.06.2019 по справі №916/3156/17, від 11.09.2018 по справі № 905/1926/16).

У даному випадку, лише за умови скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 у Державному земельному кадастрі, а також скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з одночасним припиненням речових прав на неї буде забезпечено ефективне відновлення прав держави на спірну земельну ділянку шляхом відновлення становища, що існувало до його порушення, оскільки Львівській обласній раді буде забезпечено реальну та безперешкодну можливість реалізувати усі правомочності власника щодо частини спірної земельної ділянки, адже на даний час як у кадастрі, так і в реєстрі речових прав зазначені неправильні відомості як про власника земельної ділянки, так і її цільового використання (в тій частині, щодо якої існує спір).

В постанові від 03.09.2025 у справі №911/906/23 (п.п. 135, 139) Велика Палата Верховного Суду підтримала власні правові висновки, викладені в постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19 про те, що частина земельної ділянки, межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою ділянкою. При цьому, зазначила, що реалізація основної позовної вимоги про віндикацію є можливою винятково за умови припинення права власності Товариства на новостворену земельну ділянку, яка протиправно набута відповідачем з істотними вадами, оскільки складається з ділянок, на які відповідач має право, так і з ділянок, на які він законно права не має, що виключає можливість збереження за Товариством права власності на цю ділянку в цілому. Та обставина, що новостворена земельна ділянка як окремий об`єкт цивільних прав не може належати ТОВ «Нива фарм», має наслідком скасування її державної реєстрації. ВП ВС у цій постанові також звертала увагу (п. 286) на те, що витребування спірних ділянок та їх виключення зі складу новоутвореної земельної ділянки не має впливати на права відповідача на ті ділянки, які правомірно належали йому до такого об`єднання. З огляду на баланс інтересів учасників спору саме на відповідача мають бути покладені всі додаткові витрати, пов`язані з поновленням його речового права на інші належні йому земельні ділянки, що підлягатиме новій реєстрації у ДЗК у зв`язку з припиненням його права на новостворену (об`єднану) ділянку.

Відповідно до п. 167-168 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23 зроблений висновок, що після ухвалення такого судового рішення на стадії його виконання і позивач, і відповідач будуть змушені вживати дії, пов`язані з формуванням земельних ділянок (виготовлення технічної документації з визначення площі, меж земельної ділянки та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру), на які вони справді мають обґрунтовані права: позивач - на спірні земельні ділянки, а відповідач - на решту земельної ділянки, щодо якої немає спору. Тільки після завершення процесу формування земельних ділянок, заключним етапом якої є їх державна реєстрація у Державному земельному кадастрі, вони стануть повноцінними об`єктами цивільних прав. Тож іншого правового механізму вирішення ситуації, яка склалася у цій справі, крім як задовольнити не лише основну вимогу про витребування спірних земельних ділянок, а й допоміжні вимоги про припинення речових прав на новоутворену земельну ділянку та скасування її державної реєстрації, - немає.

З огляду на зазначене та враховуючи фактичні обставини у даній справі (земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9 га частково накладається на земельну ділянку комунальної власності, а відтак, на думку суду, протиправно набута відповідачем.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», задоволення позовних вимог про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9 га та вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га призведе до ефективного захисту порушених прав та законних інтересів позивача.

Разом з тим, статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна недобросовісним набувачем, від характеру набуття майна.

Встановлено, що орган державної влади проявивши розумну обачність мав можливість встановити, що спірна земельна ділянка складає суцільний лісовий масив та вкрита лісовими насадженнями. Тобто, відповідачка, у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак, характерних для земель лісового фонду (наявність багаторічної лісової рослинності), знала або, проявивши розумну обачність, могла знати про те, що набуває землю, зайняту лісом. Незважаючи на такі відомості, відповідачка жодних дій, щоб пересвідчитися у тому, що набута нею земля не має спеціального статусу і не перебуває під особливою державною охороною, не вчиняла.

Велика Палата Верховного Суду дотримується послідовної позиції, висловленої, зокрема, у постанові від 16.04.2025 у справі № 924/971/23 про те, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном, яке вона за добросовісної поведінки не могла б отримати у власність, не становить для такої особи надмірного тягаря. Як вбачається із зібраних прокурором доказів та фактичних обставин справи, відповідачка, проявивши розумну обачність, могла уникнути можливих збитків, відмовившись від очевидного незаконного заволодіння майном.

За приписами ч.4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст.ст.13,14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Аналіз норм Конституції України, Земельного кодексу України свідчить, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у земельних правовідносинах діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи ці повноваження, вказані органи вступають у правовідносини з юридичними та фізичними особами.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За таких обставин, охорона та використання земель, зокрема комунальної форми власності, також становить державний інтерес, оскільки протиправне заволодіння державними землями суперечить основним принципам та засадам використання земель, закріплених у Конституції України.

Перебування земельної ділянки у приватній власності, яка у такій власності перебувати не може та є власністю держави, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки це зачіпає інтереси Українського народу. Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Разом з тим питання законності використання земель лісогосподарського призначення перебуває на особливому контролі держави. У цьому випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку, яка згідно наведених вище вимог законодавства не може перебувати у приватній власності, держава протиправно позбавлена будь-якої можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Прокуратура звертається до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної ради як органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а також залучає в якості третьої особи Сколівське дочірнє лісогосподарське підприємство ЛГП «Галсільліс», як постійного користувача землями лісогосподарського призначення, на яких знаходиться спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854, у зв`язку з бездіяльністю позивача.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на пасивність усіх інших органів державної влади та місцевого самоврядування, які б мали вчасно виявити та відреагувати на незаконність передачі у приватну власність земельної ділянки яка розташована на землях Сколівського ДЛГП «Галсільліс», суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх підстав та повноважень для звернення до суду з цим позовом.

Оскільки прокурор свій процесуальний обов`язок доказування виконав, а саме надав суду належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного законодавства, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом Львівською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 7 689 грн. 00 коп. Наведене підтверджується платіжною інструкцією за № 1035 від 21 квітня 2026 року.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 689 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст.ст. 10-14, 56, 76-82, 133, 141, 263-365, 353-354 ЦПК України, ст.ст. 3,4,5,55, 79-1 Земельного кодексу України, ст. 5 Лісового кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», суд

у х в а л и в :

Позов першого заступника Львівської обласної прокуратури Дениса Давидова в інтересах держави в особі Львівської обласної ради до ОСОБА_1 , третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Сколівського дочірнього лісогосподарського підприємства «Галсільліс», третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь Львівської обласної ради (код ЄДРПОУ 22340506),- земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854, в межах довжин ліній меж накладання земельної ділянки площею 0,6051 га. № Довжина 1-2 - 62.42; 2-3 - 126.82; 3-4 - 22.33; 4-5 - 53.91; 5-6 - 19.43; 6-7 - 17.05; 7-8 - 20.71; 8-9 - 1.69; 9-10 - 47.82.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на земельну ділянку з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га для ведення особистого селянського господарства, запис про державну реєстрацію якої внесено до Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2018 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1686860946245).

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4624584500:04:000:0854 площею 0,9000 га з одночасним припиненням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо цієї земельної ділянки.

Стягнути з відповідачки ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) в користь Львівської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 7 689,00 грн. (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UA138201720343140001000000774 у ДКСУ у м. Києві).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Львівська обласна прокуратура, місцезнаходження: проспект Шевченка, 17/19, м. Львів, 79005.

Позивач: Львівська обласна рада: місцезнаходженн: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79008.

Відповідачка: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Сколівське дочірнє лісогосподарське підприємство «Галсільліс», місцезнаходження: вул. Кн. Святослава, 7-Б, м. Сколе Стрийський район Львівська область, 82600, кд ЄДРПОУ 31148149.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження: пр. В. Чорновола, 4, м. Львів, 79019, код ЄДРПОУ 39769942.

Суддя