Решение № 138765284, 28.07.2026, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/1841/26

Провадження № 2/314/1651/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2026 м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі

головуючого судді Швець О.В.,

секретар судового засідання Павлівська І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 314/1841/26 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Вільнянської міської ради (адреса місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, буд. 4), третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора Запорізької області (адреса місцезнаходження: Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, буд.6) про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача, адвокат Шевченко К.О. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до Виконавчого комітету Вільнянської міської ради, третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора Запорізької області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 68 років, про що 11.12.2017 року Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області складено відповідний актовий запис №739 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 80 років, про що 17.04.2021 року Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) складено відповідний актовий запис №274 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Родинний зв`язок позивачки, між померлими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 01.03.1969 року видане Павлівською сільською радою Вільнянського району Запорізької області.

Дошлюбне прізвище ОСОБА_1 було змінено на ОСОБА_1 на підставі укладення шлюбу позивача, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 виданого Вільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 19.01.2018 року «повторно».

За життя, померлі батьки позивачки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_6 ) проживали у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , власниками житлового будинку: загальною площею 100,9 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м., допоміжною площею житлових приміщень 34,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 був батько позивачки, ОСОБА_3 . Право власності на вказаний житловий будинок за ОСОБА_3 до моменту його смерті та не припинялося.

ІНФОРМАЦІЯ_7 , після смерті ОСОБА_3 , за зверненням позивачки до Вільнянської державної нотаріальної контори, як доньки та спадкоємиці першої черги була заведена спадкова справа №174/2021 у Вільнянській державній нотаріальній конторі та внесена до спадкового реєстру за №67715325.

Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги після померлих батьків.

14.01.2022 року ОСОБА_1 звернулася до Вільнянської державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на спадщину за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 батька, ОСОБА_3 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який перейшов у спадок позивачці та яким вона користується до теперішнього часу та проживає, для оформлення права власності на належний житловий будинок відповідно до норм чинного законодавства.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 разом із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом не було надано до Вільнянської державної нотаріальної документи, що посвідчують право власності на житловий будинок за вище вказаною адресою, державний нотаріус постановив Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №46/02-31 від 14.01.2022 року та роз`яснив процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину за законом перешкоджає ОСОБА_1 , як спадкоємцю першої черги вільно володіти та розпоряджатися своїм спадковим майном, а відсутність документів що посвідчують право власності на житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 перешкоджає вирішити питання, щодо оформлення спадкових прав на даний одноповерховий житловий будинок, належним чином та у інший спосіб вирішити питання неможливо, позивачка змушена була звернутися до суду для захисту своїх прав

Ухвалою суду від 03.04.2026 позовну заяву прийнято та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Витребувано від державного нотаріуса Вільнянської державної нотаріальної контори (Запорізька область, Запорізький район, м. Вільнянськ, вул. Берегова, буд. 6) копії матеріалів спадкової справи №174/2021, померлого ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 22.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 28.07.2026.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування з проханням про розгляд справи за відсутності відповідача та прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства.

Третя особа надіслала копію спадкової справи та листи з проханням про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст.128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вільнянської міської ради депутатів від 20.05.1971 року ОСОБА_3 відведено земельну ділянку для забудови житлового будинку у АДРЕСА_3 в розмірі 501 кв.м.

Відповідно до договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 20.07.1971 року, ОСОБА_3 надано на праві безстрокового користування земельну ділянку АДРЕСА_3 .

Відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду від 21.10.1987 року ОСОБА_3 зазначений власником житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Відповідно до листа ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 17.11.2021 №10300 (адресованого третій особі) в матеріалах інвентаризаційної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 правовстановлюючі документи не містяться.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 01.03.1969 року ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданого повторно від 19.01.2018 року прізвище ОСОБА_1 після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 11.12.2017 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 17.04.2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до довідки Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області від 22.09.2023 №930/02-14/174-2021 громадянка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , є спадкоємицею за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 батька - ОСОБА_3 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

14.01.2022 позивач звернулася до Вільнянської державної нотаріальної контори із заявою із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .

Ухваленою державним нотаріусом постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14.01.2022 №46/02-31 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 з причин відсутності оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Стаття 1298 ЦК України передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17.

Як передбачено п.4.18 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року №296/5, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, витяг з Реєстру прав власності. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкт нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то воно виникає з моменту проведення такої реєстрації.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із угод.

Відповідно до положень ч.1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом (частина четверта статті 182 Цивільного кодексу України, статті 18, 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що право на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 3 цього Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в т.ч. шляхом визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до висновків Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду викладених в постанові ВС від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц, право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту отримання свідоцтва про право на неї. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 № 997- V визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про власність» від 07.02.1991 року № 697-ХІІ.

Згідно п. 1 і п. 4 ПРИКІНЦЕВИХ ТА ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕННЯ ЦК України, 1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. 4. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Позивач є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті свого батька ОСОБА_3 .

Суду не надано доказів оспорювання/невизнання прав спадкодавця на спадкове майно.

З урахуванням викладеного суд вважає спадкові права позивача порушеними, а тому, позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно є обґрунтованими.

За таких обставин позов задовольняється.

У позові стороною позивача не заявлено вимог про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) право власності в цілому на одноповерховий житловий будинок: загальною площею 100,9 кв.м., житловою площею 66,6 кв.м., допоміжною площею 34,3 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після її батька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ольга Валеріївна Швець

28.07.2026