Решение № 138755641, 05.08.2026, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 127/13901/26

Провадження № 2/132/1351/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"05" серпня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі РИБАК І.Ю., за участі: позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області справу № 127/13901/26 за позовом ОСОБА_2 до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області про визнання неправомірної відповіді державного нотаріуса Василишиної Людмили Василівни за № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року, та зобов`язання розглянути питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області про визнання неправомірної відповіді державного нотаріуса Василишиної Людмили Василівни за № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року, та зобов`язання розглянути питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт, за яким заповіла належний їй житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельні ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,25 гектарів, кадастровий номер 0521683600:01:001:0465; для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0296 гектарів, кадастровий номер 0521683600:01:001:0464, у рівних частках їй та ОСОБА_4 . Вона як спадкоємець за заповітом своєчасно прийняла спадщину, подавши 24 червня 2022 року відповідну заяву нотаріусу, у зв`язку з чим була заведена спадкова справа № 167/2022. Натомість, ОСОБА_4 такої заяви до нотаріуса не подала. 18 листопада 2025 року державний нотаріус Василишина Л.В. листом за № 767/01-16, відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно. Вважає, що така форма документа у вигляді листа, не змінює суті прийнятого нотаріусом рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Зазначені дії нотаріуса є неправомірними, оскільки вона є єдиним спадкоємцем за заповітом, належним чином та у встановлений законом строк заявила про прийняття спадщини, а тому має право на отримання свідоцтва про право на спадщину на все спадкове майно. На її переконання, відмова у видачі свідоцтва порушує її права як спадкоємця, зокрема право на повноцінне володіння, користування та розпорядження успадкованим майном. Зазначає, що після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини право спадкоємця на прийняття або відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його правові наслідки не можуть бути змінені через обставини, які залежали від самого спадкоємця. У зв`язку з цим вважає, що відсутні правові підстави для відмови їй у видачі свідоцтва про право на спадщину. Посилаючись на наведені обставини та норми матеріального і процесуального права, просить визнати неправомірною відповідь державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в цілому, зобов`язати нотаріуса розглянути питання щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину в цілому.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову: головуючого суддю Сєліна Є.В.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 05 червня 2026 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити його розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 06 липня 2026 року, витребувано з Калинівської державної контори Вінницької області копію спадкової справи № 157/2022 на майно ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Корделівка Хмільницького району Вінницької області, закрите підготовче провадження у справі, призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

13 липня 2026 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшла з Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області копія спадкової справи № 157/2022 на майно ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Корделівка Хмільницького району Вінницької області.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала заявлені нею позовні вимоги та просила суд їх задовольнити у повному обсязі з підстав, зазначених у поданому позові.

Відповідач до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку. Згідно листа, державний нотаріус Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишина Л.В. просила суд розглянути справу за відсутності представника нотаріальної контори.

Суд, заслухавши вступне слово позивача, з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступних висновків.

З матеріалів справи слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Корделівка Хмільницького району Вінницької області померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04 квітня 2022 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який був посвідчений 28 вересня 2018 року секретарем Корделівської сільської ради Калинівського районі Вінницької області Мазур О.В. за реєстровим номером 109, за яким заповіла належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та присадибну земельну ділянку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у рівних частках кожній.

Окрім цього, ОСОБА_3 також склала інший заповіт, який був посвідчений 28 вересня 2018 року секретарем Корделівської сільської ради Калинівського районі Вінницької області Мазур О.В. за реєстровим номером 110, за яким заповіла належну їй земельну ділянку площею 2,3145 гектарів у межах згідно з планом, що розташована на території Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683600:04:000:0245 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 481914, виданий 25 лютого 2009 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 26 травня 2008 року за № 226, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010983600046), у власність ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 звернулася 24 червня 2022 року до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини, залишеної після смерті ОСОБА_3 , в якій повідомила про наявність ще одного спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 .

24 червня 2022 року в Калинівській державній нотаріальній конторі Вінницької області була заведена спадкова справа № 167/2022 (номер у Спадковому реєстрі 69410784) на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , про що свідчить витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 69299396, сформованому 24 червня 2022 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В.

ОСОБА_2 звернулась 20 листопада 2024 року до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 2,3145 гектарів у межах згідно з планом, що розташована на території Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683600:04:000:0245 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 481914, виданий 25 лютого 2009 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 26 травня 2008 року за № 226, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010983600046).

20 листопада 2024 року державний нотаріус Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишина Л.В. за реєстровим номером 3145 видала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким ОСОБА_2 успадкувала після смерті ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,3145 гектарів у межах згідно з планом, що розташована на території Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683600:04:000:0245 (Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 481914, виданий 25 лютого 2009 року на підставі розпорядження Калинівської районної державної адміністрації Вінницької області від 26 травня 2008 року за № 226, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010983600046).

Листом від 18 листопада 2025 року за вих.№ 767/01-16, державний нотаріус Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишина Л.В. на усну заяву ОСОБА_2 щодо отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею 0,25 гектарів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), кадастровий номер 0521683600:01:001:0465; земельну ділянку площею 0,0296 гектарів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683600:01:001:0464, повідомила наступне:

«Згідно матеріалів спадкової справи № 167/2022 заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкодавцем було складено заповіт на належний їй житловий будинок та земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частках кожній.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про нотаріат», Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов`язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Однак, ОСОБА_4 (зі слів ОСОБА_2 ) мешкає на території російської федерації, яка є країною агресором, а тому повідомити або зробити її виклик, не є можливим. Тому, 1/2 частка за заповітом, яка була заповідана ОСОБА_4 , залишається відкритою, а на частку, яка була заповідана ОСОБА_2 , може бути видане свідоцтво на право на спадщину.

Законодавство України, яке регулює спадкові відносини під час дії воєнного стану не забороняє громадянам російської федерації відмовлятись від прийняття спадщини, крім того 04 лютого 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», згідно якої, під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, якщо ОСОБА_4 посвідчить належним чином (тобто нотаріально) заяву про відмову від прийняття спадщини, оригінал якої надішле поштою до нотаріальної контори, ОСОБА_2 зможе отримати свідоцтво про право на спадщину в цілому.

Цим листом роз`яснено право ОСОБА_2 на отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а також те, що у разі отримання зазначеної постанови, ОСОБА_2 буде вподальшому позбавлена права на звернення до нотаріуса за отриманням свідоцтв про право на спадщину на вказану у заяві спадкове майно навіть за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 201/1883/21, оформлення відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді відповіді на заяву, а не постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, не змінює суті такого документа нотаріуса і зводиться до відмови заявнику у видачі свідоцтва».

Згідно пункту 4.17 глави Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Пунктом 2 глави 7 цього ж Порядку передбачено, що неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

За статтею 16 ЦК України, ОСОБА_2 має право звернутися до суду за захистом своїх майнових прав та інтересів».

Не погоджуючись із листом державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. від 18 листопада 2025 року за вих.№ 767/01-16, ОСОБА_2 звернулася 24 квітня 2026 року до суду в порядку цивільного судочинства із позовом до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області, в якому просить визнати неправомірною відповідь державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в цілому, зобов`язати нотаріуса розглянути питання щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину в цілому.

Таким чином, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Корделівка Хмільницького району Вінницької області померла ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина.

За життя спадкодавець ОСОБА_3 склала два окремі заповіти, посвідчені 28 вересня 2018 року секретарем Корделівської сільської ради Калинівського району Вінницької області Мазур О.В. за реєстровими номерами 109 та 110.

Відповідно до заповіту, посвідченого за реєстровим номером 109, спадкодавець ОСОБА_3 заповіла належний їй житловий будинок з господарськими будівлями та присадибну земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у рівних частках кожній.

Згідно із заповітом, посвідченим за реєстровим номером 110, земельна ділянка площею 2,3145 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683600:04:000:0245, була заповідана виключно ОСОБА_2 .

Як убачається з матеріалів витребуваної спадкової справи № 167/2022, 24 червня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Калинівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті тітки ОСОБА_3 , у якій повідомила нотаріуса про існування іншого спадкоємця за заповітом ОСОБА_4 .

На підставі зазначеної заяви нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В. було заведено спадкову справу № 167/2022.

Також встановлено, що 20 листопада 2024 року ОСОБА_2 звернулася до державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 2,3145 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521683600:04:000:0245, яка була предметом окремого заповіту.

За результатами розгляду цієї заяви, державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиною Л.В. було 20 листопада 2024 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим номером 3145, відповідно до якого ОСОБА_2 успадкувала зазначену земельну ділянку.

Разом із тим предметом даного спору є не зазначена нотаріальна дія, а правомірність дій державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. щодо оформлення спадкових прав на інше спадкове майно, а саме житловий будинок та дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2025 року державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Василишиною Л.В. на усне звернення ОСОБА_2 було надано письмову відповідь № 767/01-16, у якій нотаріус виклав власне бачення порядку оформлення спадкових прав на вказане нерухоме майно.

У зазначеному листі державний нотаріус Василишина Л.В. повідомила, що оскільки житловий будинок та земельна ділянка були заповідані двом спадкоємцям у рівних частках, а ОСОБА_4 , за інформацією, повідомленою позивачкою, проживає на території російської федерації, повідомити її про відкриття спадщини не вбачається можливим. У зв`язку з цим нотаріус висловив позицію про можливість видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину в цілому лише у разі надходження від ОСОБА_4 належним чином посвідченої заяви про відмову від прийняття спадщини.

Одночасно у цьому ж листі нотаріус роз`яснив позивачці її право на отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а також право на звернення до суду.

Не погодившись із викладеною у листі правовою позицією нотаріуса, ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати неправомірною відповідь державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в цілому, зобов`язати нотаріуса розглянути питання щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину в цілому.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_4 у встановлений законом шестимісячний строк не подала заяву про прийняття спадщини, а тому втратила право на її прийняття, у зв`язку з чим вимога нотаріуса щодо подання заяви про відмову від прийняття спадщини є такою, що не ґрунтується на вимогах закону.

Разом із тим, вирішуючи даний спір, суд вважає за необхідне насамперед встановити правову природу спірних правовідносин, предмет судового контролю у даній справі, а також перевірити, чи були дотримані позивачкою передбачені законом умови для виникнення у нотаріуса обов`язку вирішувати питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України та статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, суд здійснює захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи у спосіб, визначений законом або договором.

Отже, необхідною передумовою для задоволення позову є встановлення судом факту порушення чи оспорювання права позивача саме відповідачем та наявності між сторонами спірних матеріальних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Аналогічне правило закріплене у главі 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, яким передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину здійснюється за заявою спадкоємця після перевірки нотаріусом усіх юридично значимих обставин, необхідних для вчинення відповідної нотаріальної дії.

Таким чином, законодавець визначив спеціальний порядок оформлення спадкових прав, який передбачає обов`язкове звернення спадкоємця до нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 23 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

Саме з моменту надходження такої письмової заяви у нотаріуса виникає обов`язок здійснити перевірку наявності всіх передбачених законом підстав для видачі свідоцтва, витребувати у разі необхідності додаткові документи, перевірити коло спадкоємців, склад спадкового майна, наявність чи відсутність обтяжень, інших юридично значимих обставин та, за результатами проведеної перевірки, або видати свідоцтво про право на спадщину, або відмовити у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених законом.

Із наведеного випливає, що письмова заява спадкоємця є не лише способом реалізації права особи на оформлення спадкових прав, а й юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення у нотаріуса обов`язку здійснити відповідне нотаріальне провадження.

При цьому суд звертає увагу, що матеріали спадкової справи № 167/2022 свідчать про те, що ОСОБА_2 дійсно 20 листопада 2024 року зверталася до державного нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо земельної ділянки площею 2,3145 гектарів, кадастровий номер 0521683600:04:000:0245.

Саме за результатами розгляду цієї письмової заяви державним нотаріусом було вчинено нотаріальну дію та видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 20 листопада 2024 року за реєстровим номером 3145.

Наведені обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_2 була достеменно обізнана із встановленим законом порядком оформлення спадкових прав, знала про необхідність подання письмової заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину та вже реалізовувала таке право під час оформлення спадкових прав на інше спадкове майно.

Водночас будь-яких належних та допустимих доказів того, що після видачі зазначеного свідоцтва ОСОБА_2 зверталася до державного нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо житлового будинку, господарських будівель та земельних ділянок по АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять.

Навпаки, зі змісту самого листа державного нотаріуса від 18 листопада 2025 року № 767/01-16 безпосередньо вбачається, що його було підготовлено саме на усне звернення ОСОБА_2 щодо можливості оформлення спадкових прав на зазначене нерухоме майно.

Матеріали спадкової справи не містять письмової заяви позивача про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо житлового будинку, господарських будівель та земельних ділянок по АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні також не надала суду жодних доказів подання відповідної письмової заяви, не посилалася на існування такої заяви та не стверджувала, що вона була втрачена або залишена нотаріусом без розгляду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що питання про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо спірного нерухомого майна не було ініційоване позивачем ОСОБА_2 у порядку, визначеному спеціальним законодавством про нотаріат.

За таких обставин у державного нотаріуса не виник процесуальний обов`язок здійснювати розгляд питання про видачу свідоцтва про право на спадщину у встановленому законом порядку, приймати відповідне рішення за результатами такого розгляду чи вирішувати питання про наявність або відсутність правових підстав для вчинення відповідної нотаріальної дії.

Оцінюючи доводи позивача ОСОБА_2 про те, що лист державного нотаріуса від 18 листопада 2025 року № 767/01-16 за своєю правовою природою є відмовою у вчиненні нотаріальної дії, яка підлягає оскарженню в судовому порядку, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії лише у випадках, прямо передбачених законом, зокрема якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України, не подано відомості чи документи, необхідні для її вчинення, або за наявності інших визначених законом підстав.

Таким чином, відмова у вчиненні нотаріальної дії є результатом розгляду нотаріусом питання про можливість вчинення конкретної нотаріальної дії за зверненням особи, яка ініціювала відповідне нотаріальне провадження.

За змістом наведених норм Закону України «Про нотаріат» прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на спадщину або про відмову у його видачі передбачає попереднє здійснення нотаріусом перевірки всіх юридично значимих обставин, які можуть впливати на можливість вчинення відповідної нотаріальної дії.

Лише після відкриття відповідного нотаріального провадження шляхом звернення спадкоємця із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину нотаріус набуває повноважень щодо розгляду питання по суті та прийняття одного із передбачених законом рішень.

Як встановлено судом, щодо спірного спадкового майна таке нотаріальне провадження позивачкою ОСОБА_2 не було ініційовано.

Матеріали справи не містять жодного доказу того, що ОСОБА_2 зверталася до державного нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, господарські будівлі та земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість зі змісту самого листа № 767/01-16 прямо вбачається, що він підготовлений саме «на усну заяву ОСОБА_2 ».

Отже, на момент підготовки зазначеного листа державний нотаріус не здійснював розгляду письмової заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, не перевіряв повноту документів, поданих для вчинення відповідної нотаріальної дії, не досліджував питання достатності правових підстав для її вчинення та не приймав рішення за результатами розгляду відповідної заяви.

Зі змісту спірного листа також убачається, що нотаріус виклав власне тлумачення норм спадкового законодавства щодо можливості оформлення спадкових прав у конкретній ситуації, повідомив позивачці порядок, який, на його думку, необхідно виконати для оформлення спадщини, а також роз`яснив їй право на отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та право на звернення до суду.

Саме по собі надання нотаріусом роз`яснення щодо застосування законодавства, навіть якщо викладена у ньому правова позиція у подальшому може бути визнана помилковою, ще не свідчить про вчинення нотаріусом нотаріальної дії або про відмову у її вчиненні.

Суд погоджується із доводами позивача ОСОБА_2 про те, що правова позиція державного нотаріуса щодо необхідності подання ОСОБА_4 заяви про відмову від прийняття спадщини після спливу встановленого законом строку викликає обґрунтовані сумніви щодо її відповідності положенням книги шостої Цивільного кодексу України.

Разом із тим предметом судового розгляду у даній справі є не правильність тлумачення нотаріусом норм спадкового права, а наявність чи відсутність підстав для визнання неправомірною саме відмови у вчиненні нотаріальної дії.

За відсутності належного звернення позивача ОСОБА_2 із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину суд позбавлений можливості перевірити законність відмови у вчиненні нотаріальної дії, оскільки така нотаріальна дія у встановленому законом порядку фактично не ініціювалася.

Інше тлумачення наведених норм призвело б до висновку про можливість виникнення у нотаріуса обов`язку приймати рішення про вчинення будь-якої нотаріальної дії виключно на підставі усних консультацій або звернень осіб, що не узгоджується зі спеціальним порядком здійснення нотаріального провадження, визначеним Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

За таких обставин суд доходить висновку, що лист державного нотаріуса від 18 листопада 2025 року № 767/01-16 за встановлених у цій справі фактичних обставин не може бути ототожнений із процесуальним рішенням нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки він був наданий поза межами процедури розгляду письмової заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка у даному випадку позивачем не подавалася.

Окремо суд оцінює доводи позивача ОСОБА_2 щодо застосування до спірних правовідносин правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 201/1883/21.

Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Разом із тим врахування правового висновку Верховного Суду не означає його механічного застосування до будь-яких правовідносин без урахування встановлених судом фактичних обставин конкретної справи.

Правовий висновок Верховного Суду підлягає застосуванню лише тоді, коли є тотожними як правове регулювання спірних правовідносин, так і їх фактичні обставини, які були покладені Верховним Судом в основу відповідного висновку.

Як убачається зі змісту постанови Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 201/1883/21, предметом розгляду було оскарження документа нотаріуса, яким заявнику фактично було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після звернення останнього із заявою про вчинення відповідної нотаріальної дії.

Верховний Суд дійшов висновку, що оформлення відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину у вигляді листа, а не постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, саме по собі не змінює правової природи такого документа, якщо за своїм змістом він є остаточним рішенням нотаріуса щодо неможливості вчинення нотаріальної дії.

Разом із тим наведений правовий висновок сформульований за інших фактичних обставин, ніж ті, що встановлені судом у даній справі.

У справі, яка розглядається, судом не встановлено факту звернення позивача ОСОБА_2 до державного нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо спірного нерухомого майна.

Навпаки, як уже зазначалося судом, із самого змісту листа державного нотаріуса від 18 листопада 2025 року № 767/01-16 вбачається, що його складено у відповідь на усне звернення позивача.

Відтак на момент надання спірної відповіді нотаріус не розглядав належним чином оформленої заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину, не здійснював перевірку документів, поданих для вчинення нотаріальної дії, та не приймав рішення за результатами розгляду такої заяви.

За відсутності письмової заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину відсутній і той юридичний факт, який відповідно до спеціального законодавства породжує обов`язок нотаріуса вирішити питання щодо вчинення нотаріальної дії.

Саме тому суд вважає, що правовий висновок Верховного Суду у справі № 201/1883/21 не може бути застосований до спірних правовідносин без урахування зазначеної істотної відмінності фактичних обставин.

Фактично позивач ОСОБА_2 просить суд надати оцінку правовій позиції державного нотаріуса, викладеній ним у відповідь на усне звернення, та визнати таку відповідь незаконною як відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Проте суд звертає увагу, що судовому контролю підлягають рішення, дії чи бездіяльність нотаріуса, вчинені ним у межах здійснення нотаріального провадження.

У свою чергу надання консультацій, роз`яснень або відповідей інформаційного характеру поза межами розгляду належним чином поданої заяви про вчинення нотаріальної дії саме по собі не свідчить про прийняття нотаріусом процесуального рішення щодо реалізації особою її спадкових прав.

За встановлених судом обставин позивач ОСОБА_2 не була позбавлена можливості звернутися до державного нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо спірного нерухомого майна, після чого, у разі прийняття нотаріусом рішення про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії, реалізувати право на його судове оскарження у порядку, визначеному статтею 50 Закону України «Про нотаріат».

Отже, звернення до суду із даним позовом за відсутності належним чином ініційованої процедури вчинення нотаріальної дії є передчасним, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт прийняття нотаріусом рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за результатами розгляду письмової заяви позивача.

Надаючи правову оцінку заявленим позовним вимогам, суд також враховує, що предметом позову у даній справі є вимога про визнання неправомірною відповідь державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в цілому, зобов`язати нотаріуса розглянути питання щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину в цілому.

Водночас встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність належного предмета судового контролю.

Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено право особи на судове оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Отже, предметом судового розгляду у справах цієї категорії є перевірка законності вже вчиненої нотаріальної дії або рішення нотаріуса про відмову у її вчиненні.

Разом із тим обов`язковою передумовою прийняття нотаріусом рішення про видачу свідоцтва про право на спадщину або про відмову у його видачі є звернення спадкоємця із письмовою заявою про видачу такого свідоцтва.

Як встановлено судом, позивачка із такою письмовою заявою щодо спірного нерухомого майна до державного нотаріуса не зверталася.

За відсутності відповідної заяви у нотаріуса не виникло обов`язку здійснювати нотаріальне провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, а відтак - і приймати рішення про видачу свідоцтва або про відмову у його видачі.

З огляду на наведене, лист державного нотаріуса від 18 листопада 2025 року № 767/01-16 не може розглядатися як процесуальне рішення, прийняте за результатами розгляду заяви про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Фактично зазначеним листом нотаріус повідомив позивачці власне розуміння порядку оформлення спадкових прав за встановлених ним обставин та надав відповідні роз`яснення, що підтверджується і змістом самого листа, в якому окремо зазначено про право позивачки на отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, навіть якщо суд не погоджується із викладеним у листі тлумаченням норм спадкового законодавства щодо необхідності подання іншим спадкоємцем заяви про відмову від прийняття спадщини після спливу строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, саме по собі це не є достатньою підставою для задоволення позову.

Суд не вправі надавати оцінку правильності правової позиції нотаріуса поза межами перевірки законності конкретної нотаріальної дії або рішення про відмову у її вчиненні.

Оскільки у даному випадку рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за результатами розгляду письмової заяви позивача ОСОБА_2 державним нотаріусом не приймалося, а лист від 18 листопада 2025 року № 767/01-16 не є таким рішенням, підстави для застосування способу захисту, обраного позивачем, відсутні.

Підсумовуючи вищевикладене, ключовим у даній справі є те, що відсутня письмова заява ОСОБА_2 про видачу свідоцтва про право на спадщину на спірне спадкове майно, яка відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат», є необхідною процесуальною передумовою для розгляду питання про видачу відповідного свідоцтва. Саме тому, лист нотаріуса, наданий у відповідь на усне звернення, не є відмовою у вчиненні нотаріальної дії в розумінні статей 49, 50 Закону України «Про нотаріат», а отже не може бути самостійним предметом судового контролю за правилами статті 50 цього Закону.

За відсутності письмової заяви спадкоємця про видачу свідоцтва про право на спадщину на спірне спадкове майно, нотаріус позбавлений можливості розпочати відповідне нотаріальне провадження, здійснити перевірку необхідних документів, встановити наявність чи відсутність передбачених законом підстав для видачі свідоцтва, а також прийняти рішення про його видачу або про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, навіть у разі задоволення заявленої позовної вимоги ОСОБА_2 та покладення на державного нотаріуса обов`язку повторно розглянути питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину, виконання такого судового рішення буде об`єктивно неможливим, оскільки нотаріус не наділений законом повноваженнями розглядати питання про видачу свідоцтва за відсутності письмової заяви спадкоємця.

Фактично виконання такого рішення залежало б від подальшого волевиявлення самої позивачки щодо подання письмової заяви, тобто від вчинення нею юридично значимої дії, яка на час ухвалення рішення суду не була здійснена.

За таких обставин судове рішення не усувало б існуючої процесуальної перешкоди для вчинення нотаріальної дії та не могло б бути виконане без виникнення нових правовідносин між позивачкою і нотаріусом, що суперечить завданню цивільного судочинства та принципу ефективності судового захисту.

Саме тому обраний позивачем ОСОБА_2 спосіб захисту не може бути визнаний належним та ефективним способом захисту її права.

За вищенаведених обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання неправомірною відповідь державного нотаріуса Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області Василишиної Л.В. № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину в цілому, зобов`язати нотаріуса розглянути питання щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину в цілому, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

При цьому суд звертає увагу, що відмова у задоволенні даного позову не позбавляє ОСОБА_2 права реалізувати своє право на оформлення спадкових прав у порядку, визначеному законодавством України. Зокрема, позивач не позбавлена можливості звернутися до державного нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину відповідно до вимог статті 67 Закону України «Про нотаріат». За результатами розгляду такої заяви нотаріус зобов`язаний прийняти рішення відповідно до вимог законодавства. У разі якщо нотаріус відмовить у вчиненні нотаріальної дії, така відмова може бути оскаржена до суду в порядку, передбаченому статтею 50 Закону України «Про нотаріат».

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом частин першої та другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач ОСОБА_2 судовий збір не сплатила, одночасно заявивши клопотання про відстрочення його сплати до ухвалення рішення у справі.

Разом із тим питання про відстрочення сплати судового збору під час відкриття провадження судом вирішено не було, незважаючи на те, що позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Враховуючи, що рішенням суду у задоволенні позову відмовлено повністю, підстав для звільнення позивача ОСОБА_2 від сплати судового збору або покладення такого обов`язку на іншу сторону не встановлено.

За таких обставин суд дійшов висновку, що судовий збір, який не був сплачений позивачем ОСОБА_2 при зверненні до суду, підлягає стягненню з неї в дохід держави.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 7681, 89, 258, 259, 263265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 1216, 1217, 1220, 1223, 12681270 Цивільного кодексу України, статтями 49, 50, 67 Закону України «Про нотаріат», суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Калинівської державної нотаріальної контори Вінницької області про визнання неправомірної відповіді державного нотаріуса Василишиної Людмили Василівни за № 767/01-16 від 18 листопада 2025 року, та зобов`язання розглянути питання щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом залишити без задоволення.

Роз`яснити позивачу ОСОБА_2 , що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє її права звернутися до нотаріуса із письмовою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину у порядку, передбаченому статтею 67 Закону України «Про нотаріат», а у разі прийняття нотаріусом рішення про відмову у вчиненні нотаріальної дії - права на його оскарження до суду в порядку, встановленому статтею 50 Закону України «Про нотаріат».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331грн.20коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя