Решение № 138754595, 21.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16350/25

Провадження №: 2/755/288/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.,

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просить суд: визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що 20.10.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , було зареєстровано шлюб Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, про що було здійснено відповідний актовий запис № 2823. Від даного шлюбу в сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Шлюбні відносини між сторонами не склалися, тому наразі сім`я фактично припинила своє існування. Важливим є те, що між, позивачем та відповідачем виникли суперечки з приводу проживання та виховання їх спільних дітей. У зв`язку з початком повномаштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, що спричинила загрозу життю та здоров`ю цивільного населення, у тому числі малолітніх дітей, відповідачка разом з дітьми виїхала за кордон. ОСОБА_1 , діючи в інтересах дітей, надав письмову згоду на їх тимчасовий виїзд за кордон у супроводі матері. Зазначена згода була надана виключно з метою забезпечення безпеки та охорони життя і здоров`я дітей в умовах активних бойових дій, дана інформація підтверджується посвідченою згодою. На сьогодні обставини, за яких діти проживають за межами країни змінилися. Позивачу стало відомо, що відповідачка не забезпечує належні умови проживання: мешкають у несприятливих санітарно-гігієнічних умовах, дана інформація підтверджується фотографіями з помешкання. Також під час приїзду позивача до Німеччини діти фактично знаходилися під його опікою, тоді як відповідачка займалася власними справами, не виявляла ініціативи щодо догляду за дітьми, не поспішала забирати їх. У зв`язку з необхідністю повернення в Україну, позивач намагався зв`язатися із сестрою відповідачки з метою передачі дітей, однак не зміг цього зробити. З огляду на відсутність належного реагування з боку відповідачки, позивач був змушений залишити дітей за довіреністю на тимчасове піклування іншій особі. Відповідачка була про це повідомлена, однак, попри отриману інформацію, не вжила жодних заходів для як найшвидшого повернення дітей до себе. До того ж, відповідачка, веде аморальний спосіб життя, вживає марихуану, спілкується з іншими чоловіками на очах у дітей. У зв`язку з цим у дітей помітні ознаки психологічної нестабільності. Зокрема в їхніх малюнках, поведінці та емоційних реакціях, простежуються тривожні сигнали, які можуть свідчити про психоемоційне виснаження або психологічну травму. Позивач неодноразово звертався до ОСОБА_3 з проханням про з`ясування ситуації та вжиття необхідних заходів, однак жодної реакції з її боку не було. Позивач повністю усвідомлює свою батьківську відповідальність та діє виключно в інтересах малолітніх дітей. Він є здоровою працездатною особою, веде здоровий спосіб життя, має стабільне джерело доходу та належні житлово-побутові умови для забезпечення безпечного і гармонійного розвитку дітей. Позивач постійно підтримує зв`язок із дітьми, бере участь у їхньому вихованні, а також забезпечує матеріальне утримання.

З огляду на викладене, позивач вважає, що визначення місця проживання дітей саме з ним забезпечить їхні найкращі інтереси, стабільність, нажену опіку, безпечне середовище та емоційну підтримку, що є ключовими чинниками здорового виховання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.09.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки, зобов`язано Орган опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подати до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору в строк до закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідач копію вказаної ухвали суду разом із копією позовної заяви не отримала, конверт з вказаними документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання». При цьому, уповноважений представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 ознайомився із матеріалами даної справи в приміщенні суду 06.10.2025.

13.10.2025 від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідач посилається на те, що наведені обставини і доводи позивача не відповідають дійсності, а також явно суперечать приписам законодавства України та інтересам дітей. Відповідачка стверджує, що за час спільного проживання, позивач періодично зловживав алкогольними напоями та систематично влаштовував сварки. У лютому 2022 року позивач разом із відповідачкою та дітьми, після початку повномасштабного вторгнення російської федерації, виїхали разом за кордон. Заява про надання дозволу на виїзд дітей за кордон разом відповідачкою в дійсності була складена позивачем на всяк випадок 22.02.2023, тобто через рік після вторгнення. Приблизно через півроку позивач повідомив відповідачці, що йому набридло проживати у Німеччині, а тому він вирішив повернутися в Україну. Відтак, з цього часу відповідачка разом із дітьми залишалася тимчасово проживати у Німеччині у м. Шонгау. В подальшому позивач періодично, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, телефонував відповідачці та безпричинно сварився на неї, ображаючи та принижаючи останню. Крім того, позивач не виділяв щомісячно відповідачці якийсь кошти на утримання дітей. Відтак, відповідачка була кожного разу просити позивача сплатити ти чи інші потреби дітей. У червні 2025 року відповідачка, з огляду на поведінку позивача та його зневажливе ставлення до неї та дітей, вирішила розірвати із ним шлюб та звернутися до суду із заявою про стягнення аліментів. Про це вона повідомила позивача під час особистої зустрічі у червні 2025 року. Оскільки позивач відмовився надати відповідачці кошти на ремонт сімейного автомобілю, то вона була вимушена на короткий проміжок часу виїхати в Україну, де ремонтні роботи і запчастини коштують значно дешеве. При цьому, з дітьми залишився позивач, який тривалий час не бачився з ними. Після проведення капітального ремонту автомобілю відповідачка повернулася до Німеччині, але позивач не дочекався її, посилаючись на якійсь-то невідкладні справи, залишив дітей у сторонньої особи. На початку липня 2025 року відповідачка звернулась до суду із заявою про видачу наказу про стягнення аліментів, про що повідомила позивача. 04.07.2025 Дніпровським районним судом м. Києва було видано судовий наказ у справі № 755/12204/25 про стягнення із ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_3 . Незабаром відповідачка звернулася до Дніпровського районного суду із позовом про розірвання шлюбу із позивачем. Однак, згодом виявилося, що позивач, дізнавшись про наміри відповідачки розірвати шлюб, сам 03.07.2025 звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. Відтак, рішенням Дніпровського районного суду від 05.09.2025 у справі №:755/12705/25 шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідач стверджує, що вона з моменту народження дітей приймала переважну участь в їхньому побуті, навчанні, розвитку, медичному догляді та надавала їм емоційну підтримку і любов. Відповідно діти міцно емоційно прив`язані до неї, звикли до середовища, яке вона їм створила. На теперішній час відповідачка та діти мають дозвіл на проживання та реєстрацію місця проживання у м. Шонгау (Німеччина), проживають в облаштованій квартирі, у безпеці, з належними умовами для їхнього навчання та відпочинку. Діти відвідують школу та різні гуртки, що сприяє їхньому всебічному розвитку. Натомість переміщення їх в Україну за місцем проживання батька на тільки порушить їх звичайний уклад і призведе до психологічного стресу, але і в умовах війни буде загрожувати їх життю та здоров`ю. Натомість, позивач не бере постійної участі у повсякденному житті дітей та лише зрідка з ними спілкується. Більш того, навіть аналіз змісту позовної заяви ОСОБА_1 та використаних ним зворотів свідчить про його незацікавленість у дітях. Так, позивач, маючи обов`язок піклуватися і дбати про дітей нарівні із відповідачкою, у позовній заяві прямо вказує, що остання на кілька днів залишила їх із ним, а потім «…не вжила заходів щодо повернення їх до себе». При цьому, позивач, будучи батьком дітей, не маючи жодних критично невідкладних справ, не дочекався відповідачки і залишив дітей під наглядом сторонньої особи.

Аналіз наведених обставин свідчить про те, що проживання саме із відповідачкою буде повністю відповідати інтересам та безпеці дітей. При цьому, відповідачка категорично заперечує доводи позивача про те, що вона нібито веде аморальний спосіб життя, вживає наркотичні засоби та спілкується з іншими чоловіками на очах у дітей, оскільки вони є завідомо неправдивими. Дані твердження позивача носять надуманий характер і не підтверджені жодними належними доказами. З приводу доданих позивачем до позовної заяви електрофотокопій скриншотів їхнього листування, то відповідачка вказує, що лише частина з них є достовірними, а решта змонтована. Дані обставини підтверджуються і тим, що абонент у частині листування вказаний як « ОСОБА_8 », а в частині « ОСОБА_9 ». Щодо доданих до позовної заяви фотографій, то вони також не можуть бути належними доказами, оскільки невідомо ким, коли, де саме і за яких обставин вони були зроблені, і що саме на них відображено. Окремо слід заначити, що частина скриншотів листування і копій фотографій взагалі не засвідчена належним чином.

13.10.2025 до суду з Служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника та висновок органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації(протокол засідання Комісії від 08.10.2025 № 19).

05.11.2025 від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що у березні 2022 року вони всією сім`єю, а також з його матір`ю та старшою донькою, виїхали за кордон. Спочатку вони перебували в Нідерландах, згодом переїхали до Німеччини, де оформили необхідні документи для проживання. В червні 2022 року донька досягла повноліття, після чого позивач разом із донькою та матір`ю повернувся до України. З того часу він двічі приїжджав до Німеччини у зв`язку з відрядженням, у 2024 році та востаннє у 2025 році. На його думку, діти разом з матір`ю перебуваючи в Німеччині, не отримують належного догляду від відповідачки. Зазначив що, освітній процес дітей організовано неналежним чином, навчання сина ОСОБА_10 припинено та діти залишаються без належного нагляду. Він наглядає за дітьми в телефонному режимі коли відповідач відсутня та інколи це роблять сусіди, або діти залишаються самі. Щодо матеріального та побутового забезпечення пояснив, що під час перебування сторін у шлюбі та спільного проживання всі необхідні речі купував саме він. Під час приїзду до Німечинни у зв`язку з відрядженням, в червні 2025 року помітив що діти не мають власних спальних місць, відповідачка продала ліжко яке знаходилося в квартирі, наданою Німеччиною. На його запитання щодо придбання окремих ліжок для дітей, відповідачка надала відповідь що це «не на часі». Після повернення позивача до України останній звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Також зазначив що, під час розмови з ОСОБА_11 по відеозв`язку бачив односпальне ліжко, однак син повідомив йому що, вони з братом сплять разом. Крім того, пояснив що, сусідка яка також проживає в Німечинні, у травні 2025 року забирала ОСОБА_12 із садочка, частіше ніж сама відповідачка. Син ОСОБА_10 йому повідомив, що до відповідачки приходив чоловік, та син говорив матері про те що, цей чоловік йому не подобається, на що, мати відповіла, що це не його справа. Щодо обставин неналежного догляду за дітьми зі сторони відповідачки, пояснив, що це йому відомо виключно з спілкування з дітьми по відеозв`язку та коли приїжджав до Німечинни в 2025 році. Вказав на неналежні умови проживання дітей, а саме на відсутність ліжка у дітей, продаж відповідачем двох велосипедів ОСОБА_10 , не придбання натомість нових речей, а також за його спостереженнями бачив у помешканні брудні ганчірки та немитий посуд. Також вважає, що відповідачка веде аморальний спосіб життя, оскільки спілкується з іншими чоловіками та запрошує їх до житла, де вони залишаються на ночівлю. При цьому, повідомив, що до уповноважених органів України чи Німеччини із заявами щодо неналежного виконання відповідачкою батьківських обов`язків він не звертався. Також зазначив що, в усному порядку звертався до поліції Німеччини з приводу зберігання наркотичних засобів відповідачкою вдома, на що йому повідомили, що можуть вплинути на цю ситуацію у разі вживання відповідачко наркотичних засобів при дітях. Також, у поліції Німеччини йому повідомили, що оскільки сторони є громадянами України, то питання неналежного утримання та місця проживання мають вирішуватися в Україні. Також зазначив, що аліменти на утримання дітей стягуються з нього на підставі судового наказу у розмірі 1/3 всіх видів його доходу. До червня 2025 року додатково надавав матеріальну допомогу дітям, однак із липня-серпня 2025 року таку допомогу припинив надавати через відсутність зв`язку з відповідачкою.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_7 в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснив, що тверджень позивача про аморальну поведінку відповідача є безпідставними, позивач не звертався до компетентних органів із жодними заявами. Натомість відповідачка забезпечує дітям належний догляд та виховання дітей, оскільки вони мають постійне місце проживання в Німеччині, відвідують навчальні заклади та гуртки, а їхні потреби повністю забезпечуються відповідачем. Також зазначив, що у червні 2025 року позивач дійсно приїжджав до Німеччини, відповідач у цей час поїхала ремонтувати автомобіль, однак позивач, який до цього понад рік не бачився з дітьми, залишив їх та повернувся до України. Також зазначив, що звернення позивач до суду з даним позовом є особистою помстою відповідачці у зв`язку з рішенням розірвати шлюб. Усі твердження позивача щодо спілкування відповідачки з невідомими чоловіками, її нібито аморальної поведінки та інших подібних обставин відповідач категорично заперечує як такі, що не відповідають дійсності.

Таким чином, суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено що, ОСОБА_1 та ОСОБА_13 20.10.2015 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.7).

ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 батьками якого записані - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) актовий запис № 970 (а.с.8).

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 батьками якого записані - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) актовий запис № 2223 (а.с.9).

Згідно заяви від 22.02.2023 посвідченої приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Шешеня Т.О., ОСОБА_1 дав свою згоду на тимчасові, багаторазові поїздки його синам ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Угорщини, Словачинни, Польщі, Німечинни та інших країн Євросоюзу в період з 22.02.2023 по 31.12.2025 у супроводі їх матері ОСОБА_3 яка вживатиме всіх залежних від неї заходів для безпечного перебування за кордоном їхніх дітей, бере на себе відповідальність за життя та здоров`я синів, вирішує всі питання, які можуть виникнути під час поїздки дітей за кордон та по закінчені вказаної поїзди зобов`язується забезпечити повернення їхніх дітей до України (а.с.13).

Згідно офіційної довідки про реєстрацію за місцем проживання від 21.12.2022 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 зареєстровані в ОСОБА_17 , 6 з 21.12.2022 (а.с.75 зворот.)

Згідно довідки про право на проживання відповідно до §24 Закону про перебування іноземців (AufenthG) виданої Районною адміністрацією ОСОБА_18 від 25.05.2025 ОСОБА_19 , дозвіл на перебування відповідно до §24 AufenthG автоматично продовжено до 04.03.2026 (а.с.71 зворот.).

Згідно довідки про право на проживання відповідно до §24 Закону про перебування іноземців (AufenthG) виданої Районною адміністрацією ОСОБА_18 дозвіл на перебування відповідно до §24 AufenthG автоматично продовжено до 04.03.2026 (а.с.72).

Згідно довідки про право на проживання відповідно до §24 Закону про перебування іноземців (AufenthG) виданої Районною адміністрацією ОСОБА_18 дозвіл на перебування відповідно до §24 AufenthG автоматично продовжено до 04.03.2026 (а.с.72 зворот.).

Згідно довідки від 30.09.2025 виданої відділом у справах сім`ї та молоді, підтверджується, що ОСОБА_20 відвідує установу з 01.09.2023. Внесок сплачується щорічно за 12 місяці. Щоденний час догляду з 07:30 до 13:00 (що відповідає 27,5 год. на тиждень). Загальна вартість догляду протягом 30 год. на тиждень становить 92,00 євро (а.с.74).

Згідно довідки з місця навчання Початкової школи Штауфер учень ОСОБА_21 що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Києві, у 2025/2026 навчальному році навчається в 4 класі початкової школи ОСОБА_22 у ОСОБА_23 . Він відвідує початкову школу ОСОБА_22 у ОСОБА_23 з 01.08.2022. Даніель відвідуватиме школу імовірно до 31.07.2026. (а.с.77).

Згідно довідки з шахового клубу м. Пайтінг підтверджується що, ОСОБА_15 з 17.05.2025 регулярно відвідує щотижневі тренування з шахів та брав участь у турнірі зі швидких шахів і відтепер також буде брати участь у командних змаганнях за шаховий клуб м. Пайтінг. Річний внесок у шаховому клубі м.Патінг становить 15 євро (а.с.98)

Відповідно до довідки №1102025 від 10.10.2025 яка видана ОСОБА_3 про те, що її сину ОСОБА_4 надаються освітні послуги навчання шахам, починаючи із 2023 року на постійній (регулярній) основі. Освітні послуги з навчання шахам надаються Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_24 , зареєстрованою в Україні як суб`єкт підприємницької діяльності у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.01.2022, основним видом господарської діяльності є 85.51 Освіта у сфері спорту та відпочинку. Навчання шахам відбувається в онлайн-форматі (дистанційно), двічі на тиждень, у заздалегідь узгоджений із Даніелем та його мамою, ОСОБА_25 , час. (а.с. 99).

Згідно інформації від 04.03.2026 № 20 наданої директором школи І-ІІІ ступенів № 284 Дарницького району м. Києва, під час влаштування на навчання ОСОБА_4 до 1-А класу у 2023 році, документи на прийом до 1-го класу були надані батьком ОСОБА_1 . Оскільки, за інформацією від батька, син перебував із матір`ю за кордоном України, ОСОБА_1 була обрана сімейна форма навчання. Участь у батьківських зборах, спілкування з класним керівником, отримання необхідних матеріалів для навчання ОСОБА_4 , відбувались за безпосередньої участі батька ОСОБА_1 . Щодо участі матері дитини, ОСОБА_3 у шкільному житті ОСОБА_4 , зазначили, що перебуваючи за кордоном з матір`ю, передбачені програмою завдання дитиною виконувались. (а.с.161).

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.

Судом встановлено, що 04.07.2025 Дніпровським районним судом міста Києва видано судовий наказ у справі 755/12204/25, яким стягнуто ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.07.2025 і до досягнення дітьми повноліття

Також, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05.09.2025 у справі №:755/12705/25, шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_26 , який зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 2823, розірвано.

Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимальноможливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 155 СК України).

У відповідності до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За нормами ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У своїй постанові від 16.01.2019 по справі № 487/2480/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду визначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Із Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини (протокол засідання Комісії від 08.10.2025 № 19), убачається, що на час розгляду зазначеного питання Комісією встановлено, що батьки дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, шлюбні відносини між батьками не склалися, на даний час батьки проживають окремо. Мати дітей, ОСОБА_3 , разом з малолітніми дітьми ОСОБА_27 , 2016 року народження та ОСОБА_28 , 2020 року народження, через оголошення воєнного стану в Україні, з метою забезпечення безпеки дітей, їх життя та здоров`ю, виїхали до Німеччини, де ф проживають по теперішній час. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування не може об`єктивно дослідити питання щодо визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки повернення дітей в Україну під час воєнного стану може нести загрозу їх життю та здоров`ю. Розгляд зазначеного питання можливий після повернення дітей в Україну, або після припинення дії воєнного стану в Україні. (а.с.91)

Верховний Суд у своїх позиціях також звертає увагу, що у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ , держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.10.2019 у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

Як встановлено судом, малолітні діти ОСОБА_15 та ОСОБА_16 разом з матір`ю ОСОБА_3 з 21.12.2022 проживають у Федеративній Республіці Німеччина на законних підставах з отриманням тимчасового захисту у зв`язку із повномасштабним вторгненням росії на територію України, де матір`ю створено належні умови для проживання та розвитку дітей.

Також суд звертає увагу, що надані позивачем скріншоти з месенджеру «Telegram» не є підтвердженням не виконання материнських обов`язків відповідачкою. Відповідачка жодним чином не порушує права дітей на безпечне місце перебування за кордоном під час воєнного стану в Україні, а посилання позивача на те, що остання веде аморальний спосіб життя та вживає наркотичні засоби не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив, що проживання малолітніх дітей з батьком відповідало б їх інтересам, як і не надано позивачем доказів, що в квартирі де мешкає позивач для дітей облаштоване відповідне місце для навчання та відпочинку, а також доказів, які б свідчили, що матеріальний стан батька є таким, що спроможній забезпечити належне утримання дітей.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами здійснення неналежного утримання та виховання малолітніх дітей матір`ю, та враховуючи, що зміна їх місця проживання до якого діти пристосовані та відповідного їх повернення в Україну, призведе до порушення прав та інтересів малолітніх дітей, а також враховуючи, що позивачем не надано доказів, що визначення місця проживання дітей з батьком буде відповідати якнайкращим інтересам дітей, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з батьком є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

З огляду на відмову у задоволенні позову, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем не підлягають до відшкодування відповідачем.

Керуючись ст. 51 Конституції України, ст. ст. 3, 7, 141, 150, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 29 Цивільного кодексу України, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей від 25.01.1996, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77-81, 89, 158, 209, 210, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

В позові ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ), третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ: 37397237, Харківське шосе, 4А, м. Київ), про визначення місця проживання дітей з батьком - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 03.08.2026.

Суддя: