Решение № 138750429, 27.07.2026, Острозький районний суд Рівненської області

Справа №569/10091/26

Провадження №2/567/755/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м.Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Приступа А.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ТОВ "ФК "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ "ФК "ЕЙС" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 22.05.2020 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №522109138 в електронній формі з використанням електронного підпису, на умовах строковості, зворотності та платності. Кредитний договір було підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Даним кредитним договором сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки.

Вказує, що ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" зобов`язання за вищевказаним кредитним договором виконало у повному обсязі та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 3 000 грн., та вказана сума кредиту була першопочатково передбачена умовами кредитного договору.

В подальшому, відповідач згідно додаткових угод до кредитного договору збільшив суму кредиту до 11 500 грн.

Зазначає, що 28.11.2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ "Таліон Плюс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до реєстру прав вимог) за вищевказаним кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 р. в розмірі 16 096,13 грн.

В подальшому, 05.08.2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу №05/0820-01, на підставі якого ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до реєстру прав вимог) за вищевказаним кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 р. в розмірі 23 524,75 грн.

Згодом, 11.07.2025 року між ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" укладено договір факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача (відповідно до реєстру боржників) за кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 року в розмірі 23 524,75 грн.

Після відступлення на користь позивача права грошової вимоги до ОСОБА_1 , останній не виконав зобов`язання з повернення кредиту, відсотків за його користування ні на користь позивача, ні на користь первісного кредитора, внаслідок чого допустив виникнення заборгованості, загальний розмір якої станом на час звернення до суду становить 23 524,75 грн., яка складається з : 11 499,23 грн. - заборгованість по кредиту, 12 025,52 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

За наведених обставин позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитом у розмірі 23 524,75 грн., сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 08.05.2026 року цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передано за підсудністю до Острозького районного суду Рівненської області.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 15.06.2026 року позовну заяву залишно без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 19.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів з АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Інших процесуальних дій не вчинялося.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданому до суду клопотанні просив розгляд справи здійснювати у його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином у відповідності до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, а також шляхом розміщення оголошення на сайті Острозького районного суду веб-портал судова влади України http://ost.rv.court.gov.ua/sud1713/. Правом подати до суду відзив на позовну заяву не скористався, заперечень щодо позову до суду не подав, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно абз.2 ч.1 ст.131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно адресної довідки Острозької міської ради Рівненської області від 12.06.2026 р. зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 та саме за вказаною адресою судом надсилалися відповідачу судові повістки та інші процесуальні документи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання учасників справи, в силу положень ч.2 ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, та фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

За клопотанням представника позивача з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, із застосуванням аналізу вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 22.05.2020 року на офіційному веб-сайті ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (www.moneyveo.ua) ОСОБА_1 ознайомився з Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору та подав заявку на отримання кредиту, в якій вказав свої персональні дані, а також номер банківської картки для перерахування кредитних коштів. ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" було направлено відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору №522109138 від 22.05.2020 року. Вказані обставини також підтверджуються наданою довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога".

Таким чином, між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 522109138 від 22.05.2020 року, згідно якого відповідачу надано кредит у розмірі 3 000 грн. (п.1.1 кредитного договору).

Згідно п.1.2 кредитного договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.

Відповідно до п.п.1.3-1.4 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування кредитом в розмірі: 1) 0,83 % від суми кредиту за кожний день користування ним (дисконтна процентна ставка), яка нараховується протягом строку, визначеного п.1.2 договору (тобто протягом 30 днів); 2) 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування ним, яка застосовується у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 кредитного договору.

Відповідач прийняв умови кредитного договору та підписав зазначений кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора, що підтверджується довідкою щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" (а.с.40).

З доводів позивача та досліджених доказів судом встановлено, що відповідачем було вчинено дії з метою збільшення загальної суми кредиту до 11 500 грн. та продовження строку кредитування, у зв`язку з чим ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" продовжило строк кредитування на 30 днів, починаючи з 21.06.2020 р.

Так, 23.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено першу додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 500 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 3 500 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.11 на звороті).

Крім того, 23.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено другу додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 700 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 4 200 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.12 на звороті).

Також, 23.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено третю додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 100 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 4 300 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.13 на звороті).

Також, 24.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено четверту додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 1 000 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 5 300 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.14 на звороті).

Також, 24.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено п`яту додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 1 600 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 6 900 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.15 на звороті).

Також, 24.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено шосту додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 300 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 7 200 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.16 на звороті).

Також, 24.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено сьому додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 1 050 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 8 250 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.17 на звороті).

Також, 25.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено восьму додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 500 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 8 750 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.18 на звороті).

Також, 25.05.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено дев`яту додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої збільшено суму кредиту на 2 750 грн., у зв`язку з чим загальна суму кредиту становила 11 500 грн. Інші умови кредитного договору, в тому числі процентна ставка та строк кредитування, залишились без змін (а.с.19 на звороті).

Також, 21.06.2020 р. між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі було укладено десяту додаткову угоду до вищевказаного кредитного договору, згідно якої сторони досягнули домовленості та починаючи з 21.06.2020 р. продовжили строк кредитування на 30 днів, водночас сторони договору з дати укладення даної додаткової угоди встановили новий розмір дисконтної ставки 1,66 % в день від суми кредиту. Інші умови кредитного договору залишились без змін (а.с.11).

ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" ініціювало переказ коштів згідно вищевказаного договору та додаткових угод до нього безготівковим зарахуванням на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , номер якої був ним вказаний у заявці на отримання кредиту (а.с.33), та належність вказаної картки для ОСОБА_1 підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 24.06.2026 р. (а.с.159).

Таким чином, відповідач отримав кредит в сумі 11 500 грн. на свою банківську платіжну картку, що підтверджується платіжними дорученнями від 22.05.2020 р. (сума 3 000 грн.), від 23.05.2020 р. (сума 500 грн.), від 23.05.2020 р. (сума 700 грн.), від 23.05.2020 р. (сума 100 грн.), від 24.05.2020 р. (сума 1000 грн.), від 24.05.2020 р. (сума 1 600 грн.), від 24.05.2020 р. (сума 300 грн.), від 24.05.2020 р. (сума 1 050 грн.), від 25.05.2020 р. (сума 500 грн.), від 25.05.2020 р. (сума 2 750 грн.), а також довідками ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" від 27.06.2025 року про зарахування вказаних коштів, та банківською випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 22.05.2020 р. по 30.05.2020 р., що в свою чергу свідчить про те, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця (а.с.22-26 на звороті, 43-47 на звороті, 159-160).

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Згідно п.5 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію". Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію").

Вищенаведене узгоджується з правовими позиціями, які викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 16.12.2020 р. у справі №561/77/19.

Відповідно до ч.13 ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно ЦПК України.

Згідно ст.12 Закону України "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні заявки-анкети для отримання кредиту, зробленої під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту позивача) вказується особа, яка створила таку заявку-анкету.

Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Одноразовий ідентифікатор, яким підписаний договір, складається з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України "Про електронну комерцію", а тому належними й допустимими доказами підтверджено факт укладення договору між сторонами.

Судом встановлено, що вищевказаний кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового пароля-ідентифікатора.

Укладення між сторонами вищевказаного кредитного договору з додатковими угодами до нього відповідачем не оспорюється та підтверджується належними та допустимими доказами.

Тобто, підписавши договір одноразовим ідентифікатором, відповідач підтвердив, що він погоджується виконувати його умови та розуміє його зміст.

Сторони дійшли згоди, що договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України "Про електронну комерцію".

З доводів позивача та досліджених судом доказів встановлено, що ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" виконало свої зобов`язання та надало відповідачу кредитні кошти у розмірі, вказаному у кредитному договорі та додаткових угодах до нього, шляхом перерахування коштів на банківську карту відповідача, що відповідачем не спростовано та не заперечується.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про виникнення договірних відносин між сторонами вищевказаного правочину з приводу отримання відповідачем кредиту у ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога".

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З досліджених судом доказів встановлено, що 28.11.2018 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон плюс" було укладено договір факторингу №28/1118-01, строк дії якого неодноразово було продовжено згідно додаткових угод, на підставі якого (в редакції з урахуванням додаткових угод) ТОВ "Таліон Плюс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до реєстру прав вимог) за вищевказаним кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 року в розмірі 16 096,13 грн., яка складається з : 11 499,23 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 4 596,90 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом (а.с.75-88).

При цьому суд враховує, що згідно п.2.1 договору факторингу згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Згідно п.1.3 договору факторингу термін "право вимоги" означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

В подальшому, 05.08.2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" було укладено договір факторингу №05/0820-01, згідно якого ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" набуло право грошової вимоги до відповідача (відповідно до реєстру прав вимог) за вищевказаним кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 року в розмірі 23 524,75 грн., яка складається з : 11 499,23 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12 025,52 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом (а.с.89-94).

Також, 11.07.2025 року між ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "ФК "ЕЙС" укладено договір факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 року, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача (відповідно до реєстру боржників) за вищевказаним кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 року в розмірі 23 524,75 грн., яка складається з: 11 499,23 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 12 025,52 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, що підтверджується договором факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025р., актом прийому-передачі реєстру боржників та реєстром боржників від 14.07.2025р. (а.с.98-103).

Згідно ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений законом спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, божник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 року у справі №6-979цс15 боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредиторові, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань своєчасно не здійснив погашення основної суми заборгованості та не повернув грошові кошти, отримані в кредит.

З огляду на те, що ОСОБА_1 згідно укладеного з ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" договору взяв на себе зобов`язання погашати кредит у визначений договором строк та вказаний обов`язок ним був порушений, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення кредиту.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором, заявлений до стягнення розмір заборгованості ОСОБА_1 за основною сумою боргу становить 11 499,23 грн.

Водночас, суд при визначенні суми заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, не погоджується із вказаною сумою, з наступних підстав.

З доводів позивача та досліджених судом доказів (розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", а.с.114-114 на звороті) судом достовірно встановлено, що здійснений ОСОБА_1 платіж 21.06.2020 р. на суму 0,77 грн. був здійснений в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту, крім того платіж, здійснений 13.08.2020 р. на суму 12 000 грн. підлягав частковому, а не повному зарахуванню в рахунок погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 5 411,70 грн. (оскільки нарахування відсотків за користування кредитом було здійснено поза межами узгодженого сторонами строку кредитування), та залишок такого платежу в розмірі 6 588,30 грн. підлягав зарахуванню в рахунок погашення боргу за тілом кредиту, а відтак залишок суми заборгованості за тілом кредиту становить 4 910,93 грн. (11 500 грн. 0,77 грн. (сплачено 21.06.2020р.) 6 588,30 грн. (сплачено 13.08.2020 р.) = 4 910,93 грн.).

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували розмір заборгованості (за тілом кредиту), а тому визначений судом розмір заборгованості за тілом кредиту в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається як достовірний.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було порушено обов`язок з повернення кредитних коштів та вказана обставина в ході судового розгляду відповідачем не спростована, а відтак у позивача виникло право вимагати повернення основної суми кредиту у розмірі 4 910,93 грн.

При вирішенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Поняття строк виконання зобов`язання і термін виконання зобов`язання охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно із приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги, згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12-ц.

Позивач, звертаючись до суду з вимогами про погашення заборгованості, просив стягнути, окрім заборгованості за тілом кредиту, також заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Судом встановлено, що при укладенні кредитного договору сторони досягнули спільної згоди та встановили, що за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування ним, які нараховуються в наступному порядку за ставкою: 1) 0,83 % від суми кредиту за кожний день користування ним (дисконтна процентна ставка), яка нараховується протягом строку, визначеного п.1.2 договору (тобто протягом 30 днів); 2) 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування ним, яка застосовується у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2 кредитного договору.

Суд враховує, що кредитним договором № 522109138 від 22.05.2020 р. визначено, що загальний строк кредитування 30 днів (з 22.05.2020 р. по 20.06.2020 р.).

Судом також встановлено, що строк кредитування за кредитним договором був продовжений згідно додаткової угоди від 21.06.2020 р. на 30 днів та ставка, яка застосовується на період продовження строку кредитування 1,66 % в день.

Згідно розрахунку заборгованості, визначеної позивачем, борг ОСОБА_1 зі сплати відсотків за користування кредитом становить 12 025,52 грн. (вказаний розрахунок не містить будь-якої деталізації щодо періоду та порядку нарахування відсотків, процентної ставки та математичного розрахунку суми заборгованості за відсотками за користування кредитом).

Водночас, суд при визначенні суми заборгованості за відсотками за користування кредитом, виходить з наступного.

З аналізу розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", і додаткової угоди від 21.06.2020 р. (про пролонгацію кредитного договору) та графіку платежів до дев`ятої додаткової угоди від 25.05.2020 р. (в якій загальний розмір процентів за користування кредитом визначено в сумі 2 706,23 грн.) вбачається, що відповідач станом на 21.06.2020 р. сплатив всі нараховані відсотки в розмірі 2 706,23 грн., у зв`язку з чим було пролонговано строк кредитування на новий строк 30 днів на нових умовах з визначенням нової процентної ставки 1,66 % за кожен день користування кредитом, а відтак нарахування відсотків в подальшому повинно було здійснюватись лише впродовж 30 днів за ставкою 1,66 % (11 499,23 грн. х 1,66 % = 5 726,70 грн.), та з урахуванням умов кредитування та коштів, сплачених в рахунок погашення заборгованості по відсоткам суд приходить до висновку про відсутність заборгованості по відсоткам за користування кредитом (5 726,70 грн. 315 грн. (сплачено 24.07.2020 р.) 5 411,70 грн. (сплачено 13.08.2020 р.) = 0 грн.).

Водночас судом встановлено, що первісним кредитором нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснено за період з 22.05.2020 р. по 31.08.2020 р., тобто поза межами визначеного сторонами кредитного договору строку кредитування.

При цьому суд враховує, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо підстав нарахування відсотків поза межами строку кредитування, подальшої пролонгації строку кредитування відповідно до умов кредитного договору та доказів складання та доведення до відповідача оновлених графіків платежів та в матеріалах справи такі докази, подані в порядку ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, відсутні.

Отже, кредитором здійснювалось нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, передбаченого кредитним договором.

Одночасно суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, згідно якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023р. у справі № 910/4518/16.

Отже, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо подальшої пролонгації строку кредитування, на переконання суду нарахування відсотків за користування грошовими коштами поза строком кредитування не відповідає умовам кредитного договору та вимогам закону.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який було неодноразово продовжено та який триває на даний час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

За наведених обставин стягнення коштів як міри відповідальності згідно ч.2 ст.625 ЦК України за понадстрокове користування кредитними коштами за вищевказаним кредитним договором у період дії воєнного стану не відповідає вимогам закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення залишку фактично отриманої суми кредитних коштів, право вимоги якої перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі вищевказаного договору факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню з відповідача становить 4 910,93 грн., яка вцілому складається із заборгованості за тілом кредиту.

При вирішенні спору судом взято до уваги, що відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що відповідачка належних доказів повернення грошових коштів за кредитним договором суду не надала.

Сторонам, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.

Окрім того загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

Як встановлено судом, укладений відповідачем кредитний договір ним не оспорювався та не визнавався судом недійсним.

У разі не спростування презумпції правомірності договорів всі права, набуті сторонами правочинів за ними, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, право вимоги яких перейшло від первісного кредитора до позивача на підставі вищевказаних договорів факторингу.

З врахуванням наведеного, сума заборгованості за кредитним договором, що підлягає до стягнення з відповідача становить 4 910 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту.

При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.

За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що позов задоволено частково, а відтак з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати позивачем судового збору пропорційно задоволених позовних вимог в розмірі 555,79 грн. (4 910,93 грн. х 2 662,40 грн. / 23 524,75 грн. = 555,79 грн.).

Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв`язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 7 000 грн.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.

Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

До матеріалів справи представником позивача долучено договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, додаткову угоду №25770916777 від 01.09.2025 р. до договору №20/08/25-01, протокол погодження вартості послуг та акт прийому-передачі наданих послуг.

З наданих суду доказів вбачається, що 20.08.2025 року між позивачем ТОВ "ФК "ЕЙС" та адвокатським бюро "Соломко та партнери" було укладено договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року.

Згідно п.3.3 вищевказаного договору сторонами узгоджено, що гонорар складається з суми вартості наданих послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги (а.с.118-119).

Згідно додаткової угоди №25770916777 від 01.09.2025р., укладеної між адвокатським бюро "Соломко та партнери" та ТОВ "ФК "ЕЙС", адвокатське бюро зобов`язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредиторської заборгованості з ОСОБА_1 (а.с.120).

Згідно акту прийому-передачі наданих послуг, виконаних адвокатським бюро "Соломко і партнери", необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ "ФК "ЕЙС" щодо стягнення кредиторської заборгованості з ОСОБА_4 адвокатським бюро було здійснено вивчення матеріалів справи (2 години 1 000 грн.), підготовка адвокатського запиту та клопотань про витребування інформації (2 години 1 000 грн.), складання позовної заяви про стягнення кредиторської заборгованості (2 години 5 000 грн.), та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 7 000 грн. (а.с.121).

При вирішенні заявлених вимог позивача в частині відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у цивільній справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд також приймає до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 07.11.2019 року (справа №905/1795/18) та від 08.04.2020 року (справа №922/2685/19), відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Суд також має враховувати чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у праві, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги, та інші обставини.

Також при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ч.3 ст.141 ЦПК України відповідно до яких передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат : 1) їх дійсність 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Окрім того, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Суд враховує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із стягненням заборгованості за кредитним договором.

Тобто, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів,що виникають з відносин фінансового кредитуваннята є одним з найбільш розповсюджених судових спорів. У спорах такого характеру, за відсутності інших позовних вимог, відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою.

Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Таким чином, для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Окрім того, суд вважає, що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспівмірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають.

Також вирішення спору було здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без участі адвоката у судовому засіданні, який подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та встановлені судом обставини справи та досліджені докази, судом не встановлено, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а відтак з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 461,29 грн. (4 910,93 грн. х 7 000 грн. / 23 524,75 грн. = 1 461,29 грн.).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -

у х в а л и в :

Позов ТОВ "ФК "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ "ФК "ЕЙС" (місцезнаходження: 02094, м.Київ, вул.Юрія Поправки, буд.6, кабінет 13, код ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №522109138 від 22.05.2020 року у розмірі 4 910 (чотири тисячі дев`ятсот десять) грн. 93 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЕЙС" судовий збір у розмірі 555 (п`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 79 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1 461 (одна тисяча чотириста шістдесят одна) грн. 29 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.08.2026 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.