Приговор № 138750342, 04.08.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1023/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області

в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026181110000082 від 25 квітня 2026 року по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , з середньою спеціальною освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого, громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України,

в с т а н о в и в:

25 квітня 2026 року з невстановленого досудовим розслідуванням часу по 15 год. 30 хв., ОСОБА_4 , на лісовій галявині, поблизу с. Переброди, Сарненського району, Рівненської області, порушуючи вимоги ст. 19 Кодексу України про надра, самовільно, без отримання спеціального дозволу на користування надрами, без акту, що засвідчує гірничий відвід, без оформлення в установленому порядку документів, що посвідчують право на земельну ділянку, за допомогою мотопомпи кустарного виробництва на базі двигуна «MercedesBenz», призначеної для подачі води під тиском та обладнання до неї, шляхом гідророзмиву ґрунту, здійснив видобуток каміння бурштину, який відповідно до Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18.11.1997 року та постанови Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994 року «Про затвердження переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення», відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення та являється дорогоцінним камінням органогенного утворення.

Так, у зазначений проміжок часу ОСОБА_4 незаконно видобув 20,51 г каміння бурштину, після чого о 15 год. 30 хв. на місці незаконного видобутку бурштину його було виявлено працівниками правоохоронних органів та злочинна діяльність була припинена.

Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованого злочину визнав повністю, підтвердивши зазначені у обвинувальному акті обставини. Зазначив, що дійсно 25 квітня 2026 року поблизу с. Переброди за допомогою мотопомпи кустарного виробництва на базі двигуна «MercedesBenz», призначеної для подачі води під тиском та обладнання до неї, шляхом гідророзмиву ґрунту, здійснив видобуток каміння бурштину. Щиро розкаюється в вчиненому.

До вчиненого обвинувачений ставиться критично, шкодує про вчинене та просить суд його суворо не карати, запевняючи, що такого більше не повториться.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заявила клопотання, в якому просить розглянути кримінальне провадження не досліджуючи докази щодо тих обставин, які не оспорюються, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнає повністю.

Просила визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподаткованих доходів громадян. Щодо речових доказів, а саме мотопомпи кустарного виробництва на базі двигуна «Mercedes-Benz», двох пожежних рукавів діаметром 150 мм довжиною 20 м кожен, одного пожежного рукава діаметром 77 мм довжиною 20 м, шрайбера, двох металевих жердин довжиною 2 м кожна та каміння бурштину у сировині масою 20,51 г застосувати спеціальну конфіскацію відповідно до положень ст. 96-2 КК України, а мотоцикл марки «Loncin», номер рами НОМЕР_1 та мотоцикл марки «Loncin», номер рами НОМЕР_2 повернути власникам.

Отже, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав себе винним, тому, за згодою сторін, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом було визнано недоцільним дослідження таких доказів по справі, як покази свідків та інші докази, що були зібрані в ході досудового розслідування стосовно фактичних обставин справи, оскільки обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності та істинності позиції, а також фактичні обставини справи ніким не оспорюються, учасникам судового провадження було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку.

Таким чином, суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Враховуючи викладене, судом зроблено висновок про те, що вину обвинуваченого ОСОБА_4 доведено повністю, а тому кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 240-1 КК України, як незаконне видобування бурштину, є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (з наступними змінами) (далі - постанова №7), призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 240-1 КК України, згідно ст. 12 КК України класифікується, як нетяжкий злочин.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує наступні обставини.

Характеризуючи особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд враховує те, що він раніше несудимий (а.п. 73), на обліку у лікаря нарколога та у лікаря психіатра не перебуває (а.п. 74), за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 72).

Обставинами, яка пом`якшують покарання ОСОБА_4 , згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 , що передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.

У п. 2 постанови №7 зазначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У п. 4 вказаної постанови №7, Верховний Суд України зазначив, що виходячи з того, що встановлення пом`якшувальних та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Разом з тим, наведений у ч. 1 ст. 67 КК України перелік обставин, що обтяжують покарання, є вичерпним, тому суд не вправі посилатись у вироку як на обтяжуючі і враховувати при призначенні покарання інші обставини, не передбачені цією статтею (п. 6 постанови №7).

Відповідно до п. 1 постанови №7, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказані роз`яснення узгоджуються і з положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі "Коваль проти України" від 19 жовтня 2006 року суд наголосив, що "основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення".

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Тому, вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети: кари, виправлення винної особи і запобігання вчиненню винним нових кримінальних правопорушень, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи "Бакланов проти росії" від 09 червня 2005 року, "Фрізен проти росії" від 24 березня 2005 року, "Ісмайлова проти росії" від 29 листопада 2007 року).

Тобто, суд має призначити покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання з урахуванням справедливості відносно конкретної особи, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ч. 2 ст. 50 КК України).

Також суд враховує практику Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладену у постанові по справі №634/609/15-к від 01 лютого 2018 року, згідно якої поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст. 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Таким чином, визначаючи міру і вид покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу обвинуваченого, а також те, що він повністю визнавши свою вину, щиро розкаявся, тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкції статті інкримінованої за вказане кримінальне правопорушення, у виді штрафу, оскільки таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання у виді штрафу буде законним, справедливим, достатнім для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства в частині виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Крім того, таке покарання обвинуваченому, на думку суду, буде відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 тому вважає доцільним призначити обвинуваченому покарання в межах санкцій статті інкримінованого за вказане кримінальне правопорушення саме у виді штрафу, оскільки таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що повністю узгоджується із принципами законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Зважаючи на викладене вище, суд вважає, що визначене покарання у виді штрафу, на думку суду, буде дієвим і виправданим та повністю відповідати принципу пропорційності обмеження прав та легітимної мети покарання, який передбачений Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та відповідатиме особі ОСОБА_4 .

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави.

Враховуючи, що санкція інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення - ч. 1 ст. 240-1 КК України - передбачає покарання у виді штрафу від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, суд вважає за необхідне відповідно до ст.ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати до обвинуваченого заходи кримінально-правового характеру у вигляді спеціальної конфіскації, яка полягає у конфіскації у обвинуваченого у власність держави, а саме: мотопомпи кустарного виробництва на базі двигуна «Mercedes-Benz», двох пожежних рукавів діаметром 150 мм довжиною 20 м кожен, одного пожежного рукава діаметром 77 мм довжиною 20 м, шрайбера, двох металевих жердин довжиною 2 м кожна та каміння бурштину у сировині масою 20,51 г.

Крім цього, суд, вважає за необхідне зняти арешт з речових доказів по справі, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від .28 квітня 2026 року накладено арешт на майно, а саме: мотопомпу кустарного виробництва на базі двигуна «Mercedes-Benz», два пожежна рукави діаметром 150 мм довжиною 20 м кожен, один пожежний рукав діаметром 77 мм довжиною 20 м, шрайбер, дві металеві жердини довжиною 2 м кожна, каміння бурштину та мотоцикли марки «Loncin», номер рами НОМЕР_1 та номер рами НОМЕР_2 .

У зв`язку з тим, що провадження по даній кримінальній справі закінчується, суд вважає, що відпала потреба в подальшому застосуванні арешту на зазначене майно, оскільки зняття вказаного обтяження не перешкоджає виконанню судового рішення в майбутньому.

Процесуальні витрати по справі підлягають стягненню із обвинуваченого, відповідно до вимог ст. 124 КПК України.

Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 124, 174, 368, 370, 371, 373, 374, 394, 395, 615 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 240-1 КК України, призначивши йому покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000,00 грн. (п`ятдесят одна тисяча гривень).

(Реквізити для сплати штрафу: отримувач коштів - ГУК у Рівн.обл/Дубров.міс.тг/24060300, код ЄДРПОУ - 38012494, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA208999980313010115000017511, код класифікації доходів бюджету: 24060300).

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дубровицького районного суду Рівненської області від 28 квітня 2026 року на майно, яке визнано речовими доказами, скасувати.

На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, в порядку спеціальної конфіскації, конфіскувати у власність держави: мотопомпу кустарного виробництва на базі двигуна «Mercedes-Benz», два пожежні рукави діаметром 150 мм довжиною 20 м кожен, один пожежний рукав діаметром 77 мм довжиною 20 м, шрайбер, дві металеві жердини довжиною 2 м кожна та каміння бурштину у сировині масою 20,51 г.

Речові докази:

- мотоцикл марки «Loncin», номер рами НОМЕР_1 , володільцем якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який переданий на відповідальне зберігання до складського приміщення, що за адресою: АДРЕСА_2 - повернути ОСОБА_4 ;

- мотоцикл марки «Loncin», номер рами НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який переданий на відповідальне зберігання до складського приміщення, що за адресою: АДРЕСА_2 - повернути ОСОБА_5 .

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь держави документально підтверджені витрат на проведення судової гемологічної експертизи №СЕ-19/103-26/5733-ФХГД від 08 травня 2026 року в розмірі 3850,88 грн. (три тисячі вісімсот п`ятдесят гривень вісімдесят вісім копійок).

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд Рівненської області.

Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_1