Решение № 138750255, 05.08.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/423/26

Номер провадження 2/948/460/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Тимофєєвої Г.Л.,

з участю секретаря

судового засідання Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2026 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1479-0365 від 03.12.2024 в розмірі 10 075,80 гривень та суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Свої позовні вимоги представник позивача обґрунтував тим, що 03.12.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1479-0365 за умовами якого відповідачу надано кредит на суму 2 100,00 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період 21 день; промо-ставка 0,9% в день, пільгова відсоткова ставка 1,00% в день, знижена процентна ставка 1,00 % в день; стандартна процентна ставка 1,00 % в день протягом перших 180 днів з дня укладення договору та 0,74% починаючи з 181 дня договору і до закінчення строку дії договору.

Позивач, через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК», видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК», чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідач порушила умови кредитного договору і в кінцевому підсумку не повернула в повному обсязі кредит, а також не виконала в повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 27.03.2026 року загальний розмір заборгованості відповідача становить 10 075,80 гривень, а саме: заборгованість за кредитом 2 100,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами 6 610,80 грн; 1 050,00 грн заборгованість за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України; 315,00 грн заборгованість по комісії.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 26.05.2026 вказану справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 79).

16 червня 2026 відповідач ОСОБА_1 подала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що вимоги позивача, викладені в позовній заяві, не визнаються нею повністю, оскільки перед укладанням кредитного договору сторонами не були врегульовані питання використання відтворення підписів за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису, що є доказом того, що договір вчинено з порушенням вимог ч.ч.1,2 ст.207 ЦКУ щодо письмової форми кредитного договору, а отже, цей договір є нікчемним в силу ч.2 ст.1055 ЦКУ. Також відповідач не погоджується з сумою нарахованої заборгованості за процентами річних у сумі 1050,00 грн та сумою комісії за надання кредиту в сумі 315,00 грн, а сума нарахованих відсотків є завищеною і такою, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Також, відповідачка звертає увагу на те, що позивачем не приведені повні реквізити її платіжного інструменту, на який були зараховані кредитні кошти, матеріали справи не містять інформації щодо вжиття заходів для отримання достовірних, допустимих та достатніх доказів факту перерахування кредитних коштів від позивача на платіжний інструмент, власницею якого є саме відповідачка та у матеріалах справи відсутні докази фактичного користування відповідачкою кредитними коштами.

Зважаючи на вищевикладене, відповідачка просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.93-102).

У судове засідання 09.07.2026, 05.08.2026 представник позивача не з`явилася, про час, дату та місце розгляду повідомлена належним чином шляхом направлення тексту судової повістки до електронного кабінету позивача та представника позивача (а.с. 85-88, 118-120). Разом з позовною заявою від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують (а.с. 70).

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, який 04.06.2026 повернуто з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.89,90), а також шляхом оголошення на офіційному сайті суду (а.с.84).

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідача до суду не надійшло.

Разом з тим, 16.06.2026 через систему електронний суд подала заяву про розгляд справи у її відсутність позовні вимоги не визнала в повному обсязі (а.с.105)

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою суду від 09.07.2026 були витребувані докази за клопотанням відповідача.

31.07.2026 на адресу суду від представника позивача надійшли витребувані докази, зокрема на флеш-носії кредитний договір №1479-0365 від 03.12.2024 та паспорт споживаного кредиту (а.с.136, 147).

Відповідно до ч.1ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та надавши їм належну оцінку, судом установлено наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

03.12.2024 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 уклали Договір про відкриття кредитної лінії №1479-0365 продукту «CreditKasa» (а.с.13-23), відповідно до якого кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику грошових коштів (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування Кредитом у порядку, передбаченому цим Договором (п.2.2).

За умовами 3.1 Договору, цей Договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 3.2. Договору, для укладання цього Договору, у порядку встановленому Правилами, Позичальник надав кредитодавцю інформацію щодо бажання отримати Кредит, шляхом оформлення заявки на вебсайті кредитодавця усіх граф відповідної форми. Надаючи таку інформацію, позичальник вказує повні, точні та достовірні особисті дані, заповнення яких передбачено відповідною сторінкою вебсайту кредитодавця та які необхідні для укладення цього Договору. Позичальник несе відповідальність за дійсність та достовірність таких даних.

Відповідно до п. 4.1., 4.2 Договору, загальний розмір кредиту становить 2100,00 грн. Дата надання/видачі Кредиту: 03.12.2024.

Умовами п. 4.6. Договору визначено спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту, а саме кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Згідно з 4.7. Договору, плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування Кредитом та комісії за видачу кредиту.

Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом за стандартною ставкою 1,00% за кожен день користування кредитом протягом перших 180 днів з дати укладення договору та 0,75% за кожен день користування кредитом починаючи з 181 дня дії договору до закінчення строку дії договору (п. 4.10. Договору).

Пунктом 4.13 Договору установлено строк кредитування - 365 (триста шістдесят п`ять) календарних днів з моменту перерахування Кредиту Позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 02.12.2025 року.

Відповідно до п. 4.16 Договору, денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає: 0,914 процентів.

Пунктом 6.16 Договору визначений обов`язок позичальника здійснювати оплати по Договору у строки передбачені Договором; у випадку неповної або невчасної оплати по Договору сплатити також інші нарахування, передбачені умовами цього Договору.

Договір про відкриття кредитної лінії №1479-0365 від 03.12.2024 укладено в електронній формі та підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором А9299 разом з додатками до нього та Правилами відкриття кредитної лінії (а.с. 23 на зв., 32).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає:

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Таким чином, судом установлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Таким чином, суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_2 , оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим.

Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Отже, твердження відповідача про не укладення нею договору з позивачем і його нікчемність через недотримання форми, повністю спростовуються матерілами справи.

Згідно з квитанцією №2556443705 від 03.12.2024 ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» було перераховано кошти в сумі 2100,00 грн, призначення платежу: видача кредитних коштів за договором 1479-0365 на картку НОМЕР_1 (а.с.47).

Відповідно до довідки ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 03.12.2024 за допомогою системи LiqPay були перераховані грошові кошти за кредитним договором №1479-0365, платіж №2556443705 на суму 2100,00, card_mask НОМЕР_2 ( а.с.48).

Тобто, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» виконало свої зобов`язання за Договором про відкриття кредитної лінії та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 зазначила у кредитному договорі.

Заперечуючи проти задоволення позову та отримання кредиту, відповідачем без дотримання процесуального обов`язку доказування та надання доказів (ст.81 ЦПК України), не наведено жодного доказу, який би спростував укладення договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, а також не наведено контррозрахунку кредитної заборгованості.

Разом з тим, відповідачкою не спростовано, що мобільні номери та адреса електронної пошти, які зазначені в договорі не належать ОСОБА_1 . Також не спростовано належними та допустимими доказами що ОСОБА_1 не надавала своїх персональних даних, не зверталась та не телефонувала, не відкривала особистого кабінету та не вчиняла будь-яких інших дій для отримання кредиту.

Як встановлено судом, договір, паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем ОСОБА_1 із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, які були надіслані відповідачу на зазначений нею номер телефону.

Отже, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного у договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримала від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 03.12.2024 кредитні кошти в сумі 2100,00 грн. та скористалася ними на власний розсуд.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту суд зазначає таке.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що за Договором про відкриття кредитної лінії №1479-0365 від 03.12.2024 відповідач отримала кредит в розмірі 2100,00 грн.

З Розрахунку заборгованості за Договором №1479-0365 від 03.12.2024 вбачається, що ОСОБА_1 кошти на погашення тіла кредиту не сплачувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за основним боргом в сумі 2100,00 грн ( а.с. 49-54).

Приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти, зобов`язання з повернення кредитних коштів не виконала, доказів суду, які б підтверджували виконання зобов`язання з повернення заборгованості за основною сумою боргу в повному обсязі не надала, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по тілу кредиту 2100,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами суд зазначає.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

У позовній заяві, позивач вказав, що заборгованість ОСОБА_1 за відсотками відповідно становить 6 610,80 грн.

Судом також установлено, що договір укладений між сторонами строком на 365 днів, з 03.12.2024 по 02.12.2025. З Розрахунку заборгованості за Договором №1479-0365 від 03.12.2024 вбачається, що позивачем нараховані відсотки у межах дії договору, понадстрокове нарахування відсотків позивачем не здійснювалось.

Разом з цим, з наданого розрахунку вбачається, що за період дії договору, тобто з 03.12.2024 по 02.12.2025, відсотки нараховувалися по ставці 0,90% з 03.12.2024 по 23.12.2024, по ставці 1,00% з 24.12.2024 по 31.05.2025, по ставці 0,74% в день з 01.06.2025 по 02.12.2025, що відповідає вимогам ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування».

Пунктом 5 розділу І ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон № 3498-IX від 22.11.2023), статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Як встановлено судом, договір між сторонами укладено 03.12.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22.11.2023, отже дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на кредитний договір укладений між сторонами, який є підставою даного позову.

Отже, частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що доповнена згідно із Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, вказана норма набрала чинності 24.12.2023 року, тобто була чинною станом на момент укладення договору про споживчий кредит з відповідачкою.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом підлягають задоволенню у розмірі 6 610,80 грн.

Доказів щодо повернення кредиту та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачем суду не надано.

Відповідач не навів свого контррозрахунку заборгованості за кредитним договором.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором 315,00 грн. комісії за надання кредиту суд зазначає таке.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Як встановлено судом, пунктом 4.11 Договору передбачена комісія, пов`язана з наданням кредиту 15 % від суми кредиту та дорівнює 315,00 грн (а.с.15 на зв.)

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі №204/224/21 у постанові від 06 листопада 2023 року, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Надаючи оцінку вказаним твердженням, суд зазначає таке.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїх постановах формує єдину судову практику, надаючи обов`язкові для всіх правові позиції та висновки щодо застосування норм права, що забезпечує сталість та однаковість у правосудді, а ці висновки є важливим джерелом для судів нижчих інстанцій та інших суб`єктів владних повноважень .

Верховний Суд у вказаній постанові зокрема зазначив, що у кредитному договорі не лише потрібно зазначити перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, а й надати докази їх понесення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача 315,00 грн. комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає.

Щодо стягнення заборгованості відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, суд зазначає, що позивач просив стягнути із відповідача, відповідно до наданого розрахунку, 1050,00 грн - заборгованості по відсоткам за ст.625 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що позивач при заявлені даних вимог не врахував положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який продовжений по даний час.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог в частині нарахування 1050,00 грн - заборгованості за відсотками за ст.625 ЦКУ, слід відмовити.

При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №30843 від 23.04.2026 (а.с.1).

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 10 075,80 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 8 710,80 грн, що становить 86,45% від ціни позову.

Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 301,64 грн.

На підставі наведеного, ст.247,263-265,273,279,354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1479-0365 від 03.12.2024 у розмірі 8 710,00 грн (вісім тисяч сімсот десять гривень 80 коп), де 2100,00 грн - тіло кредиту, 6 610,80 грн відсотки.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у сумі 2 301,64 грн (дві тисячі триста одна гривня 64 коп).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26 офіс 407, ЄДРПОУ 38548598;

Представник позивача: Кобзар Поліна Григорівна, адреса м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, 01133, РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , місце проживання, зазначене відповідачкою у відзиві на позов: АДРЕСА_2 .

Суддя Г.Л. Тимофєєва