Решение № 138742401, 04.08.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4825/26

Номер провадження 2/629/2012/26

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К РА Ї Н И

04.08.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Солодовник І.С.,

при секретарі Чередниченко М.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, третьої особи про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку, в якій зазначає, що згідно з наказом виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» № 478/ОС від 13.06.2023 року ОСОБА_1 звільнено 13.06.2023 р. з посади заступника головного бухгалтера за п. 1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін.

У період трудових відносин з відповідачем, ОСОБА_1 мала право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки, передбаченої колективним договором та локальними нормативними актами АТ «Укрзалізниця».

Однак, згідно з довідкою від 14.04.2026 р. про розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 рік у сумі 11930 грн. 50 коп. та за 2023 рік у розмірі 11930 грн. 50 коп. Загальна сума заборгованості становить 23861 грн.

Вказала, що позивач добросовісно виконувала свої трудові обов`язки, сумлінно працювала на підприємстві та розраховувала на належне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Після звільнення ОСОБА_1 неодноразово зверталася щодо виплати належних їй коштів. Представники відповідача повідомляли, що виплата буде здійснена та просили зачекати.

Крім того, ОСОБА_1 було відомо про випадки, коли окремим працівникам такі виплати проводилися пізніше, вже після виникнення заборгованості. Саме тому позивач тривалий час обґрунтовано сподівалася на добровільне виконання відповідачем своїх обов`язків та не вбачала необхідності у негайному зверненні до суду, однак виплати грошових коштів відповідачем не здійснені. Відповідач неодноразово запевняв, що належні ОСОБА_1 кошти будуть виплачені у короткий термін, що ситуація буде врегульована та необхідно лише зачекати. При кожному зверненні позивача щодо проведення остаточного розрахунку відповідач фактично повторював одні й ті самі запевнення про майбутню виплату коштів. У свою чергу ОСОБА_1 , враховуючи тривалі трудові відносини з відповідачем, вірила таким запевненням, мала надію на добросовісне виконання роботодавцем своїх обов`язків та очікувала добровільного проведення остаточного розрахунку без необхідності звернення до суду.

У зв`язку з викладеним, позивачем було попущено встановлений законом строк звернення до суду, який був умовлений об`єктивними причинами, пов`язаними із дією воєнного стану, безпековою ситуацією у Харківській області, необхідністю отримання професійної правничої допомоги та збору доказів, а також внаслідок поведінки самого відповідача, а тому звертається з клопотанням про поновлення строку звернення з позовною заявою.

Зауважує, що невиплата належних ОСОБА_1 сум є триваючим порушенням трудових прав працівника, оскільки остаточний розрахунок із позивачем не проведено до цього часу.

Вказала, що відповідачем грубо порушено трудові права ОСОБА_1 , які потребують поновленню та захисту в судовому порядку.

Також, позивач вважає за необхідне стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку за шість місяців, за період з 14.06.2023 по 13.12.2023, який становить 158305 грн. 64 коп. за 131 робочий день із розрахунку 1208 грн. 44 коп. в день.

У зв`язку з викладеним, представник позивача просить суд поновити строк звернення до суду для подання позовної заяви та визнати причини його пропуску поважними; стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток: за 2022 рік у сумі 11930 грн. 50 коп.; за 2023 рік у сумі 11930 грн. 50 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за угодою сторін за період з 14.06.2023 по 13.12.2023 (шість місяців), у сумі 158305 грн. 64 коп.; судові витрати у сумі 5000 грн. за послуги адвоката.

24.06.2026 р. через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому остання просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в повному обсязі. В обґрунтування вказала, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивачка фактично отримала 13.06.2023 р., таким чином, тримісячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки при звільненні розпочав свій відлік з 14.06.2023 р., а закінчився 14.09.2023 р. З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до суду шляхом подання позовної заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 03.06.2026 р., а відтак вбачається, що строк на звернення до суду позивачкою пропущено. Причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає своє очікування проведення роботодавцем остаточного розрахунку, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних їй коштів, у зв`язку з чим, вона утримувалася від своєчасного звернення до суду. Позивачу в день звільнення 13.06.2023 р. було вручено повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, отже з цього дня вона чітко розуміла, що її права порушено саме з дня звільнення. Проте, позивачем було прийнято самостійне рішення не звертатися до суду та очікувати своєї черги на виплату, через що і було пропущено тримісячний строк звернення до суду, який для неї закінчився 14.09.2023 р., а позов подано аж 03.06.2026 р. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Вважає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасно звернення до суду з цим позовом.

Щодо стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки при звільненні зазначила, що між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» акціонерного товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2023 рік (далі колективний договір). Умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але з 14.03.2022 р. Правлінням АТ «Укрзалізниця» на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів. Таким чином, з березня 2022 р. інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. Отже, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, передбачені пунктами колективного договору, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку посилалась на постанову Верховного Суду від 11.10.2021 р. у справі № 757/1997/20-ц, де суд дійшов висновку: «Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18130,00 грн., тобто 1% від заявленої позовної вимоги». Отже, Верховний Суд визнав можливим стягнення на користь колишнього працівника АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1% від заявленої позовної вимоги. При цьому, станом на 2021 рік в Україні не було введено воєнний стан та не здійснювалась широкомасштабна збройна агресія рф щодо України, а інфраструктура АТ «Укрзалізниця» (далі Товариство) не зазнавала таких руйнувань. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Загальновідомою є інформація, що АТ «Укрзалізниця» за 9 місяців 2025 року отримало чистий збиток 7,3 млрд грн. В умовах збройної агресії рф проти України усі витрати мають бути орієнтовані на підтримку забезпечення спроможності товариства виконувати завдання Міністерства оборони України щодо перевезення військових вантажів та захисту критичної інфраструктури, підтримки працівників, які безпосередньо здійснюють оборону країни, або постраждали від війни, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду. Згідно з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Згідно зі статтею 252 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Якщо допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні все-таки будуть встановлені судом, то суд має право зменшити розмір середнього заробітку на час затримки розрахунку або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини, в яких опинилось товариство.

Щодо визначення третьої особою філію, вказує, що філія «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця» не є юридичною особою, тому не має самостійної цивільної чи процесуальної дієздатності. Через відсутність статусу юридичної особи Філія не може виступати третьою особою в судових спорах, оскільки сторонами (стороною, третіми особами) є безпосередньо юридична особа на матеріальні права чи обов`язки щодо іншої сторони може вплинути рішення суду (а.с. 24-29).

25.06.2026 р. через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив, в якому представник вказала, що після звільнення позивач неодноразово звертався до представника відповідача щодо проведення виплати, отримуючи запевнення про її здійснення після стабілізації фінансового стану підприємства та врегулювання питань, пов`язаних із воєнним станом. Саме тому позивач обґрунтовано розраховував на добровільне виконання відповідачем свого обов`язку та не мав підстав вважати, що відповідач остаточно відмовляється від проведення відповідних виплат. Лише після отримання інформації про фактичне невиконання відповідачем своїх зобов`язань та відсутність реальних намірів провести остаточний розрахунок позивач був змушений звернутися до суду. Також, слід враховувати, що позивач проживає на території Харківської області, яка протягом тривалого часу перебуває під постійною загрозою ракетних ударів та інших наслідків збройної агресії російської федерації. Вказала, відповідно до статті 233 КЗпП України у справах про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, застосовується спеціальний порядок обчислення строку, який починається з моменту отримання письмового повідомлення про нараховані суми. При цьому порушення носить триваючий характер до моменту фактичного проведення повного розрахунку. Відповідач не довів належними та допустимими доказами належного повідомлення позивача про повний та остаточний розрахунок у розумінні статті 116 КЗпП України.

Щодо правомірності невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення, зазначає, що відповідач не заперечує факту існування положень колективного договору, які передбачають право працівників на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення. При цьому єдиною підставою для невиплати відповідач називає рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 про призупинення окремих додаткових виплат. Однак, відповідачем не надано належних доказів того, що таке рішення було прийнято з дотриманням вимог статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», доведено до відома працівників та належним чином змінило умови колективного договору. Саме по собі рішення правління товариства не може скасувати або припинити дію положень колективного договору.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку вказує, що оскільки матеріальна допомога підлягала виплаті позивачу та не була виплачена в день звільнення, відповідачем порушено вимоги статей 116 та 117 КЗпП України. Посилання відповідача на необхідність зменшення розміру середнього заробітку не спростовує самого факту наявності підстав для застосування відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України. Питання співмірності може враховуватися судом при визначенні остаточного розміру відшкодування, однак не є підставою для повної відмови у задоволенні позовних вимог. Крім того, складний фінансовий стан підприємства або запровадження воєнного стану не звільняють роботодавця від виконання трудових обов`язків та відповідальності за їх порушення. Відповідач не надав належних доказів існування обставин непереборної сили, які б унеможливлювали проведення розрахунку саме з позивачем. Доводи відзиву зводяться до спроби виправдати невиконання обов`язкових трудових гарантій посиланнями на внутрішні акти підприємства та фінансову доцільність, однак такі аргументи не можуть бути прийняті судом як правова підстава для відмови у задоволенні позову, оскільки суперечать імперативним нормам трудового законодавства та конституційним гарантіям права на оплату праці (а.с. 35-38).

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Смірнова Н.В. в судове засідання не з`явилися, представник у відповіді на відзив просила розгляд справи проводити у її відсутність та відсутність позивачки, позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (звор. бік а.с. 37).

Представник відповідача Мельник К.О. в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без участі відповідача та його представника, позовні вимоги не визнає в повному обсязі та підтримує заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 45).

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив (а.с. 43).

Суд, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, доходить до такого.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці (а.с. 11-18).

Наказом (розпорядження) № 478/ОС від 13.06.2023 р. про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено 13.06.2023 р. за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП (звор. бік а.с. 18).

Між адміністрацією філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Акціонерного Товариства «Українська залізниця» і профспілковим комітетом філії «Панютинський вагоноремонтний завод» Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» укладено Колективний договір на 2013-2015 роки, пролонгований на 2023 рік, умовами якого передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, що не заперечується стороною відповідача.

Згідно з довідкою Виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця» від 14.04.2026 р. розмір матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, які залишились невиплаченими за 2022 р. становить 11930 грн 50 коп., за 2023 р. 11930 грн. 50 коп. (а.с. 19).

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб. інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набув чинності 24 березня 2022 року, і визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Отже, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз законодавства свідчить про те, що дія статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24 лютого 2022 року.

Із Витягу з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 р., убачається, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено (а.с. 33).

Отже, оскільки виплати, що є предметом спору у цій справі, передбачені пунктами Колективного договору, їх призупинення відповідачем узгоджується із положенням статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22.

При цьому, положеннями статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення.

Статтями 4 та 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлені особливості звільнення працівників у період дії воєнного стану. При цьому, зазначеними статтями не передбачено змін щодо розрахунку з працівниками при звільненні.

Зупинення окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не може слугувати підставою для відмови у проведенні повного розрахунку з працівником у разі його звільнення.

Натомість відповідач поставив питання щодо нарахування та виплати всіх сум, належних позивачу при звільненні (ст. 116 КЗпП України), у залежність від завершення чи скасування воєнного стану, можливого поліпшення фінансового становища АТ «Укрзалізниця» та відповідного рішення його керівництва.

Фактично це означає відкладення виконання майнових зобов`язань на невизначений строк та прив`язку до умов, які можуть ніколи не настати. Така позиція порушує принцип «легітимних очікувань», оскільки позивач обґрунтовано розраховував на отримання всіх належних йому виплат у день звільнення. Встановлення залежності від непередбачуваних чинників позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати своє право та у подальшому ускладнює чи навіть робить неможливим судовий захист порушених трудових і соціальних гарантій.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст. 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

Як на підстави поважності пропуску строків звернення до суду позивач та його представник посилається на те, що після звільнення ОСОБА_1 неодноразово зверталася щодо виплати належних їй коштів. Представники відповідача повідомляли, що виплата буде здійснена та просили зачекати. Крім того, ОСОБА_1 було відомо про випадки, коли окремим працівникам такі виплати проводилися пізніше, вже після виникнення заборгованості. Саме тому позивач тривалий час обґрунтовано сподівалася на добровільне виконання відповідачем своїх обов`язків та не вбачала необхідності у негайному зверненні до суду, однак виплати грошових коштів відповідачем не здійснені. Відповідач неодноразово запевняв, що належні ОСОБА_1 кошти будуть виплачені у короткий термін, що ситуація буде врегульована та необхідно лише зачекати. При кожному зверненні позивача щодо проведення остаточного розрахунку відповідач фактично повторював одні й ті самі запевнення про майбутню виплату коштів. У свою чергу ОСОБА_1 , враховуючи тривалі трудові відносини з відповідачем, вірила таким запевненням, мала надію на добросовісне виконання роботодавцем своїх обов`язків та очікувала добровільного проведення остаточного розрахунку без необхідності звернення до суду. За таких обставин, пропуск строку звернення до суду був зумовлений об`єктивними причинами, які виникли внаслідок поведінки самого відповідача.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на цивільний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи 13.06.2023 р. на підставі наказу (розпорядження) № 478/ОС від 13.06.2023 р. за угодою сторін. Копію наказу позивач отримала особисто під підпис безпосередньо в день звільнення 13.06.2023 р.

Цього ж дня, 13.06.2023 р. позивачу було вручено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, в якому були відсутні виплати матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, які залишилися невиплаченими за 2022 р. та 2023 р. (а.с. 19).

Таким чином, з 13.06.2023 р. позивачу було відомо про невиплату відповідачем матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, які підлягають виплаті йому при звільненні, а тому початок відліку строку на звернення до суду в цьому випадку розпочався з дня отримання позивачем копії наказу про припинення трудового договору, а саме з 13.06.2023 р., проте до суду позивач звернувся 03.06.2026 р.

Правовий висновок про необхідність застосування тримісячного строку для звернення колишнього працівника до суду викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 р. у справі № 306/2708/23, 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Річний строк, установлений ст. 234 КЗпП України, є граничним (преклюзивним) і поновленню не підлягає.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові 06 вересня 2023 року у справі № 158/2439/22.

Суд бере до уваги, що матеріали справи містять докази отримання позивачем 13.06.2023 р. копії наказу (розпорядження) № 478/ОС від 13.06.2023 року про припинення трудового договору (контракту). Водночас у повідомленні про нараховані та виплачені суми при звільненні виплати матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток не зазначені. Отже, перебіг строку звернення до суду розпочався 14.06.2023 року.

Разом з тим, позивач звернувся до суду з цим позовом лише 03.06.2026 року, тобто тоді, коли з дня отримання копії наказу про звільнення минуло більше одного року. Ця обставина, відповідно до статті 234 КЗпП України, унеможливлює поновлення пропущеного строку. Як наслідок, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення до відпусток, які залишилися невиплаченими за 2022 рік та 2023 рік задоволенню не підлягають у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі, суд зазначає про таке.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», таким чином, керуючись частиною 6 статті 141 ЦПК України, судові витрати належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 223, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Смірнова Наталія Андріївна до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третьої особи без самостійних вимог - Філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» про стягнення матеріальної допомоги до щорічної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа: Філія «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод», адреса: Харківська область, Лозівський район, с-ще Лиманівка, вул. Заводська, буд. 5, ЄДРПОУ 45462724.

Суддя: І.С. Солодовник