Решение № 138740184, 29.05.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/19085/24

Провадження № 2/522/2572/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Федчишеної Т. Ю.,

за участі секретаря судового засідання Гільтай А. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Веремій Т. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що сторони перебували у шлюбі з 13.10.2007, який розірвано 27.05.2009. У шлюбі у них народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає разом з матір`ю. Відповідач добровільно матеріальної допомоги на утримання дитини не надає, життям дитини не цікавиться, участі у вихованні сина не бере, натомість утримання та виховання дитини здійснює лише позивач. Рішенням Деснянського районного суду в місті Чернігові у справі № 750/12492/18 з відповідача стягнуто аліменти на сина, проте відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 239 793,33 грн.

Посилаючись на наведене позивач просила позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Свяченій Ю. Б.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Свяченої Ю. Б. від 04.12.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання.

На підставі розпорядження щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу справи № 1075/24 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Чернявської Л. М.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси Чернявської Л. М. від 06.01.2025 прийнято указану справу до провадження, призначено судове засідання. При цьому суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки провадження у справі було відкрите за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі розпорядження щодо здійснення повторного автоматизованого розподілу справи № 902/25 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд судді Федчишеній Т. Ю.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Федчишеної Т. Ю. від 02 липня 2025 року справу прийнято до провадження, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Веремій Т. М. позов підтримали та просили його задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відзиву на позовну заяву від нього до суду не надходило.

Представник Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської радиу судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Веремій Т. М., свідка ОСОБА_3 , заслухавши думку ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 27.05.2009, про що складено відповідний актовий запис № 450, що підтверджується повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1 , виданим 20.11.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції.

Сторони у справі є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , виданим 25.01.2008 Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції.

Позивач разом із сином з 08.04.2015 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Деснянським районним судом міста Чернігова 19.11.2018 видано виконавчий лист № 750/12492/18 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліментів на сина ОСОБА_2 в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідно віку, починаючи з 19.11.2018 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який здійснений Головним державним виконавцем ВПВР УЗПВР у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного МРУ Міністерства юстиції (м.Одеса) Кузьменком І., заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_2 за виконавчим листом № 750/12492/18 виданим 19.11.2018 за період з 19.11.2018 по 01.10.2024 складає 239 793,33 грн.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування Чернігівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської радивід 24.03.2025 № 142, позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є доцільним.

Як слідує з матеріалів справи, на момент пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 був неповнолітнім, проте на час розгляду справи по суті досяг повноліття.

У даному випадку суд ураховує, що досягнення дитиною повноліття під час розгляду судом справи про позбавлення батьківських прав не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст. 164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Підстави позбавлення батьківських прав визначені ст. 164 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування (п. 1); ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (п. 2); жорстоко поводяться з дитиною (п. 3); є хронічними алкоголіками або наркоманами (п. 4); вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (п. 5); засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п. 6).

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Отже, тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України свідчить про те, що позбавлення батьківських прав за цією підставою, може бути лише за наявності винної поведінки, в даному випадку батька, свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою і надзвичайним способом впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дітей (ст. 166 СК України). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку у кращу сторону, в даному випадку батька, неможливо, і лише при наявності вини в діях останнього.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошує на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.

Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

Положеннями частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, зазначаючи у позовній заяві про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається.

Надані позивачем декларація № 0001-ХКК0-21А0 від 03.03.2021 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу; довідка №148/233 від 22.07.2024 про доходи ОСОБА_1 та службова характеристика від 08.07.2024 ОСОБА_1 не підтверджують винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками.

При цьому непроживання відповідача разом з дитиною, за відсутності доказів винної поведінки відповідача, яка б свідчила про ухилення від виконання ним своїх батьківських обов`язків, не є підставою для позбавлення його батьківських прав.

Також посилання позивача на наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів не свідчить про наявність підстав для задоволення позову, адже сама по собі заборгованість зі сплати аліментів не може бути самостійною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 556/3325/23.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що з позивачем знайома з 2009 року. Сина позивач виховує сама, батько дитини жодного разу не приходив. Дитина ніколи не спілкувалася з батьком.

Однак, такі показання свідка не можуть бути єдиними достатніми та переконливими доказами для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно сина.

Від допиту інших заявлених свідків позивач у судовому засіданні відмовилася.

Інших доказів у підтвердження своїх вимог позивачем не надано.

Також позивач не обґрунтувала та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів ОСОБА_2 шляхом позбавлення ОСОБА_1 відносно нього, батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками відносно сина.

Згідно з вимогами статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

З висновку Органу опіки та піклування Чернігівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської радивід 24.03.2025 № 142, слідує, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , відносно неповнолітньогосина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є доцільним.

Разом з тим, зазначений висновок органу опіки та піклування, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає немотивованим та поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, в ньому не вказано про встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини, він не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини та можливі причини такого ухилення.

Такий висновок належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідача від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

Висновок має рекомендаційний характер та не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Із пояснень позивача у судовому засіданні слідує, що відповідач родом з АР Крим та їй не відомо про його виїзд з АР Крим після військового вторгнення рф на територію України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією територіями України з 20 лютого 2014 року, що могло впливати на можливість виконання відповідачем своїх батьківських обов`язків.

У судовому засіданні було заслухано думку ОСОБА_2 , який зазначив, що батька він жодного разу не бачив, намагався з ним зв`язатися, однак відповіді не отримав, тому просить позбавити його батьківських прав. Також зазначив, що нікого з родичів батька він не знає.

Разом з тим, як неодноразово зазначав у своїх постановах Верховний Суд, озвучена у судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав.

Таким чином, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, їх належність, допустимість та достовірність, суд дійшов висновку, щоза обставин цієї справи позивачем не доведеносвідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язкамита з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 слід залишити за нею.

Керуючись ст. ст. 4-13, 17, 18, 76, 81, 263, 265, 273 ЦПК України, ст. ст. 7, 155, 164, 165 СК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 04.08.2026.

Суддя Тетяна ФЕДЧИШЕНА