Решение № 138715567, 01.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/295/26

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача Колесник Ю.В.,

від відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення заборгованості у розмірі 17286,32 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Авантес звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення заборгованості по договору № 14766, в тому числі 3% річних, інфляційних та пені, в сумі 216285,92 грн., посилаючись на наступне.

07 квітня 2025 року між АТ «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес» укладено договір № 14766 про надання послуг (далі - договір № 14766). Відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3 , 1.4. договору № 14766 виконавець зобов`язується за завданням замовника в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги по сервісному обслуговуванню газових печей в ковальсько пресовому цеху 2 відділення 45 на території АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект», до ДК 021:2015 код 50530000-9 «Послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки» (далі - послуги), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в обсягах, в порядку та у строки, визначені цим договором, календарним планом (додаток І до договору) та технічним регламентом (додаток 2 до договору).

Згіідно п.п. 4.1, 4.2, 4.6, 4.7, 4.9 договору № 14766 оплата замовником наданих послуг здійснюється наступним чином: розрахунок в розмірі 100% вартості послуг за місяць по п`яти об`єктам здійснюється замовником протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг. Оплата замовником наданих виконавцем послуг здійснюється у національній валюті України шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця. Датою оплати замовником наданих послуг, вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника. Виконавець зобов`язаний перерахувати кошти, які отримані ним понад узгоджену суму, на поточний рахунок замовника не пізніше трьох банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги замовника. У разі необхідності сторони здійснюють узгодження взаємних розрахунків з наступним складенням відповідного акту. У відповідності до п.п. 9.1, 9.2, 9.3 договору № 14766 За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. У випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожен день прострочення. У випадку порушення строків або обсягів надання послуг, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0.1% вартості послуг з яких допущено прострочення надання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. У випадку порушення строків надання послуг більш ніж на 10 календарних днів замовник має право відмовитись від подальшого приймання та оплати послуг.

Позивач стверджує, що по договору № 14766 виконавцем були надані замовнику послуги, в тому числі в період з вересня по грудень 2025 року, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, що підписані обома сторонами: № 270 від 29.09.2025 року на суму 49749,90 грн. № 300 від 31.10.2025 року на суму 49749,90 грн. № 333 від 28.11.2025 року на суму 49749,90 грн. № 371 від 26.12.2025 року на суму 49749,90 грн.

Як стверджує позивач, в порушення вимог п.п. 4.1, 4.2 договору оплата від замовника не пізніше протягом 20-ти календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання передачі наданих послуг, на розрахункові рахунки виконавця не надійшла, у зв`язку з чим у відповідача існують прострочені зобов`язання по сплаті по актам приймання-передачі наданих послуг:

- № 270 від 29.09.2025 року на суму 49749,90 грн. повинно виконано до 19.10.2025р.;

- № 300 від 31.10.2025 року на суму 49749,90 грн. повинно виконано до 20.11.2025р.;

- № 333 від 28.11.2025 року на суму 49749,90 грн. повинно виконано до 18.12.2025р.;

- № 371 від 26.12.2025 року на суму 49749,90 грн. повинно виконано до 15.01.2026р.

Так, як зауважує позивач, в порушення умов п.п. п.п. 4.1, 4.2, 4.6, 4.7, 4.9 договору № 14766 АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект» не було перераховано на користь ТОВ «Авантес» оплату послуг по сервісному обслуговуванню газовикористовуючого обладнання по вищевказаним актам на суму 198999,60 грн.

Разом з цим, позивач зазначає, що станом на 31.01.2026 року позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаємних розрахунків, яким підтверджено заборгованість в сумі 198 999,60 грн. по договору № 14337.

Також, позивач зазначає, що 04.03.2026 року на адресу Акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс газотурбування «Зоря»-«Машпроект» направлялась претензія вих. № 04-03 2026/1, яка залишена без відповіді.

Також за порушення зобов`язань за договором позивачем нараховано відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 23.03.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес (вх. № 3589/26 від 17.03.2026 р.) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 6 ст. 6, ч. 3 ст. 162 ГПК України не зареєстровано електронний кабінет ЄСІТС, не надано до суду підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків, яким підтверджено заборгованість в сумі 198999,60 грн. по договору 14337, про наявність якого зазначено у позовній заяві, та докази направлення претензії вих. № 04-03 2026/1 на адресу відповідача. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

25.03.2026 від представника позивача Колесника Ю.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. №4147/26), в якій позивачем зазначено про реєстрацію ним електронного кабінету ЄСТІС. Крім того, до вказаної заяви представником додано підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період з січня 2024 р. по січень 2026 р., копію першої сторінки претензії №04-03-2026/1 від 04.03.2026 з відміткою про отримання відповідачем вказаної претензії, а також докази направлення претензії і акту звірки на електронну пошту відповідача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.03.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/295/26, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.04.2026 р. о 09:30.

27.04.2026 від представника відповідача - Фуртатова К.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №6002/26), в якій заявник на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України просить суд закрити провадження в частині стягнення 198999,60 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору, а в задоволенні вимог про стягнення пені, інфляційних втрат і річних відмовити. Так, відповідач стверджує, що ним у повному обсязі погашено основну заборгованість у розмірі 198999,60 грн., на підтвердження чого до поданої заяви додано відповідні платіжні інструкції. Щодо позовних вимог про стягнення пені відповідач зазначає, що загальний розрахунок санкцій, наведений у позові, є надмірним та не враховує об`єктивні обставини діяльності відповідача, а тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3% річних у повному обсязі. Також відповідач вказує, що заявлена позивачем сума витрат на правничу допомогу у розмірі 26000,00 грн. є абсолютно нерозумною, недоведеною та неспівмірною зі складністю справи, у зв`язку з чим відповідач просить суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

Під час судового засідання 27.04.2026 р. представником позивача заявлено усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для перевірки оплати відповідачем основної заборгованості.

Так, у судовому засіданні господарського суду 27 квітня 2026 року по справі № 915/295/26 за участю представника позивача судом було протокольно оголошено перерву до 08.05.2026 року о 10 год. 30 хв. в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 27.04.2026 р.

04.05.2026 р. від представника позивача Колесника Ю.В. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. №6420/26), в якій позивач просить суд прийняти заяву про відмову від позову в частині стягнення заборгованості в сумі 198999,60 грн., яка була погашена відповідачем після пред`явлення позову та закрити провадження у цій частині в справі на підставі ч. 4 ст. 231 ГПК України. Разом з цим позивач просить суд залишити без розгляду відзив, та у випадку поновлення строку для прийняття відзиву відповідачу поновити строк для прийняти відповідь на відзив позивача до розгляду та врахувати, викладені в ньому доводи при розгляді справи.

Між тим судове засідання у даній справі 08.05.2026 р. не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці з 04.05.2026 року по 08.05.2026 року.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.05.2026 р. розгляд справи № 915/295/26 призначено в судовому засіданні на 01 червня 2026 року о 16:30.

25.05.2026 р. від представника відповідача - Фуртатова К.М. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява (вх. №7681/26), в якій представник відповідача просив надати доступ до електронної справи № 915/295/26 в підсистемі Електронний суд.

В судове засідання, призначене на 01.06.2026 року, представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.06.2026 р. провадження у справі № 915/295/26 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення основного боргу у розмірі 198999,60 грн. закрито у зв`язку з відмовою від позову у вказаній частині.

Отже, предметом розгляду є вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат в та 3% річних в загальній сумі 17286,32 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

В судовому засіданні 01.06.2026 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

07.04.2025 між Акціонерним товариством «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантес» (виконавець) було укладено договір про надання послуг №14766 від 07.04.2025 р., відповідно до умов п. 1.1. якого позивач як виконавець зобов`язується за завданням замовника в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати послуги по сервісному обслуговуванню газових печей в ковальсько-пресовому цеху 2 відділення 45на території АТ «НВКГ «Зоря»-«Машпроект», до ДК 021:2015 код 50530000-9 «Послуги з ремонту і технічного обслуговування техніки», а відповідач як замовник зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги в обсягах, в порядку та у строки, визначені цим договором, календарним планом (додаток 1 до договору) та технічним регламентом (додаток 2 до договору).

Згідно з п. 1.2. договору об`єктами надання послуг є:

- газова піч № 1 для нагріву заготовок до 10 кв.м інв. № 014939;

- газомазутна піч № 2 для нагріву заготовок інв. № 014942;

- газова піч № 3 для нагріву заготовок інв. № 015419;

- газова піч № 4 площею поду до 3 м2 інв. № 014937;

- газова піч № 5 для нагріву заготовок інв. № 015594.

Відповідно до п. 1.4. договору результатом надання виконавцем замовнику послуг по газовим печам №1, 2, 3, 4, 5 є акт приймання-передачі наданих послуг (форма КБ-2в) та довідка про вартість наданих послуг (форма КБ-3).

Пунктом 2.1. договору визначено, що строк надання послуг фактично розпочато з 03.02.2025 та надаються по 31.12.2025.

Згідно з п. 3.1. договору ціна договору складає 547248,90 грн., в тому числі ПДВ 91208,15 грн., яка включає відшкодування всіх витрат виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з договірною ціною (додаток 3 до договору).

Відповідно до п. 3.2. договору вартість сервісного обслуговування на місяць становить 49749,90 грн., в тому числі ПДВ 8291,65 грн., яка включає відшкодування всіх витрат виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з договірною ціною.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що договірна ціна визначена у відповідності до ДСТУБ.Д.1.1-1-2013. Договірна ціна є твердою.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата замовником наданих послуг здійснюється наступним чином:

- розрахунок у розмірі 100% вартості послуг за місяць по п`яв об`єкт здійснюється замовником протягом 20- календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.

Згідно з п. 4.2. договору оплата замовником наданих виконавцем послуг здійснюється у національній валюті України шляхом перерахунку коштів на поточний рахунок виконавця.

Відповідно до п. 4.6. договору датою оплати замовником наданих послуг вважається дат списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.

Пунктом 6.2.1 договору визначено, що виконавець має право отримувати плату за наді послуги у розмірах та у строки, передбачені договором.

Згідно з п. 7.2. договору замовник приймає надані послуги по кожному об`єкту шляхом підписання двостороннього акту прийому-передачі наданих послуг 30-го числа поточного місяця.

Відповідно до п. 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов чинного законодавства України.

Згідно з п. 9.2. договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктами 9.12, 9.13 передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення. Сплата штрафних санкцій, а також відшкодування збитків не звільняє сторону від необхідності надання зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 13.1. договору останній набирає чинності з дати його укладення та діє до 31.12.2025 р. Сторони домовились, що на підставі ч. 3 ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин, що виникли між ними з 03.02.2025 р.

Згідно з п. 13.2. договору закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов`язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

Невід`ємними частинами договору є: календарний план (додаток 1), технічний регламент (додаток 2), договірна цін (додаток 3) (п. 15.12. договору).

Договір з додатками підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з обставин справи, між сторонами погоджено надання послуг з сервісного обслуговування газових печей.

Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг №14766 від 07.04.2025 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1.4. договору результатом надання виконавцем замовнику послуг по газовим печам №1, 2, 3, 4, 5 є акт приймання-передачі наданих послуг (форма КБ-2в) та довідка про вартість наданих послуг (форма КБ-3).

Згідно з п. 7.2. договору замовник приймає надані послуги по кожному об`єкту шляхом підписання двостороннього акту прийому-передачі наданих послуг 30-го числа поточного місяця.

Судом встановлено, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 198999,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання наданих послуг, а саме:

- акт №270 від 29.09.2025 р. приймання наданих послуг за жовтень 2025 на суму 49749,90 грн.;

- акт №300 від 31.10.2025 р. приймання наданих послуг за жовтень 2025 на суму 49749,90 грн.;

- акт №333 від 28.11.2025 р. приймання наданих послуг за листопад 2025 на суму 49749,90 грн.;

- акт №371 від 26.12.2025 р. приймання наданих послуг за грудень 2025 на суму 49749,90 грн.

Вказані вище акту підписано сторонами та скріплено печатками сторін без зауважень.

На підтвердження факту надання послуг за договором позивачем подано до суду: довідки про вартість наданих послуг та витрат за вересень 2025 на суму 49,74990 тис. грн., за жовтень 2025 на суму 49,74990 тис. грн., за листопад 2025 на суму 49,74990 тис. грн., за грудень 2025 р. на суму 49,74990 тис. грн.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на виконання вимог податкового законодавства та умов п. 6.1.10 договору позивачем складено та зареєстровано податкові накладні на загальну суму 198999,60 грн., а саме:

- податкова накладна №26 від 29.09.2025 на суму 49749,90 грн.;

- податкова накладна №32 від 31.10.2025 на суму 49749,90 грн.;

- податкова накладна №23 від 28.11.2025 на суму 49749,90 грн.;

- податкова накладна №30 від 26.12.2025 на суму 49749,90 грн..

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем за спірним договором послуг з сервісного обслуговування газової і газомазутної печі є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Згідно з п. 3.1. договору ціна договору складає 547248,90 грн., в тому числі ПДВ 91208,15 грн., яка включає відшкодування всіх витрат Виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з договірною ціною (додаток 3 до договору).

Відповідно до п. 3.2. договору вартість сервісного обслуговування на місяць становить 49749,90 грн., в тому числі ПДВ 8291,65 грн., яка включає відшкодування всіх витрат Виконавця та плату за надані ним послуги, згідно з договірною ціною.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що договірна ціна визначена у відповідності до ДСТУБ.Д.1.1-1-2013. Договірна ціна є твердою.

За умовами п. 4.1. договору оплата відповідачем наданих послуг мала бути здійснена у розмірі 100% вартості послуг за місяць по п`яти об`єктам протягом 20- календарних днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі наданих послуг.

Як було зазначено вище, підставою позову зазначено обставини щодо невиконання відповідачем умов договору про надання послуг від 07.04.2025 №14766, а саме зобов`язань зі своєчасної оплати послуг по сервісному обслуговуванню обладнання в порядку та строки, визначені договором, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 198999,60 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту звірки розрахунків за період з січня 2024 по січень 2026 р., який підписано сторонами та скріплено печатками сторін. станом на 31.01.2026 заборгованість відповідача на користь позивача по спірному договору №14766 становить 198999,60 грн.

З метою отримання оплати за надані послуги позивачем було направлено відповідачу претензію №04-03-2026/1 від 04.03.2026 р., в якій позивач просив у 10-денний строк сплатити заборгованість у розмірі 198999,60 грн., а також 3% річних, інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України, та пеню згідно п. 9.1, 9.2., 9.3 договору, на банківські реквізити позивача, що зазначені у претензії. На підтвердження факту направлення претензії позивачем подано до суду скриншот з електронної пошти позивача та копію 1 сторінки претензій з печаткою відповідача щодо отримання та реєстрації претензії за вхід. №882 від 04.03.

Відповідно до гарантійного листа АТ «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» №08/2-1170 від 18.03.2026 р., відповідач підтверджує наявність зобов`язань з оплати заборгованості у загальній сумі 1523773,60 грн., зокрема за договором №14766 від 07.04.2025 на суму 198999,60 грн., та гарантував з квітня місяця 2026р. щомісячне перерахування коштів у розмірі 300000,00 грн., і зобов`язався повне погашення здійснити до 31.08.2026 р.

Наразі судом встановлено, що позивачем надані послуги за договором №14766 від 07.04.2025 р. на загальну суму 198999,60 грн., які було прийнято відповідачем шляхом підписання актів приймання наданих послуг без зауважень, а саме: акт №270 від 29.09.2025 р. на суму 49749,90 грн.; акт №300 від 31.10.2025 р. суму 49749,90 грн.; акт №333 від 28.11.2025 р. приймання наданих послуг за листопад 2025 на суму 49749,90 грн.; акт №371 від 26.12.2025 р. на суму 49749,90 грн.

Враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був сплатити за надані послуги у наступні строки:

- за актом №270 від 29.09.2025 р. до 19.10.2025 р.;

- за актом №300 від 31.10.2025 р. до 20.11.2025 р.;

- за актом №333 від 28.11.2025 р. до 18.12.2025 р.

- за актом №371 від 26.12.2025 р. до 15.01.2026 р.

Таким чином, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що в силу положень ст. 854 Цивільного кодексу України та умов п. 4.1., 4.2. договору у відповідача виник обов`язок прийняти та оплатити виконані виконавцем роботи на суму 198999,60 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після звернення позивача до суду із заявленим позовом було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 198999,60 грн. згідно наступних платіжних інструкцій:

- платіжна інструкція №792 від 24.03.2026 р. на суму 49749,90 грн.;

- платіжна інструкція №798 від 24.03.2026 р. на суму 49749,90 грн.;

- платіжна інструкція №799 від 24.03.2026 р. на суму 49749,90 грн.;

- платіжна інструкція №806 від 24.03.2026 р. на суму 49749,90 грн.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення позивача до суду із заявою про відмову від частини позовних вимог, яка викладена у відповіді на відзив (вх. №6420/26 від 04.05.2026, у зв`язку з чим ухвалою суду від 01.06.2026 р. провадження у справі № 915/295/26 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення основного боргу у розмірі 198999,60 грн. було закрито на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені суд зазначає наступне.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем наданих позивачем послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов чинного законодавства України.

Згідно з п. 9.2. договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати послуг замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктами 9.12, 9.13 передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення. Сплата штрафних санкцій, а також відшкодування збитків не звільняє сторону від необхідності надання зобов`язань за договором.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань).

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором №14766 від 07.04.2025 р. позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 12151,25 грн.

- за зобов`язаннями згідно акту №270 від 29.09.2025 р. за період з 18.11.2025 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 пеня складає 4965,45 грн.;

- за зобов`язаннями згідно акту №300 від 31.10.2025 р. за період з 21.12.2025 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 пеня складає 3571,09 грн.;

- за зобов`язаннями згідно акту №333 від 28.11.2025 р. за період з 18.01.2026 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 пеня складає 2388,00 грн.;

- за зобов`язаннями згідно акту №371 від 26.12.2025 р. за період з 15.02.2026 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 пеня складає 1226,71 грн.

Відповідач у відзив на позов, заперечуючи проти вимог про стягнення нарахованої пені, вказує про наявність підстав для її зменшення з посиланням на важливість діяльності відповідача, що є стратегічно важливим підприємством оборонно-промислового комплексу, що діє в умовах воєнного стану та піддається постійним ризикам через агресію рф.

З огляду на вказані доводи відповідача, суд зауважує, що неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов`язання є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- у даній справі метою застосування неустойки не є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, оскільки відповідач сплатив суму основного боргу;

- в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору.

- відповідач є стратегічно важливим підприємством оборонно-промислового комплексу, що діє в умовах воєнного стану та піддається постійним ризикам через агресію рф.

Таким чином, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшення розміру пені до 6075,63 грн. (на 50%). Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача суми пені у повному обсязі призведе до одержання невиправданих додаткових прибутків кредитора/позивача, тоді як застосування штрафних санкцій вже не є стимулом до поставки товару після припинення договору, натомість може стати надмірним тягарем для відповідача. Тим більш за відсутності доказів настання для позивача негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем строку оплати наданих послуг за спірним договором, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не можна вважати співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 6075,63 грн.

Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати за поставлений товар, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 1684,68 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних був здійснений позивачем обґрунтовано, а саме:

- за зобов`язаннями згідно акту №270 від 29.09.2025 р. за період з 20.10.2025 по 12.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. 3% річних становлять 605,18 грн. (49749,90 грн. х 3% х 148 дн. / 365 дн.);

- за зобов`язаннями згідно акту №300 від 31.10.2025 р. за період з 21.11.2025 по 12.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. 3% річних становлять 474,33 грн. (49749,90 грн. х 3% х 116 дн. / 365 дн.);

- за зобов`язаннями згідно акту №333 від 28.11.2025 р. за період з 19.12.2025 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. 3% річних становлять 359,83 грн. (49749,90 грн. х 3% х 88 дн. / 365 дн.);

- за зобов`язаннями згідно акту №371 від 26.12.2025 р. за період з 16.01.2026 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. 3% річних становлять 245,34 грн. (49749,90 грн. х 3% х 60 дн. / 365 дн.).

Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 1684,68 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

З огляду на вказане та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 3450,39 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на існуючу суму грошового зобов`язання були здійснені позивачем вірно, зокрема:

- за зобов`язаннями згідно акту №270 від 29.09.2025 р. за період з 20.10.2025 по 12.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. інфляційні втрати становлять 1153,23 грн. (49749,90 грн. х 1,023181 49749,90 грн.);

- за зобов`язаннями згідно акту №300 від 31.10.2025 р. за період з 21.11.2025 по 12.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. інфляційні втрати становлять 950,43 грн. (49749,90 грн. х 1,019104 49749,90 грн.);

- за зобов`язаннями згідно акту №333 від 28.11.2025 р. за період з 19.12.2025 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. інфляційні втрати становлять 849,23 грн. (49749,90 грн. х 1,017070 49749,90 грн.);

- за зобов`язаннями згідно акту №371 від 26.12.2025 р. за період з 16.01.2026 по 16.03.2026 на суму боргу 49749,90 грн. інфляційні втрати становлять 497,50 грн. (49749,90 грн. х 1,010000 49749,90 грн.).

Вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не спростовано. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 3450,39 грн. відповідно.

За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку із зменшенням судом заявленої до стягнення суми пені.

Щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору суд зазначає наступне.

За загальним правилом у разі, якщо спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Так, у відповідності до вимог частини третьої статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 березня 2026 року справі № 917/1161/25 щодо застосування частини 3 статті 130 у сукупності з пунктом 4 частини 1 статті 231 ГПК України наведено такий висновок: у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду.

Враховуючи те, що позивач відмовився від позову в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у зв`язку з добровільним виконанням відповідачем вказаних вимог після подання позовної заяви до суду, господарський суд доходить висновку про те, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача відповідно до положень другого речення ч. 3 ст. 130 ГПК України.

Також судом враховано викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 р. у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 р. у справі № 905/2135/19, від 05.04.2023 р. у справі № 910/18718/21 висновок стосовно того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, з огляду на заяву позивача про покладення судових витрат по сплаті судового збору на відповідача, згідно зі ст. 129, 130 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, без урахування зменшеної судом суми пені.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес до Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект про стягнення заборгованості у розмірі 17286,32 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Акціонерного товариства Науково-виробничий комплекс газотурбобудування Зоря-Машпроект (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 42а; код ЄДРПОУ 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес (54001, м. Миколаїв, вул. Набережна, 29; код ЄДРПОУ 34606844) 3% річних в сумі 1684/одна тисяча шістсот вісімдесят чотири/грн. 68 коп., інфляційні втрати в сумі 3450/три тисячі чотириста п`ятдесят/грн. 39 коп., пеню у розмірі 6075/шість тисяч сімдесят п`ять/грн. 63 коп., та витрати по сплаті судового збору в сумі 2662/дві тисячі шістсот шістдесят дві/грн. 40 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Авантес відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 03.08.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості судді Ільєвої Л.М., а також у зв`язку з перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відрядженні 08-09.06.2026 року та у щорічній відпустці з 13.07.2026 по 22.07.2026 року.

Суддя Л.М. Ільєва