Решение № 138715547, 04.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2026 Справа № 914/1121/26

Господарський суд Львівської області в складі головуючої судді Бургарт Т.І., при секретарі судового засідання Свистуні П.О., розглянувши справу

за позовом: Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Ґжицького Степана Зеноновича (вулиця Пекарська, будинок 50, місто Львів, 79010; код ЄДРПОУ 00492990);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» (вулиця Єфремова, будинок 84, квартира 1Б, місто Львів, 79044; код ЄДРПОУ 39046990);

про: стягнення коштів в сумі 72 859,24 грн, -

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені Ґжицького Степана Зеноновича звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» (далі ТОВ «Кондор Логістик») про стягнення коштів в сумі 72 859,24 грн.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду і протоколах судових засідань.

Аргументи позивача

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем упродовж тривалого часу рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року в справі №914/2606/21, яким з відповідача стягнуто грошові кошти на користь позивача, у зв`язку з чим грошове зобов`язання залишалося простроченим до моменту його фактичного виконання у березні 2026 року.

Враховуючи прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 60 439,29 грн інфляційних втрат та 12 419,95 грн трьох процентів річних.

Аргументи відповідача

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Судом вжито всіх передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Так, ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 квітня 2026 року про відкриття провадження у справі суд надіслав відповідачу рекомендованим поштовим відправленням за його місцезнаходженням, зазначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Водночас зазначене поштове відправлення було повернуто до суду з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

З метою перевірки причин невручення поштового відправлення суд звернувся до Акціонерного товариства «Укрпошта» із відповідним запитом.

Згідно з відповіддю Акціонерного товариства «Укрпошта», рекомендований лист доставлявся за місцезнаходженням відповідача, однак не був вручений у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Повідомлення про надходження рекомендованого листа було залишено у поштовій скриньці відповідача. Оскільки протягом встановленого строку відповідач за отриманням поштового відправлення не звернувся, лист повернуто суду після закінчення строку його зберігання.

Крім того, суд неодноразово повідомляв відповідача про дату, час та місце судових засідань шляхом надсилання відповідних ухвал рекомендованими поштовими відправленнями. Проте всі вони також були повернуті до суду із зазначенням причини «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Суд зазначає, що юридична особа зобов`язана забезпечити можливість отримання поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, внесеним до Єдиного державного реєстру. Невиконання такого обов`язку та неотримання поштової кореспонденції з причин, що залежали від самого адресата, не може свідчити про його неналежне повідомлення про розгляд справи та не покладає на суд обов`язку вживати інших заходів для забезпечення отримання ним судової кореспонденції.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду, однак своїми процесуальними правами не скористався, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав, причин неподання відзиву суду не повідомив.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи

Господарським судом Львівської області розглядалася справа №914/2606/21 за позовом Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Зеноновича Ґжицького до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» про стягнення 98 695,78 грн, сплачених за договором поставки коштів та штрафних санкцій у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань та неповтаки оплаченого товару.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року у справі №914/2606/21, яке набрало законної сили 23 листопада 2021 року, встановлено такі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору у справі №914/1121/26:

- 27 квітня 2021 року між Львівським національним університетом ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Зеноновича Ґжицького (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» (постачальник) укладено договір №157-04-21, предметом якого була поставка скретч-карток на пальне;

- позивач виконав свій обов`язок щодо оплати товару, однак відповідач поставив товар не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 87 341,40 грн;

- 03 серпня 2021 року позивач направив відповідачу претензію, якою, посилаючись на пункт 10.1 договору, повідомив про його одностороннє розірвання та вимагав повернути 87 341,40 грн, сплачених за фактично непоставлений товар, протягом п`яти календарних днів з моменту отримання претензії;

- відповідач отримав 03 серпня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи №914/2606/21 та випливає зі змісту рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року.

Зазначеним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор-Логістик» на користь Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Зеноновича Ґжицького 87 341,40 грн основного боргу, 6 113,90 грн штрафу, 2 043,55 грн пені, 2 196,47 грн судового збору та 25,16 грн судових витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

24 листопада 2021 року на виконання зазначеного рішення судом видано наказ про примусове виконання.

Як встановлено судом, протягом тривалого часу рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року відповідачем не виконувалося.

25 березня 2026 року відповідач перерахував позивачу 49 000,00 грн із призначенням платежу: «повернення коштів за невикористаний товар згідно з договором №157-04-21…», що підтверджується випискою з банківського рахунку позивача.

26 березня 2026 року відповідач здійснив другу оплату в сумі 48 720,49 грн із аналогічним призначенням платежу, що також підтверджується банківською випискою.

Таким чином, у березні 2026 року відповідач виконав рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року у справі №914/2606/21 у повному обсязі.

Посилаючись на те, що грошове зобов`язання щодо повернення коштів за непоставлений товар було виконано лише у березні 2026 року, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача 60 439,29 грн інфляційних втрат та 12 419,95 грн трьох процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на суму основного боргу 87 341,40 грн за період з 27 червня 2021 року по 24 березня 2026 року.

Оцінка суду

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем упродовж тривалого часу грошового зобов`язання, встановленого рішенням Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року у справі №914/2606/21, яким з відповідача на користь позивача стягнуто, зокрема, 87 341,40 грн вартості непоставленого товару.

З огляду на предмет та підстави позову суд має встановити: чи виникло у відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання; з якого моменту розпочався перебіг такого прострочення; чи правильно визначено позивачем період нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних; а також чи відповідає заявлений до стягнення розмір вимог положенням статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду. Частиною першою статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Частинами першою та другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року у справі №914/2606/21, яке набрало законної сили 23 листопада 2021 року, встановлено, що позивач у зв`язку з непоставкою відповідачем частини товару розірвав договір поставки та вимагав повернути 87 341,40 грн, сплачених за непоставлений товар, протягом п`яти календарних днів з моменту отримання претензії (03 серпня 2021 року).

Вказане рішення набрало законної сили 23 листопада 2021 року.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні та немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/9823/17.

Враховуючи наведене, рішення Господарського суду Львівської області у справі №914/2606/21 має преюдиційне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Предметом цього спору є вимога позивача до відповідача про стягнення 60 439,29 грн інфляційних втрат та 12 419,95 грн трьох процентів річних за період від 27 червня 2021 року по 24 березня 2026 року (до дати виконання рішення суду, всього 4 роки і 270 днів), у зв`язку з невиконанням останнім грошового зобов`язання щодо повернення боргу за недопоставлений товар в розмірі 87 341,40 грн.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України вбачається, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу, за час прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 6.5 постанови Верховного Суду від 04 жовтня 2019 у справі №915/880/18.

При цьому, суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07 березня 2018 року в справі №910/3855/17.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Нарахуванням позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язання, що наразі допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, в даному випадку передбачених частиною другою статтею 625 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №161/12771/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13, від 23 червня 2020 року у справі №536/1841/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року, 25 та 26 березня 2026 року відповідач погасив наявну перед позивачем заборгованість у розмірі 97 720,48 грн, що підтверджується відповідними виписками з рахунка позивача.

Вказані обставини свідчать про тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання, що, як випливає з викладеного вище, є підставою для нарахування штрафних санкцій.

Для визначення періоду прострочення суд насамперед має встановити момент виникнення у відповідача саме грошового зобов`язання. Це зумовлено тим, що за договором №157-04-21 відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару, тобто виконати негрошове зобов`язання. Лише після розірвання договору та пред`явлення позивачем вимоги про повернення сплачених за непоставлений товар коштів у відповідача виникло самостійне грошове зобов`язання, невиконання якого є підставою для застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 26 жовтня 2021 року у справі №914/2606/21, 03 серпня 2021 року позивач направив відповідачу претензію, якою повідомив про одностороннє розірвання договору та вимагав повернути 87 341,40 грн протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання. Оскільки відповідач отримав зазначену претензію 03 серпня 2021 року, останнім днем добровільного виконання грошового зобов`язання було 08 серпня 2021 року, а відтак перебіг прострочення розпочався 09 серпня 2021 року.

Матеріалами справи підтверджується, що грошове зобов`язання було виконано відповідачем 25 та 26 березня 2026 року, при цьому позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних по 24 березня 2026 року, тобто до дня, що передував остаточному виконанню зобов`язання. Такий кінцевий момент нарахування суд визнає правильним.

Таким чином, правильним періодом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання є період з 09 серпня 2021 року по 24 березня 2026 року включно. Натомість позивач безпідставно розпочав нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних з 27 червня 2021 року, тобто ще до виникнення у відповідача грошового зобов`язання щодо повернення сплачених коштів. У цій частині розрахунок позивача є помилковим та підлягає коригуванню судом.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних за період порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання у строк з 09 серпня 2021 року по 24 березня 2026 року, суд дійшов висновку, що правильний розмір інфляційних втрат складає 62 812,18 грн, а трьох процентів річних 12 117,72 грн.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Реалізація права на судовий захист є проявом принципу диспозитивності, згідно з яким позивач на власний розсуд визначає ціну та предмет позову.

Враховуючи, що суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог та самостійно збільшувати ціну позову, суд дійшов висновку про задоволення заявленої позивачем позовної вимоги про стягнення з відповідача всього 72 557,01 грн інфляційних втрат і трьох процентів річних

Перевірка розрахунку здійснена за допомогою інструменту «Калькулятор» системи інформаційно-правового забезпечення «Ліга:Закон», що є усталеною практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2025 року у справі №910/11325/23, від 01 липня 2025 року у справі №910/18308/21 та від 26 березня 2026 року у справі №910/13499/24.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позовна заява до Господарського суду Львівської області надійшла засобами поштового зв`язку, відтак позивачу належало сплатити судовий збір у розмірі 3 328,00 грн, що ним виконано, що підтверджується платіжною інструкцією №816 від 09 квітня 2026 року.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволеної ціни позову, а саме 3 314,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241, 253-259 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кондор Логістик» (вулиця Єфремова, будинок 84, квартира 1Б, місто Львів, 79044; код ЄДРПОУ 39046990) на користь Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Ґжицького Степана Зеноновича (вулиця Пекарська, будинок 50, місто Львів, 79010; код ЄДРПОУ 00492990) 60 439,29 грн інфляційних втрат, 12 117,72 грн три проценти річних та 3 314,20 грн судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Судовий збір в розмірі 13,80 грн залишити за позивачем.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

8. Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

9. Повне судове рішення складено 04 серпня 2026 року.

Суддя Бургарт Т.І.