Решение № 138715230, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/9573/25 (910/6133/26)За позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємтсва "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв"

про стягнення 1 595 575,31грн.

в межах справи №910/9573/25

За заявою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський,14, ідентифікаційний номер 38727770) в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська,23, ідентифікаційний номер 38728444)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова,18/7 літера "В", ідентифікаційний номер 32655926)

про банкрутство

Суддя Мандичев Д.В.

Представники учасників: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/9573/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв".

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємтсва "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення 1 595 575,31грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

11.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

16.06.2026 до суду позивач подав відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.07.2013 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» (Користувач) укладено договір №А6-А про встановлення сервітуту, за яким ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» користується причалом №9 (інв. № 1031036) та причальною інфраструктурою (залізничними коліями №33 та №36, підкрановими коліями).

Згідно з пунктом 2.1 Договору, сервітут встановлюється для можливості здійснення Користувачем навантажувально-розвантажувальних робіт через причал з використанням причальної інфраструктури.

У пунктах 3.1, 3.2 Договору вказано, що видом права сервітуту є право користування майном (причалами та причальною інфраструктурою). Сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалами та причальною інфраструктурою.

Пунктом 5.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 3, плата за сервітут за місяць складає: причал № 9 (інв. № 1031036) - 219 528,64 грн. (двісті дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять вісім гривень 64 коп.) без ПДВ; залізничні колії №33, 36 (інв. № 1031079, № 1031080) - 2 896,45 грн. (дві тисячі вісімсот дев`яносто шість гривень 45 коп.) без ПДВ; підкранові колії (інв. № 1031065) - 2 041,77 грн. (дві тисячі сорок одна гривня 77 коп.) без ПДВ.

Відповідно до пункту 5.3 Договору оплата за користування сервітутом здійснюють відповідачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позивача підставі акту наданих послуг, підписаного обома Сторонами, згідно виставлено: рахунку щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Підпунктом 7.1.4 пункту 7.1. статті 7 Договору Користувач зобов`язаний до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим, повертати Володільцю підписані акти наданих послуг.

Користувач зобов`язаний щомісячно до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим, згідно виставленого рахунку Володільця, вносити плату за користування сервітутом за попередній місяць (підпункт 7.1.5 пункту 7.1. статті 7 Договору).

У пункті 8.3 Договору вказано, що Володілець зобов`язаний щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати Користувачу рахунок на сплату користування сервітутом, який оформляється на підставі акту наданих послуг.

Крім того, за змістом Додаткової угоди № 2 від 21.08.2015 до Договору №А6-А виключено пункт 7.1.10 наступного змісту: «Вносити плату за сервітут за весь час фактичного користування причалом № 9».

На виконання Договору позивачем складені та надані відповідачу рахунки за період з вересня 2025 року по січень 2026 року на загальну суму 1 346 801,15 грн., а саме:- Рахунок № 17990043 від 30.09.2025 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ;- Рахунок № 20160043 від 31.10.2025 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ;- Рахунок № 22400043 від 30.11.2025 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ;- Рахунок № 24390043 від 31.12.2025 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ;- Рахунок № 00930043 від 31.01.2026 на суму 269 360,23 грн. з ПДВ.

Дані рахунки направлені відповідачу на електроні адреси buh.nicmorserv@gmail.com, nikmorservice.office@gmail.com, а також засобами поштового зв`язку, що підтверджується описами вкладення та фіскальними чеками.

На адресу ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» направлені претензії за №№: 1927/18 04-05/Вих від 04.11.2025, 2172/18-04-05/Вих від 10.12.2025, 6/18-04-05/Вих від 02.01.2026, 115/18-04-05/Вих від 02.02.2026, 291/18-04-05/Вих від 03.03.2026, якими позивач просив відповідача виконати свої зобов`язання за Договором №А6-А належним чином та сплатити суму заборгованості.

У відзиві на позовну заяву відповідачем вказано, що в спірний період відповідач був позбавлений фактичної та юридичної можливості користуватися об`єктом сервітуту, у зв`язку з чим нарахування плати за сервітут суперечить суті сервітуту. До того ж, частина вимог за вересень 2025 року не може бути заявлена як поточна вимога.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України одним із різновидів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).

Статтею 401 Цивільного кодексу України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з положеннями ст. 403 Цивільного кодексу України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Згідно із статтею 404 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Так, на виконання Договору від 10.07.2013 №А6-А про встановлення сервітуту позивачем складені та надані відповідачу рахунки на загальну суму 1 346 801,15 грн. за період з вересня 2025 року по січень 2026 року.

При цьому, внесення плати за користування сервітутом не ставиться за умовами Договору в залежність від фактичного користування в певному місяці причалами та причальною інфраструктурою, та визначено в договорі в якості щомісячної оплати.

Однак, ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» оплату рахунків за вказаний період на суму 1 346 801,15 грн. не здійснило, у зв`язку з чим вимоги позову у відповідній частині визнають судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судом ураховано, що відповідач посилався на фактичну та юридичну неможливість користування об`єктом сервітуту, внаслідок ведення військових дій на території, близької до розташування об`єкту сервітуту.

Відповідно до пунктів 10.1-10.4 договору №А6-А обставинами непереборної сили визнаються, але не обмежуються ними, наступні події: землетруси, повені, пожежі, аварії на транспорті, військові дії тощо. Сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх обов`язків, якщо будь-яка з таких обставин безпосередньо вплинула на виконання даного договору. Сторона, для якої стало неможливим виконання зобов`язання за вказаних вище причин, повинна в 5-денний строк з часу виникнення відповідних обставин повідомити іншу сторону про настання цих подій. Належним доказом вказаних вище обставин та їх тривалості є висновок компетентного органу. Наявність обставин непереборної сили автоматично продовжує строк дії даного договору на час, протягом якого будуть діяти вищевказані обставини.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про ТПП в Україні").

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Так, у випадку настання для ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» форс-мажорних обставин, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору №А6-А, останнє повинно було би звертатися до ТПП для засвідчення таких обставин та доводення їх існування перед ДП «АМПУ».

Однак, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача в порядку та строки, встановлені пунктами 10.1-10.4 Договору №А6-А, про дію форс-мажорних обставин та неможливість виконати свої зобов`язання за договором.

Відтак, посилання відповідача на відсутність підстав для нарахування та стягнення боргу за Договором №А6-А через дію форс-мажорних обставин вважаються судом недоведеними та необґрунтованими.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України (у чинній редакції станом на дату прострочення) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 11.7 Договору у разі несвоєчасної оплати за користування сервітутом за умовами даного Договору, з Користувача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення до повної сплати заборгованості. Пеня стягується в претензійно - позовному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу Кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача за прострочення оплати рахунків за період вересень 2025 року - січень 2026 року за Договором №А6-А загальна сума пені за період з 21.10.2025 по 22.05.2026 складає 170 545,61 грн., три проценти річних становлять 16 892,21 грн. та інфляційні втрати становлять 61 336,34 грн.

Проте, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв", введено, із-поміж іншого, мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини 2 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

У частині 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Таким чином, нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат після відкриття провадження у справі № 910/9573/25 не відповідає положенням чинного законодавства, що зумовлює суд у задоволенні позову в цій частині відмовити.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-79, 86, 123, 129, 232-233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова,18/7 літера "В", ідентифікаційний код 32655926) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський,14, ідентифікаційний номер 38727770) в особі Миколаївської філії ДП "Адміністрації морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська,23, ідентифікаційний номер 38728444) 1 346 801 (один мільйон триста сорок шість тисяч вісімсот одну) грн. 15 коп. боргу, 16 161 (шістнадцять тисяч сто шістдесят одну) грн. 61 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У решті вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.08.2026

Суддя Д.В. Мандичев