Постановление суда № 138705373, 03.08.2026, Юр'ївський районний суд Дніпропетровської області

справа № 198/102/26

провадження № 2/0198/194/26

03.08.2026

У Х В А Л А

03 серпня 2026 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області

у складі судді Гайдар І.О.,

за участю секретаря судового засідання Літвіченко В.О.,

представника позивачів адвоката Мерцалова М.Ю.,

представника відповідача ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ПАВЛОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІадвоката Ільченко І.В.,

представника відповідача СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИСтаценко О.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні клопотання адвоката Ільченко І.В. про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ПАВЛОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення порушених прав, стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

18.02.2026 представник позивачів адвокат Мерцалов М.Ю. звернувся до суду з поданим від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовом до відповідачів про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення порушених прав, стягнення моральної шкоди.

В обґрунтування позову представник посилається на те, що прийняте 16.02.2026 виконкомом Юріївської селищної ради Павлоградського району рішення № 2019 «Про негайне відібрання дітей-вихованців у батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » є незаконним, безпідставним та передчасним.

Такі дії відповідачів призвели до повного роз`єднання сім`ї, публічно дискредитували позивачів, поставили під сумнів їх репутацію, спричинили суспільний осуд, розірвали емоційний зв?язок із дітьми та викликали тяжкі душевні страждання.

На підставі викладеного просив визнати протиправним та скасувати рішення № 2019 від 16.02.2026 та стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду, завдану незаконним рішенням та протиправними діями.

Ухвалою Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Білинського М.В. від 19.02.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

20.05.2026 суддю Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області Білинського М.В. відсторонено від здійснення правосуддя.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Гайдар І.О.

Ухвалою від 17.06.2026 розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Представник відповідача ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ПАВЛОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ адвокат Ільченко І.В. звернулась до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, вважаючи, що справу не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки відносини між батьками-вихователями та дітьми, влаштованими до дитячого будинку сімейного типу (надалі ДБСТ), не носять характеру сімейних, а договір про організацію діяльності ДБСТ є адміністративним договором, що укладається від імені держави.

Отже, на думку представника Юріївської селищної ради спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Позивачі в судове засідання не з?явились, не повідомивши причин неявки, а їх представник адвокат Мерцалов М.Ю. заперечував проти клопотання, вважаючи його безпідставним та посилаючись на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до тих самих відповідачів, але про визнання протиправним та скасування крім рішення, що є предметом цього позову, ще і рішення № 2023 від 23.02.2026 «Про виведення дітей-вихованців зі складу дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 » та стягнення моральної шкоди.

В ухвалі від 25.03.2026 у справі № 160/6875/26 під час залишення без руху вказаного адміністративного позову адміністративний суд вважав, що вимоги про визнання незаконним рішення про негайне відібрання дітей від батьків не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки стосуються сімейних правовідносин.

Отже, на думку адвоката позивачів, спір повинен бути розглянутий судом загальної юрисдикції.

Представник відповідача Служби у справах дітей підтримала клопотання про закриття провадження у справі.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, заслухавши думку представників учасників та ознайомившись з матеріалами справи, суд доходить таких висновків.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 2836).

У позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів зміст позовних вимог щодо кожного з них. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 13 цього Кодексу, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог (п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України (про захист прав і свобод людини і громадянина судом) необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 3032 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

При вирішенні питання щодо наявності підстав для закриття провадження у справі поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку цивільного або адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів або судів загальної юрисдикції, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Так, підставою звернення до суду загальної юрисдикції з позовом до органу місцевого самоврядування стало прийняття останнім 16.02.2026 рішення № 2019 про негайне відібрання дітей-вихованців від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як батьків-вихователів.

Надалі 23.02.2026 виконкомом Юріївської селищної ради прийнято ще одне рішення № 2023 «Про виведення дітей-вихованців зі складу дитячого будинку сімейного типу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 », яке наразі є предметом оскарження в Дніпропетровському окружному адміністративному суді у справі № 160/6875/26 за позовом тих самих позивачів до тих самих відповідачів. Крім визнання протиправним та скасування рішення № 2023 від 23.02.2026 позивачі також просять в порядку адміністративного судочинства стягнути завдану їм моральну шкоду.

Аналізуючи передбачений нормативно-правовими актами порядок відібрання дітей від біологічних батьків та батьків-вихователів, суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання протиправним та скасування рішення про негайне відібрання дітей сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права в правовідносинах, що склались між учасниками справи.

Зокрема, згідно з положеннями ч. 2 ст. 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров`я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов`язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. За правилами частини 5 статті 170 СК України положення частин першої - третьої цієї статті застосовуються до відібрання дитини від інших осіб, з якими вона проживає.

Отже, у разі негайного відібрання дитини від біологічних батьків подальше вирішення питання про наявність або відсутність підстав для відібрання відбувається в порядку судового контролю під час розгляду відповідного позову органу опіки та піклування або прокурора.

Щодо питань влаштування, перебування та припинення перебування дітей в ДБСТ, то після їх негайного відібрання подальшому застосуванню підлягає дещо інший порядок, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 564 «Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу», за яким орган, що прийняв рішення про створення ДБСТ, припиняє дію відповідного договору (виведення дітей-вихованців зі складу) у разі, коли в ДБСТ виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей.

В такому випадку батьки-вихователі, які вважають порушеними свої права прийнятим рішенням, мають право звернутись до адміністративного суду про визнання його протиправним та скасування, що наразі і є предметом розгляду в Дніпропетровському окружному адміністративному суді (справа № 160/6875/26).

Таким чином, право на звернення до суду загальної або адміністративної юрисдикції з позовом про визнання незаконним та скасування рішення про негайне відібрання дітей та можливе відшкодування завданої незаконними діями моральної шкоди, виникає у біологічних батьків або батьків-вихователів тільки в разі, якщо відповідні органи не звернулись до суду з позовом про відібрання дітей або не прийняли рішення про припинення дії договору про організацію діяльності ДБСТ.

В протилежному випадку рішення про негайне відібрання дітей є проміжним, таким, що вичерпує свою дію внаслідок звернення органу опіки та піклування до суду або прийняття рішення про припинення перебування дітей в ДБСЬТ, а оцінка законності дій органу місцевого самоврядування з негайного відібрання відбувається під час розгляду судом відповідної справи за позовом про відібрання дітей або за позовом батьків-вихователів про визнання незаконним рішення про припинення перебування дітей в ДБСТ.

Відтак, вимоги позивачів не підлягають розгляду як у порядку цивільного, адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду, оскільки в даному випадку воно не може бути предметом спору та не призведе до відновлення порушених прав.

Відсутність спору, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки немає права, що підлягає судовому захисту.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Також, з огляду на те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від основної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, а їх розгляд в цьому випадку неможливий окремо, то це також не перешкоджає закриттю провадження у справі.

Крім того, вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними, на думку позивачів, діями відповідачів з відібрання дітей та припинення перебування їх в ДБСТ, заявлені позивачами в межах розгляду справи № 160/6875/26 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді.

Підсумовуючи, суд вважає необхідним закрити провадження у справі щодо всіх вимог, адже справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства і взагалі не підлягає судовому розгляду.

Керуючись ст.ст. 255, 260, 261 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ ПАВЛОГРАДСЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ та СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ ЮРІЇВСЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення порушених прав, стягнення моральної шкоди закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення або підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення або складення ухвали. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена та підписана 03.08.2026.

Суддя І. О. Гайдар