№ 138701903, 31.07.2026, Вільшанський районний суд Кіровоградської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 384/227/26

№пр. 2-а/384/5/2026

31 липня 2026 року с-ще Вільшанка

Вільшанський районний суд Кіровоградської області

в складі:

головуючого судді Сорокіної О.О.,

з участю секретаря судового засідання Рябова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Вільшанка за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом адвоката Мурашка Івана Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

в с т а н о в и в :

Адвокат Мурашко Іван Сергійович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до Відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, посилаючись на те, що 01 червня 2026 року о 13 год. 09 хв. в м. Немирів Вінницького району Вінницької області по вул. Костельна (Горького), 8А, відносно позивача ОСОБА_1 інспектором відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Якименком Олександром Сергійовичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7295328.

Відповідно до змісту постанови, 01.06.2026 року о 12 год. 48 хв. в м. Немирів по вул. Костельна (Горького), 8А, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом VOLKSWAGEN LT 35, реєстраційний номер - НОМЕР_1 не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії з причепом ТА-НО без відповідної категорії «Е», чим порушив п. 2.1.а) Правил дорожнього руху, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, за що передбачена відповідальність за ч.2 ст.126 КУпАП.

Так, постановлено притягнути позивача до адміністративної відповідальності та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень.

Зазначає, що із постановою категорично не погоджується, оскільки обставини, зазначені в ній, не відповідають дійсності, позивач не вчиняв інкримінованого йому адміністративного правопорушення, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Для керування транспортним засобом категорії «В» (максимальна дозволена маса якого не перевищує 3500 кілограм) з причепом повна маса якого не перевищує 750 кілограм необхідна наявність посвідчення категорії В. Зазначене прямо передбачено положеннями п. 2.13 ПДР та пункту 5 Положення. В цьому випадку дозволена маса транспортного засобу та причепу не підсумовуються. При цьому наявність відкритої категорії «Е» чи «ВЕ» не вимагається. Керування транспортним засобом категорії «В» з причепом повна маса якого перевищує 750 кілограм дозволяється за наступних умов: - маса причепа не перевищує маси автомобіля без навантаження; - загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу разом із причепом не перевищує 3500 кілограмів. При виконанні вказаних умов для керування таким составом достатня наявність відкритої категорії «В» у посвідченні водія. У разі, якщо вказані вище умови не виконані, наявна необхідність відкритої категорії «Е» чи «ВЕ». Однак вказане не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки маса причепу позивача не перевищувала 750 кілограм.

Відтак, у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови та є підставою для її скасування.

На підставі викладеного просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7295328 від 01.06.2026, винесену інспектором державним інспектором відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Якименком Олександром Сергійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Ухвалою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 17 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

25 червня 2026 року від Головного управління Національної поліції у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначила, що підставою для зупинки транспортного засобу позивача було те, що позивач керував ТЗ «Volkswagen LT 35», д.н.з. НОМЕР_1 у складі з причепом ТА-НО (д.н.з. НОМЕР_2 - макс.вага 750 кг). В подальшому на вимогу працівника поліції позивач надав посвідчення водія серії НОМЕР_3 видане 25.01.2008 категорії "А", "В", "С".

Відповідно до п. 5 Постанови №340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортним засобом» водіям транспортних засобів категорій В, C1, С, D1 і D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів. При цьому водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів. До керування транспортними засобами категорій C1, С, D1 і D з причепами, повна маса яких становить більш як 750 кілограмів і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа перевищує 3500 кілограмів, а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право на керування транспортними засобами категорій С1Е, СЕ, D1E і DE.

Відповідно до копії посвідчення водія НОМЕР_3 видане 25.01.2008 у позивача відкриті лише категорії "А", "В", "C".

Згідно з ч. 2 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як вже зазначалось, постановою у справі про адміністративне правопорушення на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за ч. 2 ст. 126 КУпАП. У зв`язку з викладеним, просила позов залишити без задоволення. Крім цього, зазначила, що заявлена представником позивача вартість наданих послуг в розмірі 5000 грн. є явно завищеною для відповідної категорії справ справи про адміністративне правопорушення.

Позивач в судове засідання не з`явився, представник позивача - адвокат Мурашко І.С. подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність, позов підтримав повністю та просив його задовольнити.

Представники Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області в судове засідання не з`явилися, про дату та час проведення судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно.

Згідно з ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до оскаржуваної постанови серії ЕНА №7295328 від 01 червня 2026 року, складеної інспектором відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Якименком Олександром Сергійовичем, 01 червня 2026 року о 12 годині 48 хвилин у м. Немирів, вул. Костельна (Горького), 8А, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем VOLKSWAGEN LT 35, д.н.з. НОМЕР_1 , не пред`явив посвідчення водія на право керування транспортного засобу відповідної категорії з причепом TA-НO без відповідної категорії «Е», чим порушив п. 2.1 «а» ПДР, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 2 статті 126 КУпАП. Вказаною постановою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн (а.с.15).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення визначені статтею 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), за приписами якої воно накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.93 №3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі по тексту правила; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.1 (а, б, ґ) ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); чинний страховий поліс (страховий сертифікат Зелена картка) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).

Аналогічні положення закріплені законодавцем також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційного документу на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Таким чином, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що Національна поліція України уповноважена через своїх працівників притягувати осіб до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема, п. 2.1. «а» ПДР.

Відповідно до п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. №340 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. №511, із змінами і доповненнями) особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Відповідно до пункту 3 цього Положення, транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;

Т - трамваї та тролейбуси.

Згідно з п. 2.13 Правил дорожнього руху транспортні засоби належать до таких категорій:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше (змінено 11.11.2020);

В1 - квадроцикли та трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів (змінено 11.11.2020);

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

C - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, понад 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;

BE, C1E, CE, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів;

T - трамваї та тролейбуси.

Відповідно до п. 5 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. №340 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. №511) водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кілограмів. При цьому, водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів.

Відповідно до абз. 3 пункту 27 Положення, посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. N 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», може бути обміняне на нове на умовах проведення обміну, визначених цим Положенням. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії, зокрема: B1, B - відповідає категорії B; С1, С - відповідає категорії С.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , позивач є власником транспортного засобу марки VOLKSWAGEN LT 35, 2006 року випуску, тип загальний вантажний, вантажопасажирський-В, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Повна маса автомобіля 3500 кг, маса без навантаження - 2142 кг (а.с.16).

Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , видано на марку ТА-НО, модель V0-3015, тип: загальний причіп ПР-бортовий; реєстраційний номер НОМЕР_2 , повна маса якого становить 750 кг, та маса без навантаження 300 кг. Власником вказаного причепу є ОСОБА_2 (а.с.17).

Позивач має посвідчення водія НОМЕР_3 , видане ДАІ ГУ УМВС України смт. Вільшанка 25.01.2008, з правом керування транспортними засобами категорії А, В, С(а.с.18).

Отже, позивач керував автомобілем, повна маса якого не перевищує 3500 кілограмів, з причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів, а тому, з урахуванням наявного у нього посвідчення водія, він мав право керувати таким транспортним засобом з таким причепом.

Таким чином, суд зазначає, що категорія ВЕ була б необхідна якщо б повна маса причепа перевищувала 750 кг, тоді як в даному випадку згідно зі свідоцтвами про реєстрацію, повна маса причепа, номерний знак НОМЕР_2 , складає 750 кг, без навантаження 300 кг (що не перевищує 750 кг), а повна маса автомобіля VOLKSWAGEN LT 35, номерний знак НОМЕР_1 , складає 3500 кг, що також не перевищує 3500 кг., а тому факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідачем не доведено.

Більш того, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження тих обставин, що максимальна маса причепа позивача перевищувала 750 кілограмів, чи перевищувала масу автомобіля без навантаження, яким керував позивач.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що доказами, які містяться в матеріалах справи спростовується наявність складу адміністративного порушення у діях позивача, які визначені у постанові інспектора та відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 126 КУпАП.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять доказів порушення позивачем п. 2.1. «а» ПДР.

Разом з цим, з наданого Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що фіксація розмови позивача із працівником поліції здійснюється 01.06.2026 о 13:08 безпосередньо перед друком оскаржуваної постанови. Позивач на вказаному відеозаписі повідомляє працівників поліції, що на даний тип причепу не вимагається право керування транспортними засобами категорії «Е», оскільки до категорії «Е» відносяться причепи масою понад 750 кг, на що поліцейський повідомив, що маса «рахується разом».

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження вини позивача суду не надано.

На підставі викладеного, за відсутності доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови, що має наслідком її скасування у судовому порядку.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Згідно з пунктом другим частини третьої статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 126 КУпАП, постанову про адміністративне правопорушення необхідно скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Згідно з приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 16 КАС України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування таких витрат за умови їх підтвердження належними доказами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу викладеного видно, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.

Таким чином суд зауважує, що визначення форми оплати за отримані послуги від адвоката у фіксованому розмірі не може визначатись підставою для відмови у компенсації понесених витрат.

В той же час ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

Отже, у суду також наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

Надаючи оцінку заявленій до відшкодування сумі витрат на правову допомогу, суд акцентує увагу, що характер спірних правовідносин не потребує значних затрат часу з боку фахівця в галузі права, оскільки є типовим, розповсюдженим та у даній категорії сформована усталена судова практика. Таким чином, з боку адвоката, при складенні процесуальних документів по суті позовних вимог, необхідно було вказати виключно фактичні обставин даної справи, у той час як нормативне врегулювання є узвичаєним для спорів з органами та посадовими особами Національної поліції України з приводу оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.

Так, на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді матеріали справи містять договір № 09/06/26-М про надання правової допомоги від 09.06.2026, укладений між позивачем та АО «Лєгіст».

Відповідно до п. 1 укладеної між сторонами додаткової угоди № 1 від 09.06.2026, узгоджено, що вартість послуг (гонорар) Адвокатського об`єднання за представництво клієнта щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА №7295328 в суді першої інстанції є фіксованою сумою та становить 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надані відповідні письмові докази, а тому суд дійшов переконливого висновку про те, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, наголошував, що представником позивача заявлена вартість в розмірі 5000 гривень є явно завищеною для відповідної категорії справ.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу у повному обсязі.

Ураховуючи предмет позову, обсяг позовної заяви та доказів, доданих до неї, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих позивачу послуг з правничої допомоги, пов`язаність цих витрат із розглядом справи, кількістю підготовлених процесуальних документів, конкретні обставини справи, а також час, витрачений на їх виконання, надаючи оцінку рівня реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, враховуючи, що справа в суді розглядалась без особистої участі сторін, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність їхнього розміру, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи заперечення відповідача щодо завищення витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з 5000 грн до 3400 грн., які відповідають критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності їхнього розміру, і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою.

Більш того, суд вважає, що розмір відшкодування судових витрат у цій категорії справ повинен бути співрозмірним з сумою накладеного штрафу, тобто не має бути явно завищеним порівняно з цим розміром.

Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу буде об`єктивним та справедливим.

Стягнення витрат на правову допомогу в такому розмірі забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.

За таких обставин, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, суд вважає за доцільне зменшити заявлену до відшкодування суму судових витрат, пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу в суді, до розміру 3400 грн (три тисячі чотириста гривень).

Згідно зі ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 532 грн. 50 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 77, 121, 241-246, 286 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Адміністративний позов адвоката Мурашка Івана Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до Відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7295328 від 01 червня 2026, винесену інспектором відділу поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області лейтенантом поліції Якименком Олександром Сергійовичем відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 532 грн. 50 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3400 грн, а всього 3932 (три тисячі дев`ятсот тридцять дві) грн 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Відділ поліції №5 (м. Немирів) Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області, місцезнаходження: вул. Гімназійна, 32, м. Немирів, Вінницька область, 22800;

Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження: 21050, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Театральна, 10.

Суддя О.О. Сорокіна