Решение № 138701192, 29.07.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/461/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді Отупор К.М.,

секретаря судового засідання Катюхи К.В.,

позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просить стягнути аліменти на її утримання як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення двадцяти трьох років або закінчення навчання, а також стягнути 50 відсотків оплати за навчання згідно з укладеним договором про надання освітніх послуг.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є донькою відповідача та на даний час продовжує навчання на денній формі за контрактною основою у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Позивачка зазначає, що вона не працює, оскільки навчання на денній формі позбавляє її такої можливості, і вона перебуває виключно на утриманні матері, яка не має фінансової змоги самостійно забезпечити її всім необхідним для проживання та навчання. Позивачка обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що відповідач є працездатною особою, отримує стабільний дохід, проте добровільно матеріальної допомоги в достатньому для забезпечення її потреб розмірі не надає, у зв`язку з чим вона потребує матеріальної допомоги, тому змушена звертатись до суду з позовом про стягнення аліментів та компенсації додаткових витрат на оплату освітніх послуг.

Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав частково. Він не заперечував проти самого факту необхідності матеріальної підтримки повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, проте просив суд зменшити розмір часток стягнення та визначити аліменти в розмірі 1/6 (однієї шостої) частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно. Свої заперечення щодо заявленого позивачкою розміру відповідач обґрунтовував тим, що він на даний час проходить військову службу та має низку тяжких захворювань і наслідків оперативних втручань, пов`язаних з її проходженням, що підтверджується відповідними висновками військово-лікарських комісій. Це суттєво впливає на його працездатність та вимагає постійних значних фінансових витрат на лікування та реабілітацію. Також відповідач вказував, що він добровільно надає матеріальну допомогу доньці, регулярно перераховуючи грошові кошти на її особистий банківський рахунок, що підтверджується банківськими виписками. Щодо позовної вимоги про додаткове стягнення 50 відсотків вартості контракту за навчання відповідач заперечував у повному обсязі, посилаючись на те, що оплата за навчання вже охоплюється правовідносинами щодо утримання повнолітньої дитини згідно зі статтею 199 Сімейного кодексу України, а додаткове стягнення половини вартості контракту є безпідставним та призведе до надмірного подвійного фінансового навантаження, яке він не в змозі нести.

Позивачка ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, у якій категорично заперечувала проти зменшення розміру аліментів до запропонованої відповідачем 1/6 частини та проти відмови у стягненні витрат на навчання. Позивачка наголошувала, що добровільна допомога батька є недостатньою, має виключно формальний характер і не покриває її реальних витрат, тоді як її базові життєві потреби, витрати на проживання та вартість навчання в умовах сьогодення значно зросли.

Відповідач ОСОБА_2 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких додатково підкреслив, що сам по собі статус військовослужбовця не гарантує надмірних доходів в умовах воєнного стану, а навпаки, вимагає значних особистих фінансових витрат на забезпечення життєдіяльності в польових умовах та на лікування загострених хронічних захворювань. На підтвердження факту системного та добросовісного надання добровільної фінансової допомоги, відповідач долучив розширені копії платіжних інструкцій про регулярні перекази коштів на користь доньки.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду низку письмових заяв про розгляд справи за його відсутності у зв`язку з неможливістю прибути до суду через безперервне перебування на військовій службі. У поданих заявах відповідач просив позовні вимоги задовольнити частково, стягнувши з нього аліменти у розмірі 1/6 частини його доходу, та повністю відмовити у задоволенні вимоги щодо додаткового стягнення 50 відсотків вартості оплати за навчання.

Суд, заслухавши позивачку, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, ретельно оцінивши надані докази у їх сукупності з точки зору належності, допустимості та достовірності, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , про що складено відповідний актовий запис №32 (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 досягла повноліття.

Судом також встановлено, що після досягнення повноліття ОСОБА_1 продовжує своє навчання за денною формою у закладі вищої освіти. Ця обставина підтверджується наявною в матеріалах справи Довідкою від 17 березня 2026 року № 20/815с, виданою Харківським національним університетом внутрішніх справ, згідно з якою остання дійсно є студенткою 1 курсу денної форми здобуття освіти з оплатою вартості навчання на договірних засадах, а передбачуваний термін закінчення нею навчання та присвоєння ступеня вищої освіти "бакалавр" встановлено на червень 2028 року (а.с.24).

Навчання позивачки здійснюється на платній основі згідно з Договором № 1440/1 про надання платної освітньої послуги, загальна вартість якого за весь строк навчання становить 102 000 гривень (а.с.10-13).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 доведено витрати на проживання та навчання, зокрема наявними в матеріалах справи: копіями квитанцій до платіжних інструкцій на суму 17 000 грн. від 22.08.2025 та 23.01.2026 з призначенням платежу "за навчання" (а.с.14); копіями дублікатів чеків про здійснення платіжних операцій з призначенням платежу "за гуртожиток" в сумі 1500 грн. від 05.10.2025, 04.11.2025, 03.12.2025, 09.01.2026, 06.02.2026 та в сумі 2600 грн від 29.08.2025.

Доказів на інші витрати, такі як: придбання навчальних матеріалів, харчування, одягу тощо, позивачка суду не надала.

У зв`язку з навчальним процесом на денній формі здобуття освіти, ОСОБА_1 не має власного самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги на оплату освітніх послуг, проживання і забезпечення своїх базових життєвих потреб.

Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Разом з тим, Основний Закон не виключає обов`язку батьків щодо утримання повнолітніх дітей у випадках, прямо передбачених спеціальним законом.

Згідно з частиною 1 статті 199 Сімейного кодексу України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі № 748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що "обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину)".

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" роз`яснено, що обов`язок утримання повнолітніх дітей, які продовжують навчання, покладається на батьків на загальних підставах і припиняється у разі закінчення навчання або досягнення ними 23 років.

Зазначена правова позиція також неодноразово висловлена у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.

Відповідно до частини 1 статті 200 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітню дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Досліджуючи обставини даної справи, оцінюючи матеріальну спроможність та стан здоров`я відповідача ОСОБА_2 , судом встановлено, що відповідач є військовослужбовцем та дійсно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Разом з тим, згідно з долученими до матеріалів справи медичними документами, а саме: копіями довідок військово-лікарських комісій: Довідка від 17.01.2025 № 61 (а.с.34), Довідка від 13.02.2025 № 2553 (а.с.35), Довідка від 30.05.2025 №2025-0529-1440-2531-7 (а.с.36), Довідка від 25.06.2025 №2025-0625-1012-4403-0 (а.с.37), Довідка від 15.08.2025 №2025-0815-0838-5230-3 (а.с.38), Довідка від 10.10.2025 № 2025-1010-1127-1011-3 (а.с.39), відповідач переніс низку оперативних втручань (артроскопія правого колінного суглоба, парціальна меніскектомія тощо) та має хронічні захворювання, які пов`язані з проходженням військової служби. Зазначені обставини беззаперечно свідчать про те, що стан здоров`я відповідача потребує регулярного медичного нагляду, проходження реабілітації та додаткових фінансових витрат на підтримуюче лікування, що безпосередньо і суттєво впливає на його матеріальне становище.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

До того ж, факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц, провадження № 61-46794св18.

Отримувати мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20 грудня 2021 року у справі № 681/15/21, провадження № 61-15542св21.

Із роздруківок платіжних інструкцій та квитанцій АТ КБ "ПриватБанк" (а.с.28-31, 53-70), які підтверджують той факт, що відповідач систематично та добровільно перераховував власні грошові кошти на особистий рахунок доньки, а також здійснював оплату за її проживання у гуртожитку, що повністю спростовує твердження позивачки про абсолютне ухилення батька від її матеріального забезпечення.

Утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання є обов`язком батьків, отже вимоги про сплату аліментів за цей період є законними (ВС/КЦС у справі №308/4214/18 від 13.04.2021).

В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Такий обов`язок покладається на батьків ст. 199 СК України.

Оцінюючи вимогу позивачки щодо додаткового стягнення 50 відсотків вартості навчання за контрактом, суд зазначає наступне.

За змістом статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Згідно зі правовою позицією Верховного Суду, висвітленою в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17, при визначенні розміру аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, суд вже має враховувати вартість такого навчання, придбання підручників, проїзду до навчального закладу та проживання за місцем його знаходження.

Норми глави 16 Сімейного кодексу України не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на повнолітніх дочку чи сина.

Стаття 185 Сімейного кодексу України, на яку посилається позивачка, регулює питання стягнення додаткових витрат виключно щодо неповнолітніх дітей.

Таким чином, витрати на здобуття вищої освіти повністю охоплюються загальним поняттям "утримання" в розумінні статті 199 Сімейного кодексу України. Відтак, стягнення окремої суми на оплату контракту одночасно зі стягненням частки від загального доходу призвело б до подвійного покладення на відповідача одного й того ж фінансового обов`язку, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Оцінюючи доводи відповідача щодо встановлення аліментів у мінімально запропонованому ним розмірі 1/6 частини заробітку, суд вважає, що для забезпечення належних умов життя, повноцінного харчування та здобуття вищої освіти повнолітньою дитиною в умовах платної форми навчання такий розмір буде вочевидь недостатнім. Водночас, задоволення вимог позивачки у заявленому розмірі 1/4 частини призведе до надмірного і непропорційного фінансового навантаження на відповідача з огляду на підтверджене погіршення стану його здоров`я та необхідність несення супутніх витрат на власне лікування.

За таких обставин, з метою дотримання розумного та справедливого балансу між об`єктивними життєвими потребами повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, та реальними фінансовими можливостями відповідача, суд вважає за необхідне та достатнє визначити розмір аліментів у частці 1/5 (однієї п`ятої) від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно. Такий розмір, відповідає принципам пропорційності та справедливості і дозволить належним чином компенсувати витрати на навчання і поточні потреби позивачки, не порушуючи при цьому законних майнових інтересів та прав відповідача на забезпечення власного лікування.

Згідно з частиною 1 статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Позовну заяву було пред`явлено до суду 18 березня 2026 року, отже, стягнення слід розпочати саме з цієї дати.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України суд обов`язково допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивачка за законом звільнена від сплати судового збору при поданні позову про стягнення аліментів. Відповідно до частини 6 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір у встановленому розмірі 1331,20 грн слід стягнути з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України за визначеними законом реквізитами.

Керуючись ст.ст. 180, 183, 191, 199, 200 Сімейного кодексу України, 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263, 265, 430 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/5 (однієї п`ятої) частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову - 18 березня 2026 року і проводити стягнення до досягнення ОСОБА_1 двадцяти трьох років за умови продовження навчання або його закінчення.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає до негайного виконання.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно пункту 4 частини 5 статті 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складено 03 серпня 2026 року.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.

Суддя Дубровицького

районного суду К.М. Отупор