Решение № 138690887, 31.07.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1025/26

пр.№ 2/464/1515/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2026 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

у складі: головуючої судді Сабари Л.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору,

встановив:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом, поданим представником Романенком М.Е., до відповідача ОСОБА_1 в якому просить стягнути на користь позивача збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі № 3172-9/421/11 у розмірі 106 277,53 грн, а також судові витрати, що складаються з 2 662,40 грн судового збору та 7 000 грн на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.10.2011 по справі № 3172-9/421/11 задоволено позовні вимоги АТ «Альфа-Банк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 700005270 від 01.04.2008 у сумі 344 405,84 грн. Право вимоги первісного кредитора було відступлено до ТзОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на підставі укладеного договору про відступлення права вимоги № 2016-ЗАБ/ДГ від 29.09.2016, відтак до нового кредитора перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 700005270 від 01.04.2008. На загальних зборах учасників ТзОВ «ФК «Довіра та Гарантія» протоколом № 1706 від 25.07.2024 ухвалено рішення про зміну найменування ТзОВ «ФК «довіра та Гарантія» на ТзОВ «Він Фінанс».

Вказує, що рішення суду не виконувалось відповідачем у період з 25.02.2019 по 23.02.2022, у зв`язку із чим позивач вважає, що в нього наявне право на стягнення із ОСОБА_1 у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні витрати і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання. За базу нарахування зобов`язання, позивач брав розмір боргу встановлений судом у сумі 344 405,84 грн. Згідно розрахунку, викладеного у позовній заяві інфляційні витрати нараховано за період з 25.02.2019 по 23.02.2022 згідно встановленого індексу інфляції у відповідні місяці спірного року, що становлять 75 309,31 грн. Штрафні санкції у розмірі 3% річних нараховано за період з 25.02.2019 по 23.02.2022, та становлять 30 968,22 грн. Таким чином, за період прострочення виконання грошового зобов`язання, що становить 1095 дні, позивач просить стягнути 106 277,53 грн та 2 662,40 грн судового збору.

Від представниці відповідача Рябініної К.О. надійшов відзив на позовну заяву з мотивів якого вбачається, що в період з 01.05.2015 по 30.04.2022 з ОСОБА_1 на погашення основного зобов`язання 160 067,58 грн, виконавчий збір 16 024,18 грн, витрати на проведення виконавчих дій 50 грн. Окрім того, позивач не повідомив ні боржника, ні Головне управління пенсійного фонду України у Львівській області про зміни у виконавчому провадженні. Покликається на пропуск стороною позивача строку позовної давності . Заявлені витрати на правничу допомогу не підтвердженні належними доказами та є неспіврозмірними відносно позовних вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 матеріли справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.

Ухвалою Сихівського районного суд м. Львова від 15.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача Романенко М.Е. в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Представниця відповідача Рябіна К.О. в судове засідання з`явилась в режимі відеоконференції, у задоволені позовних вимог просила відмовити в повному обсязі.

Заслухавши думку сторін, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, рішення суду.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

При дослідженні доказів судом встановлено наступне.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.10.2011 задоволено позовну заяву АТ «Альфа-Банк» про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 700005270 від 01.04.2008 у сумі 344 405,84 грн.

Згідно ухвал Новозаводського районного суду м. Чернігова від 15.10.2012 та 16.05.2017 вбачається, що АТ «Альфа-Банк», як сторону виконавчого провадження, було замінено на ТзОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (перейменовано на ТзОВ «Він Фінанс» наказом від № 55-к від 25.07.2024) за кредитним договором № 700005270 від 01.04.2008 укладеного з ОСОБА_1 та видано виконавчий документ такому.

При вирішенні спору, суд зважає на наступне.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Як вбачається із постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19): "преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень".

Нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (Постанова ВП ВС від 19.06.2019 № 703/2718/16, від 19.06.2019 № 646/14523/15, від 03.10.2023 № 366/203/21)

Судове рішення не породжує грошове зобов`язання й не змінює правовідносини сторін.

Дія положень статті 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов`язання виражене у грошових одиницях (ст. 524, 533-535, 625 ЦК України) (Постанова ВП ВС від 11.04.2018 № 758/1303/15, від 19.06.2019 № 703/2718/16, від 04.02.2020 № 912/1120/16).

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач має перед позивачем грошове зобов`язання, яке виникло з кредитного договору № 700005270 від 01.04.2008 у сумі 344 405,84 грн, що підтверджується рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20.10.2011 у справі № 3172-9/421/11 про стягнення ОСОБА_1 на користь кредитора заборгованості за кредитним договором у розмірі 344 405,84 грн та 100 грн витрат у вигляді третейського збору.

Отже, судовим рішенням від 20.10.2011 року у справі № 3172-9/421/11 підтверджено наявність грошового зобов`язання позичальника перед кредитором у розмірі 344 405,84 грн та його порушення, яке виникло на підставі кредитного договору.

Оскільки внаслідок невиконання боржниками грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).

Отже, у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Разом з тим, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згодом, неодноразово воєнний стан на території України продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на даний час.

Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Як випливає з Постанови КЦС ВП від 28.11.2024 року у справі №756/8788/22 тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Одночасно, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як випливає із правових висновків викладених Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справі справа № 554/9126/20 від 13.03.2023 Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України). Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16?ц). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Тлумачення статті 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту "на власний розсуд" має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту.

З огляду на позовні вимоги, позивач має намір захистити своє право відповідно до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України внаслідок невиконання грошового зобов`язання відповідачем у період часу з 25.02.2019 по 23.02.2022, тоді як рішення суду, про стягнення кредитної заборгованості винесено 20.10.2011.

Внаслідок невиконання боржниками грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, однак позивачем не надано доказів, що з відповідача вже стягувалися суми передбачені вказаною нормою починаючи з моменту винесення рішення суду, тобто з 20.10.2011, а за відсутності доведення таких обставин, суд визнає необґрунтованими доводи позивача про наявність в останнього права на стягнення таких коштів лише за період з 25.02.2019 по 23.02.2022, в тому числі беручи до уваги розмір заборгованості в сумі 344 405,84 грн.

Разом з тим, беручи до уваги, що розмір збитків позивачем нараховано також на період після 24.02.2022, в час дії воєнного стану, отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Беручи до уваги наведене, в умовах воєнного стану позичальник (боржник) звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України та від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання. Отже, вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та є безпідставними, а тому у позові слід відмовити.

З урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, питання розподілу судових витрат суд вирішує з урахуванням прийняття рішення про відмову у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення відшкодування за невиконання кредитного договору відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 31 липня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуюча Людмила САБАРА