Постановление суда № 138688949, 31.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/10436/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В. розглянувши матеріали позовної заяви органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над дитиною, призначення опікуна, стягнення аліментів та зміну одержувача аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над дитиною, призначення опікуна, стягнення аліментів та зміну одержувача аліментів.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 23.07.2026 вказану позовну заяву залишено без руху із зазначенням недоліків як слід усунути, а саме вказано на те, що:

Правовий статус органів опіки та піклування, їх завдання та функції визначено, зокрема, главою 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтею 19 Сімейного кодексу України (далі - СК України), Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року за № 866 (далі - Порядок № 866).

Відповідно до ч.1 ст. 56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Згідно ч.1 ст.. 57 ЦПК України, органи та інші особи, які відповідно до статті 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

В даному випадку позивачем по справі зазначено Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, однак не вказано в інтересах кого подана позовна заява.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить позбавити матір та батьків ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав.

Так позивачу слід зазначити в інтересах кого саме подано такий позов.

Крім цього, відповідачами у справі вказано матір дітей є ОСОБА_1 та їх батьків.

Згідно позовної заяви вбачається, що у дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 спільна матір ОСОБА_1 .

Разом із тим батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , а ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_3 .

При цьому згідно позовної заяви, звернення до суду в межах одного позову зумовлене тим, що спір виник із взаємопов`язаних обставин, які стосуються однієї матері та трьох її малолітніх дітей. Усі діти проживали в одному сімейному середовищі, а підстави для втручання органу опіки та піклування виникли внаслідок одних і тих самих обставин, пов`язаних із неналежним виконанням матір`ю своїх батьківських обов`язків щодо кожної дитини. При цьому кожна дитина має іншого батька, у зв`язку з чим органом опіки та піклування одночасно перевірено виконання батьківських обов`язків як матір`ю, так і кожним із батьків відповідної дитини.

На переконання позивача усі заявлені позовні вимоги ґрунтуються на взаємопов`язаних фактичних обставинах, підтверджуються сукупністю доказів, були предметом розгляду комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Ужгородської міської ради та спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дітей, які є рідними між собою по материнській лінії.

Суд вважає що дійсно звернення до суду із позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 стосовно дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має зміст та ґрунтується на ст. 188 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.1 ст. 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Поряд із цим позивачем необґрунтовано об`єднання у вказаному позові вимог щодо позбавлення батьківських прав відповідачів ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В даному випадку у дітей хоча і спільна матір, проте різні батьки.

Варто вказати на те, що обставини, що підлягають доказуванню стосовно кожного відповідача різні, а відтак позивачу слід обґрунтувати доцільність об`єднання в даній справі вимог щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В даному випадку позивач просить позбавити батьківських прав двох різних батьків відносно двох їх різних дітей.

Окрім того, позивачем не обґрунтовано підстави звернення із вказаним позовом саме до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Згідно ч.1 ст.. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із статтею 28 ЦПК України визначено перелік справ підсудність яких можлива за вибором позивача.

Відповідно до частини 16 статті 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Поєднання в одному провадженні позовних вимог, а саме про позбавлення батьківських прав та про зміну стягувача аліментів не суперечить положенням процесуального закону, та не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) такої справи.

Крім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що основною позовною вимогою є позбавлення батьківських прав відповідачів стосовно неповнолітніх дітей та спір стосується саме невиконання відповідачами своїх батьківських обов`язків. При цьому, вимога про зміну стягувача аліментів з відповідачів на утримання дітей є похідною та випливає з позовних вимог про позбавлення батьківських прав.

В даному випадку зареєстрованим місцем проживання відповідачів по справі зокрема ОСОБА_1 є м. Кременчук Полтавської області, ОСОБА_2 м. Світловодськ Кіровоградської обл., та зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 , вжитими судом заходами не встановлено.

Поряд із цим ні м. Кременчук ні м. Світловодськ не належить до територіальної підсудності Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, жодного обґрунтування, з приводу звернення до даного суду позивачем не наведено.

Варто зазначити також, що відповідно до ч.4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Позивач орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, вказує на те, що звертається до суду виключно в інтересах малолітніх дітей з метою захисту їхніх прав та законних інтересів. Відповідно до пункту 14 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяв про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб. Оскільки даний позов подається в інтересах малолітніх дітей та спрямований на забезпечення належного захисту їхніх прав, позивач звільнений від сплати судового збору.

Поряд із цим суд звертає увагу на те, що вимога позивача про зміну одержувача аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на підставі рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.01.2017 у справі № 537/5581/16-ц на утримання малолітньої ОСОБА_5 , визначивши одержувачем аліментів ОСОБА_4 та зміна одержувача аліментів, що стягуються з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 на підставі судового наказу Крюківського районного суду м. Кременчука від 08.07.2021 у справі № 537/2536/21 на утримання малолітньої ОСОБА_6 , визначивши одержувачем аліментів ОСОБА_4 , не належать до категорії справ передбачених вказаною нормою, як і не належать до категорії справ передбачених п.3 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» щодо пільги щодо сплати судового збору.

Позивачу вказано на необхідність сплатити судовий збі у розмірі 6 656, 00 грн. (3328,00х2 за дві вимоги немайнового характеру) та зазначено платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях.

Позивачу вказано на положення ч.ч. 1,2 ст. 442 ЦПК України Таким чином із відповідною заявою про заміну стягувача має звертатися його правонаступник. Поряд із цим орган опіки та піклування в даному випадку таким не є, оскільки позивач просить змінити одержувача аліментів із ОСОБА_10 на ОСОБА_4 .

Позовна заява не містить обґрунтування підстав з яких саме позивач порушує перед судом вказане питання.

Окрім того, зазначено, що заява про заміну сторони виконавчого провадження має бути подана до суду за місцем виконання рішення суду.

Для усунення недоліків позивачу надано строк 5 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивачем отримано ухвалу від 23.07.2026 згідно довідки про доставку електронного документу, однак станом на 31.07.2026 недоліки зазначені судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху не усунуто, жодних заяв чи клопотань в тому числі і щодо продовження процесуальних строків, додаткового часу для усунення недоліків то суду також не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13 Конвенції - ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Крім того, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)).

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод.

Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи.

Разом із тим, слід зазначити, що стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

Аналіз судової практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (справа «Мушта проти України», заява №8863/06, рішення від 18.11.2010, пункти 37-38; Справа "Golder v. The United Kingdom", заява №4451/70, рішення від 21.02.1975, пункт 38).

В даному випадку, зазначені в ухвалі про залишення заяви без руху вимоги, щодо усунення недоліків, не є надмірним формалізмом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надання переваги будь-кому з учасників у справі у вирішенні процесуальних питань (у даному випадку щодо відкриття провадження без доданих до позовної заяви копій всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб) не відповідає таким засадам (принципам) судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність, неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (Справа «Надточій проти України», заява № 7460/03, рішення від 15.05.2008, пункт 26; див. серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], no.39594/98, п.72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, Серія A no. 208-B, п.33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, Серія A no.245-C, п.26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), no.54698/00, п.28, від 08.06.2006).

Таким чином, маючи реальну можливість та достатній процесуальний строк, передбачений законом і визначений судом, позивач (представник) не скористалися наданим правом для належного усунення недоліків, а обмежилися повторним викладенням власної правової позиції без виконання вимог ухвали суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

При вирішенні питання про повернення позивачеві його заяви, судом враховується, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, вважаю за необхідне повідомити заявника, що відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст. ст. 185, 258-260 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовної заяви органу опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4 , про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки над дитиною, призначення опікуна, стягнення аліментів та зміну одержувача аліментів,- вважати неподаною і повернути заявнику.

Роз`яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.В. Фазикош