Решение № 138688089, 31.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 рокусправа № 380/5439/26місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

у с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області код ЄДРПОУ 26306742, адреса: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 25, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо невидачі судді у відставці ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення (призначення/перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, на 01 січня 2025 року, 01 січня 2026 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 2 частин третьої та четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, відповідно до абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який складає 3028,00 гривень, абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», який складає 3028,00гривень, абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», який складає 3328,00 гривень, з урахуванням складових суддівської винагороди;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області підготувати та надати судді у відставці ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, на 01 січня 2025 року, на 01 січня 2026 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 2 частин третьої та четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно з абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який складає 3028,00гривень, абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», який складає 3028,00 гривень, абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», який складає 3328,00 гривень, з урахуванням складових суддівської винагороди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» було встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року у 3028грн, 3028грн та 3328грн відповідно, позивач 09.03.2026 звернувся до відповідача із заявою про видачу довідок про суддівську винагороду для обчислення довічного грошового отримання судді у відставці, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 та 2026 році відповідно. Проте відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача, оскільки для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується мінімальний прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2102 грн. Не погоджуючись із такою бездіяльністю та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

07.04.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволення позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що суми прожиткових мінімумів на 2024 рік та на 2026 рік встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн. Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного держаного органу станом на 31 грудня 2025 року. Таким чином, з прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Станом на час розгляду даної справи, норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування відповідачем відсутні. Відповідно до штатного розпису Личаківського районного суду м. Львова станом на 01.01.2024 та 01.01.2026 посадовий оклад судді становив 75672,00 грн. Всі розрахунки до кошторису були зроблені з розрахунку прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 30.03.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Заходи забезпечення позову та доказів не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.

09.03.2026 позивач звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області із заявою, у якій просив видати йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленої з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на 01 січня відповідного календарного року.

На заяву позивача Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Львівській області надало відповідь від 09.03.2026 № 02-536/26, у якій відповідач зазначив, що штатний розпис Шевченківського районного суду м. Львова з 01 січня 2026 року затверджений, виходячи з прожиткового мінімуму у 2102 грн.

Не погоджуючись із відмовою відповідача у видачі йому довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленої з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (див. абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

Відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (надалі за текстом - Закон 1402-VIII) у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Надання довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді для обчислення (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці передбачене Розділом III «Документи, необхідні для призначення (перерахунку) щомісячного довічного утримання» Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1.

Водночас статтею 130 Конституції України проголошено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі за текстом - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частина перша статті 135 Закону № 1402-VIII в імперативному порядку визначає, що суддівська винагорода регулюється зазначеним Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Зміни до зазначеного Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4 Закону № 1402-VII).

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

З аналізу зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо обрахунку суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII (надалі за текстом - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4)роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Стаття 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлює з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2817 гривень;

дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень;

працездатних осіб - 3328 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року;

осіб, які втратили працездатність, - 2595 гривень;

осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення за рішеннями суду, - 1600 гривень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (надалі за текстом - Закон №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №966-XIV прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Стаття 148 Закону № 1402-VIII визначає, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Відмовляючи позивачеві у видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленої з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 та 01.01.2026 відповідач зазначив, що суддівська винагорода у 2024 та 2026 році обчислюється з врахуванням розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Виходячи з аналізу зазначених положень Закону №966-XI, суд висновує, що в ньому не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Також, судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, приписами законів України про Державний бюджет введений новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102 грн.

В той же час, зміни до Закону №1402-VIII та Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму чи розширення переліку видів такого не вносилися, відтак, суд вважає, що законних підстав для застосування прожиткового мінімуму 2102 грн, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 по справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 21.09.2023 у справі №380/25627/21.

Відтак, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Законів України про Державний бюджет.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogat generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Відтак, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

Зазначена правова позиція адміністративного суду узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

На такий аспект законодавчого регулювання також звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Варто зауважити, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, щодо використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, при обчисленні суддівської винагороди Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 12 липня 2023 року у справі №140/5481/22, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 13 вересня 2023 року у справі №240/44080/21, від 21 березня 2024 року у справі №620/4971/23, від 12 вересня 2024 року у справі №580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24 висловив висновок про те, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

У постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці та сформувала такий висновок:

у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Суд вказує на те, що за результатом розгляду заяви позивача відповідач відмовив у видачі оновлених довідок, відтак вчинив активні дії, а тому у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності необхідно відмовити повністю.

Застосовуючи наведені вище правові висновки до спірних правовідносин, які виникли у даній справі, суд дійшов висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу як судді у відставці у видачі довідок про розмір суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 абзацом 4 статті 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановленого на 01.01.2025, абзацом 4 статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік», 01.01.2026 абзацом 4 статті 7 Закону України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на тій підставі, що станом на 01.01.2024, 01.01.2025 та на 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму, який застосовується для обрахунку посадового окладу судді місцевого суду не змінювався, діяв необґрунтовано та всупереч вимог частини другої статті 130 Конституції України і частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, не є правозастосовними при розгляді цієї справи, оскільки спірні правовідносини у справі №240/9028/24 стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді.

Натомість, у справі, яка розглядається, предмет спору стосується довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді місцевого суду у відставці, зокрема, з підстав його обчислення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.03.2026 у справі № 600/5380/24-а.

Суд також звертає увагу відповідача, що правові висновки висловлені в постанові Верховного Суду від 26.09.2018 в справі №820/1853/17, на які посилається останній, не є релевантним до спірних правовідносин, позаяк стосуються посадового окладу обчисленого з розміру мінімальних заробітних плат та щодо суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, а тому не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на 01 січня 2025 року (3028,00грн) та на 01 січня 2026 року (3328,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн на підставі абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року, було неправомірним.

Дослідивши обставини справи, відповідно до згаданих правових норм суд висновує, що позивач має право на визначення у довідці про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді, з розрахунком посадового окладу в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 1 січня календарного 2024 року в розмірі 3028грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 1 січня календарного 2025 року в розмірі 3028грн та розмір якого встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», на 1 січня календарного 2026 року у розмірі 3328 грн із врахуванням інших складових суддівської винагороди.

Водночас суд вважає за належне захистити порушене право позивача шляхом зобов`язання відповідача видати йому довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, обчисленої з врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01 січня відповідного календарного року.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 04.07.2023 у справі № 640/1064/21 та від 01.04.2024 у справі №320/5754/23.

Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2024 року у розмірі 3028 грн, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2025 року у розмірі 3028 грн, з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01 січня 2026 року у розмірі 3328 грн, з урахуванням складових суддівської винагороди.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області видати ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року, на 01 січня 2025 року, на 01 січня 2026 року відповідно до статті 130 Конституції України, пункту 2 частин третьої та четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, згідно з абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», який складає 3028,00гривень, абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», який складає 3028,00 гривень, абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», який складає 3328,00 гривень, з урахуванням складових суддівської винагороди.

В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області код ЄДРПОУ 26306742, адреса: 79005, м.Львів, вул. Драгоманова, 25 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович