Решение № 138680790, 28.07.2026, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/630/26

провадження № 2/136/336/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Присяжного О.І.,

за участі секретаря судових засідань Мельник В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій учасників справи.

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) через свого представника адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича звернулася до суду з вищевказаним позовом до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач), обґрунтовуючи підставність вимог тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина до складу якої увійшла земельна ділянка площею 3,4027 га., кадастровий номер 0522284800:04:000:0337, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (виділена на підставі сертифікату КСП «ПОДІЛЛЯ» серії ВН № 010845). 11.12.2002 ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений секретарем виконавчого комітету Попівської сільської ради Липовецького району Вінницької області Адамович К.В. за реєстром № 228, відповідно до змісту якого заповіла ОСОБА_1 сертифікат на земельну частку (пай) бувшого КСП «ПОДІЛЛЯ» серії ВН № 010845. Позивач прийняла спадщину подавши відповідну заяву до нотаріальної контори, однак позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки власнику сертифіката на земельну частку (пай) ОСОБА_4 було виділено в на турі на місцевості земельну ділянку площею 3,4027 га. кадастровий номер 0522284800:04:000:0337, яка розташована на території Липовецької міської ради, відтак майно заповідане в заповіті на час відкриття спадщини відсутнє. Позивач вважає, що земельна ділянка є правонаступником права на земельну частку (пай), а тому заповіт поширюється на неї. Таким чином позивач вважає, що відмова нотаріуса є необґрунтованою, що послугувало підставою звернення до суду із даним позовом.

У визначений судом строк відповідач не надав до суду відзив.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

09.04.2026 ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області розгляд зазначеної цивільної справи призначено за правилами загального позовного провадження, а у справі призначене підготовче судове засідання та витребувано у приватного нотаріуса Мельник Марії Василівни матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21.04.2026 від приватного нотаріуса Мельник Марії Василівни надійшла належним чином завірена копія матеріалів спадкової справи № 168/2022 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

08.05.2026 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача адвоката Щавінського К.С. та залучено до участі у справі в якості відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

07.07.2026 ухвалою суду закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач чи її представник не з`явилися, у позовній заяві просили у разі неявки здійснити розгляд справи у їх відсутність.

Відповідач Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області у поданій 29.04.2026 до суду заяві просили про розгляд справи без участі їх представника, позов визнають в повному обсязі.

Належним чином повідомлені відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , чи їхні представники, до суду не з`явилися, відзиву на позов чи клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату не подали.

Ураховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Встановлені судом фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно й безпосередньо оцінивши зібрані в справі докази, встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 86 років, померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.21).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яку прийняв її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подавши 15.10.2022 відповідну заяву приватному нотаріусу Вінницького районного нотаріального округу Мельник М.В. (а.с.18) та онука ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , подавши 15.10.2022 відповідну заяву приватному нотаріусу Вінницького районного нотаріального округу Мельник М.В. (а.с.29).

Окрім того 28.09.2022 приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Мельник М.В. отримано заяву від 19.09.2022 про прийняття спадщини донькою ОСОБА_4 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.37-43).

Судом встановлено, що згідно заповіту складеного 04.12.1995 ОСОБА_4 , належний їй на праві особистої власності житловий будинок з господарськими будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 та все її майно, яке на день її смерті буде їй належати з чого б воно не складалося б та де б воно не знаходилося б, заповіла ОСОБА_2 , ОСОБА_8 в рівних долях. Заповіт посвідчено 04.12.1995 секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Липовецького району Вінницької області Пальохою Г.А. та зареєстровано в реєстрі за № 26 (а.с.23).

Окрім того, заповітом складеного 11.12.2002 ОСОБА_4 , належний їй на праві особистої власності сертифікат на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «ПОДІЛЛЯ», сертифікат серія ВН № 0108545 та майновий пай серія ВІХ № 002865, заповіла своїй онуці ОСОБА_9 . Заповіт посвідчено 11.12.2002 секретарем Попівської сільської ради народних депутатів Липовецького району Вінницької області Адамович К.В. та зареєстровано в реєстрі за № 228 (а.с.32).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) заповіт № 26 від 04.12.1995 (номер у спадковому реєстрі 41109225) та заповіт № 228 від 11.12.2002 (номер у спадковому реєстрі 41120979) чинні (а.с.26-27).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про одруження серія НОМЕР_2 від 18.10.2003 (зворотна сторона а.с.33) та свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 від 09.08.2016 (а.с.34) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , змінила прізвище на ОСОБА_10 .

Відповідно до листа Відділу № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 840/25-24 від 12.06.2024 ОСОБА_1 повідомлено про те, що відповідно до «Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видаються Липовецькою районною державною адміністрацією Вінницької області по колективному сільськогосподарському підприємству «ПОДІЛЛЯ» Попівської сільської ради народних депутатів», на гр. ОСОБА_4 виготовлено сертифікат на право на земельну частку (пай), за № 245 від 05.03.1997р. у розмірі 3,66 умовних кадастрових гектарів, серія ВН № 0108545 відповідно до розпорядження Липовецької районної державної адміністрації 371 від 24.10.1996 року. Взамін даного сертифіката на право на земельну частку (пай) видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН № 115959 зареєстрований за № 258 від 04 жовтня 2004 року на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 3,4027 га. із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Попівської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а.с.46).

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 115959 від 04.10.2004 виданого на підставі розпорядження № 185 Липовецької районної державної адміністрації від 03.08.2004 року, ОСОБА_4 , яка проживає с. Попівка, Липовецького району є власником земельної ділянки площею 3,4027 у межах згідно з планом, яка розташована на території Попівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки 0522284800:04:000:0337 (а.с.4).

Відповідно до витягу № НВ-9960785062026 від 02.04.2026 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0522284800:04:000:0337 становить 165 831,72 грн. (а.с.5).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 40/02-31 від 12.06.2024 року приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Мельник М.В. в процесі перевірки та вивчення поданих матеріалів, а також матеріалів спадкової справи № 168/2022 (номер у спадковому реєстрі 69802448) було встановлено наступне. Волею заповідача ОСОБА_4 у заповіті посвідченого секретарем виконавчого комітету Попівської сільської ради Липовецького району Вінницької області Адамович К.В., 11.12.2022 року за реєстром № 228, належний їй Сертифікат на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у власності КСП «ПОДІЛЛЯ» серії ВН № 010845 на випадок смерті заповідано на ім`я ОСОБА_11 . Керуючись інформацією викладеною у Інформаційному листі, виданому Відділом № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області 12 червня 2024 року, власнику Сертифікату про право на земельну частку (пай) ОСОБА_4 виділено в натурі на місцевості земельну ділянку, кадастровий номер якої 0522284800:04:000:0337, площею 3,4027 га, розташовану за адресою: Вінницька область, Вінницький (Липовецький) район, Попівська сільська рада. Відтак є очевидним, що майно (майнове право) заповідане на ім`я ОСОБА_11 на час відкриття спадщини, ІНФОРМАЦІЯ_5 відсутнє (а.с.2).

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 зазначено, що у разі неможливості оформлення спадкових прав у нотаріуса особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи те, що позивач бажає оформити спадщину по заповіту після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 0522284800:04:000:0337, але не має можливості реалізувати свої права, у зв`язку із зазначеними вище обставинами, наведене послугувало підставою для звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина перша та друга статті 1223 ЦК України).

У частинах першій, другій, четвертій статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним (частини друга, третя статті 1254 ЦК України.

При складенні заповідачем декількох заповітів може мати місце їх «конкуренція», оскільки необхідно з`ясувати, який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно.

Тлумачення частини другої та третьої статті 1254 ЦК України дозволяє констатувати, що законодавець для випадку, коли заповідачем складено кілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що:

по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту;

по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів.

Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент отримання ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку 04.10.2004) громадянам власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 467/356/19 (провадження № 61-8685св20) зазначено, що «відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України суд розглядає справу про тлумачення заповіту за наявності таких умов: 1) зміст заповіту містить суперечності, неточності, що ускладнюють розуміння останньої волі заповідача; 2) наявність спору між спадкоємцями щодо тлумачення заповіту - спадкоємці мають різне уявлення про волевиявлення заповідача. За відсутності спору тлумачення заповіту здійснюється самими спадкоємцями на підставі частини першої статті 1256 ЦК України. Оскільки суди у справі, що переглядається, встановили, що між спадкоємцями є спір щодо тлумачення заповіту, то відповідно до частини другої статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту здійснює суд. Тлумачення заповіту судом не повинно змінювати волі заповідача, тобто підміняти собою сам заповіт. Суд не може брати на себе права власника щодо розпоряджання його майном на випадок смерті. Тлумачення заповіту є лише інструментом з`ясування волі заповідача після його смерті. Отже, суд, здійснюючи тлумачення заповіту, не повинен виходити за межі цього процесу та змінювати (доповнювати) зміст заповіту, що може спотворити волю заповідача. Неточне відтворення в заповіті власної волі заповідача щодо долі спадщини може бути зумовлене, перш за все, неоднаковим використанням у ньому слів, понять і термінів, які є загальноприйнятими у сфері речових, зобов`язальних, спадкових відносин тощо. Цьому також можуть сприяти й певні неузгодженості між змістом окремих частин заповіту і змістом заповіту в цілому, що ускладнюють розуміння волі заповідача стосовно долі спадщини. При цьому частина друга статті 213 ЦК України не допускає, щоб при тлумаченні правочину здійснювався пошук волі учасника правочину, який не знайшов відображення у тексті самого правочину при тлумаченні заповіту, не допускається і внесення змін у зміст заповіту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61-14612св21) вказано, що «у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України. З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19) зазначено, що «у складеному заповіті ОСОБА_6 зазначено, що він заповідає земельний пай ОСОБА_1. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай). Разом з тим у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). Суди правильно встановили, що за життя ОСОБА_6 отримав лише один сертифікат на земельний пай в розмірі 3,69 га, цей сертифікат був замінений на два державні акти на земельні ділянки: один - на 2,36 га з цільовим призначенням земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, інший - на 0,5 га - для ведення особистого селянського господарства. Вказана обставина підтверджується листом відділу у Глухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 26 січня 2018 року (а.с.13). На нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_6 зазначив у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважав, що немає різниці між земельним паєм та власне земельними ділянками, на які він отримав державні акти на право власності на земельні ділянки, отримані внаслідок розпаювання землі. Тому висновки і апеляційного суду, і суду першої інстанції про те, що спадкодавець отримав сертифікат на один земельний пай, а позивач зазначає дві земельні ділянки з різним цільовим призначенням, не ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи. При розпаюванні земельних ділянок не передбачено жодних обмежень чи заборон обміну сертифіката на земельний пай на декілька земельних ділянок з різним цільовим призначенням. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, які встановлені судами, проте не враховані при ухваленні рішень, що ОСОБА_6 , заповідаючи своєму братові ОСОБА_1 земельний май, мав на увазі саме дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області. Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна «земельний пай» та встановлення судами, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформив право на дві земельні ділянки, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядився земельними ділянками на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай. Такого ж висновку можна дійти, порівнюючи різні частини правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами спадкодавця, який він виразив при вчиненні правочину. Зі змісту заповіту вбачається, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та осіб, які спадкують за заповітом, що унеможливлює різне тлумачення, як помилково про це зазначили суди попередніх інстанцій. Так, заповідач визначив окремо, що земельні ділянки, отримані ним в результаті розпаювання, яким він дав найменування «земельний пай», переходять тільки його брату - ОСОБА_1 , а все інше майно, в тому числі житловий будинок - переходять трьом спадкоємцям: позивачу і відповідачам. Отже, у справі встановлено, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_6 реалізував свій намір заповісти дві земельні ділянки площею 2,36 га (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та 0,56 га (для ведення особистого селянського господарства), які розташовані на території Студеноцької сільської ради Глухівського району Сумської області, саме позивачу ОСОБА_1. Тому є підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про тлумачення заповіту. Водночас суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що неточності у заповіті щодо найменування майна, яке передається у спадщину, за обставин цієї справи не можуть бути усунуті шляхом тлумачення заповіту відповідно до статей 213, 1256 ЦК України, а вжитий у заповіті термін «земельний пай» не дає можливості ототожнити його з належними спадкодавцю земельними ділянками, які він отримав у власність внаслідок реалізації права на земельну частку (пай). У спірному випадку тлумачення заповіту шляхом вказівки на те, що воля заповідача була спрямована на передання позивачу земельного паю у вигляді відповідних земельних ділянок, не є спотворення волі заповідача, як про це зазначили суди».

Судом встановлено, що перший заповіт ОСОБА_4 від 04.12.1995 стосувався житлового будинку з господарськими будівлями, що розташовані в АДРЕСА_1 (дев`ять) та всього її майна, яке на день її смерті буде їй належати з чого б воно не складалося б та де б воно не знаходилося б, які вона заповіла ОСОБА_2 , ОСОБА_8 в рівних долях.

Другий заповіт ОСОБА_4 від 11.12.2002 стосувався лише сертифіката на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «ПОДІЛЛЯ», сертифікат серія ВН № 0108545 та майнового паю серія ВІХ № 002865, які вона заповіла своїй онуці ОСОБА_12 . На час складення другого заповіту земельна ділянка не була виділена в натурі, державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався.

Таким чином, визначення спадкоємців на сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий 05.03.1997 члену колективного сільськогосподарського підприємства «ПОДІЛЛЯ» серії ВН № 0108545 розміром 3,66 умовних кадастрових гектарів має відбуватися відповідно до заповіту від 11.12.2002, а все інше спадкове майно повинно спадкуватися за заповітом від 04.12.1995.

Після складення заповітів ОСОБА_4 на підставі розпорядження № 185 Липовецької районної державної адміністрації від 03.08.2004 стала власником земельної ділянки кадастровим номером 0522284800:04:000:0337, площею 3,4027 у межах, передбачених планом, що розташована на території Попівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначене підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН № 115959, виданим 04 жовтня 2004 року.

Суд наголошує на тому, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Загальноприйнятим є використання поняття «земельний пай» не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а й як земельна ділянка, отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі). У разі, якщо заповідач реалізував право на земельну частку (пай) та отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, і за життя не склав нового заповіту чи не скористався правом на внесення змін до заповіту, то заповіт, у якому заповідач розпорядився правом на земельну частку (пай), не втрачає чинність на підставі частини четвертої статті 1236 ЦК України, а визначення спадкоємців на земельну ділянку має відбуватися згідно з цим заповітом.

Водночас при тлумаченні заповіту від 11.12.2002 суд акцентує увагу на тому, що ОСОБА_4 , заповідаючи «сертифікат на земельну частку (пай)», вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, на яку вона згодом отримала державний акт на право власності. З урахуванням того, що ОСОБА_4 11.12.2002, тобто через сім років після складення першого заповіту склала другий заповіт, у якому конкретизувала, що «сертифікат на земельну частку (пай)» вона заповідає онуці ОСОБА_12 , то воля заповідача була спрямована саме на передання позивачці ОСОБА_1 земельного паю у вигляді відповідної земельної ділянки. У зв`язку із цим тлумачення заповіту від 11.12.2002 на користь спадкоємця, зазначеного у ньому, не є спотворенням волі заповідача.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України потреба в такому способі захисту права власності, який обраний позивачем виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявність порушеного права позивача є очевидною, отож воно підлягає захисту судом у спосіб, що нею обраний.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про визнання за позивачем права власності, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , право власності на земельну ділянку площею 3,4027 га. з кадастровим номером 0522284800:04:000:0337, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ґрунтується на нормах діючого законодавства, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_4 , в порядку спадкування за заповітом, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , право власності на земельну ділянку площею 3,4027 га. з кадастровим номером 0522284800:04:000:0337, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 );

Відповідачі:

Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (місцезнаходження: вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, ЄДРПОУ - 04325957);

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 );

ОСОБА_6 ( АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_7 ).

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2026.

Суддя Олексій ПРИСЯЖНИЙ