Решение № 138679873, 24.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2983/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкова Ю.О.

за участю представників:

від позивача: адвокат Юрін А.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/2983/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)

до відповідача: Акціонерного товариства "Херсонгаз"(вул. Поповича, буд. 3, м. Херсон, Херсонська обл., 73036)

про стягнення 13 467 701,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Суть спору

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (надалі ТОВ "ГК "Нафтогаз України") звернулось до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до Акціонерного товариства "Херсонгаз" (надалі АТ "Херсонгаз"), відповідно до яких просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість у загальній сумі 13 467 701,97 грн, у тому числі: пеню 7 254 450,48 грн, штраф 4 402 519,42 грн, 3% річних 435 267,04 грн та інфляційні втрати 1 375 465,03 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що на підставі укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ від 21.06.2022 (надалі Договір), відповідач за отриманий за договором газ розрахувався повністю, проте з порушенням строку, встановленого умовами договору, чим порушив умови господарського зобов`язання. А тому з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, останнім були нараховані штрафні так компенсаційні санкції.

2. Аргументи учасників справи

2.1. Аргументи Позивача

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 21.06.2022 між ним та відповідачем був укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ.

Вказаний Договір та акти до нього укладені між сторонами шляхом підписання цих документів в електронній формі електронними підписами представників, про що сторони домовились та визначили це у Договорі.

Як зауважує позивач, на сьогодні Договір є дійсним, законним та немає жодного рішення суду з приводу недійсності цього правочину, отже він є таким, що підлягає виконанню сторонами.

Позивач зазначає, що на виконання умов зазначеного Договору ним у період з червня 2022 по січень 2023 року, у власність відповідача був переданий природний газ на загальну суму 44 976 505,68 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу.

При цьому позивач зауважує, що відповідач оплату за переданий газ здійснив повністю, але з порушенням строку, встановленого п.4.3 Договору, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п.4.3 Договору.

Таким чином, за ствердженням позивача станом на дату подання позову, відповідач немає заборгованості за спожитий природній газ перед позивачем.

Отже позивач зауважує, що відповідно до п.6.3 Договору у разі прострочення відповідачем строків проведення розрахунку за природний газ, визначених Договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, відповідач на письмову вимогу позивача не пізніше 15 днів з моменту її отримання був зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення відповідачем строків оплати за природний газ більше ніж на 5-ть робочих днів, додатково сплатити штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.

При цьому позивач звертає увагу на те, що вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Отже, позивачем за порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасного розрахунку за переданий газ, з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу за Договором, була нарахована пеня за неналежне виконання Відповідачем умов договору у сумі 7 254 450,48 грн та штраф у сумі 4 402 519,42 грн.

Оскільки відповідачем своєчасно не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, позивач стверджує, що він зобов`язаний сплатити інфляційні нарахування, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як зазначає позивач, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується нарахованих 3% річних, позивач зауважує, що приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення, загальний розмір яких за розрахунком позивача, складає 435 267,04 грн.

Стосовно інфляційних втрат позивач зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі № 910/24266/16, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. Отже сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за розрахунками позивача складає 1 375 465,03 грн.

Позивач стверджує, що порушення відповідачем строків оплати за переданий за Договором газ, порушує права позивача, а тому з метою їх захисту він звернувся до суду з відповідним позовом.

2.2. Аргументи відповідача (АТ "Херсонгаз")

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що позовні вимоги, заявлені позивачем виключно щодо штрафних санкцій, нарахованих за період до січня 2023 року включно, при цьому основний борг ним погашено повністю.

При цьому відповідач зауважує, що відсутність боргу за переданий газ позивачем не оспорюється, що свідчить про те, що відповідач не ухилявся від виконання своїх договірних зобов`язань.

Також відповідач звертає увагу на те, що штрафні санкції позивачем нараховані за період, коли місто Херсон перебувало в окупації, а також у перші місяці після його звільнення, що після деокупації 11.11.2022 місто фактично залишилося без елементарної інфраструктури, були відсутні електропостачання, водопостачання, мобільний зв`язок та доступ до мережі Інтернет.

За цих умов відповідач був фактично позбавлений можливості здійснювати банківські платежі та вести нормальну господарську діяльність. Як вказує відповідач, він фактично та з об`єктивних підстав не мав можливості своєчасно здійснювати платежі за Договором.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що факт тимчасової окупації відповідних територій був нормативно закріплений лише 22.12.2022 наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309, а до цього підприємства працювали в умовах повної фактичної та правової невизначеності, коли навіть базові правила здійснення господарської діяльності в умовах окупації та після деокупації залишалися неврегульованими.

Водночас відповідач зазначає, що одразу після відновлення технічної можливості здійснювати господарську діяльність він повністю погасив основний борг, при цьому ним було сплачено навіть за об`єктами, які досі залишаються на тимчасово окупованій території лівобережної частині Херсонської області.

Відповідач вказує, що у цій справі позивач не просить стягнути основний борг, його майнові права вже відновлені. А тому фактично предметом спору залишилися виключно штрафні санкції, застосовані за обставин, які повністю перебували поза контролем відповідача.

Просимо суд також врахувати, що саме судова практика в умовах воєнного стану нерідко змушена заповнювати прогалини законодавства.

В обґрунтування зазначеного відповідач посилається на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, у якій Верховний Суд дійшов висновку, що між підконтрольною та тимчасово окупованою територіями України була відсутня правова можливість здійснення господарських операцій, у тому числі щодо переміщення товарів та надання послуг трубопровідним транспортом. Як наслідок, суд зазначив, що вимоги про оплату таких послуг за відповідний період не підлягають задоволенню.

Отже відповідач стверджує, що застосування штрафних санкцій за невиконання грошового зобов`язання у період, коли сама господарська діяльність була фактично неможливою або законодавчо обмеженою, суперечило б змісту цього правового висновку, а також принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідач вважає, що у цій справі слід оцінити не лише формальний факт прострочення, а й його причини, оскільки без врахування зазначеного, відповідач, який повністю виконав свої основні зобов`язання, фактично буде покараний багатомільйонними штрафними санкціями за обставини, на які не мав можливості вплинути, що на переконання відповідача, не відповідатиме ні принципу справедливості, ні принципу добросовісності, ні принципу розумності, які є основоположними засадами цивільного та господарського права.

При цьому, відповідач також зауважує, що позивачем не зазначено обставин понесення ним збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за Договором та відповідних доказів.

З урахуванням викладених обставин, які підтверджують вимушений та об`єктивний характер прострочення, добросовісність дій відповідача та погашення основної заборгованості, а також наявність виняткових обставин воєнного часу, відповідач вважає, що заявлені санкції є явно непропорційними та надмірними, а тому просить врахувати ці обставини та зменшити штрафні санкції (пеня, штраф) на 99% від заявлених позивачем у випадку задоволення позову.

3. Процесуальні питання, вирішені судом

03.07.2024 ТОВ "ГК "Нафтогаз України" звернулося з позовною заявою (вх. № 3048/24) до Господарського суду Одеської області, яка того ж дня відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

08.07.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області у справі № 916/2983/24 позовна заява (вх. № 3048/24 від 03.07.2024) була прийнята судом до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12 год. 00 хв. 06.08.2024.

22.07.2024 відповідач подав до суду клопотання (вх. № 27804/24), в якому просив суд зупинити провадження у справі до розгляду Об`єднаною палатою КГС ВС в касаційному порядку справи № 908/1162/23.

23.07.2024 позивач подав до суду заяву (вх. № 27844/24) про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів відеоконференцзв`язку.

05.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області заява позивача (вх. № 27844/24 від 23.07.2024) була задоволена.

06.08.2024 відповідач подав до суду заяву (вх. № 29359/24) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку з використанням власних засобів поза межами суду.

06.06.2024 підготовче засідання суду не відбулось у зв`язку з неявкою представників сторін.

Того ж дня ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання було відкладене на 11 год. 00 хв. 22.08.2024, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у ЄСІКС.

12.08.2024 відповідач подав до суду заяву (вх. № 29892/24) про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів відеоконференцзв`язку.

14.08.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області заява відповідача (вх. № 29892/24 від 12.08.2024) була задоволена.

22.08.2024 у підготовчому засіданні з метою надання можливості позивачу викласти свою позицію щодо заяви відповідача про зупинення провадження, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення у підготовчому засіданні перерви до 10 год. 00 хв. 10.09.2024.

10.09.2024 у підготовчому засіданні судом була розглянуто клопотання відповідача (вх. № 27804/24 від 22.07.2024) про зупинення провадження у справі, вислухана думка представника позивача та після оголошення перерви судом була проголошена скорочена ухвала про задоволення клопотання відповідача та про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду Об`єднаною палатою КГС ВС справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови. Повний текст ухвали суду був складений того ж дня.

12.11.2025 ухвалою Господарського суду провадження у справі № 916/2983/24 було поновлено, підготовче засідання призначено на 12 год. 00 хв. 02.12.2025, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у ЄСІКС.

14.11.2025 позивач подав до суду письмові пояснення (вх. № 36418/25) з урахуванням постанови ОП КГС ВС від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23, які судом долучені до матеріалів справи.

20.11.2025 відповідач подав до суду письмові пояснення (вх. № 37063/25) з урахуванням постанови ОП КГС ВС від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23, які судом долучені до матеріалів справи.

26.11.2025 позивач подав до суду клопотання (вх. № 37706/25), в якому просив суд зупинити провадження у справі до розгляду ВП ВС справи № 280/5808/23.

26.11.2025 позивач подав до суду заяву (вх. № 37750/25) про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів відеоконференцзв`язку.

05.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області заява повивача (вх. № 37750/25 від 26.11.2025) була задоволена.

02.12.2025 у підготовчому засіданні судом було розглянуто клопотання позивача (вх. № 37750/25 від 05.08.2025) про зупинення провадження у справі, вислухана думка представника відповідача та після оголошення перерви судом була проголошена скорочена ухвала про задоволення клопотання позивача та про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду ВП ВС справи № 280/5808/23 та оприлюднення повного тексту постанови. Повний текст ухвали суду був складений того ж дня.

20.02.2026 ухвалою Господарського суду провадження у справі № 916/2983/24 було поновлено, підготовче засідання було призначено на 14 год. 20 хв. 12.03.2026, про що учасники справи були повідомлені через їх електронні кабінети у ЄСІКС.

27.02.2026 позивач подав до суду заяву (вх. № 7104/26) про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів відеоконференцзв`язку.

05.03.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області заява позивача (вх. № 7104/26 від 27.02.2026) була задоволена.

06.03.2026 відповідач подав до суду заяву (вх. № 8173/26) про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів відеоконференцзв`язку.

11.03.2026 позивач подав до суду письмові пояснення (вх. № 8759/26) з урахуванням постанови ВП ВС по справі № 280/5808/23, які судом долучені до матеріалів справи.

12.03.2026 у підготовчому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про надання йому часу для подання заперечень на пояснення позивача від 11.03.2026, у зв`язку з чим судом відповідачу був становлений строк для подання заперечень та проголошена протокольна ухвала про перерву в підготовчому засіданні до 11 год. 20 хв. 24.03.2026.

20.03.2026 відповідач подав до суду клопотання (вх. № 9994/26 від 23.03.2026) про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача АТ "Оператор газотранспортної системи України".

23.03.2026 відповідач подав до суду клопотання (вх. № 9943/26) по зменшення пені та штрафних санкцій разом із додатковими письмовими доказами, а позивач подав заперечення (вх. № 10134/26) проти клопотання відповідача про зменшення пені та штрафних санкцій.

24.03.2026 відповідач подав до суду додаткові письмові пояснення (вх. № 10171/26) разом з додатковими письмовими доказами, а позивач подав клопотання (вх. № 10199/26) про заміну його представника у справі.

Того ж дня у підготовчому засіданні судом було розглянуто клопотання відповідача (вх. № 9994/26 від 23.03.2026) про залучення третьої особи, вислухана думка учасників справи та постановлена протокольна ухвала, якою у задоволені клопотання відповідача судом відмовлено, оскільки АТ "Оператор газотранспортної системи України" не є учасником спірних правовідносин, а відповідачем не доведено які права цього товариства можуть бути порушені, після цього судом було розглянуто клопотання відповідача (вх. № 9943/26 від 23.03.2026) про зменшення пені та штрафних санкцій та долучено до матеріалів справи, подані разом із клопотанням додаткові докази судом залишені без розгляду, оскільки відповідач не подав клопотання про поновлення строку на їх подання та не обґрунтував поважність не подання цих доказів у строки, передбачені приписами ГПК України, з цих саме підстав судом залишені без розгляду додаткові пояснення відповідача (вх. № 10171/26 від 24.03.2026) разом із доданими до них доказами. Після вирішення всіх питань, передбачених ст.182 ГПК України судом була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12 год. 40 хв. 28.04.2026.

28.04.2026 у судовому засіданні у зв`язку із об`єктивною неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення у засіданні перерви до 11 год. 00 хв. 26.05.2026.

25.05.2026 позивач подав до суду клопотання (вх. № 18150/26), в якому просив суд зупинити провадження у справі до закінчення перегляду ВП ВС справи № 916/1218/26.

26.05.2026 судом була постановлена протокольна ухвала про повернення на стадію підготовчого провадження та у зв`язку із мінуванням адміністративної будівлі суду, постановлена протокольна ухвала про перерву в підготовчому засіданні суду до 10 год. 40 хв. 16.06.2026.

16.06.2026 у підготовчому засіданні судом було розглянуто клопотання позивача про зупинення провадження у справі (вх. № 18150/26 від 25.05.2026), вислухана думка учасників справи та постановлена протокольна ухвала, якою у задоволені клопотання позивача було відмовлено, після чого судом з урахуванням думки учасників справи, була постановлена протокольна ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11 год. 40 хв. 02.07.2026.

02.07.2026 у судовому засіданні у зв`язку із об`єктивною неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення у засіданні перерви до 11 год. 40 хв. 14.07.2026.

10.07.2026 позивач подав до суду клопотання (вх. № 24304/26), в якому просив суд повернутись на стадію підготовчого провадження та зупинити провадження у справі до закінчення перегляду ВП ВС справи № 908/3166/25.

13.07.2026 відповідач подав суду судові дебати у письмовому вигляді (вх. № 24457/26), які судом були долучені до матеріалів справи.

14.07.2026 від позивача на адресу суду надійшло клопотання (вх. № 24675/26) про заміну його представника у справі.

Того ж дня в судовому засіданні судом було розглянуто клопотання позивача (вх. № 24304/26 від 10.07.2026) про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі, заслухана думка учасників справи, після чого постановлена протокольна ухвала про відмову у задоволенні клопотання позивача, сторони виступили у судових дебатах після чого судом був завершений розгляд справи по суті та повідомлено учасників справи про час та дату оголошення судового рішення.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.

Під час розгляду справи по суті сторони виступили із вступними промовами, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

Позивач (ТОВ "ГК "Нафтогаз України") у своїй вступній промові та судових дебатах заявлені позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у заявах по суті спору та усних поясненнях, просив суд позов задовольнити повністю.

Відповідач (АТ "Херсонгаз") у своєї вступній промові та судових дебатах проти позовних вимог заперечував, просив суд у їх задоволені відмовити.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні та достатні умови для доведення ними своїх правових позицій, надання доказів, які, на думку учасників справи, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо.

Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо строку розгляду справи суд зауважує, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст.ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

При цьому, згідно Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України, щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

При цьому, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Отже, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку "розумності строку" розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

ЄСПЛ щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом" (див. рішення у справах "Walchli v. France" від 26.07.2007 та "ТОВ "Фріда" проти України" від 08.12.2016).

При оцінці розумності строків розгляду справи, на переконання суду також слід враховувати те, що російські війська систематично здійснюють масовані ракетні та дронові атаки м. Одеси, де розташований Господарський суд Одеської області, у зв`язку із чим періодично виникає загроза безпеці як учасників судового процесу, так і працівників господарського суду, що безпосередньо впливає на нормальну роботу суду та строки розгляду справи.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст.2,6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.3 Конституції України та ст.ст.2,11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.ст.209,210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

24.07.2026 після завершення стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку із проголошенням системою цивільної оборони м. Одеса та Одеської області судом, проголошення судового рішення було відкладено на 14 год. 30 хв., про що учасники справи були повідомлені до їх електронних кабінетів у ЄСІКС та телефонограмами та було проголошено скорочене рішення, відповідно до приписів ст.219 ГПК України, і повідомлено представника позивача про дату складання повного тексту рішення.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом

На підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу ПАТ "ХЕРСОНГАЗ" № 846 від 29.06.2017 ПАТ "ХЕРСОНГАЗ" (код ЄДРПОУ 03355353) була видана ліцензія на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Херсон та Херсонської області.

21.06.2022 між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Херсонгаз" (покупець) був укладений Договір купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ (т.с.1, а.с.38-51), відповідно до п.1.3 якого продавець за умови дотримання положень цього договору та вимог Положення покупцем, зобов`язується передати у власність покупцю природний газ в обсягах та на умовах, що погоджені сторонами у цьому Договорі, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно сплатити вартість такого обсягу природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим Договором.

У розділі 12 Договору місцем знаходження покупця визначено м. Херсон, Дніпровський район, вул. Поповича, буд. 3.

01.09.2022 між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Херсонгаз" (покупець) була укладена Додаткова угода № 1 до Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292- ОГРМ (т.с.1, а.с.53,54).

17.11.2022 між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Херсонгаз" (покупець) була укладена Додаткова угода № 2 до Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292- ОГРМ (т.с.1, а.с.55,56).

28.12.2022 між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (продавець) та АТ "Херсонгаз" (покупець) була укладена Додаткова угода № 3 до Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292- ОГРМ (т.с.1, а.с.57-72).

Відповідно до Актів приймання-передачі природного газу (т.с.1, а.с.20-35) у період з червня 2022 по січень 2023 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у загальному об`ємі 6 061 523,68 куб. м на суму 44 976 505,68 грн.

Як зазначає позивач та підтверджує відповідач, останній повністю розрахувався за отриманий об`єм природного газу, а тому, оскільки ця обставина визнається обома сторонами, то відповідно до ч.1 ст.75 ГПК України вона не підлягає доказуванню.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача зазначена наступна адреса: Україна, 73036, Херсонська обл., місто Херсон, вулиця Поповича, будинок 3.

Загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому дослідженні, є факт окупації міста Херсон з 01.03.2022.

У позовній заяві позивачем нараховані штрафні (штраф, пеня) та компенсаційні (3% річних та інфляційні) за несвоєчасну сплату відповідачем переданого за Договором природного газу за період з червня 2022 по січень 2023 року у загальній сумі 13 467 701,97 грн за стягненням яких позивач звернувся до Господарського суду з відповідним позовом.

5. Висновки Господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У частині 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України зазначається, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, зазначені норми закону визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Тобто правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу.

Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Як вбачається з матеріалів справи позивач обґрунтовує свої позовні вимоги порушенням відповідачем умов Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ, укладеного між позивачем та відповідачем 21.06.2022.

З урахуванням наведеного суд зазначає наступне.

Існуючі міжнародні правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положеннях IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, учасницею якої є Україна (дата набрання чинності для України 24.08.1991).

Стаття 42 "Положення про закони і звичаї війни на суходолі", що є додатком до цієї Конвенції, встановлює, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Положення IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, як частина законодавства України, мають застосовуватися у сукупності із нормами законодавства України, в тому числі для тлумачення останніх.

За визначенням, наданим у статті 1-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" № 1207-VII (далі - Закон № 1207) тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.

Водночас, виходячи зі статті 2 Закону № 1207-VII, його метою встановлено визначення статусу території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до приписів п.п.1-3 ч.1 ст.3 Закону № 1207 (в редакції на час укладення Договору) для цілей цього закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.

Тобто, як за міжнародними правовими нормами, так і за законодавством України територія визнається окупованою в силу наявних фактичних обставин; натомість закон не може змінювати цього факту, а встановлює правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території.

Частиною першою статті 13 цього Закону (в редакції на час укладення Договору) передбачено, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 1207 здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

У п.п.а,б ч.9 ст.13 наведеного Закону встановлено, що ліцензії, надані суб`єктам господарювання до набрання чинності цим Законом (а для територій України, що були тимчасово окуповані Російською Федерацією після набрання чинності цим Законом - до тимчасової окупації цієї території України) відповідно до закону про ліцензування видів господарської діяльності, документи (включаючи сертифікати), видані відповідно до закону до 1 січня 2018 року, та документи про відповідність, надані відповідно до Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності", документи дозвільного характеру, надані згідно із Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" вважаються недійсними на тимчасово окупованій території та можуть використовуватися для проведення господарської (підприємницької) діяльності на іншій території України до закінчення строку їх дії, у випадку перереєстрації таких суб`єктів на іншій території України, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику.

При цьому суд враховує, що з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207 не містили (у тому числі на час укладення Договору) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, датою окупації Херсонської міської територіальної громади визначено 01.03.2022.

Проте суд зауважує, що у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 № 2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Саме до таких висновків дійшла Об`єднана палата КГС ВС у своєї постанові від 03.10.2025 у cправі № 908/1162/23

Частина перша статті 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення, навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова КЦС ВС від 28.09.2022 у справі № 530/1995/18).

Аналізуючи зазначені положення законодавства, суд вважає, що ключовим в аспекті його застосування є з`ясування того, чи йде мова про здійснення відповідними суб`єктами саме господарської діяльності на тимчасово окупованій території, та чи є місцезнаходженням відповідного суб`єкта господарювання тимчасово окупована територія.

Отже щодо віднесення міста Херсон до тимчасово окупованої території суд зазначає таке.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та подальших Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" починаючи з 24.02.2022 на території України був ведений та діє режим воєнного стану.

При цьому суд враховує, що факт тимчасової окупації міста Херсон з 01.03.2022 є загальновідомим, а тому окремого доказування не вимагає.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 75 від 25.04.2022 був затверджений Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022, до складу якого була включена Херсонська міська територіальна громада.

В подальшому, перебування Херсонської територіальної громади на територіях тимчасово окупованих Російською федерацією, було підтверджено постановою КМУ № 1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією".

Як встановлено судом вище, правовий статус тимчасово окупованої території у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від ухвалення відповідного рішення будь-яким органом державної влади України. Таке рішення має виключно інформативний характер і підтверджує дату початку або припинення фактичної окупації.

Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що на час укладення Договору, а саме 21.06.2022, місто Херсон перебувало на тимчасово окупованій території.

Щодо місцезнаходження відповідача на час укладення Договору суд зазначає наступне.

Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку (стаття 93 ЦК України).

Згідно п.45.2 статті 54 Податкового кодексу України (в редакції на час укладення Договору) податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, частини 12 Договору та додатків до нього офіційною юридичною адресою АТ "Херсонгаз" зазначено: м. Херсон, вул. Поповича, будинок 3.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач на час укладення Договору змінив свою юридичну адресу, а ні позивач, а ні відповідач протилежного суду у встановленому процесуальним законом порядку не довели.

Враховуючи, що факт тимчасової окупації міста Херсон з 01.03.2022 є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування, що Договір укладений між позивачем та відповідачем 21.06.2022, а деокупація міста Херсон відбулась 11.11.2022, суд вважає, що приписи частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону № 1207 мають бути застосовані до Договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ від 21.06.2022, укладеного між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" та АТ "Херсонгаз".

Отже, з урахуванням абз. 2 частини 2 статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" суд дійшов висновку, що в силу прямої норми Закону № 1207, договір купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ від 21.06.2022, укладений між ТОВ "ГК "Нафтогаз України" та АТ "Херсонгаз", є нікчемним і не створює юридичних наслідків в межах цієї справи, а тому враховуючи матеріали справи, беручи до уваги висновки суду, до яких він прийшов під час розгляду цієї справи, суд вважає, що позовні вимоги ТОВ "ГК "Нафтогаз України" задоволенню не підлягають.

Згідно ч.3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

У викладенні підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії").

Враховуючи наведені приписи, суд відхиляє посилання позивача на пояснювальну записку до законопроекту Закону № 2138-ІХ, оскільки вона лише висловлює позицію розробників проекту та не має сили законодавчого акту.

Також судом не приймаються в якості належних та допустимих арґументів ствердження позивача про те, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 131 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях, а також те, що загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень, оскільки воно спростовується висновками, до яких дійшла Об`єднана палата КГС ВС, виклавши їх у постанові від 03.10.2025 по справі № 908/1162/23, а в силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів та аргументів, наведених учасниками судового процесу, оскільки їх оцінка не може мати наслідком спростування висновків, до яких дійшов господарський суд під час вирішення даного спору.

Оцінивши надані учасниками справи арґументи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись нормами законодавства України, з урахуванням встановлення судом нікчемності укладеного між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу природного газу № 101/ПГ-3292-ОГРМ від 21.06.2022, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги не обґрунтовані належним чином, не законні, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати по справі № 916/2983/24 покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Повне рішення складено 03 серпня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський