Решение № 138678142, 03.08.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 712/4032/26

Номер провадження2/711/2443/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретаря судового засідання Дмитренка О.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Анісімова О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Соснівського районного суду м.Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , що застосований на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.05.2005 серії АА №348398 (знято з оригіналу серії АА №038150), винесеної відділом ДВС Черкаського міського управління юстиції, та скасувати внесене на її підставі до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження, зареєстроване 03.09.2005 за реєстровим номером 2351525 (вхідний №15019, а.с.1-2).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до договору дарування від 10.07.2002 матері позивача ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Позивач є єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з чим нею 09.10.2025 подано приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М. заяву про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу №28/2025.

Проте, під час відкриття спадщини, нотаріусом було встановлено, що згідно даних Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на квартиру АДРЕСА_1 03.09.2005 було зареєстровано обтяження №2351525 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №348398 від 19.05.2005, що винесена відділом ДВС Черкаського міського управління юстиції, правонаступником якого є Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Як стверджує позивач у мотивувальній частині позовної заяви, наявність вказано арешту перешкоджає позивачу оформити право власності на успадковане майно, а нотаріусу здійснити реєстраційній дії щодо вказаного нерухомого майна.

Також позивач у позові зазначає про те, що вона зверталася до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про скасування арешту, однак листом №22342 від 04.03.2026 їй було повідомлено, що згідно бази АСВП, станом на 02.03.2026, на виконанні у відділі відсутні виконавчі провадження відносно ОСОБА_2 , а встановити виконавче провадження, в ході якого виносилася постанова про арешт майна, не вбачається можливим.

У зв`язку з цим позивачу було рекомендовано звернутися до суду для зняття арешту з нерухомого майна, власником якого є спадкодавець ОСОБА_2 .

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна направлено за підсудністю до Придніпровського районного суду м.Черкаси (а.с.18).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 квітня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна; визнано справу малозначною, а її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; призначено розгляд справи по суті о 14 год 10 хв 18 травня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м.Черкаси (а.с.22-23).

08 травня 2026 року представником відповідача Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Анісімовим О.О. до суду поданий відзив на позовну заяву, у прохальній частині якого представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (вхідний №20059 від 11.05.2026, а.с.39-41).

Заперечення проти позову представник відповідача Анісімов О.О. обгрунтовує тим, що на даний час в Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відсутня жодна з перелічених у диспозиції ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для зняття арешту з майна боржника або його частини. Крім того представник відповідача акцентує увагу суду на тому, що Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у конкретній справі є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Водночас, ВЖ РЕУ-1 як стягувач згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №348498 не залучений до розгляду конкретної цивільної справи.

Судове засідання, що було призначене о 14 год 10 хв 18 травня 2026 року, не відбулося у зв`язку з неявкою усіх учасників справи про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка (а.с.50), а також надходженням від позивача ОСОБА_1 заяви про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю ознайомитися з відзивом на позовну заяву та можливістю підготувати відповідь на відзив (а.с.49). Розгляд справи відкладений до 09 год 30 хв 03 червня 2026 року.

20 травня 2026 року позивачем ОСОБА_1 до суду подана відповідь на відзив, у якій позивач констатує, що заперечення відповідача проти позовних вимог є необгрунтованими та не спростовуються будь-якими доказами.

Зокрема, позивач у мотивувальній частині відповіді на відзив зазначає про те, що підставами та предметом позову є захист майнових прав позивача щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, яке належало покійній матері позивача, накладеного в межах виконавчого провадження, в якому позивач не мала процесуального статусу боржника і не була залучена до означеного виконавчого провадження як його сторона, а тому вважає, що нею обрано належний спосіб захисту шляхом подачі позову про скасування арешту.

Також позивач у відповіді на відзив зазначає про те, що не зняття відповідачем арешту при завершенні виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю виконавчої служби і порушує право позивача на документальне оформлення спадкового майна, що підлягає захисту шляхом скасування його арешту в судовому порядку.

Крім того позивач, заперечуючи щодо твердження відповідача про те, що ВЖ РЕУ-1 не залучене до розгляду справи, зазначає про те, що відповідач, достовірно знаючи про те, що відповідне виконавче провадження вже давно закінчене і знищене, тому пред`явлення позову із залученням як померлої матері позивача, так і ліквідованого ВЖ РЕУ-1, є неможливим (а.с.53-55).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.06.2026 витребувано в Першому відділі державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України матеріали виконавчого провадження щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ВЖ РЕУ-1, під час виконання якого відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19 травня 2005 року серії АА №348398 (знято з оригіналу серії АА №038150) для її огляду у судовому засіданні; протокольною ухвалою від 03.06.2026 розгляд справи був відкладений до 15 год 00 хв 28.07.2026 (а.с.57).

08 червня 2026 року Першим відділом державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України до суду подані додаткові пояснення у справі на виконання ухвали суду від 03.06.2026, в яких повідомлено, що під час перевірки в автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) було встановлено, що у Першому відділі Державної виконавчої служби у місті Черкаси Київськогоміжрегіонального управління Міністерства юстиції України відсутнє діюче чи архівне виконавче провадження за виконавчим документом № 2-5457, виданим 21.12.2004 Придніпровським районним судом м. Черкаси, про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь ВЖ РЕУ-1. У зв`язку з цим відповідач констатує, що надати будь-які копії матеріалів відповідного виконавчого провадження не представляється можливим (а.с.63).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю з підстав, що викладені у позовній заяві. Просила суд скасувати арешт квартири АДРЕСА_1 , що застосований на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 19.05.2005 серії АА №348398 (знято з оригіналу серії АА №038150), винесеної відділом ДВС Черкаського міського управління юстиції, та скасувати внесене на її підставі до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна обтяження, зареєстроване 03.09.2005 за реєстровим номером 2351525.

Представник відповідача Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Анісімов О.О. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у мотивувальній частині відзиву на позовну заяву. Додатково повідомив, що ВЖ РЕУ-1 реорганізований, правонаступниками якого є або ОСББ, або КП «Придніпровська СУБ» Черкаської міської ради.

28 липня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 10 хв 03 серпня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальні позиції як позивача, так і представника відповідача, висловлені як письмово, так і під час проголошення вступного слова, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , що видане 25.04.2025 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.6).

Із витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №82831831 від 09.10.2025, що сформований приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М., суд встановив, що 09.10.2025 заведена спадкова справа №28/2025 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7).

Також із витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00046177112 від 25.07.2024, що сформована відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд встановив, що 04.04.2002 відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Черкаси Черкаського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , після укладення якого дружина іменується прізвищем « ОСОБА_5 » (а.с.8).

Крім того з договору дарування квартири, що посвідчений 10.07.2002 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В., суд встановив, що ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар належну дарувательці на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Також зі зворотньої сторони означеного правочину суд встановив, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 . 25.07.2002 Черкаським обласним об`єднаним бюро технічної інвентаризації (а.с.5, 5 зворот).

Із дослідженої в судовому засіданні інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна суд встановив, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис №2351525, відповідно до якого 03.09.2005 реєстратором Першою черкаською державною нотаріальною конторою на підставі постанови серії АА №348398 від 19.05.2005, що винесена відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, накладено обтяження на квартиру АДРЕСА_1 . Також із означеного письмового доказу суд встановив, що власником означеного майна є ОСОБА_2 , а заявником відділ державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції (а.с.4).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №348398 (знято з оригіналу серії АА №038150), що винесена державним виконавцем ВДВС Черкаського міського управління юстиції Бондаренко А.М. під час примусового виконання виконавчого листа №2-5457, що виданий 21.12.2004 Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВЖ РЕУ-1 боргу в сумі 621,53 грн, зі змісту якої встановив, що накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.3).

Із відповіді Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №22342 від 04.03.2026 суд встановив на виконанні в означеному відділі ДВС, станом на 02.03.2026, відсутні відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_2 . Також позивачу повідомлено, що в зв`язку з тим, що виготовлення постанови серії АА №348398 від 19.05.2005 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження здійснено на спеціальному бланку без використання Єдиного реєстру виконавчих проваджень, встановити згідно Автоматизованої системи виконавчого провадження, під час примусового виконання якого виносилася постанова, не вбачається можливим (а.с.10).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Часиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З аналізу означених норм матеріального та процесуального права, суд зробив висновок, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

В абз.1,2 п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» №5 від 03.06.2016 роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Позови на захист майнових прав малолітніх та неповнолітніх дітей боржника (засудженого) можуть бути пред`явлені їхніми законними представниками, а у випадках, встановлених законом, органами та особами, яким надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (статті 3, 45 ЦПК).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI).

Крім того, згідно з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 22.01.2025 в справі 207/3013/20 (провадження № 61-14361св24) та від 02.09.2025 в справі № 760/16996/22 (провадження № 61-2215св25), позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем у справах про зняття арешту з майна є власник або особа, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно), а відповідачем у даній категорії справ є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Позивач, залучаючи до розгляду даного позову Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України як відповідача, у мотивувальній частині цієї заяви по суті спору, не зазначає жодних обгрунтувань щодо залучення означеного відділу ДВС до участі у розгляді цивільної справи як відповідача.

Водночас, у мотивувальній частині відповіді на відзив, позивач зазначає, що пред`явлення позову до померлої матері та ліквідованого ВЖ РЕУ-1 є об`єктивно неможливим (абз.1 стр.2 відзиву на позовну заяву, а.с.54).

Проте як вже зазначалося судом, належними відповідачами в справах про зняття арешту майна (звільнення майна з-під арешту) є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване.

Частиною 1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» № 1403-VIII від 02.06.2016 передбачено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

З аналізу означених норм права суд зробив висновок, що органи державної виконавчої служби є органами, на які покладено єдину функцію - примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб).

У зв`язку з цим суд зробив висновок, що Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України як відповідний органи державної виконавчої служби у правовідносинах, що виникли в зв`язку з накладенням арешту на квартиру АДРЕСА_1 здійснював виключно, законодавчо визначені функції, а саме: виконував судове рішення, а не виступав в означених правовідносинах як боржник чи особа, в інтересах якої накладено арешт на майно спадкодавця ОСОБА_2 , а також означений орган державної виконавчої служби не був особою, якій передано відповідне майно боржника.

Отже, заперечення відповідача в контексті того, що Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у конкретній справі є неналежним відповідачем знайшли своє підтвердження за результатами розгляду справи, а тому судом означені заперечення враховуються під час ухвалення судового рішення.

Також, суд, проаналізувавши дані Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, в якому міститься реєстраційний номер обтяження 2351525 від 03.09.2005 (а.с.4), встановив, що підставою накладення означеного обтяження стала постанова про арешт майна серії АА №348398 від 19.05.2005, винесена відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції. Водночас, із постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АА №348398 (знято з оригіналу серії АА №038150), що винесена державним виконавцем ВДВС Черкаського міського управління юстиції Бондаренко А.М. під час примусового виконання виконавчого листа №2-5457, що виданий 21.12.2004 Придніпровським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВЖ РЕУ-1 боргу в сумі 621,53 грн, суд встановив, що накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , а саме на квартиру АДРЕСА_1

Таким чином, суд констатує, що аналіз Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с.4) у взаємозв`язку з постановою про арешт майна серії АА №348398 від 19.05.2005 дає підстави для висновку, що особа, в інтересах якої накладено арешт на майно спадкодавця ОСОБА_2 , є саме стягувач ВЖ РЕУ-1, яке і мало бути залучене до розгляду справи як належний відповідач.

Суд відхиляє твердження позивача ОСОБА_1 про те, що незалучення ВЖ РЕУ-1 як відповідача обумовлено тим, що воно ліквідоване, з огляду на таке.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, що вказано у ст.76 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою статтею 129 Конституції України.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», роз`яснено, що, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Частинами 1,4 ст.104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Водночас, позивач не надала суду належних і допустимих доказів тому юридичному факту, що ВЖ РЕУ-1, в інтересах якого накладено спірний арешт на нерухоме майно, ліквідоване без правонаступництва (витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань тощо). Натомість представник відповідача у судовому засіданні повідомив суд про те, що правонаступником прав та обов`язків ВЖ РЕУ-1 є, зокрема КП «Придніпровська служба утримання будинків» Черкаської міської ради.

У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що згідно правового висновку щодо застосування положень Закону України «Про виконавче провадження» у взаємозв`язку з положеннями ЦК України під час розгляду цивільних справ за позовом спадкоємців боржника до відповідного відділу державної виконавчої служби про звільнення майна з-під арешту, залучення до розгляду справи відповідного відділу державної виконавчої служби як відповідача є об`єктивно можливим за відсутності даних щодо завершення/існування виконавчого провадження, а також інформації щодо особи стягувача (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі №711/6615/24 (провадження №61-1898св25)).

Проте у конкретній справі судом встановлено той юридичний факт, що саме ВЖ РЕУ-1 є стягувачем у виконавчому провадженні, в межах якого була винесена постанова про арешт майна серії АА №348398 від 19.05.2005, на підставі якої Першою черкаською державною нотаріальною конторою було накладено арешт на нерухоме майно, належне спадкодавцю позивача, про скасування якого позивачем поданий позов.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічний правовий висновок щодо правових наслідків залучення позивачем неналежного відповідача, зокрема, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2025 в справі №755/14995/18 (провадження №61-14356св23), що судом застосовується до спірних правовідносин з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог з призми незалучення до розгляду справи усіх заінтересованих осіб, прав та законних інтересів яких стосується цей спір, зокрема ВЖ РЕУ-1 чи його правонаступника, а також пред`явлення позову до неналежного відповідача, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Водночас, суд роз`яснює позивачу, що відмова в задоволені позову про зняття арешту з майна, яка пред`явлена до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України як відповідача, не є процесуальною перешкодою для пред`явлення в майбутньому позову до належного відповідача.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із дослідженої квитанції до платіжної інструкції №2.580402595.1 від 19.03.2026 (а.с.13) судом встановлено, що позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.

Оскільки суд позовні вимоги визнав необгрунтованими тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України, понесені ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору мають бути покладені на сторону позивача.

Керуючись ст. 15,16,104 ЦК України, ст. 2, 5, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 83, 89, 133, 141, 244, 263, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зняття арешту з майна.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 03 серпня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПУО: 34998129, місцезнаходження: м. Черкаси, проспект Хіміків, 50.

Головуючий: О. В. Петренко