Постановление суда № 138669166, 26.12.2025, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/16159/25

Номер провадження 1-кс/201/5374/2025

СОБОРНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2025 року слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі клопотання старшого слідчого ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 , подане в межах кримінального провадження № 620250170030027494, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зі слів маючого вищу освіту, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, перебуваючого на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

якого повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України -

встановив:

Старший слідчий ВП №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 за погодженням із прокурором Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в межах кримінального провадження № 620250170030027494 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2025 року

З клопотання та доданих до нього матеріалів, вбачається, що групою слідчих ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області розслідується кримінальне провадження, внесене 08 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №620250170030027494 за підозрою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України за наступних обставин.

Солдат ОСОБА_5 підозрюється у тому, що будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, перебуваючи на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи

суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов?язків, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов?язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), без поважних причин 14 вересня 2025 року, самовільно залишив тимчасове місце розташування військової частини НОМЕР_1 що знаходилась у наметовому містечку біля АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням обов`язків з військової служби, та був незаконно відсутній на службі до 29 жовтня 2025 року до його виявлення працівниками поліції під час санкціонованого обшуку за місцем його мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим злочин було припинено,

Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України

У невстановленому слідством місці та часі, але не пізніше 29.10.2025, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел направлений на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, а саме особливо небезпечної психотропної речовини - плодове тіло грибів, що містить псилоцин.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання та зберігання психотропних речовин, без мети збуту, ОСОБА_5 у невстановленому досудовим розслідуванням місці та часі, але не пізніше 10 години 23 хвилин 29.10.2025 у невстановленому досудовим розслідуванням місці та у невстановленої досудовим розслідуванням спосіб, придбав особливо небезпечну психотропну речовини, обіг якої заборонено - «плодове тіло грибів, що містить псилонин» та почав зберігати при собі за місцем свого мешкання, а саме в будинку АДРЕСА_1 .

29.10.2025 року на підставі ухвали Соборного районного суду міста Дніпра в ході проведення санкціонованого обшуку в період часу з 10 год. 23 хв. до 12 год. 18 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем мешкання ОСОБА_5 виявлено та вилучено фрагменти плодових тіл грибів сіро-коричневого кольору масою 3,9773 - гриби роду Psilocybe, що містить псилоцин та відноситься до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено, які останній незаконно придбав та зберігав при собі без мети збуту.

Відповідно до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що підлягають спеціальному контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000, псилоцин (Таблиця 1 Список № 2) віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено.

Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у незаконному придбанні та зберіганні психотропних речовин без мети збуту, що кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

За даними фактами розпочато досудове розслідування, відомості про яке внесені 08 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 620250170030027494 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

16 грудня 2025 року старшим слідчим ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 за погодженням із прокурором Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 в порядку ст. 278 КПК України ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

На думку слідчого, що погоджено з прокурором, стосовно підозрюваного ОСОБА_5 має бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки існують передбачені п. п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, наявність яких у клопотанні обґрунтована наступним.

Існування передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику в клопотанні обґрунтоване тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а тому, останній розуміючи суворість покарання, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування, як менш несприятливі ніж обмеження, пов`язанні з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання.

Крім того, на підтвердження цього ризику вказують такі обставини, як відсутність у ОСОБА_5 офіційного джерела доходів, міцних соціальних зв`язків та дітей на утриманні, які можуть підштовхнути останнього до спроб переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Тим більше, з обставин кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 будучи особою, яка на підставі статутів Збройних Сил України, взявши на себе зобов`язання знаходитися на території місця дислокації свого військового підрозділу або у місці, визначеному його командирами, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю, порушив ці зобов`язання. Вище вказане має стати підставою для того, щоб визнати запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання таким, що не може бути застосований до особи, яка своєю поведінкою вже продемонструвала зневагу до уповноважених осіб Збройних Сил України, під чиїм контролем мав знаходитися як підлеглий їм військовослужбовець.

Наявність передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 знаходячись на волі може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому від підозрюється, оскільки останньому інкримінується вчинення декілької кримінальних правопорушень.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризикам та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті

Враховуючи обставини скоєння підозрюваним кримінальних правопорушень, застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та належну поведінку та запобігти вищевказаним ризикам.

Отже, з метою забезпечення дієвості вказаного кримінального провадження слідчий за погодженням із прокурором вважає доцільним застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів в умовах гауптвахти.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримав клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з викладених у ньому підстав та просив його задовольнити.

Слідчий ОСОБА_6 під час судового засідання пояснив, що підслідність даного кримінального провадження за ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області визначено прокурором.

До того ж пояснив, що у провадженні ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження внесене 03.02.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025078090000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, з якого постановою прокурора від 15.12.2025 року виділені матеріали кримінального провадження за № 12025042130001783 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2025 рокуза ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

В подальшому виділені матеріали були об`єднані в одне провадження з матеріалами кримінального провадження, внесеного 08 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 620250170030027494 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в межах якого він за погодженням з прокурором, повідомив ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 309 КК України та звернувся з клопотанням про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора та просив застосувати запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, а в разі застосування такого запобіжного заходу, просив визначити альтернативний - у вигляді застави у мінімальному розмірі.

Зазначив, що він раніше не судимий, має вищу освіту, не одружений, офіційно не працевлаштований, раніше працював менеджером в компанії, яка займалася встановленням вікон та дверей, без офіційного працевлаштування, опікується матір`ю, яка за станом здоров`я потребує постійного догляду.

По суті підозри вказав, що вину свою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнає.

Стверджував, що він не був мобілізований для проходження військової служби в установленому законом порядку, не проходив ВЛК, огляд профільними лікарями не проводився, жодних документів не підписував, присягу військовослужбовця не приймав, військову форму не одягав.

Натомість, вказав, що фактично був викрадений військовослужбовцями на вулиці під час його розмови з дівчиною ОСОБА_8 , до нього було застосовано фізичну силу та заштовхано до мікроавтобусу, на якому він доставлений на вул. Панікахі в м. Дніпро, нібито для проходження ВЛК. Він намагався увімкнути камеру на телефоні, щоб ОСОБА_8 побачила незаконні дії та змогла зафіксувати, однак, хтось у військовій формі вибив у нього телефон з рук. Замість проходження ВЛК він просидів ніч у підвалі, де його

відвідала ОСОБА_8 і привезла одяг/іжу. Далі його відправили до міста Черкаське (нова назва Зарічне), де була розташована військова частина.

Будучи на місці, він відмовився одягати військовий одяг, а тому інші військовослужбовці погано з ним поводилися за таку позицію та налаштовували оточуючих проти нього, змушували віджиматися, прив`язували до дерева. Через два дня знаходження в місті Черкаське, напевно 14 вересня 2025 року він вночі зібрав всі свої цінні речі та пішов у напрямку місця свого проживання.

Коли дійшов до населеного пункту, звернувся за допомогою та з телефону мешканки села зателефонував своїй дівчині ОСОБА_8 , яка приїхала та забрала його додому.

Він тиждень відновлювався після цих подій, спілкувався з психіатром. Далі проживав за своїм місцем проживання та міркував про можливий виїзд з країни, однак прийняв рішення лишитися в Україні. В подальшому 2 місяці проживав за місцем свого постійного мешкання. При цьому, його ніхто не розшукував.

Упродовж цього часу мав об`єктивну можливість звернутися до відповідних органів зі скаргами на дії працівників РТЦК з приводу незаконної мобілізації без проходження ВЛК та інших протиправних дій, вчинених відносно нього. Втім, не вчинив таких дій, оскільки думав, що на цьому все завершилось. До того ж, стверджував, що не був призваний на військову службу у студентські роки з підстав «непридатності» до такої служби, однак, документів на підтвердження цього надати не зміг.

29 жовтня 2025 року за місцем його проживання було проведено обшук, під час якого в холодильнику виявлені псилоцинові гриби, які він самостійно виростив та зберігав для особистого вживання. Підтвердив, що упродовж останніх 10 років вживав вказані гриби періодично. Стверджував, що у своєму житті багато подорожував іншими країнами, де власне вказані гриби використовуються у лікуванні та є у загальному доступі, а тому не думав, що в Україні є кримінальна відповідальність за зберігання цих грибів.

Захисник ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» 17.12.2025 року подав письмові заперечення на подане прокурором клопотання прокурора, в яких просив відмовити прокурору, а у разі застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив визначити заставу в розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В обґрунтування клопотання захисник зазначив, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні здійснюється неуповноваженим органом з огляду на відсутність в доданих до клопотання матеріалах постанови Генерального прокурора України або уповноваженого ним прокурора про зміну підслідності та доручення органам Національної поліції України проводити слідство.

До того ж, захисник ОСОБА_4 посилався на відсутність заявлених прокурором передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, адже його підзахисний після залишення військової частини проживав за місцем свого постійного проживання, не переховувався, з`являвся за кожним викликом до слідчого, не ухилявся від участі у проведенні процесуальних дій. Отже, прокурором у клопотанні не наведено жодних доказів ризиків, а тому сама тяжкість кримінального правопорушення не може бути обставиною для застосування найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До того ж, захисник посилався на наявність у його підзахисного ОСОБА_5 постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків, матері, яка за станом здоров`я потребує постійного догляду.

До заперечень захисник ОСОБА_4 додав копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого від 16.12.2025 року на ім`я ОСОБА_9 та скан-копію заяву ОСОБА_9 , в якій остання посилається на те, що її син ОСОБА_5 здійснює постійний догляд за нею та просить застосувати до нього альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_4 підтримав подані ним через систему «Електронний суд» письмові заперечення у повному обсязі.

Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення додатково посилався на відсутність достатніх доказів на підтвердження винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованих злочинів, зокрема, стверджував, що процедура призову ОСОБА_5 для проходження військової служби під час мобілізації проведена з порушенням вимог діючого законодавства, останній фактично ВЛК не проходив, не підписував жодних документів в РТЦК, був викрадений із застосуванням насильства та направлений до військової частини у АДРЕСА_3 , що безумовно впливає на обґрунтованість підозри за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Додав, що 25.12.2025 року стороною захисту подано відповідну заяву про вчинене кримінальне правопорушення за фактом викрадення ОСОБА_5 працівниками РТЦК та СП.

Крім того, обшук у його підзахисного був проведений в межах іншого кримінального провадження, внесеного 03.02.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025078090000005, а тому вказаний протокол не може бути використаний, як доказ у даному кримінальному провадженні.

Слідчим суддею задоволено клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_8 під час цього розгляду в порядку ч. 4 ст. 193 КПК України.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що перебуває у відносинах з підозрюваним ОСОБА_5 та може охарактеризувати його виключно з позитивної сторони, як порядного, чесного, доброго чоловіка.

Підтвердила той факт, що 10 вересня 2025 року о 20 годині в районі ж/м Перемога у м. Дніпрі ОСОБА_5 був викрадений працівниками РТЦК в той момент, коли вони розмовляли по телефону. При цьому, вона чула питання в грубій формі про документи, якісь звуки ударів, після чого телефон ОСОБА_5 не відповідав, а далі був вимкнений.

Вона відразу звернулася в поліцію і повідомила про викрадення ОСОБА_5 , далі отримала інформацію, що останній перебуває за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи 18 або 19, де знаходиться ВЛК.

Прибувши за цією адресою, вона добилася зустрічі з ОСОБА_5 , під час якої побачила кров на його нозі, останній повідомив, що ВЛК не проходив і жодного огляду профільними лікарями не проведено. Військовий повідомив, що ОСОБА_5 залишається на ніч. Наступного дня вона привезла ОСОБА_5 речі та їжу, а також дізналась, що його повезуть до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Втім, приїхавши до ІНФОРМАЦІЯ_2 вона отримала інформацію, що ОСОБА_5 там немає і в інших РТЦК та СП останнього також не було. Телефон ОСОБА_5 був вимкнений 2 дні.

В поліції їй надали інформацію, що ОСОБА_5 знаходиться в м. Черкаське у військовій частині, тому вона поїхала до матері останнього та повідомила цю інформацію. Мати ОСОБА_5 повідомила їй про те, що ОСОБА_5 має ряд захворювань, в тому числі, бронхіальну астму, язву та алергію, і в студентські роки був визнаний не придатним для проходження військової служби за станом здоров`я на підставі п. 48 «Б» з позначкою 1.

Крім того, ОСОБА_8 повідомила, що мати ОСОБА_5 страждає на варикоз ІІ ступеню та потребує сторонньої допомоги.

В суботу вона хотіла їхати до м. Черкаське із своєю подругою-адвокатом, втім, отримала дзвінок від ОСОБА_5 з іншого номеру, який повідомив місце його знаходження, звідки вона забрала його та привезла до себе додому.

Він був у дуже важкому і пригніченому психоемоційному стані 3 дні поспіль, розповідав про знущання, які відбувалися з ним у м. Черкаське у військовій частині та стверджував, що зміг піти звідти, оскільки у нього з`явилася душа ОСОБА_10 , після чого, вона запросила лікаря-психотерапевта, який проводив лікування ОСОБА_5 та стабілізував його стан.

Вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, з`ясувавши думку учасників кримінального провадження, зокрема, доводи прокурора щодо доведеності наданими слідчому судді доказами обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, позицію сторони захисту та надані нею докази, проаналізувавши та зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, приходжу до висновку, що клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Частиною 8 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Під час розгляду клопотання встановлено наступне і це не заперечувалося стороною захисту.

В провадженні ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження внесене 03.02.2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025078090000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України.

Постановою прокурора від 15.12.2025 року з кримінального провадження № 12025078090000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.02.2025 року виділені матеріали кримінального провадження за № 12025042130001783 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені 15.12.2025 року.

Разом з цим, в провадженні ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження № 620250170030027494 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2025 року.

В подальшому, матеріали вказаного вище кримінального провадження (№ 620250170030027494) були об`єднані в одне провадження з матеріалами виділеного кримінального провадження за № 12025042130001783 за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, якому присвоєний № 620250170030027494.

В об`єднаного кримінального провадження № 620250170030027494 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2025 року, старшим слідчим ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 за погодженням із прокурором Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 в порядку ст. 278 КПК України 16 грудня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

В порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_5 не затримувався.

Сукупність зібраних органом досудового розслідування доказів поза розумним сумнівом доводить причетність ОСОБА_5 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що підтверджується достатніми на цьому етапі слідства доказами, які містяться у матеріалах досудового розслідування, зокрема у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 620250170030027494 від 08.12.2025 року, у попередньому повідомленні про вчинення кримінального правопорушення від 18.09.2025 року за вихідним № 9666/1, у службовому розслідуванні від 08.10.2025 року за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 курсантом 2 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 , у акті службового розслідування від 08.10.2025 року за підписом командира 5 навчального взводу-викладача 2 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , рапортом командира 2 навчальної роти старшого викладача 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2025 року за вихідним №23065, у витягі із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2025 року за № 268, у витягі із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.09.2025 року за вихідним № 264, у доповіді про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем за призивом під час мобілізації солдатом ОСОБА_5 с. Орлівщина в/ч НОМЕР_1 , ОК « ІНФОРМАЦІЯ_3 » Сухопутних військ ЗС України від 14.09.2025 року за вихідним № 1105/16196, у витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.09.2025 року за № 6129 про призначення службового розслідування, у протоколі обшуку від 29.10.2025 року, у висновку експерта за експертною спеціальністю 8.6 «Дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів» № СЕ-19/104-25/42439-НЗПРАП від 31.10.2025 року, у протоколі допиту свідка ОСОБА_8 від 03.11.2025 року.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав, які б свідчили про обґрунтовану підозру ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, слідчий суддя виходить з наступного.

Так, положення кримінального процесуального закону не розкривають поняття «обґрунтованості підозри», тому в оцінці цього питання слідчий суддя користується практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

Зокрема, рішення від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», відповідно до якого для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.

При цьому факти, що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред`явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов`язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.

Таким чином, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри до такого ступеня, за якого об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.

Отже, наведені вище обставини свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Тож, в цьому контексті доводи сторони захисту щодо порушення процедури призову ОСОБА_5 для проходження військової служби під час мобілізації, в тому числі, не проходження останнім ВЛК, і, як наслідок, не набуття статусу військовослужбовця, що, у свою чергу, свідчить про необґрунтованість повідомленої його підзахисному підозри за ч. 5 ст. 407 КК України, адже ОСОБА_5 не є суб`єктом цього складу злочину, слідчий суддя вважає непереконливими і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Зокрема, сторона захисту стверджує про те, що ОСОБА_5 був призваний для проходження військової служби під час мобілізації з грубим порушенням вимог чинного законодавства, із застосуванням фізичної сили фактично був викрадений працівниками РТЦК та СП, не пройшов відповідної процедури у ВЛК і не був оглянутий профільними лікарями, тим більше, у студентські роки останній був визнаний непридатним для проходження військової служби за станом здоров`я, оскільки страждає на бронхіальну астму, язву та алергію.

На думку сторони захисту, наведені обставини ставлять під сумнів обґрунтованість повідомленої ОСОБА_5 підозри за ч. 5 ст. 407 КК України.

Отже, виходячи з наведеного, сторона захисту маніпулюючи поняттям обґрунтованість підозри, наразі фактично висловлює свою незгоду з підставами призову особи на військову службу, в той час, як в межах даного кримінального провадження за підозрою ОСОБА_5 розслідуються та збираються докази на підтвердження самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 підозрюваним.

До того ж, ОСОБА_5 певний час перебував на військовій службі у військовій частині, що останнім не заперечується під час розгляду клопотання, а тому він повинен бути обізнаним, як з підставами його служби, так і з установленим порядком звільнення, враховуючи той факт, що в Україні три роки триває воєнний стан та є багато джерел, які повідомляють про порядок проходження військової служби та порядок проведення мобілізації на неї. Незадовільний стан здоров`я є самостійною підставою для такого звільнення, але не дає особі права самостійного вибору альтернативної поведінки.

До того ж, жодних обмежень щодо оскарження підстав призову на військову службу немає і наразі, ні незадовільний стан здоров`я особи, на що покликається підозрюваний ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_8 , ні підстави призову особи на військову службу, не спростовують обґрунтованості підозри пред`явленої ОСОБА_5 .

Тим більше, як повідомив під час цього розгляду підозрюваний ОСОБА_5 , після того, як він втік з військової частини, упродовж двох місяців проживав вдома і мав достатній час та можливість звернутися із відповідними скаргами та заявами щодо проведення «незаконної мобілізації» працівниками РТЦК та СП, застосовування фізичної сили та інших протиправних дій вказаних осіб, а також оскаржити висновок ВЛК, втім, таких дій ОСОБА_5 не здійснив.

Лише після повідомлення його про підозру та перебування у слідчого судді на розгляді клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, 25.12.2025 року захисник ОСОБА_4 звернувся з заявою до ДБР та Офісу Генерального прокурора про вчинене відносно ОСОБА_5 кримінальне правопорушення, що, у даному випадку, свідчить не на користь доводів сторони захисту.

Тож, суд констатує, що питання про належність, допустимість, достовірність та достатність доказів, для підтвердження винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, вирішується судом безпосередньо під час розгляду кримінального провадження.

Оцінка доказів винуватості, їх допустимість, на даній стадії досудового розслідування слідчим суддею суду першої інстанції перевірці не підлягають.

Слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, а також кваліфікацію її дій та оцінку фактичних обставин справи. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.

Отже, твердження сторони захисту не переконують у необґрунтованості підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а фактично зводяться до незгоди з проведеною процедурою мобілізації підозрюваного, проходження ВЛК та висновком комісії.

Не є аргументованими і такими, що заслуговують на увагу доводи захисника ОСОБА_4 про недопустимість доказів, зокрема, протоколу обшуку від 29.10.2025 року, проведеного в межах іншого кримінального провадження, виходячи з наступного.

З доданих до клопотання матеріалів встановлено, що вказана слідча (розшукова) дія (обшук за місцем проживання ОСОБА_5 ) проведена в межах кримінального провадження № 12025078090000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, з якого постановою прокурора від 15.12.2025 року виділені матеріали кримінального провадження за № 12025042130001783 відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.12.2025 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, в томі числі, і протокол обшуку від 29.10.2025 року, яке в подальшому об`єднане в одне провадження з матеріалами кримінального провадження, внесеного 08 грудня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 620250170030027494 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, в межах якого ОСОБА_5 був повідомлений про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 5 ст. 407, ч. 1 ст. 309 КК України.

Доводи сторони захисту щодо порушення підслідності проведення досудового розслідування органом поліції внаслідок відсутності відповідного процесуального рішення є безпідставними, адже під час цього розгляду досліджено постанову заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_11 від 09.12.2025 року, надану стороною обвинувачення на спростування таких тверджень захисника.

Вирішуючи питання щодо доведеності наявності існування заявлених прокурором ризиків, слідчий суддя виходить з наступного.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. КПК покладає на прокурора обов`язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.

Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду слідчий суддя оцінює в світлі обставин цього кримінального провадження та особистої ситуації (обставин) підозрюваного, зокрема, фактичних даних, які можуть свідчити про особливості характеру та моральні принципи, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування.

Даний ризик обумовлюється серед іншого можливістю притягненням до кримінальної відповідальності та пов`язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання.

Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Така позиція повністю відповідає практиці ЄСПЛ, зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

При цьому, при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання (§ 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Крім того, у справі Москаленко проти України, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті Суд нагадує, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

Отже, оцінюючи обґрунтування прокурора на підтвердження наявності наведених у клопотанні ризиків і докази, надані останнім на підтвердження своїх доводів, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором під час розгляду клопотання доведена наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики можливих спроб підозрюваного ОСОБА_5 переховуватись від органів досудового розслідування та\або суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

На підтвердження існування передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику свідчать такі обставини, як тяжкість покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винним у вчиненні кримінальних правопорушень та вагомість наявних доказів про вчинення останнім інкримінованих злочинів, який оцінивши негативні наслідки переховування, як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з триманням під вартою, як запобіжним заходом або відбуванням покарання, може вчинити спроби переховуватися від органів досудового розслідування та суду.

Поряд із цим, слідчий суддя враховує і ті обставини, що підозрюваний ОСОБА_5 висловлював наміри покинути територію України у зв`язку із його мобілізацією, що знайшло своє підтвердження під час цього розгляду.

Також слідчий суддя вважає доведеним існування передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризику можливих спроб підозрюваного ОСОБА_5 вчинити інше кримінальне правопорушення та/або продовжити кримінальне правопорушення у якому він підозрюється, оскільки відповідно до повідомлення про підозру, останньому інкримінується вчинення декількох злочинів, що може свідчити про схильність підозрюваного до протиправної поведінки.

Діставшись висновку про продовження існування наведених вище ризиків, слідчий суддя звертає увагу, що ризик не є фактом, а є ймовірністю вчинення певних дій, а тому має бути доведено в судовому засіданні саме ймовірність того, що підозрюваний може їх вчинити і суд вважає, що така ймовірність є доволі високою.

Відтак, слідчий суддя погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність існування цих ризиків доведеними у повній мірі.

Тож, з мотивів, наведених вище, слідчий суддя відхиляє доводи сторони захисту про недоведеність прокурором заявлених у клопотанні ризиків.

Посилання сторони захисту на належну процесуальну поведінку підозрюваного ОСОБА_5 , яку останній демонструє після вручення повідомлення про підозру та клопотання про застосування запобіжного заходу, наявність постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків та необхідність здійснення догляду за матір`ю безумовно заслуговують на увагу, проте, жодним чином не нівелюють та суттєво не зменшують встановлені слідчим суддею ризики, а тому не можуть слугувати підставою для застосування іншого більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, та даних про особу підозрюваного наведених вище, слідчий суддя дійшов до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання підозрюваним покладених на

нього процесуальних обов`язків, що виправдовує застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

За таких обставин, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання слідчого, погоджене прокурором, ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону та є таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, слідчий суддя виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.

Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до статей 629-631 цього Кодексу.

Отже, виходячи з наведеного, норма ч. 4 ст. 183 КПК України не є імперативною та надає слідчому судді право не визначати розмір застави у передбачених законом випадках, а також передбачає певні категорії злочинів, за підозрою у вчиненні яких, застава не визначається.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Втім, слідчий суддя констатує, що під час цього розгляду сторона обвинувачення не обтяжила себе самостійним обстоюванням своєї правової позиції щодо відсутності підстав для застосування такого альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави і не навела жодних мотивів та обґрунтувань, з яких слідчий суддя мав не визначати розмір застави. Відсутні такі відомості і у поданому прокурором клопотанні.

Відтак, при вирішенні питання щодо застосування такого альтернативного запобіжного заходу, як застава, слідчий суддя виходить з наступного.

Розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього (частина 4 статті 182 КПК). Розмір застави визначається у таких межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина 5 статті 182 КПК).

Так, із структури статті 5 Конвенції, в цілому, та її пункту 3, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007, заява №. 42440/06, та § 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув`язнення обвинуваченого. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (рішення ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain, заява № 12050/ 04, § 79).

У рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 (заява № 31315/96, § 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ні в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.

У той же час слід не допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.

Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув`язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.

Суд в черговий раз звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан підозрюваного; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу підозрюваного; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «професійне середовище» підозрюваного; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.

Тож, зважаючи на майновий стан підозрюваного, дані про його особу, конкретні обставини, характер та серйозність висунутої підозри, наявність встановлених ризиків, з огляду на положення ч. 5 ст. 182 КПК України, слідчий суддя вважає за доцільне визначити заставу у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п`ятисот шістдесят) гривень, зобов`язати ОСОБА_5 прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, а також покласти на останнього обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що у разі не з`явлення його за викликом до слідчого, прокурора або суду без поважних причин чи не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов`язків, покладених на нього, застава звертається у дохід держави.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 22, 26, 176-178, 182-184, 193-194, 196, 197, 205, 309, 369-372, 395 КПК України, слідчий суддя, -

постановив:

Клопотання старшого слідчого ВП № 2 ДРУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 , подане в межах кримінального провадження № 620250170030027494, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 грудня 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ІНФОРМАЦІЯ_4 в межах строку досудового розслідування до 16 лютого 2026 року включно.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 16 лютого 2026 року включно.

Встановити, що у разі внесення підозрюваним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , або іншою фізичною чи юридичною особою на депозитний рахунок № UA158201720355229002000017442 в ГУДКСУ в м. Київ, одержувач платежу ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 26239738, МФО 820172, застави у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п`ятисот шістдесят) гривень, ОСОБА_5 , підлягає звільненню з-під варти.

У разі внесення застави та звільнення підозрюваного ОСОБА_5 з-під варти, зобов`язати його прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду у провадженні якого перебуває кримінальне провадження, а також покласти на останнього обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_5 , що у разі не з`явлення його за викликом до слідчого, прокурора або суду без поважних причин чи не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов`язків, покладених на нього, застава звертається у дохід держави.

Ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяти під варту негайно в залі суду.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали о 09 годині 00 хвилин 31 грудня 2025 року.

Слідчий суддя ОСОБА_1