Решение № 138659700, 29.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/5678/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Великомостівської міської ради про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі за текстом позивач) до Великомостівської міської ради код ЄДРПОУ 04056316, місцезнаходження: 80074, Львівська обл., Шептицький р-н., м. Великі Мости, вул. Львівська, 44 (далі за текстом відповідач), в якій позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Великомостівської міської ради Львівської області №83693999 від 11.03.2026року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій;

- зобов`язати Великомостівську міську раду Львівської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно, здійснити ОСОБА_1 державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку розміщеного за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_2 . Надалі позивач звернувся до відповідача із заявою з метою реалізації своїх речових прав на нерухоме майно. Однак, рішенням відповідач відмовив у проведенні реєстраційних дій.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що Державному реєстратору прав на нерухоме майно Великомостівської міської ради Львівської області надійшла заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок в АДРЕСА_2 . Відповідно до підпункту 3 пункту 3 статті 10 Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у зв`язку із відсутністю даних, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року в державному реєстрі прав, державним реєстратором 26.02.2026 р. було скеровано запит № 02/26 в Харківську обласну військову адміністрацію про надання інформації щодо реєстрації права власності на вищезазначений житловий будинок.

Зазначає, що у відповідь на вказаний запит державного реєстратора Департаментом містобудування та архітектури Харківської ОДА надана відповідь № 01-03/189- 1/304 від 02.03.2026 року про те, що відповідно до підпункту 3 пункту 3 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно га їх обтяжень Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом. Відповідно до ЗУ Про місцеві державні адміністрації обласні державні адміністрації не наділені повноваженнями здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Продовжує, що 09.03.2026 року державним реєстратором був скеровано запит № 03/26 в. Куп`янську міську військову адміністрацію про надання інформації щодо реєстрації права власності на вищезазначений житловий будинок та інформацію чи зберігся архів Купянського БТІ. На вказаний запит державного реєстратора Куп`янською міською військовою адміністрацією листом від 10.03.2026 року №3.7/1188 надана відповідь про те, що зберігачем інвентаризаційних справ на об`єкти нерухомого майна, розташовані на території Куп`янської міської громади, було визначено комунальне підприємство Куп`янське БТІ. Вказане підприємство здійснювало державну реєстрацію прав на нерухоме майно до 01.01.2013 року. У вересні 2022 року адміністративне приміщення комунального підприємства Куп`янське БТІ внаслідок обстрілів та пожежі повністю знищено, інвентаризаційні справи , службова документація, комп`ютерна техніка та бази даних також знищені. Працівники на вказаному підприємстві відсутні. Підприємство на даний час господарську діяльність не здійснює. У зв`язку з викладеним, перевірити факт проведення комунальним підприємством «Куп`янське БТІ» реєстраційних дій відносно об`єкту нерухомого майна та надати підтверджуючі документи немає об`єктивної можливості.

Зазначає, що державний реєстратор вживав заходи щодо самостійного отримання таких документів шляхом скерування відповідних запитів, втім необхідні документи йому надано не було. Відтак державним реєстратором прийнято рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій № 83693999.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив ті ж самі мотиви що і у позовній заяві.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд зазначає, що ухвалою від 02.04.2026 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 13.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 13.04.2026 суд витребував докази.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.

Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.05.1993, посвідченим секретарем Кругляківської сільської ради народних депутатів Куп`янського району Харківської області Шокоров Ю.М. купив житловий будинок №29 у с. Кругляківка, вул. Куп`янська, буд. 29, Куп`янського району Харківської області.

23.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок в АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Великомостівської міської ради від 11.03.2026 позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій.

Зазначено, що неможливо встановити набуття права власності за заявником у зв`язку з неможливістю підтвердження реєстрації права власності та як архів Комунального підприємства «Куп`янське БТІ» був знищений внаслідок військових дій. Підприємство не функціонує та не має змоги підтвердити інформацію про реєстрацію права власності до 31.12.2012.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (надалі - Закон №1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону № 1952-IV будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав здійснюється у порядку визначеному Законом №1952-ІV та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 (надалі - Порядок №1127).

Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону №1952-IV встановлено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.

Частина третя статті 10 Закону №1952-IV визначає, що державний реєстратор: 1)встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону №1952-IV відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав проводиться, зокрема, в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Частиною другою статті 18 Закону №1952-IV встановлено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 1 статті 20 Закону № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Статтею 23 Закону №1952-IV врегульовано порядок залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках: 1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством; 2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Відповідно до частини другої статті 23 Закону №1952-IV державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та невідкладно повідомляє про це заявника.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду, з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина 3 статті 23 Закону №1952-IV).

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону №1952-IV рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для зупинення розгляду заяви. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (частина 5 статті 23 Закону №1952-IV).

Частиною першою статті 24 Закону №1952-ІV встановлено перелік підстав відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, згідно з пунктом 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.

Частинами другою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття. Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 638/13304/17).

Водночас згідно з частиною п`ятою статті 24 Закон №1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою згаданої статті, заборонена.

Відповідно до абзацу першого пункту 12 Порядку №1127 розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами, обтяженнями речових прав, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав, зокрема у зв`язку із прийняттям Радою національної безпеки і оборони України та введенням в дію Указом Президента України рішення про застосування санкцій, передбачених пунктами 1, 4, 7, 16 і 24-1 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції".

Згідно з абзацом другим пункту 12 Порядку №1127 під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід`ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Реєстру аграрних нот та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.

Відповідно до пункту 18 Порядку №1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.

Виходячи із системного аналізу згаданих норм Закону №1952-IV та Порядку №1127 суд зазначає, що при прийнятті заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор перевіряє їх на наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.

Суд встановив, що 23.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок в АДРЕСА_2 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Великомостівської міської ради від 11.03.2026 позивачу відмовлено у проведенні реєстраційних дій. Зазначено, що неможливо встановити набуття права власності за заявником у зв`язку з неможливістю підтвердження реєстрації права власності та як архів Комунального підприємства «Куп`янське БТІ» був знищений внаслідок військових дій. Підприємство не функціонує та не має змоги підтвердити інформацію про реєстрацію права власності до 31.12.2012.

Суд враховує, що Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи триває.

Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону №1952-IV, запроваджена в Україні з 01.01.2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Як слідує з договорору купівлі-продажу житлового будинку від 29.05.1993, посвідченого секретарем Кругляківською сільською радою народних депутатів Куп`янського району Харківської області, зареєстрованого в реєстрі №55, ОСОБА_1 придбав житловий будинок АДРЕСА_3 . Також, міститься відмітка про запис в реєстрову книгу №36 за №5496 10.07.1993.

Разом з тим, як видно з оскарженого рішення, як на підставу для відмови в проведенні реєстраційних дій, державний реєстратор зіслалася на неможливість встановлення набуття права власності за заявником у зв`язку з неможливістю підтвердження реєстрації права власності, так як архів Комунального підприємства «Куп`янське БТІ» був знищений внаслідок військових дій. Підприємство не функціонує та не має змоги підтвердити інформацію про реєстрацію права власності до 31.12.2012.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону №1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

При цьому, статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З приписів статті 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Також, як вже зазначалося вище, нормами статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Як вже зазначалось, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Суд зауважує, що посилання відповідача на не можливість встановити набуття права власності за заявником у зв`язку з неможливістю підтвердження реєстрації права власності так як архів Комунального підприємства «Куп`янське БТІ» був знищений внаслідок військових дій, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до пункту 23 Порядку №1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом №1952-IV, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Частиною 2 статті 24 Закону №1952-IV передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Отже, законодавством регламентовано перелік підстав для відмови у державній реєстрації, який є виключним і не підлягає розширеному тлумаченню (постанова Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі №638/13304/17).

Водночас згідно з частиною 5 статті 24 Закону №1952-IV встановлено, що відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Крім того, суд звертає увагу на те, що, державний реєстратор не надав оцінку тим документам, які були подані безпосередньо позивачам, не зазначив, які саме існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, не зазначив, чому подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Великомостівської міської ради Львівської області №83693999 від 11.03.2026 року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Аналіз вказаних положень Закону №1952-IV дає підстави стверджувати, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і поданих документів державний реєстратор має виключну компетенцію у питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.

Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.

Разом із тим, суд звертає увагу на те, що законодавець чітко передбачив як підстави, порядок, строки, процедуру проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відтак, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача, слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2026 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку розміщеного за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Великомостівської міської ради Львівської області №83693999 від 11.03.2026року про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати Великомостівську міську раду Львівської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно (код ЄДРПОУ 04056316, місцезнаходження: 80074, Львівська обл., Шептицький р-н., м. Великі Мости, вул. Львівська, 44) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 23.02.2026 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме житлового будинку розміщеного за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Великомостівської міської ради Львівської області в особі державного реєстратора прав на нерухоме майно (код ЄДРПОУ 04056316, місцезнаходження: 80074, Львівська обл., Шептицький р-н., м. Великі Мости, вул. Львівська, 44) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Мричко Н.І.