Решение № 138658938, 31.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2026 року м. Київ справа №320/15450/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтович А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу»

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась приватна компанія з обмеженою відповідальністю «А-ГрейнЕестіОу» з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, що виражена у формі не вчинення дій, визначених ч. 1 ст. 22, п. b ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, та зобов`язати відповідача вчинити такі дії, а саме: повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року по справі № 757/44421/25-к скасовано арешт і заборону, накладені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank», а саме № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 , що належить приватній компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер: 11970411 (Естонія);

- Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора, що виражена у формі не вчинення дій, визначених ч. 1 ст. 22, п. b ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, та зобов`язати відповідача вчинити такі дії, а саме: повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про те, що ухвалою слідчого судді слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2025 року у справі №757/54706/25-к скасовано арешт і заборону, накладені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2025 року по справі № 757/50167/25-к на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank», а саме № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 , що належить приватній компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер: 11970411 (Естонія).

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі виконання звернення відповідача до Міністерства юстиції Чорногорії було обмежено право позивача на проведення банківських операцій по рахунках у банківській установі Чорногорії «Zapadbank».

Відповідно до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, ратифікованої Законом України № 44/98-ВР від 16.01.1998 року, Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, ратифікованої Законом України № 2698-VI від 17.11.2010 року, Офіс Генерального прокурора, як уповноважений державний орган запитуючої сторони, що звернулася з клопотанням про арешт, зобов`язаний без прохання та якнайшвидше повідомити запитуваній стороні - Міністерству юстиції Чорногорії інформацію про скасування вжитих заходів, про які він клопотав перед запитуваною стороною. Але всупереч вимогам конвенцій після скасування решту і заборони на вчинення банківських операцій таких повідомлень відповідач не вчинив.

Неповідомлення відповідачем Міністерству юстиції Чорногорії про скасування заборон і арештів, накладених в Чорногорії на банківські рахунки позивача, призвело до безпідставного подальшого блокування здійснення банківських операцій по рахунках, чим безпідставно порушується його право на здійснення банківських операцій. Позивач вважає, що така бездіяльність є протиправною та має бути усунута у судовому порядку шляхом зобов`язання відповідача здійснити таке повідомлення.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову у відзиві відповідач посилається на те, що позов є безпідставним і не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Ухвала слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року у справі № 757/44421/25-к у належній формі йому не надходила, відповідно вважає правових підстав для здійснення такого повідомлення не було.

З метою забезпечення направлення ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року у справі № 757/44421/25-к компетентним органам Чорногорії прокурором у кримінальному провадженні №42022000000000719 направлено запит від 24.04.2026 року за вих. № 16/1/2-38215ВИХ-26 до Печерського районного суду міста Києва на отримання належним чином завіреної копії вищевказаної ухвали від 25.09.2025 року.

Також зазначається, що після надходження до Офісу Генерального прокурора вказаної ухвали вона буде скерована до Департаменту міжнародно-правового співробітництва для подальшого перекладу та скерування компетентним органам Чорногорії.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 15.04.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву. Запропоновано позивачу протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати до суду відповідь на відзив. Запропонувати відповідачу подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив.

За клопотанням позивача, поданим разом з позовом, витребувано у відповідача належним чином завірені документи на підтвердження повідомлення відповідачем Міністерству юстиції Чорногорії про скасування арештів та заборон, накладених ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к та від 13.10.2025 року у справі № 757/50167/25-к на грошові кошти позивача у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank».

04.05.2026 року відповідачем у межах відведеного судом строку подано відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю, витребуваних документів суду не надав, посилаючись на відсутність у нього належним чином завіреної копії ухвали від 25.09.2025 року у справі № 757/44421/25-к та зазначаючи, що на виконанні у компетентних органів Чорногорії знаходиться лише ухвала від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к.

05.05.2026 року відповідачем подано заяву, якою він просив суд закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаючи спір таким, що не підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 року вирішено відмовити у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі 320/15450/26.

08.05.2026 року позивачем у межах відведеного судом строку подано відповідь на відзив та докази на спростування викладених у відзиві аргументів відповідача щодо відсутності у позивача інформації та ухвали про скасування арешту. Також подано заперечення на заяву відповідача про закриття провадження у справі.

04.06.2026 року позивачем подано клопотання про поновлення строку на долучення листів Печерського районного суду міста Києва, якими додатково до вже наданих доказів підтверджується наявність у відповідача ще з 10.10.2025 року інформації та ухвали, про яку він був зобов`язаний повідомити компетентні органи Чорногорії.

Враховуючи відсутність поданих доказів у позивача на момент звернення з позовом, вони визнаються такими, що подані стороною у справі на виконання обов`язку доказування, визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, та у порядку, визначеному ст. 79 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається наявність підстав для поновлення строку та долучення їх для оцінки у сукупності з іншими матеріалами справи.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Приватна компанія з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», створена та зареєстрована у відповідності до законодавства Естонії у 2010 році, здійснює свою діяльність у сфері зернотрейдингу, закуповує зерно в українських сільськогосподарських товаровиробників та реалізує його на міжнародному ринку, в основному до країн Європи.

22.01.2025 року відповідач в особі заступника начальника департаменту міжнародного співробітництва начальника управління правової допомоги та екстрадиції ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції Чорногорії з клопотанням за вих. № 19/1/1-25260-24, у якому містилося прохання організувати виконання запиту Головного слідчого управління Національної поліції України від 22.01.2025 року про надання міжнародної правової допомоги у кримінальному провадженні № 42022000000000719 від 16.06.2022 року, в частині накладення арешту на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі №757/2239/25- к.

У розділі IV зазначеного запиту містилося прохання накласти арешт на майно компанії «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер 11970411 (Естонія), а саме грошові кошти, які знаходяться на рахунках відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «Zapadbank», а саме 570000111001643439 та ME25570000111001643439 та заборонити службовим особам банківської установи країни реєстрації Чорногорія «Zapadbank» та іншим особам проводити будь-які операції, що призведуть до зменшення залишку активів на згаданих рахунках».

На підставі виконання цього звернення відповідача було обмежено право позивача на проведення банківських операцій по рахункам у банківській установі Чорногорії «Zapadbank».

Позивач не є стороною кримінального провадження в Україні, у межах якого накладався арешт, не є підозрюваною, обвинуваченою або засудженою особою, будь-яких вимог від правоохоронних органів в Україні до нього не надходило.

Позивач довідався про накладений арешт лише після отримання інформації про блокування операцій за його рахунками в банківській установі Чорногорії.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року у справі № 757/44421/25-к за наслідками розгляду клопотання представника позивача накладений у межах кримінального провадження арешт скасовано повністю.

Після скасування арешту, на підставі повторного клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Івана Столяра у кримінальному провадженні №12024000000002763 від 18.12.2024 року, виділеному з матеріалів кримінального провадження №42022000000000719 від 16.06.2022 року, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2025 року по справі №757/50167/25-к накладено повторний арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках позивача, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «Zapadbank».

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07.11.2025 року у справі №757/54706/25-к за наслідками розгляду клопотання представника позивача накладений у межах кримінального провадження повторний арешт скасовано повністю.

Після скасування необґрунтованих арештів відповідач не повідомив Міністерству юстиції Чорногорії про цей факт, операції по банківським рахункам позивача залишаються заблокованими на підставі клопотання відповідача.

З метою з`ясування причин такої бездіяльності представником позивача на підставі ст. ст. 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» складено адвокатські запити до заступника начальника департаменту міжнародного співробітництва начальника управління правової допомоги та екстрадиції (перейменовано в управління співпраці у кримінальних провадженнях) Офісу Генерального прокурора Діденко І.В. від 25.11.2025 року та від 08.12.2025 року, які було направлено електронною поштою на електронні адреси відповідача «office@gp.gov.ua» та «mla@gp.gov.ua».

У запитах містилося прохання надати інформацію про те, чи повідомляв відповідач Міністерству юстиції Чорногорії про скасування арештів, накладених ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к та ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.10.2025 року у справі № 757/50167/25-к.

У відповідь на зазначені запити 15.12.2025 року з електронної пошти Офісу Генерального прокурора «office@gp.gov.ua» на електронну пошту адвоката - представника позивача надійшли листи від 28.11.2025 року № 16/1/2-112954ВИХ-25 та від 12.12.2025 року № 16/1/2-117647ВИХ-25.

Зазначеними листами прокурор другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у сфері протидії організованій злочинності Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора Іван Столяр повідомив, що надати запитувану інформацію неможливо з огляду на те, що вона витребувана у спосіб, не передбачений кримінальним процесуальним законодавством.

Замість уповноваженої особи відповідача, якій були адресовані запити у межах її повноважень, а саме заступника начальника департаменту міжнародного співробітництва начальника управління співпраці у кримінальних провадженнях Діденко І.В., на адвокатські запити відповів прокурор у кримінальному провадженні Іван Столяр, якому ці запити не подавались, до компетенції та повноважень якого, згідно з Положенням про Департамент міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора, не належить розгляд зазначених питань.

15.12.2025 року представником позивача заступнику начальника департаменту міжнародного співробітництва начальнику управління співпраці у кримінальних провадженнях Діденко І.В. було надіслано листа, у якому наголошувалося, що адвокатські запити від 25.11.2025 року та 08.12.2025 року були адресовані їй, як представнику департаменту міжнародного співробітництва та належній посадовій особі Офісу Генерального прокурора, який згідно з Законом про ратифікацію Конвенції Ради Європи та Законом про ратифікацію Європейської Конвенції є центральним органом з боку України, відповідальним за взаємодію з компетентними органами інших країн з питань міжнародного співробітництва. У листі містилося наполегливе прохання надати відповіді на зазначені адвокатські запити, його направлено на електронні адреси відповідача.

Відповіді уповноваженою особою відповідача не надано. Також відповідачем не повідомлено Міністерству юстиції Чорногорії про скасування арештів, накладених в Чорногорії на банківські рахунки позивача, здійснення банківських операції по рахункам залишається заблокованим, чим порушено його право на здійснення банківських операцій по своєму рахунку.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю, яку вважає протиправною, з метою усунення її в судовому порядку шляхом зобов`язання вчинити дії, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

V. Норми права, які застосував суд.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII правові засади організації та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII на прокуратуру покладаються функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII з метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне співробітництво.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII органи прокуратури згідно з міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та кримінальним процесуальним законодавством України здійснюють співробітництво з компетентними органами інших держав з питань проведення процесуальних дій при розслідуванні кримінальних правопорушень, видачі осіб, які їх вчинили, перейнятті кримінального провадження та з інших питань, передбачених такими договорами. У разі відсутності міжнародного договору України співробітництво у цій сфері здійснюється органами прокуратури України на підставі взаємних письмових гарантій; співробітництво органів прокуратури з компетентними органами інших держав не може здійснюватися всупереч конституційним гарантіям України та її договірним зобов`язанням щодо прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 92 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII у випадках, передбачених законодавством, Офіс Генерального прокурора є центральним органом, відповідальним за виконання міжнародних договорів України.

Звертаючись до Міністерства юстиції Чорногорії з клопотанням на виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги щодо накладення арешту, підкреслюючи свою роль центрального органу, відповідального за виконання міжнародних договорів України, Офіс Генерального прокурора послався на Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, ратифіковану Законом України № 44/98-ВР від 16.01.1998 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Європейської Конвенції договірні сторони зобов`язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, якнайширшу взаємну допомогу у кримінальному переслідуванні правопорушень, покарання яких, на момент прохання про надання допомоги, підпадає під юрисдикцію судових властей запитуючої сторони.

Відповідно до п. 1 ст. 15 Європейської Конвенції судові доручення, передбачені у статтях 3, 4 і 5, а також прохання, передбачені в статті 11, надсилаються міністерством юстиції запитуючої сторони міністерству юстиції запитуваної сторони і повертаються по тих же каналах.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Європейської Конвенції запитувана сторона виконує, у передбачений її законодавством спосіб, будь-які судові доручення, які стосуються кримінальної справи і які надсилаються їй судовими властями запитуючої сторони з метою забезпечення свідоцьких показань або передачі предметів, які являють собою речові докази, матеріалів судової справи або документів.

Відповідно до ст. 24 Європейської Конвенції договірна сторона під час підписання цієї Конвенції може визначити органи, які для цілей цієї Конвенції вона вважатиме судовими органами.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Європейської Конвенції будь-яка договірна сторона під час підписання цієї Конвенції може залишити за собою право обумовлювати виконання судових доручень щодо обшуку або арешту власності.

На підставі права, закріпленого у ч. 1 ст. 5 Європейської Конвенції, пунктами 4 та 6 ч. 1 Закону про ратифікацію Європейської Конвенції № 44/98-ВР від 16.01.1998 року, визначено, що органом, на який покладаються повноваження згідно з пунктом 1 статті 15 Конвенції та судовим органом, для цілей визначених згідно ст. 24 Конвенції, на стадії досудового слідства є Генеральна прокуратура України (перейменовано в Офіс Генерального прокурора).

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 26 Європейська Конвенція не зачіпає зобов`язань, що випливають з положень будь-якої іншої двосторонньої або багатосторонньої міжнародної конвенції, яка містить або може містити положення, що регулюють окремі аспекти взаємної допомоги в конкретній галузі; договірні Сторони можуть укладати між собою двосторонні або багатосторонні угоди про взаємну допомогу у кримінальних справах лише з метою доповнення положень цієї Конвенції або сприяння застосуванню викладених в ній принципів.

Звертаючись до Міністерства юстиції Чорногорії клопотанням на виконання запиту, в абзаці 2 клопотання Офісом Генерального прокурора зазначено кваліфікацію кримінального правопорушення за ст. 209 Кримінального кодексу України «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом».

У контексті зазначених взаємовідносин на Офіс Генерального прокурора як на центральний орган з питань міжнародної правової взаємодії на стадії досудового слідства розповсюджується зобов`язання дотримуватись вимог Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму ратифікованої, ратифікованої Законом України №2698-VI від 17.11.2010 року що містить положення, які регулюють окремі аспекти взаємної допомоги учасників у протидії в галузі відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Конвенції Ради Європи кожна сторона забезпечує свою спроможність здійснювати пошук, відстежувати, визначати, заблоковувати, заарештовувати й конфісковувати майно, законного або незаконного походження, використане або призначене для використання будь-яким чином цілком або частково, для фінансування тероризму, або доходи, одержані в результаті цього злочину, та забезпечити із цією метою співробітництво в якомога більшому обсязі.

Порядок міжнародного співробітництва визначено Главою IV Конвенції Ради Європи. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конвенції Ради Європи сторони визначають центральний орган або, за необхідності, органи, що відповідають за надсилання запитів, які робляться згідно із цією главою, і за надання відповідей та такі запити, за виконання таких запитів або передачу їх компетентним органам для виконання.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті кожна сторона під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття, схвалення чи приєднання повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назви й адреси органів, визначених відповідно до пункту 1 цієї статті.

Пунктом 6 Закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи № 2698-VI від 17.11.2010 року Україна, відповідно до пункту 2 статті 33 Конвенції, визначила, що її центральними органом, на який покладаються повноваження згідно з пунктом 1 статті 33 Конвенції, є Генеральна прокуратура України Офіс Генерального прокурора (щодо процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ).

Порядок міжнародного співробітництва в частині вжиття тимчасових заходів для Офісу Генерального прокурора визначено Розділом 3 Глави IV Конвенції Ради Європи.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Конвенції Ради Європи на запит іншої сторони, яка порушила кримінальну справу або провадження з метою конфіскації, сторона вживає необхідних тимчасових заходів, таких, як заблокування чи накладення арешту, з метою запобігання будь-якому використанню, передачі або відчуженню майна, яке пізніше може бути предметом запиту про конфіскацію або яке могло б відповідати вимогам запиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Конвенції Ради Європи після застосування тимчасових заходів, запитаних відповідно до пункту 1 статті 21, запитуюча сторона без прохання та якнайшвидше надає інформацію запитуваній стороні про все, що може піддати сумніву ці заходи або змінити їхній обсяг.

Відповідно до п. «b» ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи запитуюча сторона без зволікань інформує запитувану сторону про будь-яку обставину, фактичну або правову, через яку вжиття будь-якого заходу згідно з цією главою більше не є правомірним

Отже, після скасування тимчасових заходів у вигляді арешту, відповідач зобов`язаний без прохання якнайшвидше повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про це.

З метою забезпечення виконання зобов`язань під час здійснення міжнародної правової взаємодії на стадії слідства у відповідача створений і функціонує самостійний структурний підрозділ - департамент міжнародно-правового співробітництва. Департамент створено на підставі ч. 3 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру`від 14.10.2014 року № 1697-VII, згідно з якою у структурі Офісу Генерального прокурора утворюються департаменти, управління, відділи, а також Генеральна інспекція. Управління та відділи можуть бути самостійними або входити до складу департаменту (управління). Положення про самостійні структурні підрозділи Офісу Генерального прокурора затверджуються наказами Генерального прокурора.

Наказом Генерального прокурора від 12.09.2023 року № 259 затверджено Положення про Департамент міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора.

Відповідно до пунктів 1.1 - 1.2 Положення департамент міжнародно-правового співробітництва є самостійним структурним підрозділом Офісу Генерального прокурора, підпорядкованим Генеральному прокурору, який у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України «Про прокуратуру», «Про державну службу», Кримінальним процесуальним кодексом України, чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, іншими законодавчими актами, наказами Генерального прокурора, Регламентом Офісу Генерального прокурора, а також цим Положенням. Відповідно до пункту 2.1 Положення до складу Департаменту входять управління правової допомоги та екстрадиції (перейменовано в управління співпраці у кримінальних провадженнях) та управління міжнародного співробітництва.

Серед основних завдань Департаменту визначених Розділом 3 Положення забезпечення реалізації у межах компетенції органів прокуратури зобов`язань України за міжнародними договорами, які регулюють питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (п. 3.1); виконання повноважень уповноваженого (центрального) органу щодо надання міжнародної правової допомоги відповідно до положень міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, законів України про їх ратифікацію та КПК України (п. 3.2); забезпечення виконання інших повноважень центрального органу України, передбачених розділом ІХ КПК України та відповідними нормами міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, і законів про їх ратифікацію (п. 3.3); взаємодія з відповідними підрозділами Міністерства юстиції України та інших центральних органів виконавчої влади, судами і правоохоронними органами з питань міжнародного співробітництва (п. 3.14).

Відповідно до п. 5.4.1 Положення про Департамент до повноважень начальника управління правової допомоги та екстрадиції належить організація виконання повноважень центрального органу України, передбачених розділом ІХ КПК України «Міжнародне співробітництво під час кримінальних проваджень» та відповідними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

З метою забезпечення належної організації роботи органів прокуратури України у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, додержання у своїй діяльності вимог законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, керуючись статтями 2, 9, 92 - 94 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, КПК України, Офісом Генерального прокурора видано Наказ від 12.09.2023 року № 258 «Про організацію роботи органів прокуратури України у сфері міжнародного співробітництва».

Пунктом 3 Наказу установлено, що міжнародне співробітництво під час кримінального провадження здійснюється органами прокуратури України відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, взаємної поваги до національного суверенітету і прав людини, добросовісного виконання зобов`язань та невтручання у внутрішні справи іноземних держав.

Першим з основних напрямків міжнародного співробітництва органів прокуратури України, визначених пунктом 4 Наказу, є виконання у межах компетенції органів прокуратури зобов`язань України за міжнародними договорами, які регулюють питання міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, зокрема щодо надання міжнародної правової допомоги.

Організацію роботи у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, відповідно до пункту 5 Наказу, покладено на підрозділ (департамент) міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора, відповідні підрозділи обласних прокуратур.

Відповідно до п. 6 Наказу підрозділ (департамент) міжнародного співробітництва Офісу Генерального прокурора визначено відповідальним за: здійснення функцій органів прокуратури у сфері міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, взаємодію з компетентними органами іноземних держав, міжнародними судовими установами та міжнародними організаціями у зазначеній сфері (п. 6.1); виконання повноважень центрального органу України щодо надання міжнародної правової допомоги, видачі особи (екстрадиції), перейняття кримінального провадження та інших форм міжнародного співробітництва під час кримінального провадження відповідно до положень міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, законів України про їх ратифікацію та КПК України (п.6.2); взаємодію з відповідними підрозділами центральних органів виконавчої влади, правоохоронними органами і судами з питань міжнародного співробітництва під час кримінального провадження (п. 6.15).

VI. Оцінка суду

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, з цією метою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Порядок оскарження бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб, пов`язаної з наданням міжнародної правової допомоги на території України визначено ст. 572 глави 43 «Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій» Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 3 зазначеної статті оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 2 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративною справою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пунктів 1 та 2 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг

Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який з метою реалізації функцій прокуратури в Україні здійснює міжнародне співробітництво, діючи від імені та в інтересах держави згідно з Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII та міжнародними договорами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожній особі надано право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо така особа вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 7 ст. 5 КАС України встановлено, що іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на зазначений публічно-правовий спір, що виник між іноземною юридичною особою і суб`єктом владних повноважень через бездіяльність відповідача під час здійснення владних управлінських функцій міжнародного співробітництва у кримінальних справах на стадії досудового розслідування, яка має своїм наслідком порушення закону і прав позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Обов`язок Офісу Генерального прокурора повідомити компетентні органи іншої країни про скасування діючого на її території арешту, накладеного в Україні, покладається на відповідача міжнародними договорами (конвенціями) як на центральний орган, відповідальний за виконання міжнародних договорів України під час надання міжнародної правової допомоги у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування. Цей публічно-правовий спір між іноземною юридичною особою з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності у зв`язку з не вчиненням таких дій не може бути вирішений в порядку кримінального судочинства. Кримінальний процесуальний кодекс України не встановлює порядку оскарження такої бездіяльності допущеної у межах виконання міжнародних договорів та не містить норм щодо можливості зобов`язання вчинення таких дій.

Предметом судового контролю у цій справі є питання законності бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а саме - чи допущено бездіяльність органом публічної влади внаслідок неналежної реалізації наданих законом повноважень, із порушенням встановленої процедури та загальновизнаних принципів державного управління. А також питання доцільності досягнення мети адміністративного впливу та ефективності обраного способу захисту, якщо таке повноваження прямо передбачене законом.

Позивач у цій справі стверджує, що Офіс Генерального прокурора, як уповноважений державний орган, зобов`язаний був без прохання та якнайшвидше повідомити Міністерству юстиції Чорногорії інформацію про скасування арештів, але всупереч вимог закону таких повідомлень не вчинив.

Суд погоджується з цим твердженням позивача з огляду на таке.

Відповідно до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, ратифікованої Законом України № 44/98-ВР від 16.01.1998 року, Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, ратифікованої Законом України №2698-VI від 17.11.2010 року, Офіс Генерального прокурора, як уповноважений державний орган запитуючої сторони, яка звернулася з клопотанням про арешт, був зобов`язаний без прохання та якнайшвидше повідомити запитуваній стороні - Міністерству юстиції Чорногорії інформацію про скасування вжитих заходів (арештів), скасованих ухвалами слідчих суддів в Україні. Але всупереч вимогам конвенцій таких повідомлень відповідач не вчинив.

У відзиві відповідачем не заперечується свого обов`язку направити повідомлення про скасування арешту компетентним органам Чорногорії у межах виконання спеціальних функцій центрального органу, відповідального за виконання міжнародних договорів України під час надання міжнародної правової допомоги у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування.

Суд критично ставиться до аргументів відповідача про те, що прокурор не був присутній в судовому засіданні з розгляду клопотання про скасування незаконного арешту 25.09.2025 року, не знав про скасування арешту та через це не отримав копію ухвали до цього часу.

Цей аргумент відповідача є непереконливим і спростовується доказами, наданими позивачем, з яких встановлено, що відповідач був обізнаним про факт скасування арешту рахунків позивача, тобто знав про виникнення в нього обов`язку здійснити повідомлення про їх скасування.

Прокурор Офісу Генерального прокурора був учасником провадження у справі за клопотанням представника позивача про скасування арешту, подав суду письмові заперечення, просив розглядати справу без його участі, що вбачається з ухвали слідчого судді від Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року у справі № 757/44421/25-к.

За отриманням належним чином засвідченої копії цієї ухвали відповідач не звертався сім місяців та звернувся до суду лише 24.04.2026 року, тільки після відкриття провадження у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною його такої бездіяльності.

Суд бере до уваги висновок Європейського суду з прав людини, зроблений у рішенні по справі «Пономарьов проти України» № 3236/03 від 03.04.2008 року, згідно з яким сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Звернення до Печерського районного суду міста Києва через сім місяців після постановлення ухвали не може вважатися розумним проміжком часу, враховуючи обов`язок Офісу Генерального прокурора, передбачений п. «b» ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи, без зволікань інформувати запитувану сторону про будь-яку обставину, фактичну або правову, через яку вжиття арешту згідно з цією главою більше не є правомірним.

Копію ухвали про скасування арешту від 25.09.2025 року разом з клопотанням про її долучення до матеріалів кримінального провадження представником позивача було надіслано на електронну пошту відповідача «office@gp.gov.ua» ще 18.12.2025 року, що підтверджується наданою позивачем копією відповідного листа і клопотання та не заперечується відповідачем.

Копію ухвали про скасування арешту від 25.09.2025 року разом з клопотанням про її долучення до матеріалів кримінального провадження прокурором Офісу Генерального прокурора Іваном Столяром було надіслано слідчому, про що представника позивача було повідомлено листом, надісланим з електронної пошти відповідача «zvern@gp.gov.ua» 22.12.2025 року. Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем копіями відповідних листів і клопотання та не заперечується відповідачем.

Копію ухвали про скасування арешту від 25.09.2025 року долучено до матеріалів кримінального провадження, про що представнику позивача і прокурору було повідомлено листом старшого слідчого Лариси Бурмистрової від 18.12.2026 року, надісланого представнику позивача з електронної пошти Національної поліції «sed@police.gov.ua» 30.12.2026 року. Зазначені обставини підтверджуються наданими позивачем копіями відповідних листів і клопотання та не заперечується відповідачем.

Копію ухвали про скасування арешту від 25.09.2025 року також додавалась до запитів, адресованих заступнику начальника департаменту міжнародного співробітництва начальнику управління співпраці у кримінальних провадженнях Офісу Генерального прокурора Діденко І.В., що надсилались представником позивача на електронні адреси відповідача «office@gp.gov.ua» та «mla@gp.gov.ua», зокрема, від 25.11.2025 року та від 08.12.2025 року.

Суд бере до уваги, що копія ухвали про скасування арешту неодноразово направлялась представником позивача на офіційні адреси електронної пошти відповідача, у тому числі на електронну пошту департаменту відповідача, уповноваженого повідомити компетентні органи Чорногорії про скасування арешту.

Суд погоджується з твердженням позивача, що відповідачу не простобуло відомо про скасування арешту ухвалою від 25.09.2025 року, після скасування арешту прокурором Офісу Генерального прокурора Іваном Столяром послідовно були подані ще чотири клопотання з метою повторного накладення нового арешту.

На підтвердження цих обставин позивачем надано суду ухвали слідчих суддів, з яких встановлено наступне.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2025 року у справі № 757/50167/25-к задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора та накладено новий арешт, який на підставі поданого представником позивача клопотання скасований ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2025 року у справі №757/54706/25-к.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02.12.2025 року справі №757/56156/25-к клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про накладення арешту повернуто без розгляду.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.04.2026 року у справі №757/17510/26-к задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора та накладено новий арешт, який на підставі поданого представником позивача клопотання скасований ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 23.04.2026 року у справі № 757/18751/26-к.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02.05.2026 року у справі №757/13114/26-к відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про накладення арешту.

Отже, фактичні обставини справи свідчать, що прокурор Офісу Генерального прокурора був учасником судової справи, за наслідками розгляду якої 25.09.2025 року постановлено ухвалу про скасування арешту, після відкриття провадження він подав письмові заперечення, від безпосередньої участі у слуханні відмовився шляхом подачі клопотання про розгляд справи без його участі, однак, знаючи про скасування арешту, у подальшому повторно звертався до слідчих суддів з клопотаннями, у яких повторно просив накласти арешт на те ж саме майно.

Окремо суд відзначає, що листом в.о. голови Печерського районного суду міста Києва від 04.06.2026 за №04/2057/2026 у відповідь на поданий в інтересах позивача адвокатський запит повідомлено, що ухвалу про скасування арешту від 25.09.2025 року у справі №757/44421/25-к працівниками апарату суду було відправлено до електронного кабінету Офісу Генерального прокурора через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» та доставлено відповідачу ще 10.10.2025 року.

Крім того, згідно з доданим до відповіді супровідним листом голови Печерського районного суду міста Києва від 08.05.2026 року, копію цієї ухвали повторно направлено на адресу Офісу Генерального прокурора 08.05.2026 року.

Наданою позивачем інформацією щодо перевірки поштового відправлення за вказаним у листі штрихкодовим ідентифікатором «R067174748974» на офіційному сайті Укрпошти установлено, що ухвалу повторно вручена відповідачу 25.05.2026 року.

Разом з тим, доказів повідомлення компетентним органам Чорногорії про скасування арештів, накладених ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к та від 13.10.2025 року у справі № 757/50167/25-к, відповідачем суду не надано.

Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що у компетентних органів Чорногорії на виконанні знаходиться лише ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 20.01.2025 (справа № 757/2239/25-к), постановлена у кримінальному провадженні № 42022000000000719 від 16.06.2022.

Суд відмічає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження зазначеного. Відзив подано представником відповідача Синюк О.М., який є працівником департаменту представництва інтересів держави в суді, до компетенції якого не належать повноваження з міжнародного співробітництва, про що суд робить висновок виходячи з документів, поданих на підтвердження повноважень представника. При цьому будь-які заяви уповноважених посадових осіб відповідача, до повноважень яких належить здійснення міжнародного співробітництва, до відзиву не додані, у матеріалах справи відсутні.

Суд приходить до висновку, що не виконання відповідачем свого обов`язку повідомити компетентним органам Чорногорії про скасування арешту ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року у справі №757/44421/25-к у межах кримінального провадження № 42022000000000719, з одночасним ініціюванням у межах виділеного з його матеріалів кримінального провадження № 12024000000002763 нового арешту, скасованого ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 07.11.2025 року у справі № 757/54706/25-к, безпідставно продовжує дію незаконного арешту щодо одного і того ж майна у Чорногорії, арештованого на підставі постановлених в Україні ухвал слідчих суддів, що скасовані.

Враховуючи те, що обидві правові підстави для арешту у вигляді ухвал слідчих суддів відпали через їх скасування, незважаючи на що ініційований відповідачем арешт продовжує діяти на території іншої держави через його бездіяльність, відповідач зобов`язаний невідкладно повідомити про це компетентні органи цієї держави. Вчинення саме цих дій призведе до ефективного усунення безпідставного обмеження права власності у спосіб, визначений законом.

Суд звертає увагу, що під час здійснення міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях Офіс Генерального прокурора виступає не як учасник кримінального процесу, який реалізує процесуальні права сторони обвинувачення, а як центральний орган державної влади, наділений публічно-владними управлінськими функціями, визначеними Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», міжнародними договорами України та актами внутрішньої організації діяльності.

У таких правовідносинах відповідач реалізує не власні права, а компетенцію держави, яка має публічно-правовий характер. Повноваження суб`єкта владних повноважень за своєю правовою природою є одночасно його юридичним обов`язком діяти у випадках і спосіб, визначених законом.

На відміну від суб`єкта приватного права, який вправі самостійно вирішувати, чи реалізовувати належне йому право, суб`єкт владних повноважень не має свободи вибору щодо здійснення повноважень, якщо законом прямо визначено необхідність їх реалізації.

Саме тому повноваження Офісу Генерального прокурора щодо повідомлення компетентного органу запитуваної держави про зміну або припинення підстав застосування тимчасових заходів не є його дискреційним правом. Таке повідомлення становить обов`язковий елемент міжнародної правової допомоги, прямо передбачений частиною першою статті 22 та пунктом «b» частини другої статті 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму.

Відповідач не наділений повноваженнями самостійно визначати доцільність, своєчасність чи необхідність направлення такого повідомлення або відкладати його до настання будь-яких додаткових обставин, якщо про скасування тимчасового заходу йому стало відомо або повинно було стати відомо при належному виконанні своїх службових обов`язків.

Інше тлумачення фактично означало б можливість суб`єкта владних повноважень на власний розсуд не виконувати міжнародний договір України, що суперечило б статті 19 Конституції України, принципу верховенства права та принципу обов`язковості належного виконання міжнародних зобов`язань держави (pacta sunt servanda). Крім того, суд зазначає, що реалізація владної компетенції повинна відповідати принципу належного урядування. Цей принцип вимагає від органів державної влади діяти послідовно, добросовісно, своєчасно та таким чином, щоб їхня бездіяльність не покладала негативні наслідки на приватних осіб. Держава не вправі отримувати перевагу від власної організаційної недбалості або неналежної взаємодії між своїми структурними підрозділами.

Тому обставини, на які посилається відповідач, зокрема ненадходження належним чином засвідченої копії судового рішення чи внутрішні організаційні питання документообігу, не можуть бути підставою для невиконання міжнародного обов`язку, покладеного на нього законом. Такі обставини характеризують виключно внутрішню організацію діяльності самого відповідача і не можуть впливати на обсяг прав особи, щодо якої державою вже припинено правові підстави застосування тимчасового заходу.

Таким чином, відповідач, маючи визначену законом компетенцію, необхідні організаційні механізми її реалізації, а також будучи обізнаним або таким, що повинен був бути обізнаним про скасування судом відповідних арештів, був юридично зобов`язаний без зволікань повідомити компетентний орган Чорногорії про припинення підстав для подальшого застосування арешту. Невчинення цих дій свідчить не про реалізацію дискреційних повноважень, а про невиконання прямого публічно-правового обов`язку, що є проявом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Отже суд погоджується з позивачем, що виконуючи спеціальні функції центрального органу, відповідального за виконання міжнародних договорів України під час надання міжнародної правової допомоги у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування, будучи обізнаним про факт скасування слідчими суддями арештів рахунків позивача, маючи спеціальний обов`язок діяти - повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про скасування арештів, який він може і повинен виконати згідно з законом, маючи можливість діяти через спеціально створене управління правової допомоги та екстрадиції (перейменовано в управління співпраці у кримінальних провадженнях) у складі спеціально створеного департаменту міжнародного співробітництва, відповідач свідомо ухиляючись від вчинення таких дій.

Допущена бездіяльність свідчить про безпідставну відмову від виконання відповідачем своїх прямих обов`язків, визначених ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 92 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, ч. 1 ст. 1 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року, ратифікованої Законом України № 44/98-ВР від 16.01.1998 року, ч. 1 ст. 22, п. b ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, ратифікованої Законом України № 2698-VI від 17.11.2010 року.

Така бездіяльність відповідача призводить до необґрунтованого обмеження права позивача на мирне володіння своїм майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України N 475/97-ВР від 17.07.1997 року.

Враховуючи такі обставини, суд дійшов висновку про протиправність поведінки відповідача. Оскаржувану бездіяльність допущено безпідставно, у межах ухилення від реалізації повноважень, передбачених законом, за відсутності підстав та перешкод на вчинення таких дій.

Відповідач не навів жодного належного, допустимого чи переконливого доказу, який би свідчив про наявність законних підстав або реальних перешкод виконання ним зобов`язань, віднесених до його компетенції законом і міжнародними договорами, згода на виконання яких надана Верховною Радою України.

Таким чином судом встановлено, що позов з відповідними вимогами подано до компетентного суб`єкта публічного права Офісу Генерального прокурора, який реалізовує делеговані законом повноваження у сфері міжнародного співробітництва у кримінальних справах на стадії досудового розслідування. Обов`язок відповідача повідомити без прохання та зволікань компетентні органи запитуваної сторони, в даній справі Міністерство юстиції Чорногорії, прямо передбачений ч. 1 ст. 22, п. b ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, ратифікованої Законом України № 2698-VI від 17.11.2010 року.

Можливості відповідача здійснити таке повідомлення не було обмежено, однак не було реалізовано ним ніяк навіть після звернення до нього з відповідним позовом.

За результатами всебічної та повної оцінки встановлених обставин, доводів позивача, правових позицій сторін та приписів чинного законодавства, суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

VІI. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статтей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

У зв`язку із з задоволенням позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (Код ЄДРПОУ 00034051), що виражена у формі не вчинення дій, визначених ч. 1 ст. 22, п. «b» ч. 2 ст. 41 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму, та зобов`язати відповідача вчинити такі дії, а саме:

- повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2025 року по справі № 757/44421/25-к скасовано арешт і заборону, накладені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 20.01.2025 року у справі № 757/2239/25-к на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank», а саме № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 , що належить приватній компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер: 11970411 (Естонія);

- повідомити Міністерству юстиції Чорногорії про те, що ухвалою слідчого судді слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2025 року у справі №757/54706/25-к скасовано арешт і заборону, накладені ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.10.2025 року по справі № 757/50167/25-к на грошові кошти, що знаходяться на рахунках, відкритих у банківській установі країни реєстрації Чорногорія «ZapadBank», а саме № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 , що належить приватній компанії з обмеженою відповідальністю «А-Грейн Есті Оу», реєстраційний номер: 11970411 (Естонія).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (Код ЄДРПОУ 00034051) на користь Приватної компанії з обмеженою відповідальністю А-Грейн Есті Оу (ЄДРПОУ 11970411) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 6656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.