Решение № 138633513, 30.07.2026, Валківський районний суд Харківської області

Справа № 552/2779/26

Провадження № 2/615/682/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Логвінова А.О.,

за участю секретаря судового засідання Партоли О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Валки Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 552/2779/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Стислий зміст (виклад) позовних вимог.

03 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест»(далі по тексту - позивач, ТОВ «Клай Ініест») звернулось до Київського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 206602 від 22 вересня 2021 року у розмірі 20 510,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер», яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 206602, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 3 500,00 грн строком на 10 днів зі сплатою 3 % на добу та комісії у розмірі 15 % від суми кредиту.

Позивач зазначає, що кредитні кошти у розмірі 3 500,00 грн були перераховані на банківську картку відповідача, однак останній зобов`язання за кредитним договором не виконав, отримані кошти, проценти та комісію не сплатив, унаслідок чого станом на 02 квітня 2026 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 20 510,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 500,00 грн; заборгованості за відсотками у розмірі 16 485,00 грн; заборгованості за комісією у розмірі 525,00 грн.

Стислий зміст (виклад) заяв по суті справи.

Заяви по суті справи від сторін не надходили.

Аргументи (позиції) учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Подав до суду клопотання, у якому просить розглядати справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест». Також зазначив, що у разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про день, час та місце проведення розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових викликів за зареєстрованим місцем проживання відповідача. Про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Рух справи.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 14 травня 2026 року цивільну справу направлено за підсудністю до Валківського районного суду Харківської області.

16 червня 2026 року цивільна справа надійшла до Валківського районного суду Харківської області та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана в провадження судді Логвінова А.О.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 17 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

22 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер» та ОСОБА_1 укладено індивідуальну частину договору про надання фінансового кредиту № 206602 (надалі кредитний договір) (а.с. 75-77).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 3500 грн 00 коп на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору, кредит надається строком на 10 днів, тобто до 01 жовтня 2021 року.

Строк дії договору 10 днів. Але в будь якому випадку, договір діє до повного його виконання Сторонами.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 1110 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 3 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.

Відповідно до п. 1.4 кредитного договору, кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору, за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту.

Відповідно до п. 1.6 кредитного договору, датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.

Пунктом 3.3.3. кредитного договору передбачено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення Кредиту, зазначеного в Графіку розрахунків, в повному обсязі нараховані проценти по кредиту.

Згідно з графіком розрахунків та загальної вартості кредиту, що є додатком № 1 до кредитного договору № 206602 від 22 вересня 2021 року, дата видачі кредиту 22 вересня 2021 року, дата платежу 01 жовтня 2021 року, кількість днів у розрахунковому періоді 10, сума кредиту 3 500,00 грн, проценти за користування кредитом 1 050,00 грн, комісія за надання кредиту 525,00 грн, загальна вартість кредиту 5 075,00 грн.

Кредитний договір та графік розрахунків підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одно разом ідентифікатором.

Згідно з листом Акціонерного товариства «Універсал Банк» № БТ/Е-27737 від 26 червня 2026 року на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , банком емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . За період з 22 вересня 2021 року по 24 вересня 2021 року здійснено успішне зарахування грошових коштів на вказану банківську картку у сумі 3 500,00 грн (а.с. 95).

Згідно з випискою за картковим рахунком, відкритим для обслуговування банківської картки № НОМЕР_2 , 22 вересня 2021 року о 09 год 38 хв 04 сек на картковий рахунок зараховано 3 500,00 грн, деталі операції «PlatonCly» (а.с. 95 зворот).

Згідно з протоколом № 13/09/2023 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Займер» від 13 вересня 2023 року вирішено змінити найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Займер» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест», скорочене найменування ТОВ «Клай Інвест». Ідентифікаційний код юридичної особи 42146903 залишився незмінним (а.с. 46).

Згідно з детальним розрахунком заборгованості від 02 квітня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 206602 від 22 вересня 2021 року станом на 02 квітня 2026 року визначена позивачем у розмірі 20 510,00 грн, з яких: 3 500,00 грн основна сума боргу, 16 485,00 грн проценти за користування кредитом, 525,00 грн комісія за використання системи дистанційного отримання фінансового кредиту. Нарахування процентів припинено 26 лютого 2022 року (а.с. 73-74).

З указаного розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися на суму кредиту у розмірі 3 500,00 грн за визначеною кредитним договором ставкою 3 % на добу, що становить 105,00 грн за кожний день користування кредитними коштами. За період з 22 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року включно, тобто протягом установленого кредитним договором строку кредитування тривалістю 10 календарних днів, позивачем нараховано проценти у розмірі 1 050,00 грн. Після 01 жовтня 2021 року нарахування процентів було продовжено за тією самою ставкою 3 % на добу, або 105,00 грн за кожний день, та здійснювалося з 02 жовтня 2021 року по 25 лютого 2022 року включно, тобто протягом 147 календарних днів. За цей період позивачем додатково нараховано 15 435,00 грн процентів. Отже, загальний період нарахування процентів становить 157 календарних днів, а їх загальний розмір 16 485,00 грн. З 26 лютого 2022 року нарахування процентів позивачем припинено. При цьому у графі розрахунку «Платежі здійсненні боржником» зазначено «0», тобто згідно з наданим позивачем розрахунком відповідачем платежі на погашення заборгованості за кредитним договором не здійснювалися.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частинами 4 та 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як убачається з матеріалів справи, кредитний договір № 206602 від 22 вересня 2021 року містить істотні умови, характерні для цього видудоговорів, а саме: суму кредиту, строк кредитування, порядок надання коштів, розмір процентної ставки, порядок повернення кредиту та сплати платежів. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Згідно відомостей Акціонерного товариства «Універсал Банк», на банківський рахунок відповідача здійснювалось перерахування кредитних коштів у розмірі 3 500,00 грн.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Займер», яке у подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест», та відповідачем кредитного договору № 206602 від 22 вересня 2021 року та факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 3 500,00 грн.

За змістом положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1054 ЦК України До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір

Частинами 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з детальним розрахунком заборгованості від 02 квітня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 206602 від 22 вересня 2021 року станом на 02 квітня 2026 року визначена позивачем у розмірі 20 510,00 грн, з яких: 3 500,00 грн основна сума боргу, 16 485,00 грн проценти за користування кредитом, 525,00 грн комісія за використання системи дистанційного отримання фінансового кредиту. Нарахування процентів припинено 26 лютого 2022 року (а.с. 73-74).

З указаного розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувалися на суму кредиту у розмірі 3 500,00 грн за визначеною кредитним договором ставкою 3 % на добу, що становить 105,00 грн за кожний день користування кредитними коштами. За період з 22 вересня 2021 року по 01 жовтня 2021 року включно, тобто протягом установленого кредитним договором строку кредитування тривалістю 10 календарних днів, позивачем нараховано проценти у розмірі 1 050,00 грн. Після 01 жовтня 2021 року нарахування процентів було продовжено за тією самою ставкою 3 % на добу, або 105,00 грн за кожний день, та здійснювалося з 02 жовтня 2021 року по 25 лютого 2022 року включно, тобто протягом 147 календарних днів. За цей період позивачем додатково нараховано 15 435,00 грн процентів. Отже, загальний період нарахування процентів становить 157 календарних днів, а їх загальний розмір 16 485,00 грн. З 26 лютого 2022 року нарахування процентів позивачем припинено. При цьому у графі розрахунку «Платежі здійсненні боржником» зазначено «0», тобто згідно з наданим позивачем розрахунком відповідачем платежі на погашення заборгованості за кредитним договором не здійснювалися.

Встановлені судовим розглядом обставини свідчать про те, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 206602 від 22 вересня 2021 року щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків.

При цьому, суд не погоджується із сумою нарахованих відсотків за вказаним договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Суд зазначає, що уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається строком на 10 днів, тобто до 01 жовтня 2021 року. Строк дії договору 10 днів, але в будь-якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами.

Пунктом 3.3.3 кредитного договору передбачено, що клієнт має право продовжити строк надання кредиту, оплативши не пізніше останнього дня терміну повернення кредиту, зазначеного у графіку розрахунків, у повному обсязі нараховані проценти за кредитом.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариство) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

Аналіз наведених умов кредитного договору свідчить про те, що сторонами чітко визначено строк кредитування тривалістю 10 днів, кінцевою датою якого є 01 жовтня 2021 року. Передбачене п. 3.3.3 кредитного договору продовження строку надання кредиту не є автоматичним, а залежить від вчинення клієнтом визначеної договором дії сплати не пізніше останнього дня строку кредитування в повному обсязі нарахованих процентів.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем платежі за кредитним договором не здійснювалися, у тому числі до 01 жовтня 2021 року нараховані проценти не сплачувалися. Отже, відповідач не виконав передбаченої п. 3.3.3 кредитного договору умови для продовження строку надання кредиту, у зв`язку з чим строк кредитування не продовжувався та закінчився 01 жовтня 2021 року.

Зміст п. 2.3 кредитного договору не свідчить про автоматичне продовження строку кредитування. Цим пунктом окремо врегульовано порядок обчислення строку користування кредитними коштами та нарахування процентів, у тому числі у випадку прострочення повернення кредиту, протягом не більше 180 календарних днів поспіль із моменту виникнення прострочення. Тобто можливість нарахування процентів у період прострочення за умовами договору не змінює визначеної сторонами кінцевої дати строку кредитування та не є продовженням такого строку.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи, що зі спливом строку кредитування припинилося право кредитора нараховувати проценти за договором кредиту, відповідно після 01 жовтня 2021 року (закінчення строку кредитування) кредитор не мав права нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом.

Таким чином, оскільки право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом припинилося 01 жовтня 2021 року, тому нарахування процентів за користування кредитом починаючи з 02 жовтня 2021 року є безпідставним та не породжує у відповідача обов`язку сплачувати ці кошти.

Інших доказів, які б свідчили, що позивачем нараховувались відсотки на підставі статті 625 ЦК України суду надано не було.

Отже, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом, нараховані лише в межах строку кредитування, визначеного кредитним договором, а саме до 01 жовтня 2021 року у розмірі 1 050,00 грн (105 х 10).

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству комісію у розмірі 15 % від суми фінансового кредиту.

У додатку № 1 до кредитного договору, який містить графік розрахунків та загальну вартість кредиту, відповідний платіж зазначений саме як «комісія за надання кредиту (15 %)» та визначений у розмірі 525,00 грн.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» викладено в редакції, відповідно до якої цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування в частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» не встановлює загальної заборони щодо включення до кредитного договору комісій. Водночас стягнення такої комісії можливе за умови, що в кредитному договорі визначено конкретну супровідну послугу кредитодавця, за надання якої споживач зобов`язаний здійснити відповідну оплату.

Частиною 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 цього Закону споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у кредитному договорі.

При цьому саме лише зазначення у договорі назви та розміру платежу не звільняє кредитодавця від обов`язку визначити зміст послуги, за яку такий платіж установлений.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 дійшов висновку, що Закон України «Про споживче кредитування» передбачає можливість установлення комісії за обслуговування кредиту. Однак якщо у кредитному договорі не зазначено та кредитодавцем не доведено наявності й переліку послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, за які встановлено комісію, відповідна умова договору є нікчемною.

У цій справі п. 1.5 кредитного договору містить лише загальне формулювання про сплату комісії за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту. Водночас кредитний договір не містить визначення такої системи, переліку конкретних операцій чи послуг, які надавалися відповідачу за відповідну плату, а також не визначає, у чому полягає самостійна споживча цінність такої послуги.

Більше того, у графіку розрахунків цей платіж зазначений саме як комісія за надання кредиту, що свідчить про встановлення плати безпосередньо за вчинення кредитодавцем дій, спрямованих на укладення кредитного договору та перерахування кредитних коштів відповідачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України надання позичальнику кредитних коштів у розмірі та на умовах, установлених договором, є обов`язком банку або іншої фінансової установи. Отже, використання кредитодавцем інформаційно-телекомунікаційної системи для укладення електронного договору та перерахування кредитних коштів є способом виконання ним власного обов`язку за кредитним договором, а не окремою супровідною послугою, замовленою відповідачем.

Позивачем не зазначено та не доведено, які саме самостійні послуги, крім оформлення кредитного договору і перерахування кредитних коштів, були фактично надані відповідачу за комісію у розмірі 525,00 грн.

Таким чином, передбачена п. 1.5 кредитного договору комісія фактично є платою за надання кредиту, тобто за виконання кредитодавцем власного договірного обов`язку, а не платою за окрему супровідну послугу, надану відповідачу.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності й переліку конкретних додаткових або супутніх послуг, які надавалися відповідачу за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту, а також погодження таких послуг зі споживачем під час укладення кредитного договору, положення п. 1.5 кредитного договору щодо обов`язку клієнта сплатити комісію у розмірі 15 % від суми фінансового кредиту є нікчемним відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та не породжує для відповідача обов`язку зі сплати такої комісії. За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 525,00 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

На час розгляду справи судом відповідач не надав даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 206602 від 22 вересня 2021 року у розмірі 4 550,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 3 500,00 грн; заборгованість за відсотками у розмірі 1 050,00 грн.

Розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору за подання позову (позов подано через систему Електронний Суд»), що підтверджується платіжною інструкцією від 31 березня 2026 року (а.с. 10).

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 590,63 грн (4 550 грн / 20 510 грн ? 2 662,40 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 141, 259, 264-265, 268, 273, 280-284, 289, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» заборгованість за кредитним договором № 206602 від 22 вересня 2021 року у розмірі 4 550 (чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн 00 коп, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3 500 (три тисячі п`ятсот) грн 00 коп; заборгованість за процентами 1 050 (одна тисяча п`ятдесят) грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 590 (п`ятсот дев`яносто) грн 63 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест», місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, 1-3 А, секція С; код ЄДРПОУ: 42146903.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 30 липня 2026 року.

Суддя А.О. Логвінов