Решение № 138619692, 29.07.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 р. № 520/7703/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,Харківська область,61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26,м. Дніпро,Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204950028393 від 15.01.2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , періоди роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Каліф» з 03.05.1995 року по 10.10.1995 року, з 16.09.1996 року по 01.11.1997 року, в Повному товаристві «Голованов і Ко» з 15.10.1995 року по 09.09.1996 року зазначені у трудовій книжці НОМЕР_2 від 27.09.1989, період навчання в Харківському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1982 року по 03.11.1983 року, з 06.11.1985 року по 01.07.1989 року та призначити пенсію за віком з 08.01.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204950028393 від 15.01.2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що порушує права позивача на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 06.04.2026 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, місто Харків у період з 24.02.2022 по 15.09.2022 належало до території активних бойових дій, а з 15.09.2022 по теперішній час є територією можливих бойових дій, розгляд справи було відтерміновано.

Крім того, на тривалість виготовлення процесуального документу вплинула обставина знаходження судді у відпустці.

Представником відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, 17.04.2026 року надано відзив на адміністративний позов, в якому щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що в спірних правовідносинах діяв в межах чинного законодавства України.

Представником відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 20.04.2026 року надано відзив на адміністративний позов, в якому щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що оскаржуване позивачем рішення №204950028393 від 15.01.2026 року про відмову в призначенні пенсії є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 08.01.2026 року звернувся Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком.

Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи за при нципом екстериторіальності була передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 15.01.2026 № 204950028393 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком.

У вказаному рішенні зокрема зазначено, що результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу на підставі наданих документів не зараховано: період навчання з 01.09.1982 по 29.06.1989, оскільки навчання перетинається з військовою службою; періоди роботи з 03.05.1995 по 10.10.1995, з 15.10.1995 по 09.09.1996, з 16.09.1996 по 01.11.1997, оскільки відсутня назва підприємства на прийнятті. Вирішено на підставі статті 26 Закону № 1058 відмовити у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу встановленого законодавством (32 роки).

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно із ст.24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Пунктом 8 Порядку № 637, встановлено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Відповідно до п. «д» ч.3 ст.56 Закону №1788-ХІІ встановлено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Законом України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 року, з наступними змінами і доповненнями, а саме ч. 1 ст. 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Пунктом 38 Положення про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженого Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.02.1981 №193 передбачено, що за особами, призваними на військову службу в період навчання у навчальних закладах, при звільненні до запасу зберігається право бути зарахованими для продовження навчання у тому навчальному закладі та на тому курсі, де вони навчалися до призову на військову службу з призначенням стипендії з дня відновлення у навчальному закладі до результатів чергової екзаменаційної сесії.

Як вбачається з рішення відповідача, підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду навчання в Харківському автомобільно-дорожньому інституті є те, що період навчання перетинається з військовою службою.

Відповідно до архівної довідки Харківського національного автомобільно-дорожнього університету від 14.10.2025 року №1631/02 судом встановлено, що ОСОБА_1 навчався на денному відділенні автомобільного факультету у 1982-1989 роках.

Зараховано студентом 1-го курсу з 01.09.1982 року (наказ №142/4 від 21.08.1982р.).

Відраховано студента 2-го курсу в зв`язку з призовом до лав Радянської Армії з 04.11.1983р. (наказ 111/4 від 24.10.1983р.).

Наказом № 107/4 від 15.11.1985р. було наказано вважати ОСОБА_1 студентом 2-го курсу, який приступив до навчання денного відділення автомобільного факультету з 06.11.1985р., як звільнений в запас із лав радянської Армії.

Наказом №71/4 від 29.06.1989р. відрахований з 01.07.1989 року як такий, що закінчив повний курс навчання.

Оскільки період служби позивача припадає на період його навчання, очевидно, що саме проходження військової служби призвело до збільшення строку навчання.

Таким чином, період навчання позивача перетинається з військовою службою, однак переривання навчання та проходження строкової служби не є підставою для не врахування позивачу періоду навчання до страхового стажу. При цьому, рішення відповідача не містить його незгоду з тим, що позивач навчався за формою навчання відмінної від денної, а так само не містить будь-яких інших підстав для незарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, окрім як часткове співпадіння з періодом проходження позивачем військової служби.

Також слід зазначити, що проходження позивачем військової служби відбулося з відповідною перервою періоду навчання, що жодним чином не перешкоджає обрахувати та врахувати тривалість як одного, так й іншого.

Оскільки період строкової служби позивача припадає на період його навчання, очевидно, що саме проходження військової служби призвело до збільшення строку навчання.

Суд вважає, що оскільки позивачем було надано довідку Харківського національного автомобільно-дорожнього університету від 14.10.2025 року №1631/02, то Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області були у наявності всі необхідні документи для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання в Харківському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1982 року по 03.11.1983 року, з 06.11.1985 року по 01.07.1989 року.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Каліф» з 03.05.1995 року по 10.10.1995 року, з 16.09.1996 року по 01.11.1997 року, в Повному товаристві «Голованов і Ко» з 15.10.1995 року по 09.09.1996 року зазначених у трудовій книжці НОМЕР_2 від 27.09.1989, оскільки відсутня назва підприємства на прийнятті, суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічне положення закріплене у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, згідно з яким основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, до моменту впровадження системи персоніфікованого обліку страховий стаж розраховується на підставі даних трудової книжки. І лише в разі відсутності останньої або незбереженості даних у ній трудовий стаж підтверджується іншими документами, якими, зокрема, є довідка про заробітну плату.

Як вбачається із наданої до матеріалів справи трудової книжки НОМЕР_2 від 27.09.1989, ОСОБА_1 працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Каліф» з 03.05.1995 року по 10.10.1995 року, з 16.09.1996 року по 01.11.1997 року, в Повному товаристві «Голованов і Ко» з 15.10.1995 року по 09.09.1996 року.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що періоди з 03.05.1995 року по 10.10.1995 року, з 16.09.1996 року по 01.11.1997 року, з 15.10.1995 року по 09.09.1996 року неможливо зарахувати, оскільки відсутня назва підприємства на прийнятті, виходячи із наступного.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.6, 2.8, 2.9 Інструкції № 58 усi записи в трудовiй книжцi про прийняття на роботу, переведення на iншу постiйну роботу або звiльнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом пiсля видання наказу (розпорядження), але не пiзнiше тижневого строку, а в разi звiльнення у день звiльнення i повиннi точно вiдповiдати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число i мiсяць двозначними). Наприклад, якщо робiтник або службовець прийнятий на роботу 5 сiчня 1993 року, у графi 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фiолетового кольорiв, i завiряються печаткою запис про звiльнення, а також вiдомостi про нагородження та заохочення.

Згідно із пунктом 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

За змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є підприємство - роботодавець.

Таким чином, суд приходить до висновку, що не зарахування спірних періодів роботи позивача з 03.05.1995 року по 10.10.1995 року, з 16.09.1996 року по 01.11.1997 року, з 15.10.1995 року по 09.09.1996 року, оскільки відсутня назва підприємства на прийнятті, є необґрунтованим, оскільки позивач не може нести відповідальність за такі дії роботодавця.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Враховуючи наведене, суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою підставою для відмови позивачеві у визначенні загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

Таким чином суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204950028393 від 15.01.2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

В той же час суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.

Суд не може зобов`язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов`язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.

Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством, позовні вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Каліф» з 03.05.1995 року по 10.10.1995 року, з 16.09.1996 року по 01.11.1997 року, в Повному товаристві «Голованов і Ко» з 15.10.1995 року по 09.09.1996 року зазначені у трудовій книжці НОМЕР_2 від 27.09.1989, період навчання в Харківському автомобільно-дорожньому інституті з 01.09.1982 року по 03.11.1983 року, з 06.11.1985 року по 01.07.1989 року та призначити пенсію за віком з 08.01.2026, задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в даному випадку стаж позивача, який дає право на призначення такої пенсії не обраховувався, а суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача задовольнити позовні вимоги шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.,м. Харків,Харківська область,61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26,м. Дніпро,Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №204950028393 від 15.01.2026 року про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.01.2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.