Постановление суда № 138614432, 28.07.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

З ПИТАНЬ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВОНАСТУПНИЦТВА

28 липня 2026 року Справа № 280/10833/25 м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Максименко Л.Я., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва по справі

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі № 280/10833/25 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо врахування під час переведення ОСОБА_1 на пенсію за віком, згідно Закону України "Про державну службу" з 02.07.2025 заробітної плати, зазначеної у довідках від 01.07.2025 № 1103 та від 01.07.2025 № 1104, виданих Пологівською міською військовою адміністрацією.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 23, код ЄДРПОУ 21366538) здійснити з 02.07.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу", із врахуванням довідок від 01.07.2025 № 1103 та від 01.07.2025 № 1104, виданих Пологівською міською військовою адміністрацією, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Смілянська, будинок 23, код ЄДРПОУ 21366538).

Встановлено судовий контроль за виконанням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі №280/10833/25 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у місячний строк з дня набрання цим рішенням законної сили подати до Запорізького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення у справі №280/10833/25.

24 червня 2026 року рішення набрало законної сили.

20.07.2026 до суду надійшла заява ОСОБА_1 вх.№ 41049 про заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва. В обгрунтування вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подало до суду звіт, в якому зазначило, що здійснило нарахування пенсії, проте саму виплату коштів не проведено. Також вказує, що відповідач повідомив суд, що через застосування принципу екстериторіальності, електронну пенсійну справу позивача було передано на обслуговування (облік) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Покликається на те, що з моменту передачі електронної пенсійної справи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є єдиним володільцем матеріалів справи, розпорядником пенсійних коштів та органом, що здійснює безпосередній облік та фактичну виплату позивачу пенсії. Отже, вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області є процесуальним правонаступником Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у цих правовідносинах в частині обов`язку щодо виплати коштів.

Норми КАС України не передбачають обов`язку суду розглядати заяву в порядку ст. 52 КАС України у судовому засіданні з викликом сторін, тому дану заяву суд розглядає у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Суд, дослідивши матеріали справи, заяви, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ст. 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на зміст наведеної норми процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні ст. 52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення.

Отже, ухвала про здійснення процесуального правонаступництва на стадії виконання судового рішення є документом, що забезпечує виконання рішення та фактично є його невід`ємною частиною, а тому заміна сторони в зобов`язанні (правонаступництво) на стадії виконавчого провадження є зміною судового рішення, передбаченою чинним законодавством, що оформлюється ухвалою (ст. 52 КАС України).

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 (справа № 905/1956/15).

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій узагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 20.02.2019 (справа № 826/16659/15), від 13.03.2019 (справа № 524/4478/17).

Отже, правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі № 2а-23895/09/1270.

При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке: якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 (справа №812/1408/16).

Водночас, у цій справі обставини справи є відмінними, оскільки правонаступництво у вищевказаних формах не відбулося, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області не ліквідовано, не реорганізовано у встановленому законом порядку, переходу адміністративної компетенції не відбулося.

Верховний Суд звертає увагу на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ, у якій зазначено, що про визначенні процесуального правонаступництва судам слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Виходячи з положень ст. 55, 56 Конституції України у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому суди повинні враховувати, що відмова у відкритті або закриття провадження у такій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб`єкта владних повноважень є неприпустимими.

Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами другою та третьою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз. 3 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абз. 2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абз. 5 пп. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 № 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, ст. 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, узявши до уваги ст. 3, 8, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Крім того, звертає увагу на Рекомендації №Rec 16 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання цього рішення (пункт b).

Також, враховуючи практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Так ЄСПЛ зазначив, що неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява № 56848/00, пункт 33). Суд також зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Відповідно до пілотного рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява № 40450/04), де в п. 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 27 лютого 2007 року по справі Істинна Православна Церква в Молдові та інші проти Молдови у справах, де боржником є сама держава, не має значення, який із органів державної влади брав участь у судових спорах та який із них несе відповідальність за виконання кінцевого рішення. Держава має бути спроможною виконати судове рішення, ухвалене на користь сторони, упродовж розумного строку.

Згідно з п. 70 рішення у справі Рисовський проти України (№29979/04), Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип належного урядування, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду та завершальною стадією судового провадження, а неможливість виконати рішення суду призведе до порушення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зазначає, що порушення прав позивача допустило саме Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, отже, підстави вважати ГУ ПФУ в Запорізькій області правонаступником по правам та зобов`язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області - відсутні. Також ГУ ПФУ в Запорізькій області не було відповідачем в адміністративній справі №280/10833/25, зобов`язань на нього рішенням у даній справі не покладалося.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заява про заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст.52, 241, 243, 248, 256, 370 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва по справі № 280/10833/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її постановлення.

Суддя Л.Я. Максименко