Решение № 138599253, 27.07.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6728/26

Номер провадження2/711/3616/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Кондрацької Н.М.

за участю секретаря Мелещенко О.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Нянько А.І.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

До Придніпровського районного суду міста Черкаси через систему Електронний суд 26.06.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про відшкодування моральної шкоди. У позові зазначається, що Придніпровським районним судом міста Черкаси розглядалася справа № 711/8735/24 за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ «ЧЕРКАСЬКА ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за централізоване опалення та гаряче водопостачання. У судовому засіданні, яке відбулося 02.04.2026 р. ОСОБА_1 заявив, що позов необґрунтований та з метою перевірки поданих ПРАТ «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» ВП «ЧЕРКАСЬКА ТЕЦ» розрахунків, подав заяву про забезпечення доказів, у якій просив суд витребувати від ПРАТ «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» ВП «ЧЕРКАСЬКА ТЕЦ» документи згідно з якими були проведені розрахунки вартості теплопостачання. Після того, як суддя вийшов до нарадчої кімнати з метою розгляду заяви, представник ПРАТ «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» ВП «ЧЕРКАСЬКА ТЕЦ» Давиденко Віктор Юрійович почав погрожувати ОСОБА_1 , що ПРАТ «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» ВП «ЧЕРКАСЬКА ТЕЦ» подасть проти нього ще один позов про стягнення заборгованості за централізоване опалення та обізвав його «рідкісним долбобом». Після продовження судового засідання ОСОБА_1 було заявлено клопотання про постановлення судом окремої ухвали щодо притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за нецензурну лайку, у відповідь ОСОБА_2 не заперечував факту нецензурної лайки та нанесення образи, натомість ОСОБА_2 заявив клопотання про вилучення відеозапису, на якому було нібито записано вищеперелічені обставини.

Та обставина, що ОСОБА_2 є працівником відповідача та заподіяв шкоду під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків підтверджується довіреністю, наказом про прийняття на роботу, посадовою інструкцією з яких вбачається, що ОСОБА_2 є юрисконсультом першої категорії відповідача і до його посадових обов`язків входить подача позовів та представництво в суді від імені відповідача. ОСОБА_2 знав, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, так як декілька копій пенсійного посвідчення знаходяться в матеріалах справи № 711/8735/24 та про це наголошувалось у судовому засіданні 02.04.2026 року. Образа була нанесена в залі судового засідання, куди ОСОБА_1 прийшов за захистом свого права. Вважає, що нецензурна лайка на адресу сторони у справі, в залі судових засідань є не тільки образою честі та гідності людини, а є і виявом неповаги до самого інституту суду, правосуддя неможливе там, де панують образи та залякування. Позивач у даній справі був змушений захищатися у суді у надії знайти справедливість, але натомість зіткнувся з приниженням, міру якого важко уявити. Особливо боляче те, що описані події сталися саме в залі судових засідань - місці, яке має бути взірцем етики та правопорядку. Наголошує, що образа, яка мала місце у залі судових засідань, стала не просто неприємним інцидентом, а глибоким особистим приниженням, яке зачепило його честь, гідність та здоров`я. ОСОБА_2 не просто використав нецензурну лайку та погрози, він намагався розтоптати особистість ОСОБА_1 , знецінити його старання захистити себе через законні механізми, це був усвідомлений удар по самосприйняттю та стану здоров`я. Використання нецензурної лайки та залякування є формою психологічного насильства, з метою залякати сторону, змусити її відмовитися від захисту своїх прав, створити атмосферу страху та домінування

Внаслідок образи захист прав перетворився для позивача на тортури, за які він розплатився власним здоров`ям. Від таких дій ОСОБА_2 у нього погіршилося самопочуття, почала боліти голова, піднявся тиск до 169 мм. рт. ст., внаслідок чого він був змушений звернутися до лікаря, що підтверджується записом про огляд лікаря від 02.04.2026 року. Вважає, що якщо не присікти таку поведінку, надалі представники ПРАТ «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» ВП «ЧЕРКАСЬКА ТЕЦ» будуть просто бити людей у суді.

Просить стягнути з ПРАТ «ЧЕРКАСЬКЕ ХІМВОЛОКНО» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн. та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 03.07.2026 прийнято до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження у цивільній справі, призначене судове засідання, вирішено справу розглянути в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін та клопотання щодо виклику свідка ОСОБА_1 .

До суду 07.07.2026 представником відповідача Герасименком О.А. було надіслано через систему Електронний суд відзив на позовну заяву, у якій зазначає, що розгляду даної справи передував розгляд справи 711/4831/26 в Придніпровському районному суді з того ж самого предмету та з тих же підстав.

Відповідач не погоджується із заявленими вимогами, вважає їх такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами, а також такими, що не відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Зміст поданої позовної заяви не підтверджений. Фактично позов ґрунтується виключно на особистому твердженні позивача про те, що після виходу суду до нарадчої кімнати представник відповідача висловив на його адресу образливі слова. Будь-яких незалежних доказів, які б об`єктивно підтверджували зазначені обставини, до позовної заяви не додано. Навпаки, із самої позовної заяви вбачається, що позивач посилається лише на власне сприйняття відповідних подій та на власну інтерпретацію поведінки представника відповідача. Посилання позивача на звукозаписи судового засідання також не підтверджують заявлених вимог. Із цих записів не вбачається факту висловлення представником відповідача будь-яких нецензурних чи образливих висловлювань, які наведені у позові. Більше того, сам позивач зазначає, що такі слова були висловлені після того, як суддя вийшов до нарадчої кімнати. Отже, позов фактично ґрунтується на твердженні про подію, яка не підтверджується жодним об`єктивним засобом доказування. Позивач, описуючи зазначені обставини, не посилається на жодного стороннього очевидця, який міг би підтвердити викладені ним факти. Єдиною особою, яку позивач просить допитати на підтвердження своїх вимог, є він сам. Таким чином, позивач фактично пропонує суду визнати доведеними обставини справи виключно на підставі його власних пояснень, що суперечить основоположним засадам доказування у цивільному процесі. Звертає увагу на те, що навіть допит сторони як свідка не звільняє її від обов`язку довести свої вимоги належними та допустимими доказами. Показання позивача є лише одним із доказів у справі та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами. За відсутності будь-яких незалежних та об`єктивних доказів самі лише пояснення особи, яка є безпосередньо заінтересованою у результаті розгляду справи, не можуть вважатися достатньою підставою для встановлення факту протиправної поведінки представника відповідача та покладення цивільно-правової відповідальності на юридичну особу.

Звертає увагу, що одним із ключових аргументів позивача є твердження про те, що після заявлення ним клопотання про постановлення окремої ухвали, представник відповідача нібито не заперечував факту висловлення нецензурної лайки, а натомість заявив клопотання про вилучення відеозапису, який, за твердженням позивача, містив відповідні відомості. Саме цій обставині позивач надає визначального значення, фактично ототожнюючи відсутність миттєвого заперечення із визнанням факту правопорушення. Таке твердження є юридично неспроможним. Чинне цивільне процесуальне законодавство України не містить норми, відповідно до якої відсутність негайного заперечення проти певного твердження іншої сторони означає автоматичне визнання викладених нею обставин. Натомість позивач пропонує суду самостійно зробити припущення, що відсутність негайного спростування його заяви є рівнозначною визнанню вини. Заявлення представником відповідача будь-яких процесуальних клопотань саме по собі не може розцінюватися як підтвердження чи спростування обставин спору. Процесуальні права, передбачені ЦПК України, надані учасникам справи для забезпечення повного та об`єктивного розгляду справи і не можуть тлумачитися як форма визнання певних фактів. Таким чином, доводи позивача про те, що представник відповідача нібито визнав факт образи шляхом своєї процесуальної поведінки, є виключно припущенням самого позивача та не підтверджуються жодною нормою матеріального чи процесуального права.

У розділі позовної заяви «Щодо доказів» позивач зазначає, що подасть ще один доказ нанесення образи ОСОБА_2 , але зараз подати його не може з причин, що від нього не залежать. При цьому позивач не повідомляє суду, який саме доказ він має намір подати, не зазначає його виду, змісту, носія інформації, особи, у володінні якої він перебуває, не пояснює, які саме обставини цей доказ підтверджує, а також не наводить жодних конкретних причин, які об`єктивно перешкоджають його поданню одночасно з позовною заявою. Фактично суду пропонується розглядати справу за наявності посилання на невідомий доказ, існування якого неможливо перевірити. Такий спосіб обґрунтування позовних вимог суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства. Позивач пропонує суду допустити можливість подальшої зміни доказової бази позову без дотримання вимог процесуального закону. Такий підхід порушує принцип правової визначеності, ставить відповідача у нерівне процесуальне становище та позбавляє його можливості належним чином сформувати свої заперечення проти ще не існуючого у справі доказу. Позивач фактично визнає, що доказова база позову є неповною, однак при цьому не виконує жодної із передбачених законом умов, які дозволяли б суду визнати причини неподання доказу поважними. Вважає, що за таких обставин посилання позивача на існування невідомого доказу не може враховуватися судом як належне обґрунтування позовних вимог, а саме по собі таке твердження не створює жодних процесуальних наслідків для відповідача та не звільняє позивача від обов`язку доведення обставин, на які він посилається.

Указує, що позивач, зловживаючи своїми правами, повторно звернувся до суду, після зверненням із заявою про залишення позовної заяви без розгляду в іншому провадженні. Також вважає, що факт нанесення моральної шкоди є недоведеним, відсутні докази самої протиправної поведінки та моральної шкоди, позивач не довів існування причинного зв`язку між діями представника відповідача та наслідками, про які він зазначає.

У зв`язку з цим просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Черкаське хімволокно» про відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив задоволити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві. Відмовився від розгляду клопотання про допит свідка ОСОБА_2 . Звернув увагу, що ОСОБА_2 не заперечує факт висловлювання погроз і не надає згоду на його допит, що є підтвердження винуватості. Додатково повідомив, що у нього після висловлювань ОСОБА_2 піднявся тиск, боліла голова, з`явилась сухість у роті, він звернувся до лікаря, який приписав йому лікування. Повідомив, що має запис погроз ОСОБА_2 . Цей запис надати не може (ані оригінал ані копію), бо віддав його знайомому, оскільки запис є з поганою якістю. Знає тільки ім`я цього знайомого, номер телефону, чи має відповідну ліцензію на таку роботу не знає.

Представник відповідача згідно доручення Нянько А.І. у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

Допитаний як свідок у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повідомив, що 02.04.2026 у перерві між судовим засіданням його нецензурно обізвав представник Черкаської ТЕЦ ОСОБА_2 . Така поведінка призвела до стрибка тиску, відчуття безкарності представника позивача у справі щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, ОСОБА_1 мав лікуватись, щоб стабілізувати свій стан. ОСОБА_2 зазначав, що не давав дозволу себе знімати і у перерві між засіданнями він не є публічною особою.

Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, пояснення свідка, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно із ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку (абзац четвертий пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту, але у частині 1 статті 201ЦК України зазначається, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Судом установлено, що у провадженні Придніпровського районного суду міста Черкаси перебувала цивільна справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за оплату житлово-комунальних послуг, також указане визнається сторонами.

Представництво інтересів позивача у вищезазначеній справі здійснював юрисконсульт Давиденко В.Ю., який діяв на підставі довіреності № 242 від 20.08.2024.

Згідно наданої копії пенсійного посвідчення № 2765910177 серії НОМЕР_1 виданого 19.02.2020, ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи загального захворювання.

Підставою звернення до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди стало те, що позивач Новіков М.В. зазначає, що Давиденко В.Ю., як представник Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ», під час перерви у судовому засіданні у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за оплату житлово-комунальних послуг у залі суду звернувся до нього, називаючи нецензурно, та погрожував зверненнями до суду, чим принизив його честь та гідність та спричинив моральну шкоду.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов`язків.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України).

Згідно з роз`ясненнями, викладених у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України, передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов`язковими умовами цивільно-правової відповідальності за завдання моральної шкоди є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювача шкоди; 3) причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; 4) вина заподіювача шкоди. Відсутність хоча б однієї з наведених умов виключає цивільно-правову відповідальність.

На підтвердження факту погіршення самопочуття після висловлення образ та погроз ОСОБА_1 надана виписка з огляду сімейного лікаря ОСОБА_4 від 02.04.2026 у якій зазначається, що пацієнт звернувся зі скаргами на запаморочення, підвищення АТ до 169 мм.рт.ст., головний пульсуючий біль в потилиці. Причиною звернення указано серцебиття та підвищений кров`яний тиск. Призначене лікування.

Також суду надана виписка від 19.03.2024 з денного стаціонару Черкаської міської консультативно-діагностичної поліклініки пацієнта ОСОБА_1 , з Комунального некомерційного підприємства «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» від 22.05.2024 та відомості щодо огляду 17.10.2025 лікарем ревматологом ОСОБА_5 .

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Позивач зазначає, що представник відповідача у перерві судового засідання звернувся до нього з образливим, нецензурним словом та погрозами, доказом цього є свідчення позивача, як свідка, та запис такого звернення, який здійснювався позивачем.

При цьому суд зауважує, що аудіо чи відео запис такого звернення та висловлення погроз суду, як доказ, не надано, з причин того, що цей запис був наданий позивачем іншій особі, що позбавляє суд дослідити його, перевірити зміст, спосіб отримання, достовірність та надати належну оцінку у сукупності з іншими доказами.

Посилання на такий доказ без його надання суду не може вважатись належним та допустимим доказом.

Наступним доказом, на який посилається позивач, як на доведення висловлення у його бік образ та погроз є свічення позивача як свідка.

Суд не може покласти в основу рішення лише пояснення позивача, допитаного як свідка, щодо факту висловлення на його адресу образливих висловлювань.

Зазначені показання по суті є єдиним доказом на підтвердження обставин нанесення образ та висловлення погроз, при цьому інших належних та допустимих доказів, які б об`єктивно підтверджували вчинення відповідачем таких дій (зокрема, показань інших свідків, аудіо-, відеозаписів, листування чи інших документальних доказів), матеріали справи не містять.

За таких обставин показання позивача, який є безпосередньо заінтересованою особою у позитивному результаті розгляду справи, без підтвердження іншими об`єктивними доказами, не можуть бути визнані достатніми для висновку про доведеність факту нанесення образ та висловлення погроз.

Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Суд, під час розгляду даної справи, не може прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вони нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, у такому вигляді не знайшли своє підтвердження у ході судового розгляду та не підлягають задоволенню в межах заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 27, 82, 89, 141, 258, 263, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення буде складений протягом 5 робочих днів.

Головуючий: Н. М. Кондрацька