Решение № 138596872, 29.07.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа №712/6448/26

Провадження № 2/712/3958/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого- судді - Пироженко В.Д.

за участі секретаря Каплі А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» (м. Київ, вул. Саперне Поле, 12) через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що 07.07.2021 між ТОВ «ФК «Верона» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1925139, на підставі якого відповідачу були надані грошові кошти в сумі 6 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Внаслідок порушення відповідачем умов повернення кредитних коштів за нею утворилась заборгованість.

01.12.2023 між ТОВ «ФК «Верона» та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» укладений договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн». У зв`язку з порушенням відповідачем порядку повернення кредитних коштів за нею утворилась заборгованість в розмірі 21 486 грн, з яких: 6 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 15 486 грн заборгованість за відсотками. Оскільки відповідач не виконує свого зобов`язання з повернення кредитної заборгованості, то позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути із відповідача заборгованість в загальній сумі 21 486 грн, а також судовий збір по справі та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.05.2026 відкрито провадження по справі та справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26.05.2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву позивача в якому зазначено, що з позовними вимогами позивача вона не погоджується та вважає заявлену до стягнення суму боргу необгрунтованою, завищеною в частині нарахування процентів. Відсоткова ставка за договором становила 1,9% на добу, що фактично складає понад 690% річних, а у паспорті споживчого кредиту реальна річна процентна ставка 30433%. Нарахування процентів у розмірі більше ніж у 2.5 рази перевищує суму отриманого кредиту і є явно неспівмірним, порушує принцип добросовісності й фактично перетворює кредитний договір на засіб отримання надприбутку. Позивачем не надано детального та зрозумілого розрахунку нарахування процентів із зазначенням конкретних періодів, дат та формули нарахування, що унеможливлює перевірку правильності заявленої до стягнення суми. Надана виписка містить лише підсумкову суму боргу без детального обгрунтування. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то справа не є складною, оскільки має типовий характер, не потребувала значного обсягу доказування, позов фактично складений за шаблоном. Просила зменшити витрати на правничу допомогу до мінімального розміру.

27.05.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив у якому позивач зазначає, що відповідач, укладаючи кредитний договір погодилася на умови, передбачені кредитним договором. Відповідно до п.9.4.3 договору сторони погодили, що у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до дати зазначеної в договорі, цей договір вважається автоматично продовженим, а строк користування кредитом продовженим. Відповідно до п.9.4.3.1 за цим договором строк автопролонгації та продовження строку користування кредитом складає період часу з дати, наступної за запланованою датою повернення кредиту і до спливу 10 календарних днів включно. В період автопролонгації діє підвищена ставка у розмірі 2,9% від суми кредиту в день. Автоматичне продовження дії договору може застосовуватися неодноразово, але не більше 70 календарних днів в сукупності такої пролонгації. Детальний розрахунок до договору наданий у зв`язку зі зверненням із запитом до первісного кредитора. Просила стягнути з відповідача суму кредиту з відсотками. Задовольнивши позов повністю та стягнути витрати понесені по даній справі.

28.05.2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшло заперечення на відповідь на відзив в якому відповідач зазначає, що сам факт підписання нею договору не свідчить про безумовну законність і справедливість усіх його умов. Позивачем не доведено співмірність заявлених витрат на правничу допомогу зі складністю справи.

Представник позивача Пархомчук С.В. в судове засідання не з`явився, у прохальній частині позовної заяви зазначив, що просить здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача і у разі неявки відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних доказів.

Відповідач ОСОБА_1 направила до суду заяву в якій просила справу розглянути в її відсутність.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані позивачем докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Між ТОВ «Фінансова компанія «Верона» (кредитодавцем) та ОСОБА_1 (позичальником) 07.07.2021 укладено кредитний договір № 1925139, на підставі якого відповідачу були надані грошові кошти в сумі 6 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором.

Даний договір укладений в електронній формі, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором G8397.

Згідно умов вищевказаного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі 6 000 грн на умовах терміновості, повернення та платності на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, у розмірі та порядку, встановлених договором.

Строк, на який надається кредит, складає 29 календарних днів з моменту підписання договору та перерахування (видачі) коштів позичальнику, а саме з 07.07.2021 до 04.08.2021 включно.

Процентна ставка за кредитом становить 1,90 % від суми кредиту в день. Проценти за користування кредитом нараховуються кредитодавцем починаючи з дня надання кредиту у фіксованому незмінному розмірі за кожен день користування ним за період з моменту списання коштів за кредитом з поточного рахунку кредитодавця до моменту повернення коштів на поточний рахунок кредитодавця, але не більше строку, на який надається кредит. До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день повернення кредиту.

Кредитодавець надає позичальнику кредит у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових коштів на рахунок банківської платіжної картки позичальника протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання договору.

Відповідачці 07.07.2021 було надано грошові кошти в сумі 6 000 грн шляхом їх перерахування на її платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «Платежі Онлайн».

Відповідно до п. 5.2.9 договору кредитодавець має право передати іншій особі свої права кредитора за правочином відступлення права вимоги або факторингу без згоди позичальника.

Між ТОВ «ФК «Верона» (кредитором) та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн» 01.12.2023 укладений договір відступлення права вимоги № 1-01/12/2023, на підставі якого право вимоги до відповідача перейшло до ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», в тому числі і право вимоги заборгованості за кредитним договором №1925139 від 07.07.2021, укладеним із ОСОБА_1 . Розмір кредитної заборгованості відповідача складав 21 486 грн, з яких 6 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 15 486 грн заборгованість за відсотками.

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до абзацу 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За матеріалами справи судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Верона» та відповідачкою укладено кредитний договір № 1925139 від 07.07.2021, який підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором G8397. На підставі такого договору відповідачкою 07.07.2021 отримані грошові кошти в розмірі 6 000 грн, які вона зобов`язувалась повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом, однак в порушення умов договору не зробила цього. В такому договорі, зокрема у п. 11 містяться всі ідентифікуючі дані відповідача.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявні в матеріалах справи докази дають підстави вважати доведеними аргументи позивача, що відповідачем були отримані кредитні кошти на умовах та в порядку, що зазначених у кредитному договорі № 1925139 від 07.07.2021 і вона користувалась такими коштами. Також по обставинам спірних правовідносин судом встановлено, що відповідачем допущене порушення її зобов`язання в частині повернення кредиту та сплати процентів за користування ним.

При таких обставинах, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки тіла кредиту в сумі 6 000 гривень підлягає до задоволення.

Що стосується позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідачки відсотків за користування кредитом в сумі 15 486 грн, то слід зазначити наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 2 договору сторони погодили, що кредит надається строком на 29 днів, тобто до 04.08.2021. За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що строк дії договору складає 29 днів, тобто з 07.07.2021 до 04.08.2021, а отже аналіз змісту позовних вимог та підстав позову свідчить, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми процентів, обчислених за період з 07.07..2021 до 04.08.2021, ґрунтуються на приписах ч. 2 ст. 625 ЦК та договору. Вказаний кредитний договір не містить посилання на ч. 2 ст. 625 ЦК України як на підставу нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом після закінчення строку дії договору як міри відповідальності.

Згідно з наданими позивачем розрахунками станом з дати видачі кредиту (з 07.07.2021) до закінчення строку, на який він виданий (до 04.08.2021) загальний розмір нарахованих процентів за користування кредитними коштами складає 3 306 грн, а тому правомірними є вимоги лише щодо стягнення суми процентів саме у такому розмірі.

Роблячи такі висновки, суд враховує те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України (постанова Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Посилання позивача на п. п.9.4.3 договору, яким сторони погодили, що у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до дати зазначеної в договорі, цей договір вважається автоматично продовженим, а строк користування кредитом продовженим, суд вважає безпідтсавним, постільки, як визначено п.1.3., строк, на який надається кредит складає 29 днів з моменту його підписання.

Крім того, суд зазначає, що обгрунтовуючи нараховування заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, позивач виходив з передбаченої умовами договору реальної річної процентної ставки, що складає 30433% річних.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення КонституційногоСуду Українивід 10листопада 2011року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11липня 2013року №7-рп/2013Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Таким чином, суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим підлягає стягненню з відповідача процентів і встановлення їх в сумі 3 306 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що судові витрати по справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду в сумі 2 662 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то на підставі ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України до стягнення із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1153,13 грн (пропорційно до задоволених позовних вимог).

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 13 000 грн до позовної заяви позивачем додано договір про надання правової допомоги № 09/07/2025 від 09.07.2025, укладений між адвокатом Пархомчуком С.В. та ТОВ «ФК Айкон Дебт Коллекшн», акт про отримання правової допомоги від 08.07.2026,платіжної інстуркції № 2893 від 08.07.2026 на суму 13 000 грн .

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Верховний Суд у постанові від 19.02.2024 у справі № 490/7096/21 та від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 22.05.2024 у справі № 205/5969/15-ц також зауважено, що подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При вирішенні питання стягнення витрати на правову допомогу суд бере до увагу, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо усної консультації, правового аналізу та підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин.

Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 630 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 279, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (ЄДРПОУ 44002941, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12) заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 1925139 від 07.07.2021 року у загальному розмірі 9 306 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 153,13 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 630 грн, а всього 16 089,13 грн. (шістнадцять тисяч вісімдесят дев`ять гривень 13 коп).

В іншій частині позову позивачу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 29.07.2026

Головуючий:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК АЙКОН ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (ЄДРПОУ 44002941, м. Київ, вул. Саперне Поле, 12).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 ).