Решение № 138596157, 21.07.2026, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/416/26

Провадження № 2/545/1031/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі

головуючого судді Стрюк Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Гаврися В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користуванняжиловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з вказаним позов до Полтавського районного суду Полтавської області. В обгрунтування позову зазначав, що є основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . У вказану квартиру позивач вселилася як член сім`ї квартиронаймача ОСОБА_4 (батька колишнього чоловіка) та переїхала у вказане житло разом зі своєю сім`єю ( 4 особи).

Вселення вквартиру відбулося за результатами обміну житлом у травні 1992 року - з квартири АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_1 .

У вказану квартиру позивач вселилася всією своєю сім`єю з 01.07.1992 року, однак копії ордеру чи договору обміну не збереглося.

Вказувала, що її права як квартиронайманача квартири АДРЕСА_3 , підтверджуються копією типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 07.09.2021, який укладений із балансоутримувачем будинку та ОСОБА_1 .

Квартира АДРЕСА_3 є комунальною власністю та перебуває на балансі третьої особи Комунального підприємства «Обслуговуюча компанія житлово-комунальний комбінеат Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області».

Так, квартира АДРЕСА_3 надана сім`ї ОСОБА_5 у 1992 році, у зв`язку з чим, 01.07.1992 на законній підставі в квартиру вселилися 4 особи:

- ОСОБА_6 , колишній чоловік позивача (був зареєстрований з 01.07.1992 по 26.09.2018);

-- ОСОБА_1 , позивач та квартиронаймач наразі (був зареєстрована та проживає в квартирі з 01.07.1992 по теперішній час);

- ОСОБА_7 , донька позивача (зареєстрована та проживає в квартирі з 01.07.1992 по теперішній час);

- ОСОБА_2 , донька позивача (зареєстрована в квартирі з 01.07.1992 по теперішній час, але фактично не проживажє;

- ОСОБА_8 , станом на теперішній час зареєстрований;

- ОСОБА_3 та ОСОБА_9 , онуки позивача, тобто діти її доньок.

Вказувала, що наразі ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_3 , хоча і зареєстровані, але не проживають у квартирі більше 5 років, а саме з жовтня 2020 року, комунальні послуги не сплачують, участі в утриманні квартири не беруть, їхні речі в квартирі відсутні, жодна поштова кореспонденція на їхнє ім`я за адресою реєстрації не надходить.

Донька та онука позивача залишили місце своєї реєстрації з жовтня 2020 року та виїхали на спостійне проживання до РФ до чоловіка. Наразі після повномасштабного вторгнення зв`язків не підтримують.

Відсутність будь-якої їхньої участі у користуванні житлом та матеріальному утриманні квартири підтверджує те, що вони добровільно залишили це житлове приміщення і не виявляють наміру повернутися до нього для прожвання.

Вважає, що права позивача є порушеними, оскільки за відсутності відповідачів в житловому приміщенні вона вимушена самостійно здійснювати витрати з утримання майна майна та платити за комунальні послуги, які формально нараховуються і на осіб, що лише зареєстровані, але фактично не проживають, що призводить до зайвого фінансового навантаження на позивача.

Крім цього, стверджує що наявність зареєстрованих осіб, які фактично втратили будь який зв`язок з житловим приміщенням, позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на приватизацію квартири, адже для цього необхідна згода усіх зареєстрованих осіб, а відповідачі, які вже тривалий час не проживають за цією адресою, таку згоду не дають.

Водночас позивач позбавлена можливості зняти з реєстрації осіб, які не проживають у квартирі, зважаючи на те, що вона не є її власником, так як вона не приватизована.

Відповідач ОСОБА_2 , яка діє від свого імені та як законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 , надіслала до суду нотаріально засвідчені заяви про те, що проти задоволення позову не заперечує та повідомляє, що задоволення позову їхні інтереси не зачіпає.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, попередньо надавши заяву про розгляд справи без їхньої участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задвольнити. Також у зв`язку з тим, що відповідачі визнають позовні вимоги в повному обсязі, просили повернути 50% сплаченого при подачі позову судового збору.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені. Проти задоволення позову не заперечували.

Суд, дослідивши матерали справи та встановивши всі суттєві обставини справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою, виданою Комунальним підприємством «Житлово-комунальний комбінат» с. Розсошенці Полтавського району від 20.11.2019 в тім, що за адресою АДРЕСА_4 зареєстровані:

- ОСОБА_10 заявник, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована 01.07.1992 року

- ОСОБА_7 , донька, ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 01.07.1992;

- ОСОБА_2 , донька, ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в квартирі з 01.07.1992;

- ОСОБА_8 син, ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 23.06.2000;

- ОСОБА_3 онука ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована з 05.04.2010;

- ОСОБА_9 онука, ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрована з 19.02.2010.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 09.12.2025 про те, що за вказаною адресою з усіх зареєстрованих там осіб, зареєстровані, але не проживають - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зазначена обставина підтверджується актом про встановлення факту проживання від 05.12.2025, складеним Щербанівською сільською радою Полтавського району Полтавської області.

Згідно з нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_2 , наданими нею від свого імені та як законного представника неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , зазначила, що вони дійсно зареєстровані за вказаною адресою, виїхали на постійне місце проживання до РФ і до України не планують повертатись. Проти задоволення позову не заперечує, вважає, що його задоволення ніяким чином не зачіпає їхні з донькою інтереси.

Частиною 1 ст. 4 ЦІК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦІК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Приписами статті 379 ЦК України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Статті 61-70 ЖК України передбачають і встановлюють порядок користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду.

Особливим інститутом житлового права є збереження житла за тимчасово відсутніми.

Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім?ї наймача житла державного, комунального житлового фонду визначено статтею 71 ЖК України. а їхні права та обов?язки статтею 78 ЖК України, які встановлюють випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадинами.

Відповідно до статті 71 ЖК України за тимчасової відсутності наймача або членів сім ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім?ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом. Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім?ї не потребує згоди інших членів сім?ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

Згідно статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71,72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв?язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

20 вересня 2021 року Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі N?200/17337/17 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 р. у справі N? 524/7927/16-, про те, що у позивача, який не є власником або наймачем, а членом сім?ї наймача кімнати в гуртожитку, не виникає права на звернення до суду з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Верховний Суд у складі Об?єднаної палати

Касаційного цивільного суду у справі N? 200/17337/17 наголосив на тому, що особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім?ї наймача та зареєстрована в ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання оси безвіто відсутньою або голошення і померлою.

Тому, усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивачки. При цьому, зняття з реєстрації місця проживання відповідачів у примусовому порядку залежить від вирішення питання про наявність відсутність у нього права користування майном.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

За таких обставин, беручи до уваги законність та обгрунтованість позовних вимог та визнання в повному обсязі позовних вимог відповідачами по справі, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, позивачу слід повернути 50% судового збору з державного бюджету у розмірі 665,60 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , про визнання осіб такими, що втратили право користуванняжиловим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) такою, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_3 (4016203160, адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) з державного бюджету 665, 60 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Стрюк Л.І.